Ягільниця, село в Тернопільській області

ЯГІЛЬНИЦЯ – село, центр сільської ради. До 1944 р. – Ягольниця. До Ягільниці приєднано село Салівка. Розташоване на берегах р. Черкаська (права притока Серету, басейн Дністра), за 10 км від районного центру; залізнична станція (у селищі Нагірянка). Через село проліг автошлях Луцьк–Тернопіль–Чернівці. Географічні координати: 48° 56’ пн. ш. 25° 45’ сх. д. Територія – 3,7 кв. км. Дворів – 460. Населення – 1200 осіб (2014).

Територія сучасного села заселена в 3 тис. до н. е.; про це свідчить виявлене тут поховання доби міді. У 1966 р. археологічна експедиція Львівського історичного музею виявила біля мурів Ягільницького замку бомби кулястої форми (17 ст.).

Перша письмова згадка датована 1448 роком. Ягельниця (або – іноді – Ягольниця) згадана в документах у 15 ст. На той час поселення належало до Галицької землі Руського воєводства. Власником Ягільниці від 1454 р. був Теодорик із Бучача. Цього ж року тут перебував кілька днів під час переїзду до Кам’янця польський король Казимир Яґелончик.

У житті Південно-Західної України Ягільниця відігравала неабияку геополітичну роль. Завдяки своєму розташуванню на прикордонні населений пункт був ніби форпостом України. За твердженням польських дослідників, назва «Ягільниця» походить від прізвища королівської династії Ягелло.

У книжці «Топоніміка Тернопільщини» (2011) М. Крищук подав версії: від литовського імені слов’янського язичницького божества Ярила (Ягело; від нього ягілки – гаївки); від татарського слова «яґел» – пекельне, неприступне місце.

1478 р. в Ягільниці було засновано римо-католицьку парафію і споруджено дерев’яний костел Успіння Пресвятої Богородиці (фундатор – місцевий багатій Зиґмунд). На початку 19 ст. храм за нез’ясованих обставин згорів.

Протягом 15–16 cт. посаджено лісовий масив «Дача Галілея», який захищав замок маґнатів Лянцкоронських у селі від татарських набігів. Масив простягається дугоподібною смугою від східної околиці с. Росохач та південної околиці с. Угринь (обидва нині – Чортківського району)
до с. Озеряни Борщівського району (1865 га).

Наприкінці 15 ст. започатковано православну парафію. Згодом з тесаного дуба збудували на кам’яному підмурівку церкву на лівому горбистому березі р. Черкаська; храм належав Ягільницькому деканату Заліщицької округи та іменований – Святого Вознесіння Господнього.

22 жовтня 1747 р. ґраф Мацей Лянцкоронський власноручно підписав дарчу Грамоту церкві й виділив її 22 морґи землі та 20 морґів сіножатей у заплаві р. Травна. Храм зведений навпроти дерев’яного оборонного ансамблю – Ягільницького замку, що, очевидно, започаткував поселення у цій місцині. Після втрати оборонно-стратегічного значення замок Лянцкоронських у селі було продано і перебудовано.

У 1518 р. Ягільниця отримала статус містечка з правом проведення одного ярмарку на рік і торгів щоп’ятниці (втратила міські права у 1934 р.). 1581 р. польський король Стефан Баторій віддав містечко у володіння Скала-Подільському старості Станіславові Лянцкоронському – за вірну службу королеві та військову доблесть у боротьбі з турками і татарами на Поділлі.

Тут звели 157 будинків, у яких проживало 785 осіб. У 1630 р. Станіслав Лянцкоронський – воєвода руського і великого гетьмана коронного – перебудував колишній дерев’яний замок на мурований,
що став одним із найміцніших оборонних укріплень на Західному Поділлі.

У 1842 р. за сприяння родини Лянцкоронських зведено кам’яний костел у стилі бароко (1898 р.
згорів; 1899 р. відновлений). За радянської влади в ньому був розташований спортивний зал, від 1974 р. – склад крамниці меблів. 4 липня 1992 р. храм повернуто для потреб віруючих; завдяки фундації Кароліни Лянцкоронської його відремонтовано.

Під час національно-визвольної боротьби  1648–1676 рр. містечко стало ареною запеклих боїв. Військо під орудою гетьмана Богдана Хмельницького не змогло взяти замок у Ягільниці.
1655 р. фортецю захопили московські козаки Івана Бутурліна через зраду в гарнізоні.

