ВЕРИКІВСЬКИЙ Михайло Іванович

verykivskyВериківський Михайло Іванович (8 (20). 11. 1896, м. Кременець, нині Тернопільської області — 14.06.1962, Київ) — український композитор, педагог, диригент, фольклорист, музично-громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1944). Професор (1946).

Композитор, педагог, автор першої української ораторії «Дума про дівку-бренку Марусю Богуславка» (1923), першого українського балету «Пан Каньовський» (1930) Михайло Вериківський народився в м. Кременці 20 листопада 1896 року.

У рідному Кременці Михайло Вериківський жив до 18 років. Сім’я Вериківських була велика: в ній підростало семеро дітей. У 1904 р. Михайла віддали до церковно-парафіяльної школи. «Чарівний Кременець з його повитими легендами горами, з героїчним і романтичним минулим уже змалку збагачували творчу фантазію майбутнього митця. В зрілі роки Михайло Іванович всю ту красу рідного краю переспівав у своїх чудових творах… Іноді у Кременці виступали заїжджі хорові колективи. Проте цим кременчан здивувати важко, бо у них є три свої чудові капели… В їх першокласному виконанні можна почути музику А.Л. Веделя, Д.С. Бортнянського, М.С. Березовського, О.Д. Кастальського». © О. Масикевич. Наш видатний земляк. Промінь комунізму, 19.08.1959.

Закінчивши початкову школу, Михайло Вериківський вступив до Крем’янецького двокласного міського училища. В 1911 р. був зарахований до четвертого класу Крем’янецького комерційного училища (1912—1914), де навчався гри на музичних інструментах. Початкову музичну підготовку, що стала фундаментом для майбутнього професійного зростання, М. І. Вериківський отримав в кременецькому архієрейському хорі (тоді – Волинська губернія, нині Тернопільська обл.).

Кількома роками пізніше, у 1921–1922 рр., ним були написані численні хорові духовні композиції. Одним із ранніх його творів став Марш учнів Кременецького комерційного училища для оркестру народних інструментів (1913), який виконувався на одному з училищних концертів.

Антон Кармазін на сторінках статті «Постать М.І. Вериківського в документах і матеріалах кременецького краєзнавчого музею» відмічає, що написавши в 1913 році «цикл романсів і з цими юнацькими творами в 1914-му приїхав до Києва, щоб вступити в консерваторію». У матеріалах Кременецького музею знайшлось подання Михайла Вериківського до вступу в Київську консерваторію:

«Господину Директору Киевской Консерватории ИРМО мещанина Ивана Андреева Вериковского.

Прошение.

Желая определить в консерваторию сына моего Михаила Вериковского для специального изучения игры на контрабасе, покорнейше прошу принять его в число учеников Консерватории, при чём принимаю на себя ручательство…

Иван Вериковский

1914 года 1 сентября

Жительство имею в Кременце Волынской губернии.

Після закінчення консервато­рії Михайло Іванович з 1922 року викладав у Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка та Київській консервато­рії (до 1960, з пе­рервою 1941-44; від 1946 — її професор). 1920 — керівник Українського національного хору; 1921–28 — співзасновник, член правління і голова Товариства ім. М. Леонтовича (керівник хору-студії при ньому).

1928-30 – голова президії та завідувач науково-творчим відділом Всеукраїнського товариства революційних музикантів. 1926-28 — диригент Київського, 1928-35 — Харківського театрів опери та балету. 1940 – керівник Державної капели «Думка», 1950—58 — науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.

Творча спадщина композитора включає понад 400 творів. Творча спадщина композитора — понад 400 творів: опери «Сотник» (1939), «Наймичка» (1943, обидві — на сюжети поем Т. Шевченка) і «Слава» (1961), муз. комедія «Вій» (1936, 2-а ред. 1945 — комічна опера), кантата «Гнів слов’ян» (1941), драматична симфонічна поема «Петро Конашевич-Сагайдачний» (1944), понад 60 камерно-вокальних творів, понад 40 масових і близько 100 пісень для дітей, близько 100 обробок українських народних пісень для різних виконавців.

Сценічні твори:

  • опери: «Діла небесні» (1931), «Сотник» (1939), «Наймичка» (1943, обидві — на сюжети поем Тараса Шевченка), «Втікачі» (1948), «Слава» (1961);
  • музична комедія «Вій» (1936, 2-га редакція 1945 — комічна опера);
  • балет «Пан Каньовський» (1930).

Симфонічні твори:

  • ораторія «Дума про дівку-бранку Марусю Богуславку» (1923);
  • симфонічна сюїта «Веснянки» (1924);
  • кантата «Гнів слов’ян» (1941);
  • драматична симфонічна поема «Петро Конашевич-Сагайдачний» (1944).

