Вільховець, село в Тернопільській області

ВІЛЬХОВЕЦЬ  —  село Бережанського району Тернопільської області. Код КОАТУУ — 6120485502. Засноване — 1534. Населення — 650 (2014). Площа — 1,354 км².  Поштовий індекс —47531. Телефонний код — +380 3548. Водойми — річка Вільхівчик, став Запанський, став Комарів
Відстань до районного центру  5 км. Адреса ради — 47531, с. Вільховець

Розташоване на берегах р. Вільхівчик, правої притоки р. Золота Липа (басейн Дністра), в долині, обрамленій горами, на яких ростуть соснові та букові ліси; особливе своїми природними джерелами й ставками. Через село пролягла дорога Бережани–Литвинів (Підгаєцького району).

Поблизу села виявлено поховання 11–13 ст. із срібними та бронзовими прикрасами. Перша письмова згадка про поселення датована 1374 р. За леґендою про походження назви села, коли на Вільховець напали татари, у лісі стояв замок Одрицького.

Навколо твердині був глибокий рів, до двору вела тільки одна дорога. Татари обступили замок із усіх боків, а коли пішли у наступ, сталося диво – стіни фортеці почали падати, опускатися в прірву. Загинули татари й оборонці.

Один чоловік був тоді у лісі; повернувшись, побачив, що сталося, пішов у поле і поселився на новому місці. З часом навколо його хати постало нове поселення. В лісах росло багато вільхи, ймовірно, тому село назвали Вільховець.

На місці, де стояв замок, залишився рів, у якому забило джерело. Кажуть, що вода в ньому – це сльози тих, хто загинув, захищаючи стіни фортеці. Першими поселенцями були Василь Ступницький та Іван Харишин.

Громада Вільхівця встановила кам’яний хрест на честь скасування панщини (1849 р.); заснувала школу (1893 р.), що розміщувалась у хаті Федора Свища; вчителем був місцевий дяк. 1905 р. за громадські кошти споруджені читальня “Просвіти”, активістами якої були В. Лясковський і П. Пігічин, двокласна школа (вчителька Галина Михальчук) і плебанія (будинок для священика).

Минуле Вільховця пов’язано з історією січового стрілецтва. Це підтверджують, зокрема, пісні Р. Купчинського та Л. Лепкого “Гей там, у Вільхівці”, “Заквітчали дівчатонька” та ін. 3 вересня 1916 р. в бою за гору Лисоню тяжко поранили підхорунжого УСС Василя Мальованого; він при перевезенні до госпіталю помер, похований у саду в селі.

Під час Першої світової війни в австро-угорській армії воювали Антін Бартків, Василь Завадський, ВасильКулик, Іван Пиріг, Михайло Свищ, Микола і Михайло Ступницькі та інші жителі села – всього понад 30 осіб.

У серпні–вересні 1916 р. більшість хат у Вільхівці спалили. На період воєнних дій населення було евакуйоване в Рогатинський (нині – однойменний район Івано-Франківської обл.) і Перемишлянський (нині Львівської обл.) повіти; жителі до 1920 р. поверталися в рідні місця.

Під час боїв у селі на панському фільваркові був розташований – військовий цвинтар, що зберігся донині. На протилежному узвишші був холерний цвинтар. Після Першої світової війни залишилася ще одна пам’ятка: дорога від урочища Волова до Курманки (урочище поблизу сіл Діброва й Надорожнів), що збудували німці. Її зі стовбурів дерев прокладено через ліс; у селі говорять – “дерев’яна дорога”.

У 1920 р. з приходом більшовиків у селі було створено комітет для розподілу поміщицької землі (ревком; голова Олекса Іскра). Під час польської окупації сільська громада спорудила будинок-читальню “Просвіти” (1936).

У Вільхівці було створено осередок ОУН, до якого належали Михайло Кашараба, Михайло Лужний і Василь Лясковський, яких за політичну діяльність ув’язнили в концтаборі Береза Картузька.

