ВЕЛИКІ БЕРЕЖЦІ, село у Тернопільській області


ВЕЛИКІ БЕРЕЖЦІ, село, центр сільської ради, якій підпорядковані села Іква, Малі Бережці,  Хотівка. Розташоване на лівому березі річки Іква (права притока р. Стир, басейн Прип’яті, сточище Дніпра), за 12 км від районного центру і найближчої залізничної станції Кременець. До села приєднано хутір Підгора.  Територія – 3,73 кв. км. Населення – 1006 осіб (2014).

На околицях села виявлено:

  • поселення доби мезоліту (в кількох місцях на лівому березі р. Іква), трипільської культури (х. Підгора),
  • 2 поселення доби бронзи й давньоруські поховання,
  • вздовж берега р. Іква – 2 неолітичні стоянки первісних людей.

Історичні джерела засвідчують, що з 15 ст. землі та поселення неподалік Кременецького замку належали замкові й окремим феодалам. Так, багатий феодал Рудковський володів землями майже всіх навколишніх щодо замку сіл, у т. ч. с. Бережці, де мав гридню і зберігав  у складах і підземних сховищах майно й коштов ності.

Перша письмова згадка датована 1500 р. як Бережці. Королівським привілеєм поселення було подароване панам Бережецьким (можливо, назва села походить від прізвища власника). За іншою версією, назва Бережці – від перших поселень, розташованих на березі річки.

Перша письмова згадка про церкву в Бережцях є у Литовській метриці за травень 1541 р., друга – у 1605 р. в актових книгах Кременецького земського суду. Від 1831 р. до Бережецької церкви були приписані парафіяни сіл Вірля, Гаї, Града, Кімнатка, Крижі, Савчиці.

У 1849 і 1916 рр. церква Введення в храм Пресвятої Богородиці згоріла, а в 1856 і 1918 рр. була відбудувана дерев’яна, з кам’яними фундаментом та дзвіницею; у 1980-х рр. храм добудували, дзвіницю перенесли в добудову; в 1905 і 1935 рр. церкву відремонтували.

Священиками служили: 1870–1918 рр. – Іаков Подлявський, Іполит Гаськевич (із Кімнатки), о. Воронкевич, Федір Оставовський, 1922–1944 рр. – Ананій Сагайдаківський, 1944–1983 – Вассіан
Лопухович.

У 1649 р. на пожертви дідичів із Бережців Федора та Єви Домашевських у Почаєві споруджено собор Пресвятої Трійці; крім того, подружжя подарувало на користь монастиря 20 тис. польських злотих.

На початку 17 ст. у Бережцях купив земельну ділян- ку і поселився Давид Копицький, який ще мав частину землі в урочищі Готівка. В документі за 1621 р. записано, що Давид Копицький із Бережців вирушив у складі королівських військ на Хотинську війну з турками.

У південній частині села виявлено дуже давній цвинтар; на одній із могильних плит викарбувана дата – 1500 р. Від 18 ст. село – резиденція і власність ґрафів Тарновських, які побудували кілька палаців, папірню, 2 млини, ґуральню, пивоварню, медоварню, родову каплицю.

1774 р. в містечку проживало 1250 осіб, у т. ч. єврейська община (близько 400 осіб), яка мала початкову школу, синагогу, цвинтар, друкарню (від 1790 р.).

Поблизу хутора Підгора виявлено родовище глини та крейди, яку місцеві жителі використовують як будівельний матеріал. У товщі крейди на глибині 2,5 м траплялося багато сірого та чорного кременю, який підприємці у 18–19 ст. після первинної обробки відправляли в мішках на фабрики, де з нього виготовляли кресала для добування вогню в пристрої для запалення ґноту рушниць.

На базі родовищ глини (урочище “Глиниськи” та біля х. Підгора) власник Бережців Марцін Тарновський у 19 ст. побудував 3 цегельні. 1769 р. Бережці позначені на карті Волинського воєводства як містечко Підбережні, хоча маґдебурзького права воно не мало; тут відбувалися щотижневі ярмарки, згодом поселення називалося Підбережці (до 20 ст.).

У 1796–1884 рр. діяла побудована на р. Іква папірня, де працювали 1 папірник (майстер) і 12 робітників-кріпаків, які виготовляли обгортковий та писальний папір для потреб Почаївського монастиря й кременецького видавця Пилипа Плятера. При папірні діяли зерноступа і сукновальня, де виробляли грубошерстне сукно.

У 1800 р. побудовано приміщення мисливського палацу, що в народі називали ратушею, де засідала міщанська рада (палац розібрали у 1943 р. за наказом німецького ґебітскомісара). Тоді ж для католицької громади була побудована каплиця (нині це – кругла зала Будинку культури).

У 1818 р., після смерті брата Вікентія, єдиним спадкоємцем величезних земельних володінь у Кременецькому і Дубненському повітах став Марцін Тарновський, який зробив Підбережці своєю резиденцією.

