ВЕРБІВ, село в Тернопільській області

ВЕРБІВ. Бережанський район. Тернопільська область. Україна. Село, центр сільської ради, якій підпорядковані хутори Калинівка, Розсохи і Старий Вербів. Розташоване за 12 км від районного центру і найближчої залізничної станції Бережани. Територія – 6,56 кв. км. Дворів – 429. Населення – 666 осіб (2014).

Назва села пов’язана з поширенням тут верб різних видів. Перша письмова згадка датована 1448 р. Селом володіли: Теодорик із Бучача, від 1467 р. – Петро Вовчкович із Підгайців; 1473 р. – Свірські-Романовські зі села Біще, через 300 літ – Потоцькі.

На початку 20 ст. у Старому Вербові люди натрапляли на невеликій глибині на гончарний посуд, частини сільськогосподарського реманенту, наконечники стріл. Селянин Федір Копаниця виорав (1927 р.) скарб із срібними клейнодами і дорогоцінними ювелірними прикрасами (11–13 ст.). Ці знахідки були передані у Львів – музеєві НТШ, згодом – історичному, а відтак – Національному музеєві.

У найвирішальніший момент Зборівської битви 16 серпня 1649 р. тимчасовий союзник Б. Хмельницького татарський хан Гірей наказав орді відступити. Шлях відступу пролягав через західні терени Бережанщини до м. Рогатин (нині Івано-Франківської обл.).

Про те, що село зазнало татарської навали і знищення, свідчать перекази про церкву, яка разом із вірними провалилась у прірву, а також леґенда про Ганину і Мицкову долини. Ховаючись від татар, кілька уцілілих вербівських родин переселилися за 2 км на північ, де вул. Голодівка (нині Т. Шевченка); нове поселення назвали теж Вербів – на честь знищеного.

Архівні джерела 1772 р. свідчать про заселеність Вербова, конкретні будівлі, їхній маєтковий стан. За даними Йосифіканської метрики (1774 р.), у загальній кількості ґрунтів орна земля займала 2639 морґів, луки – 1108, ліс – 1138 морґів.

Указ цісаря про скасування панщини (1848 р.) в селі відзначено хрестом “Пам’ятка даной свободи” (1850-х рр.). Церква у Вербові кілька разів поставала зі закуплених на Львівщині та Прикарпатті дерев’яних костелів, що підтверджують збережені до наших днів 8 скульптур святих (17–18 ст., автори невідомі), велике розп’яття Ісуса Христа (автор Іоанн Пфістер).

Першу дерев’яну церкву зведено у 1705 р., остання простояла до 1936 р. і мала вигляд костела. У різні роки йменувалася Найсвятішої Матері Божої, святого Миколая, Воздвиження Чесного Хреста, святого Архістратига Михаїла. Біля храму були дзвіниця оборонного типу і сторожова вежа.

За кошти громади в 1865 р. у центрі Вербова збудували приміщення школи, де вона діяла до 1983 р. У 1880-х рр. учителями були Стецький і Татух. Значний вклад у розвиток освіти села наприкінці 19–на початку 20 ст. внесли священики оо. Івасечко й Василь Кушнір – ініціатор створення у селі філій Товариства тверезості, “Сільського господаря“, “Просвіти” (1897 р.; співорганізатори Іван і Петро Кондрати та Дмитро Походжай; у 1903 р. належали 118 осіб).

Великим здобутком для Вербова була просвітницька діяльність родини директора школи Івана Петрицького, з якою він переїхав до села у 1910 р., і вчителів Ілярія Бабуняка, Стефанії Петрицької-Мороз й Андрія Мороза. Зокрема, І. Бабуняк заснував церковний дитячий хор, котрий із роками переріс в один із найкращих у краї – чоловічий хор.

Син І. Бабуняка Ярослав, який 1924 р. народився у Вербові, – відомий співак, хормейстер, бандурист, заслужений діяч мистецтв України (2001), лауреат міжнародних фестивалів і двох Всеукраїнських премій, засновник (1949) і багатолітній дириґент чоловічого хору “Гомін” (м. Манчестер) Союзу українців у Великій Британії, з яким 7 червня 1995 р. відвідав рідне село.