Після Андрусівського перемир’я 1667 р. містечко залишилось у складі Польщі. За Бучацьким мирним договором (1672) Ягільниця підпала під владу Туреччини, замок став резиденцією турецького паші. Протягом 1672–1683 рр. у містечку й навколо нього точилися бої між турками та поляками. Деякий час замок – резиденція турецького паші Ібрагіма «Шайтана».

1684 р. в Ягільницькому замку відпочивав король Польщі Ян ІІІ Собєський, повертаючись із походу на Кам’янець. Після 1772 р. Ягільниця належала до Заліщицького округу. Відомо, що 1785 р. в містечку проживала 761 особа.

1817 р. Антоній Лянцкоронський продав замок австрійському урядові, який перебудував його на сушарню і склад тютюну, згодом – на тютюнову фабрику. 1844 р. в містечку відкрили для підвищення врожайності тютюну фабрику поташу, в якій у 1914 р. працювали близько 500
робітників. Під час реконструкції замку рів засипали, знесли два бастіони і в’їзну браму.

У 19 ст. діяли церква, костел і дві єврейські божниці; три релігійні громади: греко-католицька, римо-католицька та юдейська. В містечку було 6 корчм, 2 млини, 2 цегельні.

1852 р. відкрито тривіальну (звичайну) школу; 15 квітня 1885 р. – «Нижчу Крайову рільничу школу» з польською мовою навчання; згодом австрійські власті відкрили 4-класну школу, за Польщі – реорганізована у 7-класну. Наприкінці 19–на початку 20 ст. в Ягільниці споруджено
нове приміщення школи. Значний внесок у його побудову зробила родина ґрафа Кароля Лянцкоронського.

1855 р. зведено церкву (мурована, у візантійському стилі, 2001 – реконструйована). 8 березня 1899 р. українська громада містечка заснувала читальню «Просвіти» (очільник Антон Кропельницький). На початку читальня не мала власного будинку, згодом притулок для неї на тривалий час дав Іван Германський у садибі в передмісті Ягольниці (Нагірянці).

У кінці 19–на початку 20 ст. в містечку збудовано броварню, маслосирзавод, відкрито сільськогосподарську школу (директор Станіслав Розвадовський).

Під час Першої світової війни, на початку жовтня 1914 р. російські війська зайняли Ягільницю, яка тривалий період перебувала в прифронтовій зоні. У липні 1917 р. російські частини внаслідок прориву фронту під Тернополем змушені були відступити, містечко захопили австро-угорські війська.

В листопаді 1918 р., після розпаду Австро-Угорської імперії, в Ягільниці проголошено владу Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР), а за Ризьким трактатом від 18 березня 1921 р. містечко – в межах нової Польської держави.

Улітку 1919 р. Ягільниця стала ареною великої битви, так званої Чортківської офензиви (наступу), що відкинула польські війська на захід. Але незабаром УГА змушена була відступити за р. Збруч.

На околиці У містечку діяли філії товариств «Просвіта», «Січ», «Сокіл», «Рідна школа», «Союз українок» та інших; бібліотека, хоровий, театральний і оркестровий гуртки; семикласна школа з польською мовою викладання та двокласна мішана, дитячий садок, кооператива. Польське населення також об’єднувалося в товариства.

У жовтні 1923 р. Ягільницькій семирічній школі присвоєно звання князя Станіслава Конарського. У 1925–1926 навчальному році в семирічній та утраквістичній (двомовній) школі навчалися 290 дітей. 1930 р. створено добровільну організацію дітей і молоді – харцери, що базувалася на основі скаутизму (організатор – директор школи Владислав Сойка).

Під час пацифікації (1930) діяльність читальні перебувала під постійним контролем війта.
Восени 1939 р., після приходу Червоної армії, діяльність філій “Просвіти” та інших українських товариств була заборонена.

Протягом 1939–1941 рр. НКВС знищили у Чортківській тюрмі жителів села Андрія Кропельницького, Михайла Мартиновського, Михайла Побуринного; 20–21 липня 1941 р. розстріляли в Умані Євстахія Міруса та Осипа Теслюка.

