ТЕРЕБОВЛЯ на історико-культурній мапі Тернопільщини

02ТЕРЕБОВЛЯ (давньорус. Теребовль, польс. Trembowla) — місто Тернопільської області, райцентр. Розташоване на р. Гнізна, неподалік від її впадіння в Серет (прит. Дністра). Населення 13,7 тис. осіб (2011). Міській раді підпорядковане село Боричівка. Літописна назва — Теребовль. Розташоване у східній частині району, на берегах р. Гнізна (ліва притока Серету, басейн Дністра), за 36 км від м. Тернопіль.

Через Теребовлю пролягли автошляхи Луцьк-Тернопіль-Чернівці та Галич-Сатанів. У місті є залізнична станція на лінії Тернопіль-Чернівці. До міста належали присілок Сади та хутір Підстінки. 

Переглянути на карті →

2016 — Теребовля – у топ 10 міст-чудес України →

Річка Гнізна ділить Теребовлю на Старе й Нове місто, які поєднуються мостами, деякі з них — ще з австрійських часів. Й до сьогодні залишається дискусійною версія дослідників (В. Петегирич, О. Моць, Л. Войтович та ін.) про те, що «Історична Галичина формувалася на землях, на яких мешкали хорвати. Ареал їх розселення охоплював значну територію: від верхів’їв річки Сяну на північному заході вздовж Дністра до річки Збруч на південному сході».

Цікаво, що деякі дослідники допускають існування окремого племінного князівства теребовлян, яке після міграції основної частини племені під впливом аварів на Балкани, розпалося на Східнотеребовельське і Західнотеребовельське. Останнє відбите в такій пам’ятці як Празький привілей 1086 р.

Зародком літописного Теребовля було поселення райковецької культури (2-га пол. ІХ — Х ст.), залишки якого виявлені на Замковій горі.  Близько рубежу Х—ХІ ст. на мисі Замкової гори постали укріплення, спорудження яких, імовірно, пов’язане з військ. активністю київського князів у Прикарпатті, зокрема літописним походом київського князя. Володимира Святославича на хорватів 993.

Очевидно, тоді відбулася зміна власників городища — замість місцевого представника родоплемінної знаті тут осів посадник Київського князя. Наступні півстоліття Теребовельщина разом з Прикарпаттям підпорядковувались Волинському князю, або в випадку його відсутності, безпосередньо Київському.

Перша літописна згадка про Теребовль належить до 1097 р. (у «Повісті минулих літ»), коли в Любечі, поблизу Києва, зібралися князі руських земель: Святополк Ізяславич, Володимир Всеволодович Мономах, Давид Ігорович, Василько Ростиславич, Давид і Олег Святославовичі, щоб об’єднатися для спільної боротьби проти во­рогів. На цьому з’їзді за князем Васильком Ростиславичем (1067-1124) була закріплена Теребовельська волость. Проте його того ж року осліпили. Після смерті Василька правити у Теребовлі почав його син Іван.

За археологічними даними, в ХІ—ХІІ ст. значно ускладнилася структура міста. Комплекс споруд на Замковій горі зазнав чергової перебудови. Вал дитинця наростили до висоти 3 м, на його гребені поставили клітьові конструкції. Реконструювали вали висоцької культури в центральній частині майданчика городища (вони не використовувалися наприкінці 1 тис.), створивши додаткову лінію захисту на території передграддя.

У місці впадіння Гнізни в Серет на території сучасних сіл Зеленче та Семенів (розташованих обабіч Гнізни) було збудовано захищену укріпленнями гавань. Незахищений посад простягався вздовж Гнізни від підніжжя Замкової гори до порту. В найближчих околицях міста відомо кілька відкритих поселень-супутників зазначеного періоду.

В останній чверті ХІ ст. статус Теребовлі значно змінився, вона стала столицею однойменного князівства. Саме на цей період припадає найбільший розквіт міста, яке складалось:

а) з князівської фортеці, що розміщувалась на Замковій горі, в центрі сучасного міста; 

б) з торгово-ремісничого посаду, садиби якого розміщувались на низьких берегах річок Серет та Гнізна;

в) з околиці, де знаходились приміські села та монастирі.

