Волиця (Бережанський район)


ВОЛИЦЯ. Тернопільська область. Бережанський район
Код КОАТУУ: 6120487302.  Засноване:18 століття. Населення:  501 (2014). Площа: 1,458 км²
Поштовий індекс: 47520. Телефонний код: +380 3548

До 7 березня 1946 р. називалось Вулька. Село, підпорядковане Рогачинській сільській раді (від 1954). До Волиці належали хутори Джиглева і Корчунок. Розташоване в долині безіменної правої притоки р. Нараївки (басейн р. Гнила Липа), за 12 км від районного центру й 11 км від найближчої залізничної станції Підвисоке.

За 3 км від села проліг автошлях Стрий–Тернопіль–Знам’янка (Кіровоградської області). Дворів – 158.  Уперше в архівних матеріалах Вулька згадана 1618 р. Згідно з Актом фундації належала пану Янові Висоцькому, який жив у селі Підвисоке.

Відомі різні версії щодо походження назви села. За однієї з них, це народний географічний термін, що означає
вільне поселення, тобто село, в якому мешкають вільні люди, незалежні від поміщика.

Селяни не могли терпіти непосильний тягар панщини, втікали від поміщиків і поселялись у лісах. Можливо, наприкінці 16 ст., коли  почалися козацько-селянські повстання (1591–1593, 1595–1596 рр.) проти утисків польської влади, кілька сміливців, утікаючи від переслідувань або й страти, поселилися тут, між лісами та горами. Отже, сюди прийшли вільні люди, сміливі й працьовиті, які заснували село.

У західній частині села (на Куті) було налагоджено виробництво скляного посуду, ще нині там виорюють уламки скла; у східній частині (За ямою), біля мосту через р. Нараївку, побудували ґуральню. Від 1772 р. Волиця належала до Австрійської імперії.

1848 р. жителі села були звільнені від панщини. У 1880–1890-х рр. побудовано п’ятирічну школу. Наприкінці
19 ст. через Вульку прокладено кам’яну дорогу з Курян до с. Стратин (нині Рогатинського району Івано-Франківської обл.).

1900 р. в селі проживало 427 осіб, у т. ч. українців – 372, поляків – 55. У 1906 р. засновано філію товариства “Просвіта”, до якої належали Михайло Звіришин, Іван Легкий, Василь і Михайло Лосики, Володимир та Іван Небесні, Михайло Стрілець, Василь Цюпира й інші.

У 1906–1908 рр. громада за власні кошти спорудила церкву Непорочного зачаття Анною Пресвятої Діви Марії (1926 р. реконструйована; з волі влади у 1961–1988 рр. закрита). Керували будівництвом храму війт Степан Білик і писар Михайло Легкий.

В УГА воювали Степан Білик, Роман Джумак, Петро Шевчук. У 1923–1924 рр. громада села побудувала Народний
дім; діяли гуртки “Союз Українок”, “Сільський господар“, та інші, кооператива.

У 1930 р. польська кінна поліція провела в селі пацифікацію, під час якої був тяжко побитий Василь Білик; Василь
та Іван Семківи невдовзі заарештовані, звинувачені в приналежності до ОУН і відправлені у концтабір Береза Картузька.

На той час у Вульці діяла клітина ОУН, до якої належали Василь Білик, Михайло Заєць, Степан Легата, Степан Легкий, Іван Якимів; згодом до неї приєднались Іван Бурштинський, Петро Заяць, Василь Звіришин,
Михайло Мручко, Іван Романів, Григорій і Стефанія Цюпири та ін.

Після встановлення у 1939 р. радянської влади біднякам віддали землі українських родин Михайла Білика,
Федора Заяця, Катерини Легкої і семи родин поляків, яких вивезли у Сибір. У 1941 р. енкаведисти заарештували і закатували в Бережанській тюрмі Івана Бурштинського, Петра Зайця, Василя Звіришина, Михайла Мручка; Василя Легкого замучили у тюрмі м. Станіслав (нині ІваноФранківськ).

Цього ж року Василь Білик, Степан Легкий та Іван Якимів створили у селі осередок ОУН; в 1943 р. організовано групу УПА; 1944 р. – загін самооборони. В УПА воювали Василь Заяць, Федір Звіришин, Володимир Мручок, Володимир Небесний, Степан Цюпира, Євген Юськів.

Від 3 липня 1941 р. до 22 липня 1944 р. Волиця – під німецькою окупацією. Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії 16 жителів села; радянська влада репресувала 60 осіб, 53 згодом реабілітувала.

У 1944–1951 рр. більшовицька влада знищила у Волиці за допомогу учасникам національно-визвольних змагань 88 жителів; за нез’ясованих обставин загинули 36 осіб, на фронті – 6 осіб; засуджено на різні строки каторги
та концтаборів 60 жителів; 25 родин вивезено у Сибір; спалено 11 хат і школу.

1945 р. створено сільську раду (голова Григорій Білик; 1950 р. засуджений на 25 років ВТТ; помер 1954 р. в сибірській тюрмі); 1949 р. організовано колгосп (голова правління Володимир Стрілець); у 1954 р. колгосп та сільраду приєднали до господарства с. Рогачин і Рогачинської сільради.

У 1990-х роках майно і землі розпайовані. Волицю електрифіковано й радіофіковано(1963–1964); громада села власними силами і за свої кошти провела водогін у кожний двір. У 1984–1989-х рр. добудовано клуб, споруджено торговий центр, вимощено дорогу, проведено газ.