У 1938–1939 рр. побудовано церкву Івана Хрестителя; 1998 р. біля храму встановлено “фіґуру” Матері Божої (за кошти Марії Солярчик). Більшовицька влада у 1939–1941 рр. здійснювала репресії щодо місцевого населення. Першою жертвою став Петро Пігічин – усебічно обдарований юнак із гімназійною освітою.

Від 4 липня 1941 р. до 23 липня 1944 р. село перебувало під німецькою окупацією. Нацисти вивезли на роботу в Німеччину 40 осіб. Наростала і протидія загарбникам: в УПА пішли добровольцями Василь Волянський, Василь Крижанівський, Василь і Михайло Лужні, Василь Луців, Михайло Мандзій, Василь Миколайський, Михайло Мотка, Григорій Перфецький; водночас Василь Цімерман проводив із молоддю військові заняття зі самооборони. Творення дивізії “Галичина” спонукало кількох вільхівчан піти на вишкіл.

Під час Другої світової війни у Червоній армії загинули або пропали безвісти: Михайло Калачик (1911–1945), Антон Кашараба (1904–1945), Степан Кулик (1907– 1944), Федір Мельник (1904–1944), Михайло Онишків (1905–1944), Михайло Скальський (1913–1944), Петро (1914–1945) та Федір (1914–1945) Слабодухи, Михайло Форемний (1914–1942), Дмитро Халупа (1908–1945), Роман Шеремет (1917–1942), Микола Якубовський (1915–1944); радянська влада репресувала, згодом реабілітувала двадцять жителів села.

Після Другої світової війни відкрито семирічну, в 1962 р. – восьмирічну школу; 1947 р. – ФАП. 1950 р. у Вільховці створено колгосп, згодом – приєднаний до господарства с. Рибники; у 1990-х рр. розпайований. У 1960-х рр. проведено водогін, електрику, добудовано школу. 1990 р. створено осередок НРУ (голова Ігор Олійник). У 1992 р. у Вільхівці створено сільську раду (голова Мирон Гоцул).

В урочищі Трохимова долина родини Волянських та Олійників насипали могилу воякам УПА; громада села облаштувала могили підхорунжому Леґіону УСС Василеві Мальованому (обидві – 1992 р.); символічну – Борцям за волю України (2008 р.). Встановлено хрест на військовому цвинтарі (1916–1920 рр., урочище Волова), де поховані українці, німці, угорці, турки й солдати царської армії.

Діють ЗОШ 1–2 ступенів, Народний дім, бібліотека, фельдшерський пункт, три торгових заклади, фермерське господарство “Вільховецьке”. Село газифіковане (1994 р.), телефонізоване. Серед відомих уродженців Вільхівця:

  • Марія Абрамець (1973 р. н.). – літераторка;
  • Володимир Ґабрусевич (1904 р. н.) – учасник національно-визвольних змагань;
  • Іван Ґабрусевич (1902–1944) – діяч ОУН;
  • Антін Лотоцький (1881–1949) – письменник, журналіст, видавець, педагог, громадський діяч;
  • Петро Пігічин (1918–1998) – видавець, редактор, літератор.

Джерела:

Абрамець, М. …Мій тихий рай – маленька батьківщина [Текст] : [День села у Вільхівці Бережан. р-ну] / М. Абрамець // Бережанське віче. – 2012. – № 39 (28 верес.). – С. 1, 5 : фотогр. – (Свято у Вільхівці).

Будар, Т. Нащадки славного Йова [Текст] / Т. Будар // Свобода. – 2006. – 21 жовт. – С. 5 : фотогр. – (Штрихи до історії краю).

Фанго, Г. Вільховець [Текст] / Г. Фанго, М. Федечко // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 1. — Тернопіль, 2014. — С.  371—373 : фот.

Хованець, Роман. Твій шлях [Текст] / Р. Хованець // Дніпро. – 2014. – № 4. – С. 43.

Шах, Т. Іван Габрусевич: революціонер з когорти націоналістів [Текст] : [про діяча ОУН І. Габрусевича] / Т. Шах // Мандрівець. – 2008. – № 7. – С. 73 – 79. – Бібліогр. в кінці ст.: ( 28 назв).

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1632 публікацій.

Залишити відповідь