Походження назви

Уперше слово «теребити» згадане в Іпатіївському лі­тописі під 1014 р., де йдеться про підготовку походу князя Володимира проти свого сина Ярослава, який відмовився сплачувати данину. Володимир наказав «теребити» (розчищати) шлях та споруджувати мости.

Під 1277 р. у цьо­му ж літописі оповідається про заснування іншого міста, для чого було наказано «теребити» — розчищати місце над берегом річки. Отже, назва Теребовля походить, імовірно, від старослов’янського слова «теребити» (корчувати, ви­рубувати ліс).

Відомі й інші версії щодо найменування міста. На думку професора Я. Рудницького, назву слід виводи­ти від імені Теребослав, а за твердженням вченого-філолога М. Худаша – від імені Теребовіт, що побутувало в давньорусь­кі часи.

Також є легенда про те, що на горі Покрівка колись стояли три хрести. Під ними були могили теребовлянського князя і двох його синів, які загинули під час навали монго­лів. Три хрести означали «три болі», а вже від цього пішла назва Теребовля. Проте навала монголів була на 144 роки пізніше від першої згадки про місто.

З історії

Коли теребовлянським князем став Володимирко Володаревич, він об’єднав Перемишлянське, Звенигородське, Галицьке і Теребовлянське князівства зі столицею у Га­личі. Після смерті у 1205 р. князя Романа Мстиславовича Галицько-Волинська держава розпалася, Теребовлянське князівство знову відокремилось і потрапило тимчасово під владу Угорщини.

Втрата столичного статусу в 1140-і рр. не призвела до занепаду Теребовлі. Місто продовжило розвиватися, залишаючись центром волості та, імовірно, резиденцією посадників галицьких князів.

Упродовж 1209-1223 рр. у Теребовлі князював Ізяслав Володимирович, про якого йдеться у «Слові о полку Ігоревім». У 1211 р. біля р. Гнізна відбулася битва князя Ізяслава з угорцями, а у 1214 р. Теребовль спустошив польський король Лєшко Білий.

Через 13 років угорський король Андрій II здобув і знову ж таки спустошив Тере­бовль, а у 1241 р. замок та місто зруйнували татарські орди хана Батия. Протягом 1269-1289 рр. у Теребовлі князював Мстислав Данилович.

Показово, що після спалення міста в серед. ХІІІ ст. (імовірно монголами) його досить швидко відбудували, про що свідчить відновлення дерев’яно-земляних укріплень дитинця на Замковій горі в 2-й пол. 13 ст. У 2-й пол. 14 ст. (до 1395) Теребовля — у складі Подільського князівства, належала одному з Коріятовичів — Олександру.

1340 р. Галичина була приєднана до Польського ко­ролівства.  У 1366 р. Казимир III Великий перебудував і відновив замок. У 1389 р. король Яґайло надав місту магдебурзьке право, а в 1415 р. дозволив теребовлянському шляхтичеві Бартошеві Головацькому за військові заслуги у Грюнвальдській битві за­снувати на лівому березі річки Гнізни Нове місто.

У 1434 р. Теребовля стала центром староства Галицької землі, яка належала до Руського воєводства; тут засідали земський суд та сеймики. У 1498 р. поселення й замок знищили ватаги молдавсько­го господаря Стефана III Великого, тому польський король Ян Ольбрахт звільнив місто на 8 років від податків. Будучи на той час прикордонним містечком Теребовля була ласим шматочком для татарських ватаг.

У1518 і 1530 рр. король Сиґізмунд II на­дав Теребовлі привілей на проведення щосуботи ярмар­ків, а від 1555 р. – право брати мито з мостів і доріг. 1572 роком датована одна з міських люстрацій, згідно з якою в Теребовлі було 248 домів, 2 священики і 10 євреїв. У 19 ст. у місті діяли щонайменше 2 синагоги, в т. ч. стара дерев’яна.

Від 1772 р. Теребовля належала до Австро-Угорщини, за винятком 1810-1815 рр., коли за умовами Шенбруннського мирного договору перйшла до Російської імперії. У 1777 р. нова влада за­крила Підгорянський монастир, ліквідувала війтівства і встановила магістрат.