У 1991 р. збудовано ФАП, установлено вуличне освітлення. Створено осередок Народного Руху України (1991 р.; голова М. Волянський); організовано хор (керівник А. Мельник), церковний хор (керівник М. Стихар).

Пам’ятки:

  • церква Непорочного зачаття Анною Пресвятої Діви Марії
  • символічна могила на місці, де 3–6 вересня 1944 р. в бою з більшовиками загинули вояки УПА( 1992, урочище За порубом)
  • пам’ятний хрест на честь 1000-ліття хрещення Русі України
  • пам’ятний односельцям, які загинули за волю та незалежність України (2001)
  • місце водосвяття, в центрі якого – статуя Ісуса Христа (облаштоване за кошти мешканців, 2010).

Працюють ЗОШ 1-го ступеня, Народний дім, бібліотека, фельдшерський пункт, дві крамниці.  Серед відомих уродженців:

  • Ігор Лосик (1963 р. н.) – учасник війни в Афґаністані;
  • Юліан Поплавський (1909–1981) – адвокат, видавець, редактор.

ДЖИГЛЕВА – хутір із семи дворів, приєднаний до с. Волиця. Знищений 17 квітня 1945 р. під час облави. Нині на його місці поле; ніхто не проживає.


КОРЧУНОК – хутір, приєднаний до с. Волиця, розташований за 1,5 км на південний захід від нього. Виник на початку 20-го ст. на місці викорчуваного лісу. В 1930-х рр. тут було 46 дворів, діяли осередок “Просвіти”, хата-читальня, крамниця, літній дитсадок у селянській хаті. Взимку 1940 р. більшовики виселили звідси у Сибір 7 польських сімей.

У 1941–1944 рр. поблизу хутора були схрони підпільників. У серпні 1944 р. Корчунок майже повністю спалили енкаведисти та польські облавники. 1949 р. на хуторі проживало 100 осіб, був 21 двір. На початку вересня вдруге через Корчунок пройшла облава; згодом жителі залишили хутір.

У 1994 р. на хуторі встановлено пам’ятний хрест, відправлено панахиду (організатор – голова осередку НРУ Мирон Волянський). Нині на місці хутора пасовисько; ніхто не проживає.

Джерела:

Курис, О. Волиця [Текст] / О. Курис, В. Савчук, М. Федечко // Тернопільщина. Історія міст і сіл [Текст] : у 3 т. Т. 1. — Тернопіль, 2014. — С. 373—374 : фот.

Курис, О. І. Наш рідний край, наша земля – село Волиця [Текст] : [іст.-краєзн. нарис] / О. І. Курис. – Т. : Астон, 2007. – 87 с.

Фаріон, І. Д. Із колишньої корчми – у хатину “під знос” перебралася найчисельніша у районі початкова школа. На її ремонт цього літа влада дала… 274 гривні : [про школу у Волиці Бережан. р-ну] / І. Фаріон // Високий замок. – 2008. – 28 серп. – С. 1, 6 : фот.

Лінчевська, С. Замість школи – трикімнатна “Рукавичка”, або Як найбільша школа району залишилася без приміщення [Текст] : [про школу в с. Волиця Бережан. р-ну] / С. Лінчевська // Місто. – 2009. – 28 жовт. – С. 5 : фот.

На шлях святої боротьби вони ще з юних літ пішли… [Текст] : сл. пам. Степани Легкої: [уродженки с. Волиця Бережан. р-ну] // Шлях перемоги. – 2011. – 2 берез. – С. 7 : портр. – (Пам’ять).

Привітали зі 100-літнім ювілеєм [Текст] : [С. Легету з с. Волиця Бережан. р-ну] // Бережанське віче. – 2017. – № 25 (30 черв.). – С. 2 : фот.

Фаріон, І. Домашні жорна мелять краще, ніж заводський млин [Текст] : 82-річний умілець Володимир Пащетник каже, що мамалига з його саморобної крупи смачніша, ніж з магазинної / І. Фаріон // Високий замок. – 2012. – № 100 (6 черв.). – С. 6 : фот.

Фаріон, І. Д. Старшокласники будують школу для молодших учнів. І розчин роблять, і штукатурять, і стелять підлогу… [Текст] : [нар. толока з побудови поч. школи у с. Волиця] / І. Фаріон // Високий замок. – 2011. – № 130 (22-24). – С. 12 : фот. кольор.

Фаріон, І. “Шукайте мене у дібрі, де барвінок росте…” [Текст] : містична історія з трагічною передісторією майже 70-річної давності : [відбулася у лісовому урочищі “Зелений потік”, що за кілька кілометрів від с. Волиці Бережан. р-ну. Тут освятили хрест у пам’ять про медсестру УПА І. Заяць, яка загинула від рук енкаведистів] / І. Фаріон // Високий замок. – 2015. – № 53 (21-27 трав.). – С. 16 : фот. – (Погляд на життя).

Фаріон, І. “Якби Україна твердо встановилася – то була би велика почота для полеглих хлопців-братів…” [Текст] : так розмірковує 94-річна М. Швець, яка пережила сибірське заслання: [за матерілами розмови із зв’язковою] / І. Фаріон // Високий замок. – 2017. – № 102 (8-10 верес.). – С. 5 : фот. кол. – (Погляд на життя).

Федорців, Н. Сторічній Ганні Білик прикро, що українці продаються [Текст] / Н. Федорців // Місто. – 2012. – № 27 (11 лип.). – С. 24 : фот. кольор.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1557 публікацій.

Залишити відповідь