Згідно з архівним документом за 1833 р., у його власності було: 5218 десятин землі, 2686 – сінокосів, 5900 – лісів, 242 – неудобреної землі; в м. Підберезці – двоповерховий будинок із погребами, критий залізом фліґель, конюшні, сараї, ратуша, накрита черепицею, 12 кам’яних лавок (крамниць), дерев’яні господарські будівлі, паперова фабрика, два млини.

У червні 1849 р. під час пожежі згоріли церква, 51 господарство (з них єврейських – 28), єврейська школа, синагога, 5 євреїв. Євреї поселилися в Бережцях дуже давно, й у 1858 р. їх було 281 чоловік і 361 жінка. Євреї утримували й орендували корчми, млини, смолокурні, цегельні та інші промисли.

1855 р. М. Тарновський продав частину своїх володінь родичеві Янові Тарновському, який після смерті Марціна у 1862 р. став повноправним власником усіх маєтностей. У 1880-х рр. у Бережцях функціонувала поштова станція.

Протягом 1873–1913 рр. у селі діяв фельдшерський пункт. У 1930-х рр. у Бережцях працював лікар Василь Гаращук, 1938 р. за сприяння “Союзу українок” відкрили лікарсько-медичний пункт (завідував лікар Качка, якого із сім’єю в 1941 р. розстріляли німці).

1890 р. відкрито Бережецьке однокласне народне училище, при якому був організований хор. У 1916 р. школа згоріла, навчання відновила в 1918 р., орендуючи будинок Федора Діхтярука. 1926 р. зведено нове приміщення для школи.

На початку 20 ст. у Бережцях зароджувались осередки партій: РУП, есерів, Бунду. Революційна молодь нелеґально збиралась у хаті Андрія Росоловського (Андруха), на території єврейського цвинтаря (“окописька”) та в урочищі “Бакониха”.

За членами РУП Олександром Неприцьким-Грановським, Михайлом Семенюком, Василем та Іваном Росоловськими, Федором Тригубою польська поліція встановила постійний нагляд, у їхніх домівках не раз робили обшуки. Через постійне переслідування Василь Гончарук, Петро Ксьондз, брати Росоловські, Іван Турок були змушені назавжди еміґрувати до США.

Протягом тривалого часу в містечку дислокувався батальйон драґунів 31-го Ризького полку російської армії. У період Російської імперії Бережці – центр Бережецької волості, за Польщі (1920–1939) – центр Бережецької ґміни, під час німецької окупації – центр Бережецького району.

Під час Першої світової війни населений пункт повністю зруйнований. 25 березня 1917 р. у Кременці утворений Повітовий селянський союз. 1919 р. в містечку був відкритий дитячий садок.

У 1870 р. при церкві організовано приходське опікунство, 1899 р. влада дозволила відкрити у селі народну чайну (крамницю, незмінним її атрибутом був самовар) і при ній бібліотеку-читальню.

1921 р. організовано філію товариства “Просвіта”, яка відновила діяльність у 1925 р. (голова – Михайло Семенюк) і діяла до 1935 р. (її правонаступником стало “Українське Добродійне Товариство”), діяв осередок “Союзу українок” (від 1935 р.; голова – Лідія Семенюк).

 

При “Просвіті” були створені театральний гурток і сільський хор. Функціонували польські товариства, дільничий та молодіжний гуртки, мисливське і пожежне товариство, а також різні воєнізовані та ветеранські товариства.

У роки національно-визвольних змагань частина жителів села воювала в Армії УНР. 1928 р. був утворений Бережецький районний комітет КПЗУ, від 1931 р. діяв районний комітет “Сельробу”; у 1930-х рр. патріотично налаштовані місцеві жителі організували ощадно-допомоговий банк “Райффайзенка” (голова правлінняЮхим Нікітюк); разом із тим діяв державний банк “Каса
Стефчика”.

Від вересня 1939 р. Великі Бережці – під радянською владою, розпочались переслідування й арешти. 1940 р. в селі відкрили: дитячий садок, пологове відділення, районний клуб. На початку Другої світової війни в Бережцях поселилися кілька десятків єврейських сімей, котрі втекли з
Польщі, яку захопили німці.

Від 28 червня 1941 р. до 19 березня 1944 р. село – під німецькою окупацією; нацисти вивозили юнаків та дівчат на примусові роботи до Німеччини, наклали непосильні податки. В 1942–
1943 рр. вояки ОУН здійснили кілька збройних нападів на німецьких окупантів у Бережцях. У роки воєнного лихоліття загинули 47 осіб.

У 1944–1953 рр. органи НКДБ репресували 24 жителів села за підозрою у зв’язках із ОУН і УПА.
Із мобілізованих на фронти німецько-радянської війни чоловіків загинули 39, пропали безвісти – 26.