25 листопада 1896 р. завершили будівництво ділян­ки залізничної колії Тернопіль-Копичинці. Споруджено залізничний вокзал, що діє донині. У 1898 р. в Теребовлі розмістився 2-й полк драгу­нів австро-угорської армії. Також у місті впродовж двох десят­ків років стояли полки фельд’єгерів, наприклад, за станом на 1914 р. – Угорський батальйон фельд’єгерів № 32.

1907 р. у перебудованих приміщеннях кавалерійських казарм відкрили державну гімназію з польською мовою.  Багато українських дітей від­відували українську гімназію у Тернополі. Під час Першої світової війни Теребовлянська гімназія припинила робо­ту і була відновлена 1919 р.

Окрім гімназії, у міжвоєнний період у місті діяли початкові школи: для хлопчиків – на першому поверсі міської ратуші й для дівчаток — на вул. Яна Собеського. В центрі міста була польська бурса ім. Адама Міцкевича, у Садах —початкова школа. У 1945 р. у місті працювали дві школи, в яких навчалися 630 учнів.

Від вересня 1939 р. Теребовля – під радянською вла­дою. Місто стало центром Теребовлянського району. За­крито українську гімназію, політичні й культурно-освітні організації та установи; репресовано діячів українського національно-визвольного руху, гімназистів.

За часів окупації понад 1000 жителів Теребовлі вивезено на при­мусові роботи до Німеччини. У місті було організовано Гетто для 3-х тисяч євреїв Теребовлі й навколишніх сіл; на початку червня 1943 р. їх розстріляв у яру під заліз­ничним віадуком біля с. Плебанівка.

Після другого нашестя радянська влада здійснювала ре­пресії проти діячів українського націоналістичного підпіл­ля, зокрема в жовтні 1947 р. відбулися масові вивезення до Сибіру теребовлянців, запідозрених у зв’язках із ОУН і УПА.

Від 1944 р. розпочалося відновлення господарства міс­та: запрацювали цегельня, маслозавод, дві промислові ар­тілі, МТС, відтак — промкомбінат, електростанція, взуттєва фабрика, заклади охорони здоров’я, кінотеатр, технікум. У 1961 р. Теребовлянській міській раді було підпоряд­ковано село Боричівка, а 1965 р. – село Сади.

Від 1990 р. у місті діють районні організації товариств «Просвіта», «Союз Українок», «Меморіал», Національної спілки краєзнавців України, Спілки політв’язнів і репре­сованих, Братства ОУН-УПА, Всеукраїнського об’єднання ветеранів та інші.

Пам’ятки архітектури

У 1996 р. Теребовлі надано статус державного історико-архітектурного заповідника.  Наприкінці ХІХ ст. у Теребовлі було споруджено:

  • двоповерхову ратушу у класично­му стилі (вхідну групу завершує портик, будівлю вінчає вежа з механічним годинником-курантами, що відбива­ють кожну годину, а також кожні 15 хвилин);
  • будівлю за­лізничного вокзалу (1896 р.), котра за більш як 100 років майже не змінилася;
  • будинок гімнастичного товариства «Сокіл» (1905 р.; у 1950-х рр. — кінотеатр, згодом — дитяча спортивна школа);
  • триповерховий будинок «Рідної шко­ли» (1907 р., споруджений за сприяння директора україн­ської комунальної каси Т. Томашевського; кошти на будів­ництво були отримані від каси «Поміч»);
  • будинок друкарні Геллєса (кінець 19 ст.);
  • будинок пошти (1862 р., нині при­ватний будинок).

У Теребовлі діють церкви – пам’ятки архітектури на­ціонального значення — св. Миколая (1614),  св. Володимира (пе­ребудована з Успенського костела), римо-католицький костел святих Петра і Павла (1927).

Замок

Приблизно у 1080-х рр. те­ребовлянський князь Василько Ростиславич збудував на крутій горі дерев’яний замок; його, ймовірно, у 1241 р. остаточно знищили орди хана Батия.

На місці княжого замку в 1360 р. спорудили не­великий кам’яний замок. У 1594 році укріплене місто і замок здобув Северин На­ливайко, захопивши великі запаси зброї, пороху, продо­вольства, одягу і 150 коней.

