ЗАБАРА | Шумський район | Тернопільська область

ЗАБАРА — село в складі Шумської ОТГ.  Розташоване за 12 км від районного центру і за 25 км від найближчої залізничної станції Кременець. Територія – 0,77 кв. км. Дворів – 45.  Населення – 101 особа (2014).

Спочатку Забара існувала як присілок с. Залісці. Самостійним поселенням стала в середині 19 ст. У деяких історичних документах побутує назва Забари. Обидві Назви походять від слова “бара” – болото, тобто “заболоття, за болотом”. Можливо, від “забори” – огорожа.

Наприкінці 19 ст. село належало до Борківської волості, налічувало 12 дворів і 74 жителі. 1931 р. – 273 жителі. В Армії УНР під орудою С. Петлюри у 1918–1921 рр. воював Євген Стецюк.

Діяли філії “Просвіти” та інших товариств. У роки польської окупації активістами націоналістичних організацій були: Йосип Адамчинський, Яків Горбатюк, Симон Добровольський, Іван Довгалюк, Василь Іващук, Єфросинія Мацюк, Григорій Ничипорук, Надія Новосад, Павло Островський, Павло Троцюк, доля яких невідома.

1941 р. у Кременецькій тюрмі розстріляно їхнього побратима Олексія Польового, а до ув’язнення в концтаборах засуджено Филимона Мацюка; Андрон Лук’янчук загинув у бою з червоноармійцями.

Від вересня 1939 р. село – під радянською владою. Від початку липня 1941 р. до 2 березня 1944 р. Забара – під нацистською окупацією. Протягом 1943–1944 рр. в селі містився повстанський шпиталь, тоді ж тут відбувалися вишколи вояків УПА.

У роки національно-визвольних змагань біля села загинули вояки УПА Кіндрат Ткачук із с. Голибіси (нині Мирове) та Віра Тимчук із с. Забара. У національно-визвольній боротьбі ОУН і УПА брали участь 40 осіб, серед них:

  • Павло та Петро (1924–1944) Віннічуки,
  • Григорій Гальчук (1902 р. н.),
  • Надія та Степан (1922–1943) Горошки,
  • Григорій (1927 р. н.) і Диментій Гуцали,
  • Микола Добровольський (1922 р. н.),
  • Віра Дрель (1919 р. н.),
  • Олександр Касянчук (1925 р. н.),
  • Дмитро (1918 р. н.) і Феодосія (1918 р. н.) Клим’юки,
  • Борис Лістовський (1931 р. н.),
  • Микола Лук’янчук (1929 р. н.),
  • Василь (1922–1947) і Дмитро (1903 р. н.) Мацюки,
  • Михайло Новосад (1928 р. н.),
  • Йосип Олександрович (1916 р. н.),
  • Володимир Островський (1932 р. н.),
  • Антін Стецюк (1922 р. н.),
  • Віра Тимчук (1922–1947 р. н.),
  • Петро Трачук (1922 р. н.),
  • Олександр Філь (1923 р. н.).

За радянської влади репресовано 16 сільських родин. Із мобілізованих на фронти німецько-радянської війни:

загинули:

  • Панас Вінічук (1915–1944),
  • Семен Горобець (1902–1944),
  • Тимофій Горошко (1911–1944),
  • Григорій Нечипорук (1914–1944),
  • Дмитро Польовий (1912–1944),
  • Сигізмунд Ястребський (1907–1945);

пропали безвісти:

  • Оксентій Александрович (1903–1945),
  • Феодосій Блонський (1902–1944),
  • Олександр Бойчун (1910–1944),
  • Семен Добровольський (1919–1944),
  • Григорій Козачук (1905–1944),
  • Іларіон Польовий (1898–1944),
  • Сергій Савчук (1913–1944).

Після Другої світової війни Забара деякий час була хутором Залісцівської сільської ради. У 1949 р. було 52 двори, 150 жителів; 1952 р. – 80 дворів, 321 житель. Після 1952 р. отримала статус села.

1948 р. примусово створено сільськогосподарську артіль. Після проголошення незалежності України належала до КСП “Залісся” і ПАП “Обрій”. Нині земельні паї селян орендують ТзОВ “Шумськагро” і ФГ “Агрофарм”.

Споруджено пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1985). Діють фельдшерський пункт, торговий заклад. У селі народився науковець Анатолій Іващук (1953 р. н.).

Джерела:

Фарина, І. Забара [Текст] / І. Фарина, І. Федечко // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 556—557.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2732 публікацій.

Залишити відповідь