ВАРШАВСЬКА УГОДА, 1920

07.04.2018 | Автор: | Категорія: Історія регіону
ВАРШАВСЬКА УГОДА, 1920 — політичні й військові конвенції, підписані відповідно 21 і 24 квіт. представниками Польщі й Директорії УНР. 22 квітня 1920 року Головний отаман УНР Симон Петлюра ухвалив спільно з главою польської держави Юзефом Пілсудським документ, який увійшов в історію під назвою Варшавського договору.
26 квітня 1920 року з’єднання Пілсудського і дивізії Петлюри розпочали протибільшовицький похід в Україну під знаменитим гаслом борців ХІХ ст. «За вашу і нашу свободу!».
18 березня 1921 року Пілсудський укладає Ризький мирний договір, згідно з яким кордон між сторонами в багатьох рисах збігався з кордоном, наміченим Варшавським договором, але цього разу Пілсудський мусив уже домовлятися з радянською Росією та радянською Україною.

Розроблення документів велося за безпосередньої участі Ю. Пілсудського й С. Петлюри у суворій таємниці від польського сейму та уряду УНР. Через це Варшавська угода часто визначається як “договір Пілсудський–Петлюра”.

Політичну конвенцію підписали керуючі зовнішньо- політичними відомствами Я. Домбський та А. Лівицький, військові довірені Пілсудського В. Славек і В. Єнджеєвич та представники Армії УНР генерал-поручник В. Сінклер і підполковник М. Дідковський.

Політична конвенція складалася з преамбули, 9 ст. (артикулів) і прикінцевого положення. У преамбулі декларувалося право кожного народу на самовизначення та “окреслення своїх стосунків з сусідами”.

Ст. 1 містила заяву польської сторони про визнання права України на незалежне державне існування в межах, які визначатимуться договорами з її сусідами на півночі, сході й півдні.  Польща визнавала Директорію УНР “на чолі з С.Петлюрою за верховну владу УНР”.

Ст. 2 окреслювала кордон між Польщею і УНР: від Дністра на півночі, вздовж Збруча (притока Дністра), далі – колишнім державним кордоном між Австро-Угорщиною й Росією до с. Вишгородок (нині село Лановецького району Тернопільської обл.), звідти на північ через Кременецькі гори, потім на схід від м. Здолбунів і далі – східним адміністративним кордоном Рівненського повіту. Північна ділянка кордону проходила вздовж адміністративної межі колишньої Мінської губернії до р. Прип’ять, далі цією рікою до Дніпра.

Таке розмежування передавало Польщі Східна Галичина – територія, що 22 січня 1919 увійшла до складу УНР як Західна область Української Народної Республіки (ЗО УНР). Окремий запис про “точніше порозуміння” щодо Рівненського, Дубнівського й частини Кременецького повітів означав перехід до Польщі Західної Волині – частини безпосередньої території УНР.

Ст. 3 проголошувала відмову Варшави на користь України від земель між лінією розмежування і східним кордоном Польщі 1772.

 

Генерал Антоній Лістовський, Симон Петлюра, полковник Володимир Сальський, полковник Марко Безручко, офіцери, Бердичів, квітень 1920.

Ст. 4 містила зобов’язання не укладати угод, спрямованих проти договірних сторін.

Ст. 5 забезпечувала національно-культурні права поляків в Україні та українців у Польщі.

Ст. 6 передбачала укладання окремих “економічно-торговельних умов” між УНР і Польщею; загальне розв’язання аграрного питання в Україні відкладалося до Установчих зборів; до їх скликання “юридичне становище” польських землевласників регулювалось угодою між УНР і Польщею.

Ст. 7 визначала майбутню військову конвенцію інтегральною частиною політичної.

Ст. 8 оголошувала конвенцію таємною, “за винятком першого артикула”, забороняючи її оприлюднення “в цілості чи почасти” без взаємної згоди.

