Вишневецький Олександр Роман, князь, канівський староста

Вишневецький Олександр Роман (1560 — 1594) — русько-литовський магнат, князь гербу Корибут, значний політичний та військовий діяч Речі Посполитої. Походив з впливового князівського та магнатського роду Вишневецьких. Син Михайла Вишневецького та Гальшки Зенович.

Про молоді роки мало відомостей. Значну частину життя провів у Подніпров’ї, виконуючи завдання свого батька.  Окремої уваги гідна участь Михайла Вишневецького у вже згадуваному Люблінському сеймі (1569) – поворотній точці в історії України в цілому, – де мова йшла про включення земель руських до складу Речі Посполитої.

Спочатку Михайло Вишневецький був проти переходу українських земель до Корони і навіть вимагав їхньої автономії. Однак пізніше під тиском вимушений був піти на угоду із самим собою і присягнув на вірність королю.

Однак князь Михайло розумів, що польські поміщики зацікавлені кожний лише у власному ласому шматку, і тому продовжував активно опікуватися спустошеними ще під час татаро-монгольської навали територіями. До речі, саме Михайло посприяв відновленню й закладенню багатьох великих і в майбутньому визначних українських міст, зокрема, Корсуня – в майбутньому однієї з наймогутніших козацьких фортець.

У 1577–1578 роках здійснив низьку походів проти татар. Брав участь у Лівонській війні. Зокрема, у 1580 році спустошив Курщину та Брянщину, захопивши 3 тисячі полонених та 10 тисяч голів великої худоби. За життя батька — у 1580 році — став старостою черкаським та канівським. Значні кошти й сили вкладав у розширення й відновлення українських земель, дуже зруйнованих після численних татарських навал, подальший захист оновлених кордонів.

Тодішній король Речі Посполитої Зігмунт Август неодноразово звертався до князя Михайла з проханнями бути посередником між козаками та Короною, тобто покладав на Михайла Вишневецького по суті дипломатичну місію. У 1581 р. став каштеляном київським, тобто мером Києва. Але прославився він скоріше тим, що не раз звільняв українців з ясиру, тобто татарської неволі, причому навіть на землях самого Кримського Ханату.

Зі смертю батька у 1584 році продовжив батькову справу, проявивши себе як енергійний і дуже ефективний господарник. Перш за все він викупив землі (частина територій сучасних Полтавської та Черкаської областей), якими батько лише користувався зі згоди Корони Польської (за 5 000 литовських кіп).

У 1584 році за його ініціативи нарешті було закладено місто Корсунь. Хоча формальну згоду короля Речі Посполитої на вибір місця та введення магдебурзького права отримав ще його батько, першим старостою Корсунським став саме Олександр Вишневецький, який і розпочав інтенсивне будування міста. 11 лютого 1584 р. став старостою любецьким та лоївським.

Олександр Михайлович продовжив батькову справу, але проявив себе вже не тільки як воїн, але й як енергійний і дуже ефективний господарник. Перше, що він зробив, – це викупив землі, якими батько лише користувався зі згоди Корони.

Причому викупив їх за той кошт, який вони приносили протягом року, помножений на 10, тобто за 5 тисяч литовських грошей – за досить високу ціну. Але за незначний термін повернув усю суму, яку одразу ж далі, говорячи сучасною мовою, інвестував у подальший розвиток вже власних родинних земель. До речі, завдяки цьому їхня вартість одразу ж значно зросла.

Наприклад, за його ініціативи нарешті було закладено місто Корсунь. Хоча формальну згоду короля Речі Посполитої на вибір місця та введення магдебурзького права отримав ще його батько, першим старостою Корсунським став саме Олександр Вишневецький, який і розпочав інтенсивне будування міста.

У 1589 році князь Олександр почав будувати замок на Замковій горі та заклав місто Чигирин, що стало столицею нового староства. У 1592 році отримав для цього міста королівський привілей на магдебурзьке право.

Примітно, що згодом до численних титулів князь Михайло Вишневецький заслужено отримав від Корони статус захисника кордонів Русі. Однак, заради правди треба сказати, що активно займаючись воєнною і дипломатичною справами, князь майже не мав часу на господарську діяльність. І саме його старший син Олександр Вишневецький і зайнявся цим.

Маючи на руках вже відновлені батьком Черкащину й Тернопільщину, князь Олександр взявся за практично неосвоєне Задніпров’я. Ще за життя батька Олександр за його сприяння отримав титул Черкаського і Канівського старости, а тому мав у підпорядкуванні своїх запорожців. Ще частину князь зацікавив матеріально, тобто найняв для охорони Задніпровських рубежів за певний кошт, отриманий за рахунок талановитої господарської діяльності.

