ВЕРБІВ | Бережанський район | Тернопільська область

 In Адміністративно-територіальний устрій, Карта Тернопільської області

ВЕРБІВ. Бережанський район. Тернопільська область. Україна. Село, центр сільської ради, якій підпорядковані хутори Калинівка, Розсохи і Старий Вербів. Розташоване за 12 км від районного центру і найближчої залізничної станції Бережани. Територія – 6,56 кв. км. Дворів – 429. Населення – 666 осіб (2014).

Назва села пов’язана з поширенням тут верб різних видів. Перша письмова згадка датована 1448 р. Селом володіли: Теодорик із Бучача, від 1467 р. – Петро Вовчкович із Підгайців; 1473 р. – Свірські-Романовські зі села Біще, через 300 літ – Потоцькі.

На початку 20 ст. у Старому Вербові люди натрапляли на невеликій глибині на гончарний посуд, частини сільськогосподарського реманенту, наконечники стріл. Селянин Федір Копаниця виорав (1927 р.) скарб із срібними клейнодами і дорогоцінними ювелірними прикрасами (11–13 ст.). Ці знахідки були передані у Львів – музеєві НТШ, згодом – історичному, а відтак – Національному музеєві.

У найвирішальніший момент Зборівської битви 16 серпня 1649 р. тимчасовий союзник Б. Хмельницького татарський хан Гірей наказав орді відступити. Шлях відступу пролягав через західні терени Бережанщини до м. Рогатин (нині Івано-Франківської обл.).

Про те, що село зазнало татарської навали і знищення, свідчать перекази про церкву, яка разом із вірними провалилась у прірву, а також леґенда про Ганину і Мицкову долини. Ховаючись від татар, кілька уцілілих вербівських родин переселилися за 2 км на північ, де вул. Голодівка (нині Т. Шевченка); нове поселення назвали теж Вербів – на честь знищеного.

Архівні джерела 1772 р. свідчать про заселеність Вербова, конкретні будівлі, їхній маєтковий стан. За даними Йосифіканської метрики (1774 р.), у загальній кількості ґрунтів орна земля займала 2639 морґів, луки – 1108, ліс – 1138 морґів.

Указ цісаря про скасування панщини (1848 р.) в селі відзначено хрестом “Пам’ятка даной свободи” (1850-х рр.). Церква у Вербові кілька разів поставала зі закуплених на Львівщині та Прикарпатті дерев’яних костелів, що підтверджують збережені до наших днів 8 скульптур святих (17–18 ст., автори невідомі), велике розп’яття Ісуса Христа (автор Іоанн Пфістер).

Першу дерев’яну церкву зведено у 1705 р., остання простояла до 1936 р. і мала вигляд костела. У різні роки йменувалася Найсвятішої Матері Божої, святого Миколая, Воздвиження Чесного Хреста, святого Архістратига Михаїла. Біля храму були дзвіниця оборонного типу і сторожова вежа.

За кошти громади в 1865 р. у центрі Вербова збудували приміщення школи, де вона діяла до 1983 р. У 1880-х рр. учителями були Стецький і Татух. Значний вклад у розвиток освіти села наприкінці 19–на початку 20 ст. внесли священики оо. Івасечко й Василь Кушнір – ініціатор створення у селі філій Товариства тверезості, “Сільського господаря“, “Просвіти” (1897 р.; співорганізатори Іван і Петро Кондрати та Дмитро Походжай; у 1903 р. належали 118 осіб).

Великим здобутком для Вербова була просвітницька діяльність родини директора школи Івана Петрицького, з якою він переїхав до села у 1910 р., і вчителів Ілярія Бабуняка, Стефанії Петрицької-Мороз й Андрія Мороза. Зокрема, І. Бабуняк заснував церковний дитячий хор, котрий із роками переріс в один із найкращих у краї – чоловічий хор.

Син І. Бабуняка Ярослав, який 1924 р. народився у Вербові, – відомий співак, хормейстер, бандурист, заслужений діяч мистецтв України (2001), лауреат міжнародних фестивалів і двох Всеукраїнських премій, засновник (1949) і багатолітній дириґент чоловічого хору “Гомін” (м. Манчестер) Союзу українців у Великій Британії, з яким 7 червня 1995 р. відвідав рідне село.