У січні 1940 р. Ягільниця переведена до розряду сіл. Від 6 липня 1941 до 24 березня 1944 рр. – під нацистською окупацією. Між селом та містом Чортків у 1942 р. сталася Ягільницька трагедія (27 листопада нацисти розстріляли 52-х в’язнів, заарештованих за співпрацю з ОУН, яких перевозили з тюрми міста Коломиї до Чорткова; 1992 р. на цьому місці встановлено пам’ятний хрест).

Ягільниця була одним із локальних центрів здійснення Голокосту стосовно єврейського населення (євреї містечка та околиць примусово працювали на тютюновій фабриці). Під час німецько-радянської війни відбулося дві масові акції розстрілу євреїв.

У вересні 1944 р. відновлено навчання в школі, яка відтоді отримала статус середньої (директор Гаврило Денисенко). Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії 76 мешканців села. Ряд місцевих жителів воювали в УПА.

У 1948 р. 167 господарств Ягільниці примусово об’єднано у колгосп. Через два роки до нього приєднано артіль сусіднього села Салівка. У 1974 р. побудовано нові приміщення школи (директор Є. Гресько). У березні 1990 р. місцеві освітяни відродили осередок товариства «Просвіта» (голова – заступник директора ЗОШ Євген Якель).

  • Є церква Вознесіння Ісуса Христа (УГКЦ, 1855, мурована);
  • костел Успіння Пресвятої Діви Марії (1842; реставрований у 1899, 2002);
  • замок (1630; 1992 – внесений до списку пам’ятників архітектури місцевого значення);
  • дві каплички Божої Матері (обидві – 1900);
  • споруджено пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1975);
  • пам’ятний хрест Борцям за волю України (1992);
  • встановлено 20 «фіґур» і пам’ятних хрестів місцевого значення.

Працюють ЗОШ 1–3 ступенів, дитячий садочок, Будинок культури, бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, відділення зв’язку, народний музей історії Ягільниці (директор Степан Бубернак), фабрика «Галичанка», торгові заклади; кінний завод, філія ЗАТ «Тютюн Імпекс «Ягільницький тютюново-ферментаційний завод».

Серед відомих уродженців села:

  • Степан Бубернак (1947 р. н.) – історик, краєзнавець, педагог, громадський діяч;
  • Дмитро Гуфрій (1948 р. н.) – вчений у галузі ветеринарії;
  • Марія Жежер (1961 р. н.) – фахівець у галузі конярства, спортсменка;
  • Роман Лисяк (1909–1984) – лікар, громадський діяч, меценат (США);
  • Григорій (1978 р. н.) – доктор економічних наук та його батько, культурно-освітній діяч, військовий моряк Леонард (1942 р.) Монастирські;
  • Орест П’єкний (1946–2007) – хореограф, педагог;
  • Климентій Рогозинський (1864–1938) – педагог, громадський діяч, меценат;
  • Роман Чортківський (1953 р. н.) – лікар, громадський діяч;
  • Роман Чубатий (1948–1979) – мистецтвознавець, колекціонер.

У Ягільниці проживали: Мирослава Антонович – діячка ОУН; С. Батюк – художник, різьбяр, педагог; перебував релігійний діяч Мирослав-Іван Любачівський.

Степан Бубернак видав книги:

  • «Читальня «Просвіти» в Ягільниці» (Чортків, 2001),
  • «Мала сакральна архітектура Ягільниці» (2002),
  • «Церква Вознесіння Господнього» (2005),
  • «Школо моя, ти священна колиско науки, любові й добра» (2005),
  • «Таємниці Ягільницького замку» (2008; усі – Тернопіль).

САЛІВКА – село приєднане до с. Ягільниця. Відоме від 17 століття. Назва походить, імовірно, від прізвища першопоселенця козака Сала. 1785 р. в селі проживали 443 особи; 1880 р. – 609 осіб; велика земельна власність належала Каролеві Лянцкоронському.

У 1948 р. примусово створено сільськогосподарську артіль, яку в 1950 р. приєднано до колгоспу с. Ягільниця.

У 1950-х рр. на базі Салівської бібліотеки, що мала найбагатший книжковий фонд району, було відкрито школу передового досвіду, де студенти бібліотечного відділу Харківського інституту культури (нині Харківська державна академія культури) проходили навчальну практику. Було видано бюлетень «Про роботу бібліотеки с. Салівка Чортківського району».

