ВИШНЕВЕЦЬКИЙ Ярема (Єремія) Міхал

ВИШНЕВЕЦЬКИЙ Ярема (Ієремія) Міхал (1612, м-ко Вишнівець, нині смт Збараз. р-ну – 22. 08. 1651, біля с. Паволоч, нині Попільнянського р-ну Житомир, обл.; перепохов. у Польщі) – україн­ський князь, полко­водець Речі Поспо­литої. Належав до молодшої гілки ро­ду Вишневецьких. Доводився сином Раїни Могилянки та батьком польського короля  Михайла Корибута Вишневецького.

Навчався у Львів, єзуїтській колегії, потім – в університетах Італії, Іс­панії та Нідерлан­дів.  У 1640 році звів новий замок у Вишнівці. Був найбільшим магнатом в Україні.

Своєю резиден­цією Вишневецький зробив м. Лубни (нині Полтавської області). Брав участь у походах в Московію 1632-34, приду­шенні козацького повстання під проводом П. Павлюка (1637-1638), переможних битвах з ординцями під Кам’янцем (нині Кам‘янець-Подільський) 1643 та Охматовим 1644.

У 1631 році перейшов на католицизм (за ін. даними – раніше, під час навчання у Льво­ві). 1646 став руським воєводою. 1649 – корон­ним гетьманом. Від початку Національно-визвольної війни 1648-57 займав непримиренну позицію щодо повстан­ців і гетьмана Б. Хмельницького: належав до тих політичних кіл Речі Посполитої, які за будь-яку ціну намагалися придушити народні виступи.

«Господарська заповзятість князя, його особиста участь у впорядкуванні краю свідчать про те, що наміри юнака-магната переслідували не особисту вигоду, але благо народу і культуру краю», – писав К. Бочкарьов у своїх «Нарисах…».

За 16 років існування «України-Вишневеччини» чисельність населення краю збільшилася з 4,5 тисяч до 230 тисяч чоловік.

Князь впроваджував пільги для новоприбулих поселян, активно заохочував ремесла. Відбивши у магната Адама Казановського спадкове місто Ромни, відібране в його батька, Ієремія за чотири роки перетворив його в найкрупніший на Задніпров’ї торгівельно-економічний центр.

У місті почали розвиватися ковальство, ткацтво, шевство, з’явився двір для приїжджих купців, а роменські ювеліри стали відомими далеко за межами Вишневеччини.

Жива торгівля велася як із «далеким зарубіжжям» (хліб, поташ і селітра йшли з тих країв у Західну Європу), так і з Росією. Причому торгова експансія з Вишневеччини була такою сильною, що її купці вели свої справи в самій Москві, всупереч існуючій в ті часи заборони «литовським людям» торгувати в столиці Московщини.

Заохочуючи цехову систему, Ієремія звільняв ремісників «від повинностей менших і частих», за виключенням ремонту греблі в разі її прориву і оборони міста від неприятеля. Частина цехової продукції йшла «на замок», за яку намісник князя мав платити цеховикам за твердими розцінками.

Міфом було й те, що Ярема – противник православної віри, який силою впроваджував католицтво. Насправді віротерпимості у володіннях князя-католика можна було лише позаздрити. Крім Михайлівського костьолу і бернардинського кляштору в Лубнах та трьох капличок у крупних містах більш ніщо не свідчило про «католицьку експансію».

Натомість Ієремія неодноразово обдаровував православні монастирі привілеями і земельними наданнями. Саме за його повелінням у містечку Срібному (на території Чернігівської області) постало православне братство з церквою, школою, шпиталем і місцем для зборів.

Вільно могли відправляти у Вишневеччині свої обряди і прихильники «аріанської єресі», переслідувані в усій Речі Посполитій. Лише завдяки покровительству Ієремії ігумен Мгарського монастиря Калістрат зміг протистояти спробам католицьких патерів перетворити православні обителі на кляштори.

У чому справді полягає «вина» князя Ієремії – так це у втручанні у протистояння між двома православними митрополитами: Ісайєю Копинським, духівником своєї матері, і Петром Могилою, двоюрідним дядьком «задніпровського державці».

Ісайя прагнув уберегти руську церкву Речі Посполитої від західних впливів і підпорядкувати її Московському патріархату. Навпаки, П. Могила мав намір створити самостійний Київський патріархат і посилав здібних учнів у Західну Європу, аби в підсумку підвищити освітній рівень православних, котрий помітно поступався, у порівнянні з католиками.

