УСТЯ-ЗЕЛЕНЕ, Монастириський район, Тернопільська область

УСТЯ-ЗЕЛЕНЕ. 48341 Україна. Тернопільська область. Монастириський район
Код КОАТУУ 6124288801. Телефонний код +380 3555. Географічні координати 49°01′37″ пн. ш. 24°57′51″ сх. д.Координати: 49°01′37″ пн. ш. 24°57′51″ сх. д. Водойми: Дністер. Відстань до районного центру 19 км.
Село, центр сільської ради, якій підпорядковано села Лука та Межигір’я. Розташоване на лівому березі Дністра, біля гирла р. Горожанка, за 19 км від районного центру і 18 км від найближчої залізничної станції Дубівці (Галицький р-н, Івано-Франківська обл.).  У зв’язку з переселенням мешканців хутори Вареньків, Мельники, Свидівка та Хомниця виведені з облікових даних. Територія – 4,12 кв. км. Дворів – 202. Населення – 451 особа (2014). Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки пізнього палеоліту.

Про Устя-Зелене відоме від 13 ст.; поселення тоді належало до Галицько-Волинського князівства.  Згодом згадане у 1436 і 1438 роках. Назва походить від слова “устя” – гирло, де р. Горожанка впадає у Дністер. Додаток Зелене характеризує природню красу поселення.

Після занепаду Галицько-Волинського князівства у 1349 р. Устя-Зелене підпало під владу Польщі. Протягом 15–16 ст. воно належало різним маґнатам – Бучацьким, Синявським, Язловецьким, Мелецьким. 1548 р. згадане як місто Ружане Устє, згодом – Устє Зелене.

Від 1564 р. – центр староства Устє. Для кращого розвитку економіки міста були встановлені ярмарок і торги щоп’ятниці. У другій половині 16 ст. у замку була мурована каплиця св. Якова і Анни.

Переведенню Устя-Зеленого до розряду містечок сприяли й оборонна мета, зокрема потреба створити в краї ряд укріплених місць для захисту від нападів турецько-татарських орд, які раз у раз чинили грабіжницькі походи.  Через територію Устя-Зеленого пролягав Кучманський шлях, яким татари гнали бранців із наших земель у турецьку неволю.

Особливо сумнозвісними ці наскоки були в 1620, 1626, 1629 роках. Чимало жителів Устя-Зеленого стали активними учасниками Хотинської війни (1620–1621) проти татарсько-турецьких завойовників, зокрема брали участь у битві під Хотином 1621 року, коли 40-тисячне козацьке військо розбило турків і татар.

Часті напади кримських татар і турецьких яничарів, реквізиції королівських військ затримували економічний та культурний розвиток Устя-Зеленого. Наприкінці 16 – початку 17 ст. було невеличким містечком, мало розвинений гончарський промисел.

На початку 17 ст. третина жителів містечка займалася ремеслом, дві третини – сільським господарством. Ремісники об’єднувалися в цехи. Найбільшими були шевський, кушнірський, різницький, ковбасний. Чимало мешканців працювало в панському дворі, де варили пиво, розводили рибу, бджіл.

Після першого поділу Польщі в 1772 р. містечко належало до Заліщицького, згодом – Станиславського циркулу. За даними 1787 р., містечкові належало 1300 морґів орної землі, 1618 – морґів городів, пасовиськ, лук та 493 морґи лісу. З цих земельних угідь поміщик володів усім лісом, ставком, 948 морґами лук, пасовиськами, городами та 71 морґом орної землі.

На початку 19 ст. власником земель містечка і поблизу нього став граф Брунковський. 1794 р. відкрито початкову  школу, де працював один учитель. 1880 р. почала діяти однокласна школа, в якій навчали польською мовою. 1880 р. в містечку проживали 1412 українців, 229 поляків, 823 євреї; 1900 р. – 1572 українці, 288 поляків, 611 євреїв; 1914 р. – 2634 осіб. 1902 р. велика земельна власність належала Чарнові та Герну Ґроссам. До 1914 р. Устя-Зелене мало статус містечка.

Під час Першої світової війни до австрійської армії мобілізували багато жителів Устя-Зеленого. Містечко кілька разів переходило з рук у руки і дуже потерпіло від воєнних дій. У Леґіоні УСС служив Василь Павелко. В УГА воювали Степан Галібей – сотник, Іван Терпіляк – четар, Василь Ціцюра (потрапив у польський полон внаслідок чого осліп), Ілярій Батюк (1887 р. н.) – вістун, Василь Пашницький (1891 р. н.), Антон Кіршак (1888 р. н.), Василь Федик (1881 р. н.) – старші стрільці.

В Армії УНР (VI дивізія) служив Михайло Душенко. Діяли філії товариств “Просвіта”, “Січ”, “Дністер” (на одному з будинків досі збереглася відповідна табличка з назвою цього товариства), Народний дім, споживча кооператива.