На будинку школи встановлено (1995 р.) меморіальну дошку на пошану Ілярія та Ярос-
лава Бабуняків. Дочка І. Бабуняка Ірина – студентка медицини, окружний референт УЧХ, член ОУН та УПА (псевдо “Ніна”); загинула 23 квітня 1945 р. біля с. Більче-Золоте (нині Борщівського району), перепохована в м. Теребовля.

Під час Першої світової війни зголосилися в Леґіон УСС 48 добровольців із села, однак тоді прийняли тільки двох – Є. Петрицького і Т. Турчина. Згодом в УСС пішли вербівчани П. Бай, В. Бідула, П. Білоус, Д. Бо рик, І. Бридун, О. Варчак, І. Депас, А. Дуда, Г. та Ф. Івахіви, П. і Т. Костіви, С. Равлецький, Д. Семчишин, В. Стецок, А. Фундига й інші.

На початку 1920-х рр. у селі відновлено діяльність “Просвіти”, в 1924 р. засновано споживчу кооперативу (голова о. В. Кушнір); працювала молочарня. У 1926 р. створено філію молодіжного товариства “Луг” (голова Т. Гевко); в 1930-ті рр. діяло молодіжне товариство “Сокіл”, роботу якого спрямовував Т. Гевка зі Львова.

Дириґент А. Мороз організував при товаристві “Сільський господар” мішаний та жіночий хори; цього ж року створено аматорський драматичний гурток під керівництвом В. Кондрата. При Народному домі (збудований 1928 р.) місцеві музиканти М. Бідула, Іван, Дмитро та Степан Конд-
рати організували струнний оркестр.

У жовтні 1930 р. під час пацифікації три сотні поліції оточили село. Частина поляків розгромила Народний дім, знищила сценічні костюми, літературу, весь товар кооперативи, побила продавця М. Турчина, поламала машини молочарні; були також зруйновані будівлі найактивніших  жителів села.

До кінця 1930 р. вербівчани відбудували Народний дім, відновили його діяльність, а також кооперативи і молочарні. Щорічно 1 листопада біля церкви наперекір польській владі вивішували на найвищому дереві синьо-жовтий прапор.

У 1936–1938 рр. громада села під проводом декана о. В. Кушніра побудувала цегляну церкву Успіння Пречистої Діви Марії (проектант Л. Левинський, архітектор Косович зі Львова). Цеглу випалювали в ліску на горі у Вербові.

Після вступу Червоної армії у вересні 1939 р. головою сільради обрано І. Турчина, який у жовтні того ж року був делегатом Народних зборів Західної України у Львові. В січні–лютому 1940 р. почались арешти. Протягом 1940–1941 рр. більшовицька влада вивезла з Вербова 16 сімей.

Після проголошення 30 червня 1941 р. у Львові відновлення Української держави провід села очолили Й. Радик – голова, І. Бакович – секретар. Із нагоди відновлення державності окружний провідник ОУН вербівчанин Михайло Семчишин (“Дон”) організував 1-й похід молоді округи на Лисоню.

Під час промови нацисти його заарештували і запроторили у концтабір “Аушвіц” (Освен-
цім, Польща), згодом – у Маутхаузен-“Ебензее” (Австрія), звідки не повернувся. Сім’ю М. Семчишина більшовики двічі вивозили на Сибір (у 1941-му – на 6 років, 1950-му – на 10 років). Брата А. Семчишина – завідувача Народного дому стратили у Тернопільській тюрмі.

Від 2 липня 1941 р. до 22 липня 1944 р. село – під німецькою окупацією. Навесні 1944 р. на вул. Голодівка у Вербові відбувся бій вояків УПА з відділом німецького війська. Від 23 квітня до 3 травня село перебувало в німецькому оточенні.

Мешканцям села нацисти пригрозили розстрілом кожного десятого за будь-який непослух. 4 травня близько 100 чоловіків поповнили дивізію “Галичина”. Вивезені голодівчани, чиї сини були в дивізії, повернутися додому з Німеччини не могли.