На будинку школи встановлено (1995 р.) меморіальну дошку на пошану Ілярія та Ярос-
лава Бабуняків. Дочка І. Бабуняка Ірина – студентка медицини, окружний референт УЧХ, член ОУН та УПА (псевдо “Ніна”); загинула 23 квітня 1945 р. біля с. Більче-Золоте (нині Борщівського району), перепохована в м. Теребовля.

Під час Першої світової війни зголосилися в Леґіон УСС 48 добровольців із села, однак тоді прийняли тільки двох – Є. Петрицького і Т. Турчина. Згодом в УСС пішли вербівчани П. Бай, В. Бідула, П. Білоус, Д. Бо рик, І. Бридун, О. Варчак, І. Депас, А. Дуда, Г. та Ф. Івахіви, П. і Т. Костіви, С. Равлецький, Д. Семчишин, В. Стецок, А. Фундига й інші.

На початку 1920-х рр. у селі відновлено діяльність “Просвіти”, в 1924 р. засновано споживчу кооперативу (голова о. В. Кушнір); працювала молочарня. У 1926 р. створено філію молодіжного товариства “Луг” (голова Т. Гевко); в 1930-ті рр. діяло молодіжне товариство “Сокіл”, роботу якого спрямовував Т. Гевка зі Львова.

Дириґент А. Мороз організував при товаристві “Сільський господар” мішаний та жіночий хори; цього ж року створено аматорський драматичний гурток під керівництвом В. Кондрата. При Народному домі (збудований 1928 р.) місцеві музиканти М. Бідула, Іван, Дмитро та Степан Конд-
рати організували струнний оркестр.

У жовтні 1930 р. під час пацифікації три сотні поліції оточили село. Частина поляків розгромила Народний дім, знищила сценічні костюми, літературу, весь товар кооперативи, побила продавця М. Турчина, поламала машини молочарні; були також зруйновані будівлі найактивніших  жителів села.

До кінця 1930 р. вербівчани відбудували Народний дім, відновили його діяльність, а також кооперативи і молочарні. Щорічно 1 листопада біля церкви наперекір польській владі вивішували на найвищому дереві синьо-жовтий прапор.

У 1936–1938 рр. громада села під проводом декана о. В. Кушніра побудувала цегляну церкву Успіння Пречистої Діви Марії (проектант Л. Левинський, архітектор Косович зі Львова). Цеглу випалювали в ліску на горі у Вербові.

Після вступу Червоної армії у вересні 1939 р. головою сільради обрано І. Турчина, який у жовтні того ж року був делегатом Народних зборів Західної України у Львові. В січні–лютому 1940 р. почались арешти. Протягом 1940–1941 рр. більшовицька влада вивезла з Вербова 16 сімей.

Після проголошення 30 червня 1941 р. у Львові відновлення Української держави провід села очолили Й. Радик – голова, І. Бакович – секретар. Із нагоди відновлення державності окружний провідник ОУН вербівчанин Михайло Семчишин (“Дон”) організував 1-й похід молоді округи на Лисоню.

Під час промови нацисти його заарештували і запроторили у концтабір “Аушвіц” (Освен-
цім, Польща), згодом – у Маутхаузен-“Ебензее” (Австрія), звідки не повернувся. Сім’ю М. Семчишина більшовики двічі вивозили на Сибір (у 1941-му – на 6 років, 1950-му – на 10 років). Брата А. Семчишина – завідувача Народного дому стратили у Тернопільській тюрмі.

Від 2 липня 1941 р. до 22 липня 1944 р. село – під німецькою окупацією. Навесні 1944 р. на вул. Голодівка у Вербові відбувся бій вояків УПА з відділом німецького війська. Від 23 квітня до 3 травня село перебувало в німецькому оточенні.

Мешканцям села нацисти пригрозили розстрілом кожного десятого за будь-який непослух. 4 травня близько 100 чоловіків поповнили дивізію “Галичина”. Вивезені голодівчани, чиї сини були в дивізії, повернутися додому з Німеччини не могли.

