ЯРЕМА Яким Якимович

джерело: 17https://upload.wikimedia.org/wikipedia/uk/4/45/%D0%AF%D1%80%D0%B5%D0%BC%D0%B0_%D0%AF%D0%BA%D0%B8%D0%BC.jpg

ЯРЕМА Яким Якимович (23 вересня 1884, с. Арламівська Воля, нині Мостиського району Львівської області — 15 грудня 1964, м. Львів) — український психолог, філософ, мовознавець і літературознавець, педагог і культурно-освітній діяч. Батько Степана Яреми. Доктор філософії (1922). Кандидат філолологічних наук (1948). Дійсний член НТШ (1939). Професор Українського Високого педагогічного інституту в Празі (1923—1930 pp.).

Народився Яким Ярема в с. Арламівська Воля Мостиського повіту Галичини. Мати Францішка з дому Чутка — німкеня, народжена у Відні, донька дрібного урядовця, якого доля закинула в Галичину. Батько Яким працював на залізничниці. Старший брат Володимир був суддею в Яворові й Бібрці, пройшов всю українсько-польську війну сотником Української Галицької Армії. Помер на тиф 1919 року в Кам’янці Подільському.

У 1895 році Яким вступив до Перемишльської гімназії. Батьки віддали хлопця під опіку стрийка Олекси Яреми (1855—1930), професора гімназії. Завдяки гарним успіхам, отримав стипендію на продовження навчання в університеті м. Ґрац (1906-1907, Австрія), що на заході Австрії. Після закінчення студій здобув право викладати німецьку мову та літературу у середніх школах з українською, польською та німецькою мовами навчання.

Викладач: 1909–1910 — гімназії у м. Самбір (нині Львівська область), 1911–1914 — українській гімназії в місті Тернопіль, де активіст громадського життя; у грудні 1911 — співорганізатор приїзду Івана Франка. У 1911 року в Тернополі знайомиться з Іваном Франком, а згодом напише низку праць, присвячених творчості Каменяра.

Під час 1-ї світової війни був мобілізуваний в австрійську армію. У званні лейтенанта артилерії австрійської армії служив у гарнізоні Перемишльської фортеці, де в березні 1915 року потрапив у російський полон.

Майже два роки перебував у саратовському таборі для військовополонених. Тут вивчив російську й англійську мови. Звідси він разом з однодумцями надсилає вітального листа М. Грушевському, де висловлює готовність служити справі українського державотворення. У листопаді 1917 року Ярема повернувся до Києва, вступив до Української Армії. У грудні 1917 — учасник ліквідації більшовицького заколоту в м. Київ.

Повернувся до Тернополя у 1918 році. У листопаді 1918 року призваний до війська та продовжує боротьбу сотником артилерії у лавах Української Галицької Армії. 3 листопада 1918 року Яким Ярема бере участь у встановленні влади Західноукраїнської Народної Республіки у Перемишлі.

Згодом керує гарматною батареєю 12-ї Гірської бригади Третього Корпусу Української Галицької Армії. 15 травня 1919 року бригада була відтята від головної армії, яка відступала на схід. Опинившись у горах сама, бригада перейшла на Закарпаття, щоб обійти фронт і з’єднатися з армією. Але чехословацькі війська роззброюють та інтернують українські частини, вважаючи їх більшовиками, повіривши фальшивій польській пропаганді.

1918–1919 — в таборі інтернованих українських вояків у Чехії, де виступив організатором культурно-просвітницької роботи, шкіл, видавцем часописів «Голос табора» та «Український стрілець» в місті Німецьке Яблонне. Після звільнення і до 1930 року жив і працював у Празі. Тут Яким Ярема був одним із лідерів української еміграції 20-х років, активним учасником її інституцій: фундатор Соціологічного товариства, вкладник Українського громадянського видавничого фонду, член Українського інституту громадянства.

У Празі працював викладачем матуральних курсів (1922). Отримав диплом доктора філософії Карловового Університету в Празі 23 жовтня 1922 року. професор (1923), завідувач кафедри пед. психології (1925) Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова (у 1923—1925 рр. — професор кафедри філософії, з 1925 р. — завідувач кафедри педагогічної психології), директор української гімназії в м. Ржевиця (1925–1928).

У 1930 році повернувся до Тернополя. В гімназії «Рідної школи» (РШ) був спочатку вчителем, членом головної управи РШ, старшини «Учительської громади» та повітового союзу осередків РШ (від 1938 — його керівник). У 1932 заснував Подільський музей. З приходом радянської влади Ярему обирають директором створеної на основі української гімназії середньої школи N1 у Тернополі.

