СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКА ЦЕРКВА | Залужжя

Спасо-Преображенська церква на Чернечій горі
с. Залужжя. Збаразький районТернопільська область. Україна

Спасо-Преображенська церква – одна з найдавніших пам’яток архітектури старовинного Збаража.  Cпоруджена 1600 р. на місці древнього монастиря. Храм належить до тридільних безбанних церков оборонного типу, поширених на Поділлі у XIVcт.

Цікавий розпланувальний устрій церкви – до прямокутної, наближеної в плані до квадрата нави примикають п’ятигранна апсида зі сходу і квадратний притвор із заходу. Над притвором розміщувалась вежа-дзвіниця, пристосована до оборони. На другому ярусі вежі були хори.

Вежа-дзвіниця мала три бойові яруси зі стрільницями, які в середині XIX ст. були частково замуровані, зараз їх під тиньком не видно. Масивні стіни храму, вузькі видовжені півкруглі вікна нави, круглий віконний отвір, що має характер стрільниці, свідчать про оборонну функцію цієї пам’ятки.

Церква дійшла до наших днів у перебудованому стані. Над навою і апсидою споруджено масивні бані з дерев’яними підбанниками з вікнами, наметовий дах вежі замінено банястим дахом, до північного фасаду прибудовано ризницю.

Залужжя. Спасо-Преображенська церква

За переказами, на цьому місці уже у ХІІІ ст. діяв монастир. Неподалік стояла Старозбаразька фортеця і, коли у 1474 р. у ці місця зайшла татарська орда, то і монастир, і твердиню знищили.

Подібне повторилося у 1525 та 1589 рр. і щоразу монастир відновлювали — причому останнього разу це зробили у камені. Сприяти благородній справі взялися князь Януш Збаразький і старости Збаразького Григорія Новицького.

Церкву відносять до оборонних споруд, враховуючи товщину мурів (1,5 – 2 м) та досить грубе склепіння. А ще круглі бійниці, що знаходилися під вікнами (на висоті 1,2 м від підлоги), по три на довшій і по одній на коротшій стінах церкви, і на обох ярусах дзвіниці по трьох сторонах (замуровані ззовні в кінці ХVІІІ ст., а всередині – в 1989 р.), і вузькі вікна, що теж могли служити за бійниці.

Спасо-Преображенська церква має характерні особливості для часу її будівництва. Над притвором у ній збудовано двоярусну вежу-дзвіницю, що становить одне ціле з церквою. Звичайно, це теж одна з тодішній потреб пристосувати споруду для оборони.

Для більшої міцності стіни вежі мають помітний кут нахилу в середину вежі. У товщі північної стіни знаходилися сходи, що вели з притвора на дзвіницю, замуровані, ймовірно, наприкінці ХVІІІ ст. А на рівні хорів зроблено двірний отвір в середину церкви, що було кроком вперед в порівнянні з тим, що робилося в дерев’яних церквах.

Дзвіниця являє собою отиньковане (1989 р.) квадратне в плані приміщення (розм. 2 х 2 м) з трьома дзвонами. За розповіддю старожила П. Комендата (1990 р.), найстарший серед дзвонів Святий Миколай (Бас).

Доказом є напис польської мовою, що в перекладі: “До молитви чуйно запрошую, радість і спокій оголошую. Року Божого 1732 отцями Василіанами Збаразькими виготовлений, 1832 тріснутий. А 1871 дня 27 січня за настоятеля отця Романа Юзефовича знову з побільшенням відлитий людвісаром Мартином Станкевичем”.

Імена ще двох дзвонів невідомі. На одному збереглася дата 1839 і зображення рук Ісуса Христа, на другому напис, теж польською повою: “Року божого 1869 відлитий в Тисмениці Гаврилом Чалчинським”. У верхній частині дзвона виконаний горельєфом рослинний орнамент, а нижче (на 900) зображення Хрещення Господнього і святого Миколая. В нижній частині дзвона зроблено напис фарбою: “До Збараж (а), ц/м 63, дан Залужжя”.