Улітку 1955 року внаслідок сильної зливи вода затопила будинки, що тулилися біля підніжжя салівських гір. Діє клуб. У селі проживав педагог, майстер різьблення по дереву Степан Батюк (1891–1965).

Джерела:

Бубернак, С. Легенда кришталевого джерела / С. Бубернак // Голос народу. — 2008. — 23 трав. — С.5.

Бубернак, С. І. Поетично-пісенна Ягільниця [Текст] : поезія, пісні, мистецька палітра культурно-освітніх дійств / С. І. Бубернак. – Тернопіль, 2014. – 107 с. : іл.

Бубернак, С. І. Таємниці Ягільницького замку (Чортківський район Тернопільська область) [Текст] / С. І. Бубернак // Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції “Краєзнавча музеологія: минуле, сьогодення, перспективи” : (до 100-річчя Терноп. обл. краєзнавчого музею) / Терноп. обл. краєзн. музей. — Тернопіль, 2013. — С. 128-132.

Бубернак, С. Процвітай, моє рідне село [Текст] : [історія с. Ягількиця Чортків. р-ну] / С. Бубернак // Голос народу. — 2011. — 4 лют. — С. 5 ; 18 лют. — С. 5 : фот. ; 11 берез. — С. 7 : фот. ; 25 берез. — С. 5 : фот. ; 8 квіт. — С. 6. — (З історії краю)

Бубернак, С. І. Село над лиманом [Текст] : худож.- докум. повість / С. І. Бубернак. — Тернопіль, 2011. — 111 с. : фот.

Бубернак, С. Ягільниця [Текст] / С. Бубернак, Б. Мельничук // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 680.

Бубернак, С. Ягільниця [Текст] / С. Бубернак, Б. Мельничук, М. Федечко // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль, 2014. — T. 3 : М — Ш. — С. 525—528.

Бубернак, С. І. Ягільницькі стежки Степана Бандери [Текст] : іст. нарис / С. І. Бубернак. — Тернопіль, 2009. — 16 с.

Габруський, Л. Від шкільної кімнати до Народного музею [Текст] : [про Народний музей історії с. Ягільниця Чортків. р-ну] / Л. Габруський // Чортківський вісник. — 2009. — 22 трав. — С. 5

Габруський, Л. Нарешті спокій віднайдуть невинно убієнні [Текст] : [на ягільницькому полі знайдено поховання розстріляних патріотів] / Л. Габруський // Голос народу. — 2017. — № 11/40 (6 жовт.). — С. 3 : фот. — (Свята справа)

Грицьків, С. Це була жахлива картина пекла [Текст] : [каральна акція фашистів за підтримки польських угрупувань проти мирних жителів с. Стара Ягільниця Чортків. р-ну] / С. Грицьків // Чортківський вісник. — 2010. — 12 лют. — С. 4.

Костишин, Л. Є ще коні в Ягільниці! [Текст] : [ягільн. кінних з-д: його досягнення та проблеми] / Л. Костишин // Вільне життя плюс. — 2014. — 19 берез. — С. 7 : фот. — (У форматі екскурсії).

Мадзій, І. Помста була страшною [Текст] : [70 років з часу погрому, здійсненого нацистами у с. Стара Ягільниця] / І. Мадзій // Вільне життя плюс. — 2014. — 19 берез. — С. 3. — (Скорботні роковини).

Мороз, В. Секрети містечка Ягільниця [Текст] / В. Мороз // 20 хвилин. —2010. — 26 лют. — С. 18 : фото.кольор. — (Історії).

Свистун, О. Ягільниці — 560! [Текст] / О. Свистун // Голос народу. — 2008. — 20 черв. — С. 1, 4 : фот. — (Свято).

Старовський, М. Пам’ять нащадків онукам та правнука [Текст] : [про пам’ятний хрест канадців, встановленний в 1909 р. у с. Стара Ягільниця Чортків. р-ну] / М. Старовський // Голос народу. — 2009. — 12 черв. — С. 5 : фот. — (Історія)

Степаненко, О. Мученицька доля Старої Ягільниці [Текст] : [спалення фашистами 12 берез. 1944 р. с. Стара Ягільниця] / О. Степаненко // Свобода. — 2014. — 21 берез. — С. 5. — (До 70-х роковин трагедії).

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1557 публікацій.

Коментарі (1)

  1. […] Ягільниця, село в Тернопільській області […]

Залишити відповідь