ВИШНЕВЕЦЬКІ | князівський рід

 В Геральдика | Родознавство
ВИШНЕВЕЦЬКІ – український князівський рід ХІV–XVII ст. (у 17 ст. сполонізований). Родоначальником роду вважається син великого князя литовського Ольгерда Дмитро-Корибут Ольгердович. Прізвище походить від м-ка Вишнівець (нині смт Збаразького р-ну), яким рід володів від 1463.

Великий князь литовський Вітовт перевів Дмитра-Корибута з Сіверщини на Волинь та Поділля, дав у держання Вінницю і Кременець, а у власність – Збараж. Вишнівець успадкував його син Іван. У 1434 воно перейшло як отчина до другого сина Дмитра-Корибута – Федька Несвізького. Федько був подільським старостою 1432– 1433, брацлавським намісником 1434– 1435, кременецьким намісником 1431–35. Від нього взяли початок роди князів Порицьких, Воронецьких і Збаразьких (від останніх уXV ст. відгалужується рід Вишневецьких).

Мав 2 гілки:
  • старшу, що вела родовід від литовського князя Ольгерда Корибутовича.
  • молодшу — від нащадків давньоруського князя Інгвара Ярославича.

Володіли великою кількістю маєтків в Україні, займали важливі державні посади в Речі Посполитій, відігравали помітну роль у військово-політичному, господарському та культурно-освітньому житті. Від ІІ половини 16 ст. більшість Вишневецьких прийняла католицьку віру, окремі – кальвіністську.

Родовим гніздом Вишневецьких було містечко Вишнівець. Володіння Вишневецьких спочатку знаходилися переважно на Волині, а з 80-х рр. 16 ст. ще й на Лівобережній Україні (Лубенщина, Роменщина та ін., переважно це були колишні землі князів Глинських та Домонтів).

У 16–17 ст. Вишневецькі стали одним із найбагатших та найсильніших магнатських родів Речі Посполитої. Вони перебували в родинних стосунках з багатьма українськими, білоруськими, польськими, литовськими та молдавськими родами (Заславські, Лещинські, Тишковичі, Ходкевичі, Сапіги, Радзивілли, Замойські, Собеські, Тарновські, Чарторийські, Могили та ін.), відігравали значну роль в економічному й політичному житті Речі Посполитої.

Найвідоміші представники:

У 1744 рід Вишневецьких по чоловічій лінії припинився.  Спадкова хвороба (чотири сини померли у малолітстві) перервала зв’язок поколінь. Утративши надію мати сина, Міхал Серватій почав будувати палац на місці замку, хотів залишити по собі пам’ять.

Князь мав двох доньок, які й поділили маєтності. Одна з них вийшла заміж за Михайла Огінського. Саме онук Міхала Серватія написав в Італії після невдалого Польського повстання 1794 — 1795 років всесвітньо відомий полонез «Прощання з Вітчизною». Друга донька, Катерина, вийшла заміж за графа Мнішека. До речі, в історії Вишневецьких Мнішеки з’являються ще раніше.

На початку XVII століття саме у Вознесенській церкві чернець-розстрига Григорій Отрєп’єв, який видавав себе за царевича Димитрія, вінчався з Мариною Мнішек. Тут у старовинній церкві знайшла спочинок і Раїна Могилянка, сестра митрополита Петра Могили і мати Яреми Вишневецького.

Маєток 1744 року переходить до Яна Мнішека. Чотири покоління Мнішеків прожили у Вишнівці й продовжували традицію Міхала Серватія: розбудовували палацовий комплекс і набагато збільшили його колекцію.

Вишнівецькі зібрання книг започаткували знамениту бібліотеку, яка в середині XIX ст. налічувала близько 21 тисячі фоліантів. Під час створення Публічної бібліотеки в Києві (тепер НБУ ім.Вернадського) 2500 книжок із книгозбірні палацу стали основою її відділу стародруків та рідкісних книжок. На жаль, більша частина книжок загинула, розійшлася по світах.

Знаменитий архів Вишневецьких-Мнішеків був одним із найбільших у Європі: тільки приватної кореспонденції тут зберігалося до 19 тисяч одиниць. Вражала уяву сучасників і картинна галерея, до якої входили сотні портретів видатних діячів східноєвропейської історії — польських королів, магнатів — Вишневецьких, Мнішеків, Потоцьких, Сангушків, Чарторийських, Острозьких…

Вельможний дім князів Вишневецьких належав до найвищого за ієрархією українського середньовічного суспільства соціального прошарку — «княжат головних», проте протягом XVI ст. був заслабий, щоби претендувати на першість серед них. За підрахунками Н. Яковенко, цей рід займав 3—4 місце у неофіційному табелі про ранги найпотужніших місцевих князівських кланів.

Отже, Вишневецькі, неспроможні серйозно конкурувати, наприклад, із «некоронованими володарями України» — князями Острозькими — у відносно освоєних районах (прилеглих до Волині, гнізда української аристократії, та ще навколо Києва), спробували надолужити своє на прикордонних «пустинях».

Вишневецькі утримували у своїх руках ключові в українському Подніпров’ї уряди черкаського, канівського й овруцького старост плюс каштелянство київське (сенаторський ранг). Шляхом займанщини та надань польського короля вони заволоділи значними земельними угіддями на Правобережній, а особливо, на Лівобережній Україні.

Саме туди згодом перемістився центр їхньої діяльності, охопивши майже цілком сучасну Полтавщину. Ці «королев’ята» навіть наважувались самотужки мірятися силами з Московським царством (відстоюючи свої права на округи Прилук і Ромнів).