У січні 1940 року Ярему прийнято у дійсні члени Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Від 1940 — у Львові, де від січня 1941 викладав в університеті, працював в Інституті літератури АН УРСР. Протягом німецької окупації викладає у Політехнічному інституті, працює над великим українсько-німецьким словником.

1946–1950 — у Київському інституті літератури АН УРСР. 1950–1962 — завідувач кафедри іноземних мов Львівського зооветеринарного інституту (нині академія ветеринарної медицини). Двічі обирався депутатом Львівської міської ради.

Помер Яким Ярема у Львові від серцевого нападу 15 грудня 1964 року. Був похований на полі № 3 Личаківського цвинтаря. У 1991 році його іменем названо вулицю у Франківському районі Львова, колишню Гайдара-бічну. 1994 року до 110-річчя від народження в Науковій бібліотеці ім. Стефаника відкрилась виставка праць. Тоді ж на будинку на вулиці Франка, 37 встановлено меморіальну таблицю Якиму Яремі й Петрові Карманському (скульптор В. Лоза).

У 2009 році спадкоємці родини Ярем передали до Наукової бібліотеки НаУКМА колекцію книжкових та архівних матеріалів родини. ЇЇ започаткував батько, Олексій Ярема, а основні матеріали зібрав Яким Ярема.

У 1913 році Яким Ярема одружився з Марією-Феліцією Савчек, родом зі Стрия, що вчителювала коло Тернополя. Син Якима Яреми — Степан Ярема (1926—2008), випускник механічного факультету Львівського політехнічного інституту, багатолітній працівник Фізико-механічному інституті ім. Г. В. Карпенка АН УРСР, видатний вчений в галузі механіки руйнування.

Автор наукових праць, зокрема:

  • «Маркіян Шашкевич як лірик-поет» (1911), «„Мойсей“ — поема Івана Франка» (1912), «Уява Шевченка» (1914, усі — Тернопіль),
  • «Читанка для українського народу.» — Відень-Прага, (1923)
  • «Вступ до фільософії» — Прага, (1924),
  • «Провідні ідеї філософії Томи Масарика: З приводу 75-ліття народження.» — Прага, (1925)
  • «Педагогічна психольогія» (1928),
  • «Українська духовність в її культурно-історичних виявах» — Львів, (1937),
  • «Німецько-український підручний словник» — Львів, (1941),
  • «До проблеми ідейного змісту „ліричної драми“ Ів. Франка „Зів’яле листя“» (1948)
  • «Василь Стефаник і Гліб Успенський» (1954)
  • «Іван Франко і „Фауст“ Гете» (1956)
  • «Зв’язки Василя Стефаника з Станіславом Пшибишевським і Владиславом Орканом» (1958)
  • «Зв’язки Івана Франка з творчістю Генріха Гейне» (1960)
  • «Російсько-український ветеринарний словник» (1964, співавт.),
  • «Українсько-чехословацькі літературні взаємини і початок літературного відродженння на Галицькій Україні» (1965),
  • «Василь Стефаник і Вацлав Морачевський (1895—1897)» (1963)
  • «Російсько-український ветеринарний словник» — Київ, (1964) (у співавторстві: Л. П. Погребняк)

Автор спогадів «Над Сяном. Листопадові дні 1918 р.» (1997). Творчу спадщину батька досліджує і видає Степан Ярема.

Джерела:

Колекція Ярем родини  [Електронний ресурс] / Наукова бібліотека НАУКМА. — Київ, 2009—2019. — Режим доступу: http://www.library.ukma.edu.ua/index.php?id=383&L=0, вільний.

Гапон, Н. Соціально-психологічні погляди Якима Яреми  [Текст]: до 125-річчя з дня народження / Н. Гапон // Соціогуманітарні проблеми людини. — 2010. — № 4. — С. 181—187.

Щербак, Л. Ярема Яким Якимович [Текст]  / Щербак Л., Ярема С. // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 689–690.

Яким Ярема – відроджене ім’я українського вченого [Електронний ресурс] / ЛНУВМ та БТ імені С. З. Ґжицького. —  Львів, 2019. — Режим доступу: http://www.vetuniver.lviv.ua/component/content/article/137-news/fakultety/fem/kafedra-ukrainskoi-ta-inozemnykh-mov/1037-slaido-film-pro-yakyma-yaremu.html?showall=&limitstart=, вільний.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2789 публікацій.

Залишити відповідь