До 1625 р. замок перетворився в руїни, відновлювати які було недоцільно. Будівництво нового замку розпочав у 1631 р. теребовлянський староста Олександр Балабан.

У 1632 р. було завершено спорудження мурованого палацу, згодом постали два дерев’яних будинки, кухня, пекарня і криниця, муровані підсобні приміщення; підземелля ви­користовували як в’язницю. Стіни і вежі мали багато бій­ниць, укріплених тесаним каменем; збудовані в два яруси. На спорудження нового замку витратили 9000 золотих.

У середині 17 ст. Теребовлю обнесли валом і частоколом із брамами: Кам’янецькою, Галицькою та Львівською. За люстрацією 1664 р. замок мав муровані й дерев’яний бу­динки всередині, муровану криницю. Фортецю увінчува­ли три вежі: шляхецька, наріжна і брамна.

Продовжити читати →

Церква святого Миколая

Перші згадки про церкву святого Миколая датовані 1614 р. Це був унікальний зразок оборонної культової споруди із закритим бойовим ярусом. Церква мала дві бані під білою бляхою і третю малу, криту ґонтою. У храмі був великий вівтар старовинної різьбярської робо­ти з образом Матері Божої. У1673 р. Чудотворну ікону Теребовлянської Божої Матері перенесли до собору святого Юра у Львові. Донині у церкві святого Миколая зберіга­ється список цієї ікони.

В 1734 р. з дозволу митрополита Атанасія Шептицького коштом Антонія Римбали, пронунційного пароха Теребовлі та щедрих пожертвувань багатьох міщан, храм перебудували і спорудили муровану дзвіницю із сімома дзвонами і скарбницею.

Поряд з церквою святого Миколая стараннями греко-католицької парафії і теребовлянського декана о. Івана Залуцького збудували лікарню, на місці якої згодом по­стала двоповерхова кам’яниця, в якій діяла руська (українська) читальня. У 1988 р. кам’яницю знесли як аварійну, залишивши церкву святого Миколая з дзвіницею.

Мо­настир кармелітів

Ченців-кармелітів у Теребовлю запросив староста міста Петро Ожига, приблизно у 1617 р., виділивши їм міс­це для будівництва на лівому березі р. Гнізна, де згодом постали невеликий дерев’яний костел і монастир.

1624 р. шляхтич Микола Осинський подарував монастиреві бро­варню, крамницю та житловий будинок поблизу Гнізни. У 1635 р. звели мурований монастир і костел, 1640 р. за допомогою власника с. Лошнів Адама Комарівського бу­дівництво завершили.

Ансамбль монастиря складався з костелу Успіння Діви Марії, двоповерхового монастиря, дзвіниці, пасіки, городу, саду і конюшні. Територію монас­тиря оточував оборонний мур із чотирма двоярусними наріжними вежами, оснащеними бійницями. Головний вхід мав вигляд проїзної арки, над якою у 19 ст. надбуду­вали триарочну дзвіницю.

Під час польсько-турецьких війн у другій половині 17 ст. були пошкоджені дві вежі костела. У середині 18 ст. костел відреставрували. Стіни і склепіння покрили фресками, які виконав Йосиф Майєр баронеса Єлизавета Дульська та її чоловік Самуель (1749 р. похований в гробниці у підвалі костелу). їхні портрети, як і портрети старост П. Ожги і С. Потоцького, висіли на стінах захристія храму.

Монастир має двоповерховий кор­пус келій. У його наріжному корпусі розміщена каплиця. Після реставрації костел і монастир у 1781 р. освятили. Протягом 1810-1927 рр. за згодою ченців-кармелітів костел використовували для парафіяльних цілей, бо дерев’яний парафіяльний костел згорів.

У роки Першої світової війни монастир не постраждав, костел був закри­тий. З роками він занепадав і помалу руйнувавсь. У після­воєнні часи костел використовували як складське примі­щення; 1987 р. тут трапилася пожежа. 1990 р. комплекс споруд монастиря передали у власність УПЦ. У процесі реставраційних робіт костел переоблаштували на церкву святого Володимира. Нині в приміщенні колишнього мо­настиря кармелітів діє духовна академія УАПЦ.