21 серпня 1920 р. в Устя-Зелене вступили війська 122-ї бригади 41-ї стрілецької дивізії Червоної армії. У вересні 1920 р. західноукраїнські землі знову загарбали польські окупанти. В цей час зі Львова приїхав поляк Гемскі, який був аптекарем; він мирно ставився до українців і хотів допомогти містечку. Кращі землі, ліси, сінокоси знову стали власністю панів Ґроса, Ґольдерта та ін.

За даними перепису 1921 р., в Усті-Зеленому було 523 будинки, 2224 мешканці. Місцевим жителям належало 3424 морґи земельних угідь. Із року в рік в Усті-Зеленому зростало безробіття. На кінець грудня 1936 р. тут налічувалося 147 безробітних. Із 1920 до 1939 р. з Устя-Зеленого виїхало до Канади, США та Бразилії понад 300 осіб.

У 1930 р. в Усті-Зеленому працювали 2 приватних лікарі, 3 акушерки. У середині 1920-х років функціонувала початкова школа, в якій 5 учителів навчали польською мовою 197 учнів. 1932 р. школа стала семикласною. За переписом 1931 р., 65% жителів Устя-Зеленого не вміли ні читати, ні писати. У селі діяла бібліотека; 1931 р. в ній було 248 книг.

 

На початку 1930-х рр. у селі створено осередок ОУН, багато молоді влилось у націоналістичне підпілля. За даними на 1939 р., в Усті-Зеленому проживало: 1630 українців, 370 поляків, 600 євреїв. Від вересня 1939 р. село – під радянською владою. У 1940 р. почалися репресії, першими були заарештовані: Михайло, Анна і Роман  Безручки, Анна, Йосип та Михайло Гавелки, Володимир, Ольга і Тарас Гишки.

1940 р. створений колгосп, але владі вдалося залучити до нього лише 40 приватних господарств.  Протягом січня–червня 1940 р. Устя-Зелене – райцентр. Арешти не припинились, і 1941 р. були заарештовані й вивезені (зі села) 54 особи.

На початку липня 1941 р. німецькі війська окупували Устя-Зелене. За роки війни нацисти вивезли до Німеччини на примусові роботи 110 юнаків та дівчат. Після виникнення УПА її поповнювала молодь села, зокрема: Роман Кашуба, Петро Листван, Степан Мисик, Антон Павелко, Петро Сплавник, Ярослав і Йосип Федики, Василь Ціцюра.

Із формуванням у 1943 р. дивізії “Галичина” в неї записалися кілька юнаків: Роман Заровецький, Михайло Малиняк, Андрій і Петро Павелки, Михайло Саєвич, Василь Сплавник, Петро Цибульський. У липні 1943 через Устя-Зелене проходило радянське партизанське з’єднання С. Ковпака.

22 липня 1944 року частина І-го Українського фронту ЧА вибила з Устя-Зеленого німецьких нацистів. У боях за село і під час форсування Дністра загинуло багато радянських воїнів. До Червоної армії був призваний 71 місцевий житель, загинули: Петро Коструб (1918–1945), Володимир Курман (1919–1945), Антон Малиняк (1905–1945), Збігнєв Пишарський (1912–1945), Іван Федик (1900– 1945), Дмитро Хробатенко (1926–1945); пропали безвісти 10 осіб; подальша доля двох невідома.

Інші хлопці вступили до УПА або до місцевих боївок, боротьбу яких спрямував районний провідник ОУН Г. Гишка (“Чумак”). Також на теренах села діяли загони УПА куреня “Бистрого”. У національно-визвольній боротьбі брали участь понад 40 осіб.

Багато жителів Устя-Зеленого зазнали репресій від НКВД і МДБ – опинилися в тюрмах і на засланні (понад 90 осіб). 1950 р. почалася примусова колективізація, і до березня 1951 р. село було повністю колективізоване. На початку 1956 р. устя-зеленський колгосп об’єднався з господарством с. Міжгір’я. В січні 1966 р. до цього колгоспу приєдналося господарство с. Лука, а в березні 1970 р. – колгосп села Тростянці.

У 1989 р. над Устям-Зеленим замайорів синьо-жовтий прапор. Багато жителів села 21 січня 1990 р. брали участь у “живому ланцюзі” між Києвом та Львовом, що символізував злуку ЗУНР і УНР. 10 листопада 1990 р. в Усті-Зеленому було демонтовано пам’ятник Леніну, а колгосп перейменовано на “Галичину”.

Пам’ятки:

  • костел Пресвятої Трійці (1735 р., споруджений на кошти Г. Дуніна-Головінського; у 1990-х реставрований),
  • греко-католицька церква Собору Пресвятої Богородиці (1893, мурована),
  • капличка,
  • “фіґура” Матері Божої;
  • єврейський цвинтар,
  • пам’ятники:
    • воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1965);
    • Т. Шевченку (1967, скульптор А. Мацієвський);
  • символічна могила УСС (1991);
  • пам’ятний хрест на честь скасування панщини;
  • меморіальна таблиця на будинку, де проживав В. Темницький (1997).