Чень, Л. Я. Особливості оборонних церков Галичини [Текст] / Л. Я. Чень // Будівництво України. – 2015. – № 5. – С. 2- 11

Спасопреображенська церква в с. Залужжя

Історичні відомості про дзвони, що були на час будівництва храму та дзвіниці, відсутні. Але одна з легенд розповідає, що ці дзвони були заховані монахами на монастирському полі, недалеко від церкви. Де саме вони були заховані, залишається таємницею, адже монастирське поле було немале. Але разом з усіма угіддями, як це випливає з розповіді сторожила П. Комендата (1990 р.), було оточене земляним валом і ровом, частина якого зберігається досі у східній частині лісу.

Внутрішні стіни і склепіння церкви розписані іконами. Покрова Божої Матері (склепіння притвора), коронування Матері Божої (склепіння нави), моління про чашу і чотири євангелісти (стіни апсиди) були написані в ХІХ ст. невідомим художником. Їх реставрація проводилася в 1989 р.

Тоді ж у притворі церкви були написані ікони рівноапостольних Володимира і Ольги; Ісус Христос в терновому вінку (бар’єр хорів) і Херувими (апсида). Над склепінням вікон були оздоблення в стилі ренесансу (зберігалися до закриття церкви в 1961р.)

По обидва боки нави знаходяться два бокові вівтарі. Правий вівтар, з іконою Воскресіння Христового, виготовлений з дерева в ХІХ ст. і різьблений, багато декорований накладною різьбою рослинного орнаменту; флянкований стовпами і колонами з капітелями корінського ордену ; різьбяр і художник невідомі.

Лівий вівтар святого Онуфрія також виготовлений в ХІХ ст. невідомими авторами. Він символізує кам’яну печеру, яка виготовлена з липового коріння, по середині якого знаходиться ікона Святого, в нижній частині – престол, в верхній – живописне зображення вознесіння душі Святого Онуфрія двома ангелами. Ікона реставрована в 1998 році львівським реставратором В. Магінським.

Про первісний вигляд іконостаса відомостей не збереглось. Але він, ймовірно, був одноярусний, мурований з каменю і зводився одночасно з церквою, на що вказують три масивні (розм. 1 м) арочні проходи, що відділяють наву від апсиди церкви.

Сучасний іконостас чотирьох ярусний, виготовлений з дерева в ХІХ ст., різьблений невідомим майстром. Він багато декорований і орнаментований. Дияконські двері в ньому відсутні. Ярус від яруса відділяє фриз з накладним рослинним орнаментом.

Завершується іконостас круглим ореолом у променях слави з на-писаним у центрі Всевидющим оком. Різьба іконостаса покрита золотистою фольгою. Його реставрація проводилася в 1989 р., крім першого ряду, ікони якого не збереглися. Цей ряд, як і празничковий, реставрувався в 1998 р.

Запрестольний вівтар Матері Божої Милостивої виготовлений із дерева невідомими майстрами в ХІХ ст. Він різьблений, багато декорований накладною різьбою рослинного орнаменту, реставрований теж у 1989 р.

Ризниця покрита односхилим дахом в середині будівлі, на західній стіні на висоті 0,5 м від підлоги, знаходиться комин, який має квадратний отвір в нижній внутрішній частині стіни і невеликий отвір назовні у верхній частині зовнішньої стіни (під піддашком).

На зовнішній південній стіні церкви, очевидно, з часу її спорудження, знаходиться сонячний годинник, а над вхідними дверима – фундаційний напис:

“В лето от создания миру 1708 а иже от воплощення з Пресвятої Діви Марії Господа нашого Ісуса Христа 1600-го року на сем святом месте старожитнього монастира за благоизволением Божим на вечную честь і хвалу його святую сооружена бисть сия церков святого великого Спаса за держави и щасливого панування його милости Януша Збаражского воєводи брацлавського старости кременецького за старанням и працею служби його милости многогрішного раба Божия Григорія Новицького на той час старости Збаразького”.