Римо-католицький парафіяль­ний костел святих Петра і Павла

У 1929 р. споруджено римо-католицький парафіяль­ний костел святих Петра і Павла (автор проекту — профе­сор, доктор інженерних наук Адольф Жижка-Богуш). Костел побудований в стилі старої християнської базиліки і може вмістити 2000 парафіян. На площі перед входом у костел стояла велична «фігура» Спасителя з хрестом на плечах.

Упродовж 1946-1950 рр. костел використовували як склад «Заготзерна», від 1956 р. — як районний Будинок культури. 29 червня 1993 р. до Те­ребовлі прибули Апостольський Нунцій в Україні архієпис­коп Антоніо Франко та єпископ—помічник архієпископа Львова Маркіян Трофим’як, і приміщення костелу офіцій­но передали в користування римо-католицькій громаді.

Пам’ятники: 

  • Тарасові Шевченку (1954 р., скульптор Я. Чайка; на новому місці встановл. у 1991 р.),
  • меморіал діячам ОУН і воякам УПА (1995 р.), 
  • князю Василь­кові Ростиславичу (1997 р., скульптор П. Кулик), 
  • Іванові Франку (1999 р. скульптор В. Одрехівський), 
  • Степанові Бандері (1999 р.), 
  • Софії Хшановській (2012 р., скульптор обох — Роман Вільгушинський), 
  • закатованим студентам Теребовлянської гімназії (2001 р.), 
  • Героям «Небесної со­тні» (2014 р., скульптор Микола Шевчук); 
  • пам’ятний хрест воякам УГА (1929 р., відновлений 1990 р.), 
  • пам’ятні знаки солдатам, полеглим у роки німецько-радян­ської війни (1984 р., у передмісті Сади), до 60-річчя депор­тації українців з Польщі (2004 р.), воїнам-«афганцям» Теребовлянщини (2008 р.),
  • меморіальна таблиця закатованим у Теребовлянському райвідділі НКВД та інші.

Джерела:

Ковальчук, М. Ф. Теребовлянщина, ХІ-ХХ ст. Влада і суспільство. Особи. Історичні події. Факти [Текст] / М. Ф. Ковальчук. – Тернопіль : Терно-Граф, 2015. – 510 с.

Лещишин, А. Теребовлянський замок з погляду вічності [Текст] / А. Лещишин // Місто. — 2011. — 16 лют. — С. 17 ; 23 лют. — С. 17 .

Пасічник, Н. Теребовля ; Мої улюблені жінки ; Буратіно і я [Текст] : [есе] / Н. Пасічник // Золота пектораль. — 2011. — № 1/2. — С. 121—122.

Попович, Ж. Теребовля виявилась старшою на 400 років! [Текст] : [у результаті проведених розкопок археолог М. Ягодинська довела, що Теребовля було заселене на поч. Х ст.] / Ж. Попович // Номер один. — 2011. — 24 серп. — С. [15].

Теребовлянщина : іст.-краєзн. і літ.-мист. журнал. — Вип. 7 : Літературний випуск. — 2001. — 100 с.

Тернопільщина. Історія міст і сіл [Текст] : [у 3 т.] / [редкол.: Хомінець (голова) та ін.]. — Тернопіль : Терно-граф, 2014. Т. 3 / ред.: В. Хомінець, Л. Бицюра, О. Боберський ; відп. секр. Б. Мельничук. — 605, [24] с. : фот. — Зміст: Монастириський район ; Підволочиський район ; Підгаєцький район ; Теребовлянський район ; Тернопільський район ; Чортківський район ; Шумський район.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1334 публікацій.

Коментарі (4)

  1. […] сучасної Тернопільщини виникли удільні князівства — Теребовельське та Шумське, які пізніше об’єдналися і увійшли до […]

  2. […] землях, залишаючи після себе пустку і згарища  – Теребовль, Микулин, Червоногород, Моклеків (околиця […]

  3. […] мандрівки зупинялися в приміщенні водолікарні, у м. Теребовля оглянули ратушу, архітектурні споруди, замок (1999 в […]

  4. […] — із центром у Галичі. Повіти – Галицький, Теребовельський, Коломийський, […]

Залишити відповідь