Під час німецько-радянської війни у Червоній армії загинули або пропали безвісти 42 жителі села. У 1947 р. насильно вивезено у Сибір 25 жителів, 1950 р. – 65 осіб-симпатиків ОУН і УПА.
На меморіальному комплексі Борцям за волю України (2001) викарбувані 138 прізвищ вербівчан, які загинули в УСС і УГА, від більшовицького терору, вивезені й полягли у Сибіру, в катівнях, у дивізії “Галичина”, УВО, ОУН, УПА.

Протягом 1946–1947 рр. після так званої операції “Вісла” з території Польщі переселені до Вербова сім’ї Ганасів, Глубішів, Мусійчуків, Окпишів, Ориників, Пахолків, Федаків та інших.

Після війни школу в селі реорґанізовано у семирічну, в 1960-х – у восьмирічну, яка працювала в чотирьох пристосованих приміщеннях, а у Старому Вербові до 1975 р. діяла початкова школа. В 1948/49 навчальному році навчалися 309 учнів, працювали 14 учителів. У 1983 р. з ініціативи директора Г. Стеблянка збудовано типову двоповерхову школу, з 1994 р. – ЗОШ 1–2 ступенів із 9-річним навчанням.

7 грудня 1949 р. у Вербові організовано колгосп. Побудовано тваринницьку ферму, тік, тракторну бригаду, пилораму. В 1960-х рр. Вербів електрифіковано і радіофіковано, проведено водогін; 1989 р. газифіковано; 1992 р. прокладено асфальтовану дорогу до села. Наприкінці 1990-х років землі колгоспу (голова правління В. Макар) розпайовані, створена селянська спілка “Вербівська”, яка в 2000 р. була реорганізована у ТзОВ “Вербів”.

Наприкінці 1989 р. відновила роботу філія “Просвіти”.  У 1991 р. відновлено могили Борцям
за волю України – на цвинтарі та символічну біля церкви. У селі споруджено 15 пам’ятників і пам’ятних знаків, у т. ч.

2 пам’ятники на честь 550-ліття першої письмової згадки про село (кам’яний – у Старому
Вербові, з мармуру – біля церкви, 1998 р.),

  • 2 знаки на честь проголошення Незалежності України: у центрі села і при в’їзді (обидва 1991 р.);
  • арку на честь 555-ліття письмової згадки про село на Вивозі (при в’їзді в село, 2003 р.),
  • пам’ятник односельцям, репресованим у 1940–1953 рр. (у центрі),
  • погруддя Т. Шевченку (1964 р., перенесено 1983 р. біля школи),
  • стелу полеглим у Другій світовій війні (1985 р., біля школи),
  • пам’ятник С. Бандері (2003 р., в центрі села);
  • Н. Кузик і П. Бездуху – біля церкви,
  • святій Діві Марії (1993 р.) – на роздоріжжі;
  • пам’ятні дубові хрести: на честь 1000-ліття Хрещення Руси-України (1988 р.) і святій Місії
    (2007 р.) – біля церкви, 550-літньої письмової згадки про село – у Старому Вербові.

Встановлено кам’яні та дерев’яні хрести на місцях боїв і загибелі односельців від рук енкаведистів
(1991–1992 рр., Розсохи, Дубина); меморіальні дошки Г. Білоусу (1998), М. Семчишину (2004), о. В. Кушніру (2007) і парохам, які служили у Вербові (2008). Зберігся Хрест козацької доби.

У селі працюють ЗОШ 1–2 ступенів, Народний дім (оновлений 2003 р. за кошти діаспори), бібліотека, відділення зв’язку, торговий дім та кілька торгових закладів. У 2009 р. реконструйовано ФАП.

Від 2010 р. діє історико-краєзнавчий музейний комплекс Вербова, куди належать: музей національно-визвольної боротьби ім. М. Семчишина (“Дона”) у Народному домі,  історико-краєзнавчий та культурно-просвітницький музей ім. Родини Бабуняків у школі, парафіяльний музей на садибі колишніх парохів, церква, всі пам’ятники, пам’ятні таблиці, знаки, місця.

У Вербові народилися диригент Я. Бабуняк, художники Я. Крук, Я Макогін, майстер народної творчості К. Лужецька, журналіст Я. Павлів, діяч ОУН М. Семчишин, заслужений працівник промисловості, член-кореспондент АН України П. Чепіль.

