Улашківці, село Тернопільської області

Тернопільська область, Чортківський район, с. Улашківці
Населення: 1423 осіб. Поштовий індекс: 48562. Телефонний код: +380 3552
Територія: 3.55 кв. км. Рік заснування: 1464 р.

На хуторі Жмиків, на мисоподібній ділянці поля, в урочищі Шмельків Горб, зібрано артефакти трипільської і черняхівської культур, фракійського гальштату та Київської Русі: уламки тесла й сокири, рогове долото. Поблизу села розкопано поховання в кам’яній гробниці доби міді,
знайдено скарб бронзових виробів доби пізньої бронзи.

Територія древнього поселення – близько 22 га. Перша письмова згадка датована 1464 роком. На правому березі р. Серет височіє монастир отців Василіян, біля якого витікає «вічне» джерело. У монастирській церкві збереглися чудотворні ікони: святого Івана Хрестителя (1315 р. принесли із собою ченці) й Матері Божої (подарувала родина Раціборських).

Улашківці стояли на торговому шляху від Балтійського моря до Чорного і зі Сходу на Захід; тут влаштовували великі ярмарки, на які з’їжджалися купці з різних країн. У 15–16 ст. Улашківці отримали маґдебурзьке право і були досить великим містечком.

Про історію виникнення поселення нема жодних документів, збереглися кілька леґенд. В одній із них історію Улашківців пов’язано з особою полковника Улашка та кількома іншими запорожцями, які з родинами поселилися на Поділлі, на берегах Серету, спорудили тут оборонні укріплення і захищали рідну землю від нападів кочових орд.

Проте одного разу козакам не вдалося перемогти, всі загинули геройською смертю, а на їхню честь, зокрема Улашка, названо навколишні села: Улашківці, Капустинці, Милівці, Лисівці. Донині збереглися назви гір Лиса, Городища, Стоси, де загинули мужні козаки.

Друга легенда оповідає про пашу Улаша, який зі своїм військом оселився в селі вздовж Серету і воював з польським королем та полководцем Яном Собєським. Усе це діялося після Бучацького миру (1672), підписаного між Туреччиною та Річчю Посполитою, коли Улашківці передані під владу Туреччини; тоді поляки довго воювали з турецькими військами, врешті-решт військо паші було розбите. Улаш загинув, його вояків поляки назвали улашківцями, а поселення – Улашківці.

У селі під горою є два камені різної висоти, про які також побутує цікава легенда, начебто це – закохані дівчина та хлопець, яких прокляла матір, і вони стали камінням. Краєзнавці вважають, що назву села слід виводити від власного імені Власій, Улас, яке відповідає польському Блажей, що, своєю чергою, походить від грецького «basileios», тобто Василій і означає «королівський».

Отже, стара назва свідчить про українське походження місцевості. В побутовій мові місцеві жителі вживали назву Лашківці. У деяких джерелах подана інформація про поселення монахів у монастирі, що вже «у 14 ст., а саме в 1315 р. кілька монахів оселились у вапнякових печерах правобережжя та жили за правилами св. Василія Великого».

Ті самі ченці принесли старовинну ікону св. Івана Хрестителя, при якій діялися чуда, й народ звідусіль горнувся до неї, а згодом і до ікони Матері Божої, Майже під верхом гори, в одній з печер була каплиця св. Івана Хрестителя (її також називають “Святий Ян»), котру в 1673 р. розширив Ян Собєський. Згодом було споруджено і монастир (1738 р.), і монастирську церкву (1866). Храм, де зберігали чудотворні ікони, збудований на краю прірви, видовбаний у скелі, зберігся донині, хоча дуже знищений.

Історичною пам’яткою був граничний камінь під горою, що розмежовував населення монастиря від панського двору. Є печера Іоанна та Онуфрія, які, за переказами, були першими мешканцями села і його засновниками. З боку монастиря у скелі колись стояла «фіґура» св. Івана Хрестителя, з-під якої витікала вода.

В 1856 р. іґумен о. Ігнатій Нагурський за власні кошти поставив кам’яний хрест на старому
постаменті, неподалік від джерела, де раніше була «фіґура» св. Івана Хрестителя. Цей хрест, хоча дещо пошкоджений, зберігся до наших днів. Неподалік витікають потужні джерела, «жива вода» котрих, як запевняють прочани, допомагає при хворобах очей, тому під час відпусту до неї завжди велика черга людей. Улашківці славні ярмарками. Як подають історичні джерела:

«все почалося після перемоги над турками, коли поляки захопили весь обоз із награбованим добром і оголосили жителям навколишніх сіл про те, щоб вони приїжджали в село і купували собі ці речі.