Інше:

  • понад 60 камерно-вокальних творів;
  • понад 40 масових і близько 100 пісень для дітей;
  • близько 100 обробок українських народних пісень для різних виконавців.

М. І. Вериківський створив музику для театрів «Березіль» та Київського імені І. Франка, Харківського дитячого театру, театральних вистав, кінофільмів «Чорна хмара» (1936), «Назар Стодоля» (1937), «Кармелюк» (1938), «Київ» (1945), «Собор» (1946). 1957 року зробив оркестровку симфонії невідомого автора кінця XVIII століття, яка згодом виявилася Першою симфонією Ернеста Ванжури.

Значну творчу увагу композитор приділяв поезії Ю. Словацького. Цікаво поглянути, що писав у місцевій газеті тодішній директор Кременецького краєзнавчого музею Б. Ельгорт:

«Уродженець нашого міста, відомий український радянський композитор, який зараз проживає в Києві, готуючись до відзначення 150-річчя з дня народження видатного польського поета Юліуша Словацького, в ці дні пише музику до його поетичних творів. У травні наступного року композитор відвідає рідне місто і виступить перед земляками із звітним концертом».

Найвідомішим твором, пов’язаним із Кременцем, став створений 1943-го року фортепіанний цикл «Волинські акварелі» – п’ять програмних фортепіанних мініатюр на білих клавішах (один з авторських рукописів міститься у фонді музею). Всі п’єси – «Поганське місто Велинь», «Вечір в авратинських горах», «Комедіанти на контрактовій ярмарці у Дубні», «На Свитязькому озері» написані на краєзнавчо-етнографічний сюжет, а остання мініатюра циклу — «Весняні ігрища біля Дівочого озера на Крем’янеччині» — безпосередньо пов’язана з історією Кременця.

У 1996 році —  засновано премію ім. Вериківського, що вручається за видатні досягнення в галузі оперно-балетної творчості. Тоді ж, коли на урядовому рівні відзначали 100-ліття від дня народження композитора, планувалося видати повне зібрання його творів. Цим опікувалися доньки митця – Ірина та Олена. Після виходу кількох томів проект було зупинено через брак фінансування, і донині приватний архів М. І. Вериківського лишається практично єдиним джерелом для вивчення його багатогранної творчої спадщини.

У Кременецькій обласній гуманітарно-педагогічній академії ім. Тараса Шевченка зберігається рояль з родинного будинку Михайла Вериківського, на якому майбутній композитор навчався, роблячи перші кроки у царині музики. Його передала Тетяна Глібівна Вериківська, яка мріяла бачити інструмент серед експонатів майбутнього музею.

У Кременці встановлена пам’ятна таблиця на будинку, де народився композитор, діє музична школа, якій у 1968 році присвоєно ім’я Михайла Вериківського. У 1994 році її було перейменовано на Державну школу мистецтв ім. М. Вериківського Міністерства культури та туризму України. Значний біографічний матеріал зібраний працівниками Кременецького краєзнавчого музею. Багато цінних експонатів передав музею сам Вериківський, про що згадує місцева кременецька преса:

«М. Вериківський передав Кременецькому краєзнавчому музею ряд експонатів, у тому числі рідкісні давні видання своїх творів. На одному з них (а саме на «Вибраних уривках з опери «Наймичка» – А.К.) композитор написав присвяту «Моїм землякам кременчанам».

2016 – Музей Михайла Вериківського відкрили в Кременці

Джерела:

Вериківський Михайло Іванович (20.11.1896–14.06.1962) — український композитор, диригент, педагог, заслужений діяч мистецтв УРСР [Текст] // Музична Тернопільщина : бібліогр. покажчик / уклад. В. Я. Миськів; вступ. ст. О. С. Смоляка; ред. Г. Й. Жовтко. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2008. — С. 54—58 с. —Режим доступу: http://library.te.ua/vydannya/bibliograf/art_tern, вільний.

Кармазін, А. Постать М.І. Вериківського в документах і матеріалах кременецького краєзнавчого музею. — Режим доступу: http://glierinstitute.org/ukr/digests/031/Karmazin.pdf, вільний.

Медведик, П. Вериківський Михайло Іванович [Текст] / П. Медведик, Г. Чернихівський // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. Тернопіль, 2004.  Т. 1 : А — Й (додат.).  С. 248—249.

Познякова-Мочевус, Е. «Наймичка» Вериківського стала світовим шедевром [Текст] / Е. Познякова-Мочевус // Свобода. — 2016. — 18 лист. — С. 4 : фот.

Познякова-Мочевус, Е. У Кременці відкриють музей Михайла Вериківського [Текст] / Е. Познякова-Мочевус // Вільне життя плюс. — 2016. —18 лист. — С. 2.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 866 публікацій.

Залишити відповідь