За ст. 9-ю угода набувала чинності “негайно по підписанні”. Прикінцеве положення передбачало, що в разі розходження між українськими та польськими текстами угоди перевага надаватиметься останньому.

Військова конвенція розглядала практичні аспекти спільного збройного походу на схід. Її ключове положення зафіксовано у ст. 3-й: військові дії мали здійснюватися “під загальним керуванням” польс. командування.

Польско-українські війська вступають в Київ. Хрещатик, 1920

Проблемам постачання польської армії продовольством і гужовим транспортом присвячено 6-ту ст. “До команд польських дивізій і армій” направлялися “цивільні комісари або українські провіантські старшини”, передбачалося застосування спільних примусових заходів (реквізиції) в разі непостачання українським урядом потрібних продуктів.

Ст. 7 передавала польс. командуванню контроль над залізницями України; передбачався їх майбутній перехід під владу УНР.

Ст. 8 регламентувала організацію влади на територіях, зайнятих у ході наступу. Тут також мали місце суперечності. Поряд із вказівкою на те, що “Український уряд організує… свою владу й адміністрацію цивільну і військову”, зазначалося: “Тили польських військ буде охороняти польська польова жандармерія і польське … військо”. До цього додавалося: “Влада на дотепер зайнятих теренах, що мають відійти до УНР, залишається тимчасово в руках польських властей”.

Ст. 9 обумовлювала окремі моменти майбутньої евакуації польських військ з території УНР “по виконанню загального плану спільної акції”.

У прикінцевих положеннях, які відкривають ст. 10–12, йшлося про формування військ. частин, що вже існували “на польській території”, а також створюваних після початку збройних дій, допомогу в цьому з боку польс. командування.

За ст. 13, “ціла здобич залізнична, за винятком панцерних потягів, а також інша військова здобич, крім рухомої, взятої в бою, становлять власність Української Держави”. Втім, ішлося про необхідність укладення окремої угоди з цього питання.

Ст. 14 і 15 мали на меті укладання додаткових фінансово-господарської, залізничної, а можливо, й “сталої військової конвенції”. ст. 16 й 17 стосувалися протокольних питань.

За умовами Договору УНР певною мірою потрапляла в залежність від Польщі.

Уперше українські тексти конвенцій опублікував 1926 С. Шелухін, переклад політичної конвенції французькою мовою зробив Р.Мартель 1931, переважну більшість її статей польською мовою 1934 оприлюднив Л. Василевський.

Джерела

Варгатюк, С. Акт відчаю чи усвідомлення реальності? [Текст] / С. Варгатюк // Політика і час. — 2006. — № 6. — С. 75—84

Горинь, Б. “Міна”, знешкоджена часом [Текст]: До 80-річчя Варшавського договору 1920 р. / Б. Горинь // Сучасність. — 2000. — № 7/8. — С. 110—117.

Гуцал, П. Варшавська угода 1920 [Текст] / П. Гуцал // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 223.

Кралюк, П. Варшавський договір 1920 року : українська оцінка [Текст] / П. Кралюк // Дзеркало тижня. — 2016. — 1—7 жовт. — С. 15 : іл.

Руденко, В. Варшавський договір [Текст] : на Варшавській фондовій біржі зростає попит на українські компанії / В. Руденко // Контракти. — 2011. — 13 черв. — С. 14—15 .

Симоненко Р.Г. ВАРШАВСЬКИЙ ДОГОВІР 1920 р. [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — Київ, 2003. — 688 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Varshavskyj_dohovir_1920 (останній перегляд: 12.03.2018)

Сюндюков, І.  Пілсудський — Петлюра Союз партнерів-антагоністів  [Текст]  / І. Сюндюков // День. – 2010. – № 86.  – Режим доступу: https://day.kyiv.ua/uk/article/panorama-dnya/pilsudskiy-petlyura (останній перегляд: 12.03.2018).

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1241 публікацій.

Залишити відповідь