КАЛАНТИР | Кременець

 В Меморіальні об’єкти | Пам'ятники | Пам’ятки, Церкви | Монастирі | Некрополі | Культові споруди

Військовий цвинтар (Калантир) закладений у Кременці в 1891 році. На цвинтарі є церква Пресвятої Трійці (раніше – Олександра Невського, потім – Іоанна Хрестителя), збудована у 1896-1897 рр. на кошти командира 42-го Якутського піхотного полку Митрофана Барщева.

Переглянути на карті →

У місті Кременці в районі Дубенської є давнє кладовище, яке має назву «Калантир». Біля автостанції центральна в Кременці вулиця роздвоюється. Якщо прямувати праворуч (це вулиця Ольжича), а згодом повернути на вулицю Відродження, можна дійти до Калантир.

Тут до сьогодні стоїть церква Святої Трійці (первісно – Олександра Невського, потім – Іоанна Хрестителя), зведена у 1896-1897 рр. Окремі дані про Калантир відносяться до XVII століття.

У 60-х рр. ХІХ ст. в Кременці з’явився 42-й піхотний Якутський полк російської армії. Спочатку він стояв у місті та навколишніх селах по квартирах, а згодом на малопридатній для обробітку землі, придбаній у мешканців приміського села Підлісці, солдати полку збудували собі військове містечко.

Для виконання поховального обряду полку виділили землю для цвинтаря. Утримувало цвинтар Якутське братство Святого Інокентія.  З XIX століття, а точніше з 1850 року цвинтар почали називати «Старий плон». Тоді його управителем було Якутське братство, яке отримало землю у 1255 сажнів і землі С.І. Скакальського, які надані йому Кременецькою міською управою 14 серпня 1895 року на прохання братства. Відведена земля почала називатися «Новий Олександрійський плон» або «Новий плон».

За клопотанням братства Кременецька міська управа 14 серпня 1895 року без оплати відвела для потреб братства землю площею 1255 квадратних сажнів з землі С.І. Скакальського, яка межувала з кладовищем, а йому відвели ділянку землі в іншому місці.

У 1896 році на «Новому плоні» на кошти командира 42-го Якутського піхотного полку Митрофана Барщева збудовано церкву на честь Олександра Невського. Через рік навпроти церкви збудували дзвіницю у формі вежі. Згодом храм пересвятили в ім’я Усікновення чесної глави Іоанна Хрестителя.

У 1897 році братство за огорожею кладовища з південно-західної сторони при воротах побудувало дерев’яну покійницьку, яка пізніше була перероблена на сторожку.

З початком І Світової війни полкове майно, в тому числі кладовище з церквою, було дано під опіку Богоявленського монастиря. У період між двома світовими війнами на Калантирі ховали колишніх військовослужбовців Якутського полку, місцевих жителів та уланів подільського 12-го полку.

У 1917 році Єпископ Кременецький Діонісій видав розпорядження про ремонт огорожі та церкви цього кладовища. Після ремонту церкву перейменували в Усікновіння Іоанна Хрестителя. Після повернення з війни братство отримало кладовище назад у свою власність.

6 січня 1928 року кладовище розділили на дві частини. Військові одержали північні землі (в сторону села Білокриниця). Світським особам віддали південну частину із церквою, дзвіницею і сторожкою.

1920-1930-ті роки пройшли у боротьбі братства з командуванням 12-го уланського полку за право розпоряджатися на православному кладовищем. Попри всі суперечки в період між двома світовими війнами на “калантирі” ховали колишніх військовослужбовців Якутського полку, місцевих жителів та уланів подільського 12-го полку.

У важкий воєнний і післявоєнний час на кладовище ніхто не приходив. Воно поросло бур’яном, від огорожі не залишилось ні сліду, а церква пустувала і руйнувалась. Мало хто знав про місце на цвинтарі, яке з’явилось тут у 1941 році.

Перед самим приходом німців у  липні 1941 року на території кладовища у братській могилі були поховані убиті та закатовані енкаведистами у кременецькій в’язниці місцеві жителі, які не були упізнані рідними. Пізніше на цьому місці було насипано курган-могилу та поставлено хрест жертвам комуністичного терору, біля якої відбувалися панахиди та мітинги. З новим приходом більшовиків навесні 1944 року могила була зруйнована.

В радянський період часу церква та могили прийшли до занепаду. З середини 1950-х років церкву та кладовище закрили взагалі. Дійшло до того, що в 1960-х роках за розпорядженням місцевої влади залізні та чавунні надгробки масово знімали та здавали на металолом.

Згадали про старе кладовище влітку 1991 року. Тоді ж було прийнято рішення про відбудову церкви. Частину грошей зібрали мешканці навколишніх вулиць, дещо виділило АТП-16155, районний осередок пасічників-любителей, чималу допомогу надала військова частина, що знаходилась в Білокриниці.

У 1993 р., після тривалого запустіння, храм висвятили в ім’я Пресвятої Трійці.

Джерела:

Сірий, С. Змінив обличчя Калантир [Текст] : [іст. цвинтар Кременця] / С. Сірий // Вільне життя. – 2010. – 3 листоп. – С. 6.

Якель, Р. Давні кладовища – докір живим? / Р. Якель // Свобода. – 2006. – 1 лип. – С. 4 : фотогр.

Пахольчук, Є. Некрополі нашого міста [Кременця] [Текст] / Є. Пахольчук // Діалог. – 2008. – 26 груд. – С. 6 : фот.

Рекомендовані публікації

Залишити коментар

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

The reCAPTCHA verification period has expired. Please reload the page.