Працюють ЗОШ 1–3 ступенів, дитячий садочок, клуб, бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, відділення геріатричного центру, аптека, відділення зв’язку, 2 торгових заклади. Землі обробляє ТзОВ “Лемківська мрія”.

В Усті-Зеленому народилися:

  • громадський діяч, правник Ярослав-Роман Ботюк (1926 р. н.),
  • священик, громадський діяч Іван Галібей (1894–1949),
  • військовик, педагог, освітній діяч Степан Галібей (1881–1942),
  • фахівець у галузі металургії, педагог, громадський діяч Богдан Гасюк (1937 р. н.),
  • громадсько-культурний діяч Степан Душенко (1919–1995),
  • господарник, громадський діяч Іван Макаруха (1905–1988),
  • будівельник, громадський діяч Іван Павелко (1905–1944),
  • художник, громадський діяч Юліан Панькевич (1863–1935).

У селі проживав громадсько-політичний діяч Володимир Темницький (1879–1938).; душпастирював (1940-і рр.) священик, мученик за віру Григорій Миськів (1914– 2007), працював заслужений лікар України Роман Осадчук (1936–2006).


ХИМИЦЯ – хутір, приєднаний до с. Устя-Зелене; розташований за 2 км на північ від села. У 1952 р. на хуторі було 4 двори, 15 жителів.

ГРАБИНА – хутір, приєднаний до с. Устя-Зелене; до 1974 р. належав до с. Низьколизи; розташований за 2
км на схід від села (нині вулиця Лісова). У 1949 р. на хуторі був 31 двір, 175 жителів; 1952 р. – 31 двір, 119 жителів.

Джерела

Герула, Н.  З любов’ю до отчого краю [Текст] : [про воїна УПА Й. Гальку] / Н. Герула // Вісті Придністров’я. – 2015. – № 47 (4 груд.). – С. 3. – (Роки і долі).

Дичко, Б. Коли вривається біда… [Текст] : [біженці – родина І. Цаповича із Луганщини] / Б. Дичко // Свобода. – 2014. – № 74 (12 верес.). – С. 3 : фотогр. – (Серед добрих людей).

Козубський, П. Устя-Зелене [Текст] : [про історію с. Устя-Зелене та боротьбу його жителів за незалежність] / П. Козубський, І. Гулей // Монастирищина у боротьбі за незалежність України : люди, події, факти / П. Козубський, І. Гулей. – Тернопіль, 2010. – С. 482-497 : фот.

Мельничук, Б. Устя-Зелене [Текст] / Б. Мельничук, О. Товстенюк, В. Уніят // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 501 : фот.

Мельничук, Б. Устя-Зелене [Текст] / Б. Мельничук, М. Федечко // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль, 2014. — T. 3. — С. 83—86 : фот. кольор.

Новосядлий, Б. Юлія Тимошенко: “Наша справа – відродити Західну Україну абсолютно у новій якості” : [перебування Прем’єр-міністра України в Устя-Зеленому Монастир. р-ну] / Б. Новосядлий // Свобода. – 2008. – 8 серп. – С. 3 : фот.

 

Осадчук, Л. Село після липневої повені [Текст] : [про наслідки стихії в Усті-Зеленому Монастир. р-ну] / Л. Осадчук // День. – 2008. – 25 верес. – С. 6 : фот.

Про зміни в адміністративно-територіальному устрої України [Текст] : Терноп. обл. рада рішенням від 17 листоп. 2011 р. у Монастир. р-ні перейменувала Устє-Зеленську сільраду на Устя-Зеленську // Відомості Верховної Ради України. – 2012. – № 7. – С. 346.

Прокопчук , М. Герб Устя-Зеленого [Текст] / М. Прокопчук // Вісті Придністров’я. – 2010. – 12 листоп. – С. 10 : фото. – (Сторінка історії).

Рибак, Л. Болі й тривоги Устя-Зеленого [Текст] / Л. Рибак // Вільне життя. – 2008. – 24 груд. – С. 4 : фот. – (Як живеш, село?).

 

Устя-Зелене у часи лихоліття [Текст] // Вісті Придністров’я. – 2009. – 22 трав. – С. 3, 4 : фото. – (Рядки у Книгу пам’яті). – В змісті також: Отець Іван Галібей ; Список учасників війни і національно-визвольних змагань.

Шот, М. Лікарня, школа й дитсадок зими не бояться? [Текст] : [про відновлювальні роботи по ліквідації наслідків підтоплення в Устя-Зеленому Монастир. р-ну] / М. Шот // Дзеркало тижня. – 2008. – 1 листоп. – С. 6 : фот.

Якель, Р. Життя після Армагедону : [наслідки повені в с.Устя-Зелене Монастир. р-ну] / Р. Якель // Дзеркало тижня. – 2008. – 2 серп. – С. 2 : фот.

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1723 публікацій.

Залишити відповідь