Проживають літератори М. Дуда, М. Каня, І. Кочило, О. Козак, М. Кондрат, самодіяльний композитор І. Петрів. Художник Ігор Крук створив герб села; є пам’ятна медаль. Із 1998 р. стало традицією відзначати ювілеї першої письмової згадки про Вербів, свята давніх вулиць: Голодівка (від 1990 р.) і Загір’я (від 2009 р.).

Джерела

Будар, Т. Війна забрала Володимира Дідуха [Текст] / Т. Будар // Свобода. – 2015. – № 10 (11 лют.). – С. 6 : фот.

Будар, Т. “Вклонися, моя Україно, хороброму сину своєму…” [Текст] : [у Вербові Бережан. р-ні відкрили меморіал. дошку учаснику АТО В. Дідуху] / Т. Будар // Бережанське віче. – 2015. – № 41 (16 жовт.). – С. 1 : фот. – (Герої не вмирають!).

Вербів  [Електронний ресрус] / І. Матвіїв. — [Київ?], 2018. — Режим доступу: 371.http://verbiv.in.ua, вільний. — дата ост. перегляду: 20.02.2018.

Вербів [Текст] / М. Павлів, М. Семчишин, С. Хамар, В. Часковський, І. Чернецький //Тернопільщина. Історія міст і сіл [Текст] : у 3 т. Т. 1. — Тернопіль, 2014. — С.  —371.

Гаївки-веснянки та маршові пісні-хороводи біля церкви на Великдень у селі Вербові Бережанського району на Тернопільщині [Текст] . – Львів, 2010.

Збережемо світлу пам’ять : [про громад. діяча українців Америки, мецената, нашого земляка Теодора Турчина] // Шлях перемоги. — 2008. — 11 чевр. — С. 6

Лівох, Р. Скарби Волині та Галичини середини X — середини XIII століть [Текст] / Р. Лівох // П’яті “Ольжині читання”, Пліснеськ, 7 травня, 2010 року / Львів. галерея мистецтв ; [відп. ред. Б. Возницький]. — Львів ; Броди, 2011. — С. 41—58 : рис.

Павлів, Я. Життя одне, а пам’ять вічна [Текст] / Я. Павлів // Божий сіяч. — 2012. — № 11 (листоп.). — С. 7 : фот.

Павлів, Я. Нев’янучий пісенний вінок пам’яті Ярославу Бабуняку [Текст] : [концерт-реквієм, присвячений вербівчанам та відомому педагогу, дириг. Я. Бабуняку] / Я. Павлів // Соломія. — 2012. — № 4 (жовт—груд.). — С. 4 : фот.

Павлів, Я. Радник Йосифа Сліпого, уродженець Вербова [Текст] : [о. І. Лужецький] / Я. Павлів // Бережанське віче. — 2011. — № 50 (16 груд.). — С. 5 : фот. — (Наші у світі).

Стецький, Б. Відновлено історичну пам’ятку [Текст] : [відновлення символічної могили “Борцям за волю і державність України” у с. Вербові] / Б. Стецький // Бережанське віче. —2008. — 9 жовт. – С. 3 : фот. — (До 66-х роковин УПА) .

Фортуна, В. З минулих літ [Текст] :  спомини / В. Фортуна. – Львів, 2005.

Хамар, С. Історичний нарис села Вербова [Текст]  / С. Хамар. – Львів, 1998.

Хамар, С.  Шуміли віки над селом : [іст. відомості про Вербів Береж. р-ну] / С. Хамар // Вільне життя. — 2008. — 14 серп. — С. 5. — (З біографії краю)

Чепіль, О. На славу Божу і добро людям [Текст] : [історичні відомості про храм Успіння Пресвятої Богородиці с. Вербів Бережан. деканату, його сьогоднішній день] / О. Чепіль // Божий сіяч. — 2013. — № 7 (лип.). — С. 4 : фот. — (Моя парафія).

Recommended Posts

Leave a Comment

Цей сайт захищений reCAPTCHA і застосовуються Політика конфіденційності та Умови обслуговування Google.

Contact Us

We're not around right now. But you can send us an email and we'll get back to you, asap.

Not readable? Change text. captcha txt