СТАДНИКИ, родина театральних митців

01.03.2017 | Автор: | Категорія: Діячі культури й мистецтва
СТАДНИКИ —  родина галицьких театральних митців. Це, передусім, актор, режисер, педагог і перекладач Йосип Стадник (1876—1964) і його дружина Софія Стадникова (1888—1959) — драматична акторка й співачка (драматичне сопрано). На театральну стезю стали і їхні діти — актор, співак і режисер Ярема Стадник (1903—1946) та драматична актриса й співачка (сопрано) Стефа Стадниківна.

Особливістю тодішніх галицьких прізвищ було те, що коли чоловік був Стадник, то дружина — Стадникова, син — Стадник, а донька — Стадниківна. Молодший син Михайло, хоча й інженер за спеціальністю, в разі необхідності виступав і на сцені, допомагав татові в адміністративно-господарських справах, а у вільний час грав в оркестрі на трубі.

Унікальність ситуації у культурній царині Галичини по завершенні воєнно-революційної колотнечі та встановленні польського режиму полягає в тому, що свої творчі амбіції могли реалізовувати люди, які не були його уродженцями чи не мали фахової театральної освіти, але завдяки непересічним здібностям акторів, режисерів, менеджерів зорганізовували свої театральні асоціації та певний час успішно гастролювати.

Так, лише в 1921-1922 рр. у Галичині діяло близько десяти мандрівних театрів, де в якості «директорів» (засновників), режисерів, акторів виступали як професійні артисти,  котрі зокрема перебували у складі армій УНР та ЗУНР, так і чимало аматорів, які за будь-яких умов прагнули «служити Мельпомен чи просто шукали заробітку.

Чисельність їхніх труп коливалася від 15 до 40 осіб, а маршрути гастролей пролягали переважно містами і селами Галичини й Волині, хоча відвідували вони і Закарпаття, навіть центральні землі Польщі. В їхніх невибагливих репертуарах переважали п’єси побутового й історичного
характеру, а виконавський рівень був різним, залежав від здібностей інтерпренерів та артистів.

Формальними підставами для їхньої діяльності здебільшого слугували т. зв. концесії, які одержували засновники (власники) від начальників округ, згодом Львівського, Станіславського, Тернопільського воєводських управлінь.

Незадовго до смерті, у 1956—1958 роках, Софія Стадникова написала у Львові спогади «На службі в галицької Мельпомени». Їх було опубліковано в березні 1989 року у львівському журналі «Жовтень» (нині «Дзвін»). Ім’ям Софії Стадникової названо вулицю в м. Тернополі.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 749 публікацій.

Залишити відповідь