Треба сказати, що розширення земель не було частиною амбіційного плану на користь якихось власних меркантильних інтересів. Князь Олександр, і про це свідчили його сучасники, був винятково чесною людиною з сильним лицарським почуттям обов’язку. Тобто власної вигоди він навряд чи шукав, і наглядним свідоцтвом таких рис його характеру є перш за все його вчинки.

У 1591 р. відбулася подія, що залишила помітний відбиток на долі роду Вишневецьких. Саме тоді князь Олександр заснував місто Олександрів на Лубенському урочищі. Майже одразу там було введене магдебурзьке право, а згодом місто перейменували на всім добре відомі Лубни.

Саме Лубни й стають головним містом, а згодом і фортецею Вишневеччини. Дуже скоро князь зводить там славнозвісний та найміцніший замок Лівобережної України. За свідченнями очевидців, ті, хто чули про нього, не вірили власним вухам, а ті, хто його бачили, не могли відвести очей. Це була величезна фортифікація, від якої на ту сторону багнистої річки Сули вів довжелезний міст.

На жаль, від цієї Лубенської фортеці сьогодні не лишилося й сліду. Точніше, сліду не лишилося ще 1648 р., коли підпорядковані Хмельницькому козаки зруйнували замок дощенту, розграбували все, спалили і заразом винищили 15 тисяч мирного – і, до речі, також православного – люду. Так, від колись могутньої фортеці сьогодні на згадку лишився лише пагорб, на якому вона стояла.

Іншим важливим осередком сил Вишневецьких стало засноване неподалік місто, яке князь Олександр назвав на честь свого батька — Михайлів. Місто було закладене на безлюдному урочищі Пирятин. Незабаром воно стало йменуватися саме Пирятин. Дуже скоро Олександр Вишневецький виклопотав магдебурзьке право для Пирятина, а також і для Мошнів (Черкащина), які викупив у князів Довмонтів.

Спочатку, продовжуючи лінію батька, стосунки Олександра Вишневецького із козацтвом складалися дружньо. В цілому вони разом виступали на захисті кордонів Речі Посполитої. Розширення та розбудови нових земель не давали спокою князеві, що вимагало чималих коштів і призвело до конфлікту з козаками. У 1590 році він провів оборудку, завдяки якій начебто «купив» маєток Криштофа Косинського, що розташовувався на Київщині.

Вишневецький відразу ці землі перепродав князю Янушу Острозькому. Спроби Косинського судитися ні до чого не призвели — з цього у 1591 році почалося перше козацьке повстання проти влади Речі Посполитої. Олександр Вишневецький брав участь разом з Янушем Острозьким у битві з козаками біля П’ятки у 1593 році, де магнати здобули перемогу.

Того року Косинський розпочав нове повстання; Олександр Вишневецький витримав облогу у Черкасах з боку козаків. Був невпевнений у перемозі, тому наказав своїм підлеглим підступно вбити Косинського. Після цього уклав з козаками нову угоду, згідно з якою припинялися бойові дії, оголошувалася амністія та надавався вільний вступ до Запорізької Січі. Після цього прожив недовго, помер у 1594 році.

Ймовірно, дружиною була Гелена (Олена) Єловіцка. Дітей не мав. Після смерті батька взяв під опіку рідних братів Михайла та Юрія, сестер Марину й Софію, двоюрідного брата Костянтина та його сестру Ганну (дружину холмського каштеляна Яна Замойського), яким і перейшла у спадок Вишневеччина. Всім братам та сестрам князь заповів маєтки, дав гідну освіту.

Князь Олександр Вишневецький визначний перш за все тим, що всі кошти й сили вкладав у єдину справу, яку сміливо можна назвати справою його життя, – це розширення й відновлення українських земель , дуже зруйнованих після численних татарських навал, та подальший захист оновлених кордонів. Вишневецьких, і князя Олександра, зокрема, прийнято вважати швидше польсько-литовськими, ніж українсько-руськими діячами.

Джерела:

Кривенко, І. Олександр та Михайло Вишневецькі — будівничі України [Електронний ресурс] / Ірина Кривенко // Велика епоха. — Режим доступу: http://www.epochtimes.com.ua/ukraine/culture/oleksandr-ta-myhajlo-vyshnevecki-budivnychi-ukrainy-71666.html (11.04.2017).

Полонська-Василенко, Н. Історія України [Текст] / Н. Полонська-Василенко . Т. 1. – Київ, 1992.

Сушинський, Б.І. Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV – XIX століть [Текст] / Б. І. Сушинський. — Том 1: Історичні есе. — Одеса, 1998. — Режим доступу: http://politics.ellib.org.ua/pages-10578.html (11.04.2017).

Шевчук, В. Козацька держава як ідея у системі суспільно-політичного мислення XVI-XVII ст. [Текст]  /В. Шевчук. Т. 1. — Київ, 2007.

Шиян, Л. Вишневець і князі Корибут-Вишневецькі [Текст] / Л. Шиян. — Тернопіль, 2006.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2441 публікацій.

Залишити відповідь