Навесні 1940 р. у селі організований колгосп, який відновив діяльність у 1949 р.; на початку 1950-х рр. до нього приєднали колгоспи с. Хотівка та с. Малі Бережці; у 1963 р. об’єднане господарство з’єднали з колгоспом с. Сапанів.

У селі, на місці згорілого млина, збудували греблю, на ній невелику ГЕС (1955 р.). Спорудили Кременецький спеціалізований машзавод (1950-і рр.), Будинок культури, Будинок побуту, середню школу, приміщення амбулаторії, аптеки, сільради; встановили водонапірні башти; залили став.

Пам’ятки, пам’ятники:

  • дерев’яна церква Введення у храм Пресвятої Богородиці (1918),
  • пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1965, скульптор Г. Шульман);
  • погруддя Лесі Українці (1987),
  • меморіальна таблиця на будинку в садибі родини О. Неприцького-Грановського (1993)
  •  7 “фіґур”.

Нині діють ЗОШ 1–3 ступенів (побудована у 1967), дитячий садочок, Будинок культури, літературно-меморіальний музей О. Неприцького-Грановського (від 1996), бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, аптека, відділення зв’язку,  територіальний центр реабілітації (Будинок пристарілих), 4 магазини, кафе.

У селі народилися:

  • вчений-ентомолог, поет, писанкар, художник, громадсько-політичний діяч у США Олександр Неприцький-Грановський (1887–1976),
  • літератор, редактор, громадсько-політичний діяч Антон Семенюк (1908 р. н.; в 1992 р. у делеґації еміґраційного уряду передавав повноваження уряду Президентові України Леонідові Кравчуку);
  • архітектор Володимир Олексюк (1930–1990);
  • письменниця Юлія Бундючна (1984 р. н.; лауреат премії ім. Валеріана Поліщука (2012 р.).

 

Перебували:

  • поети Юліуш Словацький і Тарас Шевченко (подорожуючи по Волині у 1846 р.), дослідник історії України Микола Костомаров, польський письменник Тадеуш Стецький;
  • художники Тадеуш Мітц (у 1837 р. зробив кілька літогравюр із видами села), Наполеон Орда, Генрік Пеєр (обидва – зробили замальовки палацу);
  • мандрівники Михайло Пржевальський, Олександр Рафальський (залишив спогади про село і Божу гору в своїй книзі “Путешествие по Кременецькому уезду” (1865);
  • поетеса Леся Українка (у червні–липні 1907 р. гостювала в своєї подруги–вчительки Марії Бєляєвої (Биковської).

На околиці села є пам’ятка природи – Божа Гора (висота 366 м), територія якої (119 га) у 1990 р. стала складовою частиною державного заповідника “Медобори” нині національний природний парк “Кременецькі гори”.

Досі побутує леґенда про антського князя Божа, який трагічно загинув під час війни з ґотами в 384 р. н. е. Підтвердженням перебування ґотів у краї послужила знахідка археолога О. Цинкаловського у 1938 р. – захоронення ґотського вождя біля гори Гострої (с. Рудка). За переказами, в дохристиянські часи на горі стояла 5-метрова кам’яна статуя Перуна; уламки святині закладені у фундаменті Почаївської Лаври.

Проте найпоширеніша версія про чудесне з’явлення Божої Матері з відбитком її стопи на кам’яній скелі, де є джерело з цілющою водою. У 17 ст. преподобний Іов Почаївський (в миру – Іван Залізо (Желізо); 1551–1651), ішов у печерний монастир на Божу Гору, де поряд із відбитком стопи Божої Матері поставив хрест і дерев’яну капличку; в 1961 р. її спалили, а келії стародавнього печерного монастиря – підірвали. 1996 р. збудували капличку від Почаївської Лаври.


ПІДГОРА – хутір, приєднаний до с. Великі Бережці; розташований за 2 км від нього. Під час Першої світової війни у 1916 р. х. Підгора (тодішня назва Божа Гора) був повністю знищений.  Від 1940 р. Підгора належить до Бережецької сільської ради. У 1949 р. на хуторі було 18 дворів (49
осіб), у 1952 р. – 20 дворів (85 осіб); нині – вулиця Підгора.

Джерела:

Гонтарук, П. Село Великі Бережці. Роки, долі, події… [Текст] / П. Гонтарук. – 2011.

Пазюк, Ж. Великі Бережці [Текст]  / Ж. Пазюк, В. Уніят // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 239 : фот.

Гонтарук, П. Великі Бережці  [Текст]  / П. Гонтарук, Г. Івахів // Тернопільщина. Історія міст і сіл: у 3-х томах. Том 3. – Тернопіль, 2014. – С. 528-532 : фот.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 825 публікацій.

Коментарі (1)

  1. […] псевдонім — Олександр Авратинський; 04.11.1887, с. Великі Бережці, Волинь, нині Кременецького району Тернопільської […]

Залишити відповідь