Під час німецько-радянської війни у Червоній армії загинули або пропали безвісти 42 жителі села. У 1947 р. насильно вивезено у Сибір 25 жителів, 1950 р. – 65 осіб-симпатиків ОУН і УПА.
На меморіальному комплексі Борцям за волю України (2001) викарбувані 138 прізвищ вербівчан, які загинули в УСС і УГА, від більшовицького терору, вивезені й полягли у Сибіру, в катівнях, у дивізії “Галичина”, УВО, ОУН, УПА.

Протягом 1946–1947 рр. після так званої операції “Вісла” з території Польщі переселені до Вербова сім’ї Ганасів, Глубішів, Мусійчуків, Окпишів, Ориників, Пахолків, Федаків та інших.

Після війни школу в селі реорґанізовано у семирічну, в 1960-х – у восьмирічну, яка працювала в чотирьох пристосованих приміщеннях, а у Старому Вербові до 1975 р. діяла початкова школа. В 1948/49 навчальному році навчалися 309 учнів, працювали 14 учителів. У 1983 р. з ініціативи директора Г. Стеблянка збудовано типову двоповерхову школу, з 1994 р. – ЗОШ 1–2 ступенів із 9-річним навчанням.

7 грудня 1949 р. у Вербові організовано колгосп. Побудовано тваринницьку ферму, тік, тракторну бригаду, пилораму. В 1960-х рр. Вербів електрифіковано і радіофіковано, проведено водогін; 1989 р. газифіковано; 1992 р. прокладено асфальтовану дорогу до села. Наприкінці 1990-х років землі колгоспу (голова правління В. Макар) розпайовані, створена селянська спілка “Вербівська”, яка в 2000 р. була реорганізована у ТзОВ “Вербів”.

Наприкінці 1989 р. відновила роботу філія “Просвіти”.  У 1991 р. відновлено могили Борцям
за волю України – на цвинтарі та символічну біля церкви. У селі споруджено 15 пам’ятників і пам’ятних знаків, у т. ч.

2 пам’ятники на честь 550-ліття першої письмової згадки про село (кам’яний – у Старому
Вербові, з мармуру – біля церкви, 1998 р.),

  • 2 знаки на честь проголошення Незалежності України: у центрі села і при в’їзді (обидва 1991 р.);
  • арку на честь 555-ліття письмової згадки про село на Вивозі (при в’їзді в село, 2003 р.),
  • пам’ятник односельцям, репресованим у 1940–1953 рр. (у центрі),
  • погруддя Т. Шевченку (1964 р., перенесено 1983 р. біля школи),
  • стелу полеглим у Другій світовій війні (1985 р., біля школи),
  • пам’ятник С. Бандері (2003 р., в центрі села);
  • Н. Кузик і П. Бездуху – біля церкви,
  • святій Діві Марії (1993 р.) – на роздоріжжі;
  • пам’ятні дубові хрести: на честь 1000-ліття Хрещення Руси-України (1988 р.) і святій Місії
    (2007 р.) – біля церкви, 550-літньої письмової згадки про село – у Старому Вербові.

Встановлено кам’яні та дерев’яні хрести на місцях боїв і загибелі односельців від рук енкаведистів
(1991–1992 рр., Розсохи, Дубина); меморіальні дошки Г. Білоусу (1998), М. Семчишину (2004), о. В. Кушніру (2007) і парохам, які служили у Вербові (2008). Зберігся Хрест козацької доби.

У селі працюють ЗОШ 1–2 ступенів, Народний дім (оновлений 2003 р. за кошти діаспори), бібліотека, відділення зв’язку, торговий дім та кілька торгових закладів. У 2009 р. реконструйовано ФАП.

Від 2010 р. діє історико-краєзнавчий музейний комплекс Вербова, куди належать: музей національно-визвольної боротьби ім. М. Семчишина (“Дона”) у Народному домі,  історико-краєзнавчий та культурно-просвітницький музей ім. Родини Бабуняків у школі, парафіяльний музей на садибі колишніх парохів, церква, всі пам’ятники, пам’ятні таблиці, знаки, місця.

