ТУРЕЦЬКИЙ ВІЙСЬКОВИЙ ЦВИНТАР | Гутисько | Бережанський район

18.09.2018 | Автор: | Категорія: Пам’ятки | Пам’ятні місця

Поховання турецьких військових офіцерів, які загинули в роки Першої світової війни.
с. Гутисько, Бережанський район, Тернопільська область

У січні 1916 року значним успіхом для турків завершилася Дарданелльська військова операція. Бажаючи продемонструвати солідарність зі своїми союзниками, Енвер-паша запропонував перекинути котрийсь із турецьких підрозділів у Європу на допомогу німцям або австрійцям.

У червні 1916 р. між турецьким та австрійським генеральними штабами було досягнуто порозуміння, згідно з яким до Галичини мав виїхати 15-й корпус турецької армії, який добре зарекомендував себе під час боїв на Галліополійському півострові.

Корпус складався з двох дивізій і налічував близько 40 тисяч солдатів та офіцерів. До його складу входило шість піхотних полків, два артполки, два ескадрони кавалерії, два кулеметні, саперний і зв’язковий підрозділи. Командувачем корпусу призначено популярного в армії генерала Севата Чобанлі.

Турецькі підрозділи отримали ділянку фронту вздовж річки Золота Липа на південний захід від Бережан. Оборону від Потутор до Божикова зайняла 19-та турецька дивізія, а далі, від Божикова до Лисої, – 20-та, штаб корпусу розмістився в Підвисокому. Організаційно турецькі частини підпорядковувалися штабу Південної армії Австро-Угорщини.

Турецькі підрозділи почали брати участь у боях уже з 19 серпня. Праве крило турків прикривала 55-та німецька дивізія з корпусу генерала Гофмана. А безпосередніми сусідами турків стали підрозділи Українських Січових Стрільців (УСС), які тримали оборону від Потутор до висоти Дикі Лани, де й починався власне турецький відтинок фронту.

Зорієнтувавшись, що замість австрійців фронт утримують турки, росіяни перекинули на цю ділянку підрозділи укомплектованої мусульманами 3-ї туркестанської дивізії. На думку царських стратегів, таке сусідство мало призвести до морального розкладу та дезертирства серед солдатів османських підрозділів. Однак турки трималися стійко та самі з часом розагітували своїх одновірців у російських шинелях. Траплялися випадки, коли російські мусульмани цілими групами переходили на бік турків.

Турки порівняно спокійно перезимували в окопах над Золотою Липою, а після того, як у лютому 1917 р. в Росії відбулася революція, бої й зовсім припинилися. У середині квітня двоє російських татар-парламентаріїв принесли туркам письмову пропозицію про припинення вогню.

Тим часом суттєво погіршилося становище турецьких військ на Месопотамському фронті. Зважаючи на те, що активні бойові дії в Галичині припинилися, командування вирішило відкликати 15-й корпус на батьківщину.

Турки почали виїжджати, й уже після того, як додому вирушила частина 19-ї дивізії, несподівано почався великий російський наступ, який згодом називали “наступом Керенського”. Тільки першого дня боїв на турецькі позиції впало майже 43 тисячі снарядів. Окрім того, перед початком атаки росіяни пустили на ворога отруйні гази. Незважаючи на це, турки витримали удар.

Турецькі частини ще встигли взяти участь у загальному австро-німецькому наступі, який став відповіддю на “наступ Керенського”. Долаючи опір російської кавалерії барона Врангеля, турки дійшли майже до Збруча. А 22 серпня 1917 р. з Галичини виїхали останні турецькі підрозділи.

За час боїв у Галичині турки зарекомендували себе як стійкі та відважні солдати. Турецький корпус захопив у полон 12 російських офіцерів і 853 солдатів. Убитими на турецькій ділянці фронту росіяни втратили кільканадцять тисяч осіб.

Турецькі втрати також були дуже великими. Багато поранених у бою турків померло в госпіталях Львова, Кракова та Відня. На австрійському військовому цвинтарі у Львові, який був розташований у північно-західному куті Личаківського кладовища, була навіть окрема мусульманська ділянка турецьких поховань.

До 1939 року турецьке кладовище в Гутиську доглядали й шанували. З приходом ново ї влади за багато десятиліть турецькі поховання вкрилися високою травою й камінням. Від могил залишилися лише невеликі надгробки.

У Гутиську від ТНПУ ім. В. Гнатюка діє біологічний стаціонар.  Кладовище на той час було в дуже занедбаному стані. Професор  Володимир Черняк спеціально поїхав у турецьке посольство в Києві, куди від імені сільської ради відвіз відношення з проханням про реставрацію цього кладовища. Проте через землетрус у Туреччині справу про відновлення кладовища відклали.

Через кілька років Володимир Черняк знову звернувся в турецьке посольство. Вдруге, у 2004 році, в Гутисько прибула турецька делеґація на чолі з послом. Реставрували кладовище за гроші Туреччини руками українських будівельників. На кожній могилі турецького офіцера була шапка. Скільки шапок — стільки й могил.  Сьогодні вони зібрані окремо: 67, проте не факт, що всі шапки збереглися.

Чужоземці вдячні місцевим мешканцям за відновлені могили мусульман, тому коли треба допомагають їм, виділяючи кошти для місцевої школи й на облаштування джерела, воду з якого у селі називають срібною.

Джерела:

Криницька, С. Мусульманські могили на галицьких землях [Електронний ресурс] /С. Криницька // Збруч. – 2013. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/14555, вільний.

Чорна, О. Мусульманський цвинтар – у галицькому селі [Електронний ресурс] / О. Чорна // Наш день. – 2013. – Режим доступу: https://nday.te.ua/musulmanskyj-tsvyntar-u-halytskomu-seli, вільний.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2766 публікацій.

Залишити відповідь