Протягом 1570—1620 років князями Вишневецькими були закладені такі міста й містечка, як Варва, Гадяч, Горошин, Жовнин, Корсунь, Лохвиця, Лубни, Мошни, Переволока (прилуцька Переволочна), Пирятин, Прилуки, Ромни, Хорол, Чигирин. Опосередковано (через сприяння приватизаційним ініціативам своїх васалів) причетні ці магнати і до заснування Кременчука.

Крім того, 29 вересня 1620 р. Костянтин Вишневецький отримав також королівський привілей на «доживотне» (пожиттєве) володіння Боровицею, Ірклієвим, Голтвою та Кропивною з усіма хуторами та слободами, що до них належать. І вже за податковою відомістю (реєстром подимного) 1640 року, маєтності Яреми Вишневецького на Лівобережжі налічують 45 поселень із 7196 господарствами-»димами» (з них у Хоролі — 350, Єреміївці/Вереміївці — 4, Чигирин-Діброві — 60).

Родовий маєток у Вишнівці – єдиний з багатьох замків, зведених Вишневецькими, що зберігся до наших днів.  І хоч князівським палацом, зведеним останнім з роду Вишневецьких князем Міхалом Сервацієм у 1720 р. (архітектор Бланже Депрес), ми можемо милуватися й дотепер, буремні події революційних і воєнних років не пощадили колись величного палацового комплексу.

Раніше, за часів Міхала Сервація, навколо нього був розбитий італійський сад, а пізніше у 1774 р. палац перейшов у власність до князів Мнішеків, які прикрасили його розкішними меблями, коштовною порцеляною та наповнили картинами величезну галерею, що нараховувала більше 600 портретів видатних діячів, 40 батальних полотен і могла похизуватися творіннями руки Рембрандта, Каналетто, Рубенса та ін.

А наприкінці XVIII ст. архітектор Мак-Клер розбив навколо палацу ще й парк в англійському стилі, левадами якого прогулювались Шевченко й Оноре де Бальзак. Більше того, наразі невідомими залишаються місця поховання багатьох з князів, окрім Михайла Олександровича Вишневецького.

Його за визначний внесок у відновлення руських земель та охорону їхніх кордонів урочисто поховали в Києві, мером якого він деякий час був, на території Києво-Печерської Лаври, в Успенському Соборі. Але й цю пам’ятку було зруйновано під час німецької окупації у період ІІ Світової війни.

Завдяки господарчому генію князів Вишневецьких, зруйновані до тих пір та покинуті міста й містечка на теренах Центральної та Східної України відродилися.  Місто Корсунь, що лежить на берегах річки Рось, знамените не лише історією, а й палацово-парковим комплексом у неоготичному стилі з елементами візантійської архітектури.

На місці зруйнованого у 1648 році козаками Богдана Хмельницького замку князів Вишневецьких за наказом Понятовського було зведено спочатку дерев’яну споруду (архітектор Мюнц), а через кілька років у 1787 р. – повноцінний кам’яний палац (архітектор Ліндсей), який і став літньою резиденцією Понятовського.

Місто Мошни – ще одна вотчина князів Вишневецьких – після згасання княжого роду та включення українських земель до російської корони перейшло у власність князів Воронцових. До наших часів збереглася Спасо-Преображенська церква, зведена у 1830-40 рр. архітектором Торічеллі.

А от Лубнам, можна сказати, пощастило найменше, бо в самому місті не збереглося жодної пам’ятки часів князів Вишневецьких. Однак в 6-ти кілометрах від Лубнів на річці Сула стоїть окраса східної України – Мгарський монастир, заснований ще в 1619 р. Раїною Могилянкою, княжною Вишневецькою.

Фундацію Мгарського монастиря, а також монастирів Густинського й Ладинського (поблизу м. Прилуки) князь Ієремія Михайло Корибут-Вишневецький заклав на честь і в пам’ять про своїх батьків, і видав охоронну грамоту й кошти, необхідні на їхнє зведення й подальше утримання.

Шкода, що від усіх цих пам’ятних подій нам залишилися самі згадки та голі стіни палацового комплексу. Сьогодні активно ведуться роботи з оновлення архітектури та відновлення експозиції музею, розташованого в стінах родинного гнізда князів Вишневецьких. При цьому враховується як досвід вітчизняних науковців, так і розробки польських вчених, небайдужих до своєї історії, хоч би вона й тісно переплелася й частково стала історією іншої держави.

2016 – Гран-прі Всеукраїнського конкурсу «Краща книга України» – 2016 присуджено видавництву «Балтія-Друк» за книгу авторського колективу «Князі Вишневецькі»

Джерело:

Бабій, П. Вишневецькі [Текст] / П. Бабій // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 268.

Вирський, Д. Королев’ята над Дніпром: князі Вишневецькі [Текст] / Д.Вирський // День. — 2017. — 10 берез. — Режим доступу: http://incognita.day.kiev.ua/korolev%E2%80%99yata-nad-dniprom-knyazi-vishneveczki.html (11.04.2017).

Мицик, Ю.А. Вишневецькі [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — Київ, 2003. — 688 с.: іл. — Режим доступу:http://www.history.org.ua/?termin=Vyshnevetski_rid (12.04.2017).

Шиян, Л. Вишневець і князі Корибут-Вишневецькі [Текст] / Л. Шиян. — Тернопіль, 2006.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.