7 липня вони влаштували такий ярмарок, після чого вже щороку на празник св. Івана Хрестителя на цій горі почали проводити великі ярмарки, на які з’їздилися з товаром купці з різних кінців світу. Традиція проведення ярмарків тривала до Другої світової війни. Після більшовицької окупації їх не стало. Цю площу на горі досі називають «базаром».

Про ярмарок згадував у споминах письменник Богдан Лепкий. 1785 р. в Улашківцях проживали 1002 особи. Улашківці належали до Станіславської Греко-Католицької єпархії, що була складовою Галицької митрополії. Крім церкви оо. Василіян, у селі є парафіяльна церква – Собору Пресвятої Богородиці.

Спочатку це була стара дерев’яна споруда (1784 р.), що згоріла під час Першої світової війни. На її місці в 1921 р. побудовано кам’яну каплицю.

Також, окрім парафіяльної каплиці Собору Пресвятої Богородиці, споруджено нову каплицю святого Йосафата, яку 8 січня 2001 р. урочисто освятив ординарій Бучацької єпархії владика Іриней Білик (ЧСВВ).

При парафіяльній церкві діяли церковне братство і «Братство тверезості» (1873, 1664 члени); при храмі оо. Василіян – «Апостольство молитви» і «Братство тверезості» (1905). Великою цінністю храму була книга «Літургікон» (1702). Давніше в Улашківцях діяли церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього, що, ймовірно, обслуговувала самостійну парафію; синагога, костел.

На полях збереглися давні могили; в центрі села під час Другої світової війни насипано могилу на пам’ять про тих, які загинули за волю України. За радянської влади, в 1945 р., могилу знищили, відновили у 1992 р. На вершині могили встановлено скульптуру ангела-хоронителя.

В Улашківцях були каменоломні, поклади піску та глини, на території монастиря – підземні печери. У 1936 році знайдено кам’яну труну завдовжки 3 метри.  Із ярмаркових складів-магазинів, збудованих за панування Австрії, залишилися після Першої світової війни руїни. А в мурованому будинку функціонувала з 1857 р. чотирирічна школа, де вчителювали як українці, так і поляки.

На початку 20 ст. в Улашківцях засновано читальню «Просвіти”, для якої у 1926 р. споруджено будинок. При читальні створено філію товариства «Союз Українок”; у 1937 р. відкрито дитячий садок.

У селі також діяли філії товариств «Сокіл», «Луг», «Рідна школа» та ін.; кооператива, гурток «Сільського господаря». При читальні була бібліотека, діяли хор і аматорський драматичний гурток.

Культурно-освітню роботу проводив парох о. Іван Чмола, у 1921–1941 рр. – о. Яків Тарнавський. На початку 20 ст. кілька родин із Улашківців виїхали до Боснії, згодом повернулися; близько 20 родин еміґру вали до Канади, кілька – до Арґентини і Бразилії.

Під час Першої світової війни до Леґіону УСС зголосилися мешканці села Антін, Василь і Григорій Адамчуки, Степан Андрейків, Антін та Василь Багрії, Василь Богун, Антін Божаківський, Петро Вахуткевич, Іван і Павло Винники, Кирило Гаповський, Ігнатій Галета, Іван Ільницький, Василь Кирничний, Антін Кишкан, Антін Коваль, Антін Коник, Іван Матвіїв, Павло Мудрий, Павло Солтис, Петро Струп, Іван та Ладон Чайковські, Михайло і Федір Шевчуки.

21 липня 1941 року органи НКВС розстріляли в місті Умані 9 жителів Улашківців. 6 липня 1941 р. в село ввійшли нацистські війська; вони масово розстрілювали людей, особливо в лісі на “Дачі Галілея». Насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини багато хлопців та дівчат. У квітні 1944 р., під час відступу, німці спалили близько 50 господарств.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали у Червоній армії 60 мешканців села.  Після Другої світової війни у селі примусово створили колгосп; у 1990-х рр. майно та землі розпайовані.