У Вербові народилися диригент Я. Бабуняк, художники Я. Крук, Я Макогін, майстер народної творчості К. Лужецька, журналіст Я. Павлів, діяч ОУН М. Семчишин, заслужений працівник промисловості, член-кореспондент АН України П. Чепіль.

Проживають літератори М. Дуда, М. Каня, І. Кочило, О. Козак, М. Кондрат, самодіяльний композитор І. Петрів. Художник Ігор Крук створив герб села; є пам’ятна медаль. Із 1998 р. стало традицією відзначати ювілеї першої письмової згадки про Вербів, свята давніх вулиць: Голодівка (від 1990 р.) і Загір’я (від 2009 р.).

Джерела

Будар, Т. Війна забрала Володимира Дідуха [Текст] / Т. Будар // Свобода. – 2015. – № 10 (11 лют.). – С. 6 : фот.

Будар, Т. “Вклонися, моя Україно, хороброму сину своєму…” [Текст] : [у Вербові Бережан. р-ні відкрили меморіал. дошку учаснику АТО В. Дідуху] / Т. Будар // Бережанське віче. – 2015. – № 41 (16 жовт.). – С. 1 : фот. – (Герої не вмирають!).

Вербів  [Електронний ресрус] / І. Матвіїв. — [Київ?], 2018. — Режим доступу: 371.http://verbiv.in.ua, вільний. — дата ост. перегляду: 20.02.2018.

Вербів [Текст] / М. Павлів, М. Семчишин, С. Хамар, В. Часковський, І. Чернецький //Тернопільщина. Історія міст і сіл [Текст] : у 3 т. Т. 1. — Тернопіль, 2014. — С.  —371.

Гаївки-веснянки та маршові пісні-хороводи біля церкви на Великдень у селі Вербові Бережанського району на Тернопільщині [Текст] . – Львів, 2010.

Збережемо світлу пам’ять : [про громад. діяча українців Америки, мецената, нашого земляка Теодора Турчина] // Шлях перемоги. — 2008. — 11 чевр. — С. 6

Лівох, Р. Скарби Волині та Галичини середини X — середини XIII століть [Текст] / Р. Лівох // П’яті “Ольжині читання”, Пліснеськ, 7 травня, 2010 року / Львів. галерея мистецтв ; [відп. ред. Б. Возницький]. — Львів ; Броди, 2011. — С. 41—58 : рис.

Павлів, Я. Життя одне, а пам’ять вічна [Текст] / Я. Павлів // Божий сіяч. — 2012. — № 11 (листоп.). — С. 7 : фот.

Павлів, Я. Нев’янучий пісенний вінок пам’яті Ярославу Бабуняку [Текст] : [концерт-реквієм, присвячений вербівчанам та відомому педагогу, дириг. Я. Бабуняку] / Я. Павлів // Соломія. — 2012. — № 4 (жовт—груд.). — С. 4 : фот.

Павлів, Я. Радник Йосифа Сліпого, уродженець Вербова [Текст] : [о. І. Лужецький] / Я. Павлів // Бережанське віче. — 2011. — № 50 (16 груд.). — С. 5 : фот. — (Наші у світі).

Стецький, Б. Відновлено історичну пам’ятку [Текст] : [відновлення символічної могили “Борцям за волю і державність України” у с. Вербові] / Б. Стецький // Бережанське віче. —2008. — 9 жовт. – С. 3 : фот. — (До 66-х роковин УПА) .

Фортуна, В. З минулих літ [Текст] :  спомини / В. Фортуна. – Львів, 2005.

Хамар, С. Історичний нарис села Вербова [Текст]  / С. Хамар. – Львів, 1998.

Хамар, С.  Шуміли віки над селом : [іст. відомості про Вербів Береж. р-ну] / С. Хамар // Вільне життя. — 2008. — 14 серп. — С. 5. — (З біографії краю)

Чепіль, О. На славу Божу і добро людям [Текст] : [історичні відомості про храм Успіння Пресвятої Богородиці с. Вербів Бережан. деканату, його сьогоднішній день] / О. Чепіль // Божий сіяч. — 2013. — № 7 (лип.). — С. 4 : фот. — (Моя парафія).

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1329 публікацій.

Залишити відповідь