Ієремія виступив на боці свого дядька – допоміг йому відібрати у Ісайї Густинський і Мгарський монастирі. Сталося це в 1635 році. А через два роки спалахнуло повстання Павлюка-Острянина.
Аналіз тогочасних документів свідчить, що повстання було інспіроване духовенством кола Ісайї Копинського, які лякали козаків, і без того стурбованих питанням утисків їхніх вольностей урядом Речі Посполитої, нібито насильницьким покатоличенням України.

Що ж до стосунків із козацтвом – там теж не все так просто. Ієремія змушений був захищати свої володіння від повстанців Павлюка і Острянина, що видається цілком природним. Разом з тим, в його військах були козацькі хоругви, він мав фінансові справи із удовою страченого козацького ватажка Івана Сулими.

Про те, що Ієремія користувався певною популярністю серед козацтва, свідчить і лист одного з шведських дипломатів, який наводить у своїй монографії Владислав Томкевич. Згідно з ним, воєвода руський – «великий патріот вітчизни, тому його любить не лише народ, особливо козаки, але й шляхта».

Із початком повстання Богдана Хмельницького 1648-1651 рр. князь Єремія Вишневецький опинився у ситуації “один проти всіх”. Ми можемо тільки уявляти, що було на секретних переговорах короля з козаками напередодні подій 1648 року; зважити на фразу Володислава IV, адресовану буцімто Богдану Хмельницькому: “Всип тим крулев‘ятам!”.

Єремія був вигнаний із своїх володінь на Лівобережжі. 15-ти тисячна орда “вовгурівців” зруйнувала Лубни, вирізавши майже все населення міста без розбору статі, віку та віросповідання. Чи не тому у війні проти козаків Вишневецький очолював оборону Замостя й Львова, вславився нечуваною жорстокістю.

20 серпня, невдовзі після Берестецької битви, на 39-му році життя раптово помер за нез`ясованих обставин. Молодий, здоровий Ярема ніколи не скаржився на здоров’я і раптом – похворів тиждень і згас (офіційно дизентерія, неофіційно – отруєння).

Ярема – один із найбільших магнатів Речі Посполитої, в кінці свого життя – це злидар. Навіть не знайшлося коштів на гідне поховання його. Похований у Вишнівці, перепохований у монастирі на Свєнтокшизьких горах у Польщі. Могила не збереглася.

Заслуги Яреми дали можливість його синові, Михайлу, загалом особі пересічній, 1663 року стати королем Речі Посполитої. Недужий на розум, слабкий на здоров`я, 35-літній король був отруєний поляками.

Останній представник чоловічої гілки князівського роду Вишневецьких гетьман Литовський Михайло Сервацій згас 1744 року. Над його труною під час похорону було виставлено для прощання портрети усіх пращурів; потім було розбито гербовий щит на знак того, що останній представник чоловічої гілки роду пішов у вічність.

Джерела:

Бабій, П.  Вишневецький Ярема (Єремія) Міхал [Текст] / П. Бабій // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. Тернопіль, 2004.  Т. 1 : А — Й.  С. 268.

Кралюк, П. Ярема Вишневецький – герой чи антигерой [Електронний ресурс] / П. Кралюк. Режим доступу: http://www.anvsu.org.ua/index.files/Articles/Kraluk10.htm,  вільний. (23.12.2016).

Мельник Л. Князь Ярема Вишневецький // Київська старовина. 1994.  № 2.

Черкаська, Г.  “Один проти всіх”, князь Єремія Вишневецький  [Електронний ресурс] / / Ганна Черкаська. Режим доступу: http://www.uamodna.com/articles/odyn-proty-vsih-knyazj-eremiya-vyshnevecjkyy,  вільний. (23.12.2016).

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1091 публікацій.

Коментарі (5)

  1. […] ВИШНЕВЕЦЬКА-МОГИЛЯНКА Раїна (Ірина) Єреміївна (1589 1619, м-ко Вишнівець, нині смт Збаразького р-ну) — княгиня, меценатка. Дочка господаря Молдавії (1595 — 1606) Є. Могили, двоюрідна сестра Київського митрополита П. Могили, дружина М. Вишневецького, мати Яреми Вишневецького. […]

  2. […] внуком Раїни Вишневецької-Могилянки, сином князя Яреми Вишневецького, одного з назаможніших і найвпливовіших українських […]

  3. […] Вишневецькому. В першій половині 17 ст. Лози власність Яреми Вишневецького; 1703 р. – Я.-А. […]

  4. […] будівництва церкви у Вишнівці завдячує Ієремії Вишневецькому (1612 – 1651). Саме завдяки йому тут постали оборонні […]

Залишити відповідь