  • Є церква Різдва Божої Матері (1866; монастирський храм в Улашківській обителі має з 2008 статус Папської базиліки – духовно споріднений з Папською базилікою Святої Марії Більшої в Римі). Тут зберігаються дві Чудотворні Ікони: Божої Матері та Предтечі Івана Хрестителя, а також його мощі, частина Чесного і Животворящого Хреста Господнього);
  • Собор Пресвятої Богородиці (2001);
  • монастир Чину св. Василія Великого (1738; ігумен Теодосій Крецул);
  • дзвіниця; Хресна дорога; каплиця, на місці церкви Різдва Пресвятої Богородиці (Престіл);
  • хрест, що встановив о. Ігнатій Нагурський (1856);
  • каплиця св. Івана Хрестителя (святий Ян); костел (19 ст.);
  • «фіґура» Ангела (1992) і Богородиці;
  • пам’ятні хрести на честь скасування панщини; у 2014 р. споруджено новий
    корпус обителі.

Встановлено пам’ятники: воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1980), Т. Шевченку (1991). 8 липня 2012 р. в Улашківцях на березі р. Серет споруджено Йорданський комплекс (ініціатори і меценати – о. Ігор Лесюк, сільський голова та місцева громада).

Працюють ЗОШ 1–3 ступенів, дитячий садочок, Будинок культури, бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, відділення зв’язку, музична школа, торгові заклади, аптека, ветеринарний кіоск, крамниці, підприємства. Серед відомих уродженців Улашківців:

  • Петро Басюк (1914–1965) – учасник національно-визвольних змагань;
  • Євген Гановський (1927 р. н.) – громадський діяч;
  • Зиґмунт Гаупт (1907–1975) – польський прозаїк, художник, журналіст, перекладач;
  • Павло Ладан (1892–1933) – громадсько-політичний діяч, журналіст;
  • Степан Левчук (1952 р. н.) – господарник, громадський діяч;
  • Василь Ревак (1968 р. н.) – різьбяр по дереву;
  • Михайло Сулима (1916–1983) – бухгалтер, бібліотекар, публіцист, громадський діяч у Канаді;
  • Омелян Тарнавський (1910–2000) – економіст, редактор, громадський діяч.

Поблизу села є лісовий заказник загальнодержавного значення «Дача Галілея» (1856 га), пам’ятки природи Стінка Улашківська та Улашківські сосни. На північний схід від Улашківців є пам’ятки природи – карстові печери «Улашківська» (0,10 га) – утворена внаслідок вимивання породи у верхньотортонських (неоген) гіпсах (протяжність лабіринтів – 94 м) і «Бугри» (11 м).

У монастирі побував український громадський діяч, письменник, публіцист Михайло Павлик (1853–1915), про що залишив згадки у праці «Про бібліотеки монастирів».


ГАЛІЛЕЯ – хутір, розташований за 3 км від села. 1952 р. – на хуторі один будинок, 4 жителі.
ДОБРІВКА – хутір, розташований за 1 км від села. У 1949 р. на хуторі – 25 дворів, 91 житель.

ЖМИКІВ – хутір, розташований за 3,5 км від села. У 1952 р. на хуторі – 23 двори, 57 жителів. Є каплиця.

ХАТКИ – хутір, розташований за 0,5 км від села. ХАТКИ – хутір, розташований за 0,5 км від села.
У 1952 р. на хуторі – 10 дворів, 41 житель.

ЮРИДИКА (Юридика Василіянська; Підгора) – хутір (присілок с. Улашківці). Приєднаний у 1920-х рр. до с. Улашківці. Як окремий населений пункт (вилучений з-під міського підпорядкування) існував у 19–на початку 20 ст. Тоді, на початку 20 ст. у Юридиці проживали близько 600 осіб.

Джерела:

Леснічук, О. Улашківці [Текст]  / О. Леснічук, Б. Мельничук, В. Уніят // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 494—495.

Уніят, В. Улашківці [Текст]  / В. Уніят, М. Федечко // Тернопільщина. Історія міст і сіл: у 3-х томах. Том 3. – Тернопіль, 2014. – С. 515-517 : фот.

Чортківщина [Текст] : істор.-турист. путівник / автор-упоряд. В. Погорецький. — Тернопіль, 2007. — 188 с.

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1246 публікацій.

Залишити відповідь