Спочатку церква була покрита високим двосхилим гонтовим дахом, дзвіниця – чотирьохсхилим дахом, увінчаним хрестом. Та внаслідок неодноразових перебудов даху і куполів змінила свій первісний вигляд. Сьогодні на церкві знаходиться три бані (символ Єдиного Бога. У Трійці прославленого), дві з яких – над апсидою і навою – декоративні.

Історія

Стіни Спасо-Преображенської церкви бачили княгиню Раїну Могилянську (1589-1619 рр.), матір князя Єремії Вишневецького, яка подарувала церкві на молитовний спомин Святе Євангеліє. Коли ж з Луцька по дорозі до Львова повертався Іван Вишневецький (бл. 1550 – після 1620 р р.), він завітав на Чернечу гору і тут закликав мирян стійко триматися своєї прадідівської віри і народних звичаїв.

Богдан Хмельницький під час облоги Збаража збирав тут, на Княжій горі, метрів за двісті від храму, своє військо, з яким, помолившись в церкві, 8 серпня 1649 р. повів його під Зборів назустріч королівській армії.

Іван Мазепа відвідав Спасо-Преображенську церкву в травні 1707 р. коли він перебував у Збаражі, де повинен був зустрітися разом з російським царем Петром І з польським королем Августом ІІ. Як згадував пізніше Пилип Орлик, тоді гетьманський писар, Іван Мазепа оглянув Руїни Старозбаразької фортеці, був на Богослужінні в церкві Спаса, захоплювався місцевими краєвидами, новою Збаразькою фортецею, якій високу оцінку дав і Петро І.

В кінці ХVІІ ст., коли Збараж належав князю Дмитру Вишневецькому (пом. 1682 р.), в церкві Спаса проводилися реставраційні роботи. Тоді ж, на старих фундаментах Свято-Онуфрієвського монастиря, що знаходилися на захід від церкви, почав відбудовуватися Свято-Спаський монастир.

Свято-Спаський монастир

Був він одноповерховий, зведений з каменю на глиняному розчині у вигляді перевернутої літери “Г”.   Головним фасадом був орієнтований на південь. Система його розпланування “коридорна”, з одностороннім розміщенням келій. З північно-східної сторони під келіями було декілька підвалів.

На подвір’ї монастиря і церкви знаходився монаший цвинтар із запалими в землю хрестами й могильними плитами. В північно-східній частині подвір’я стояли господарські будівлі. Територію монастиря оточував мур з бійницями (товщ. 1,5 м вис. бл. 2,5 м).

Перед входом до обителі знаходилася в’їзна брама, а по кутах муру – чотири круглі вежі. Саме з оборонних міркувань монастир був оточений ровами і валами з частоколом, мав низку підземних переходів.

При відбудованому монастирі існувала слов’яно-руська школа, заснована збаразьким міським братством, яке виникло в місті найвірогідніше на межі ХVІ-ХVІІ ст.ст.

Братство, як відомо, дбало про піднесення рівня релігійного життя, про відновлення і будівництво церкви, утримування школи, лікарні-притулку. В школі навчалися юнаки-послушники, майбутні ченці. Школа їм давала основи наук, тут опановували церковно-слов’янську мову. Школа при монастирі проіснувала до 1700 р.

 Перехід в унію

В 1700 р. Свято-Спаський монастир став греко-католицьким. Його перехід на унію зумовив виданий власником міста Юзефом Потоцьким універсал і приїзд до Збаража уніатського офіціала (представника) Даниїла Коритинського.

Незадовго до його приїзду в монастирі сталася буча: ігумен Парфеній Янковський з невідомої причини був покараний луцьким православним єпископом Діонісієм Жабокрицьким.

Єпископ доручив ченцям Почаївського монастиря арештувати Янковського й тримати в своїй монастирській в’язниці. За арештованого ігумена заступився місцевий губернатор, який з допомогою жовнірів звільнив в’язня. Ігумен пішов шукати захисту до власника міста Ю. Потоцького, який обіцяв заступитися, але при умові, що Янковський прийме унію і наверне до неї братію й парафіян.

Тим часом Коритинський оголосив універсал Потоцького до мешканців Збаража, яким власник міста закликав їх прийняти унію.  Ігумен змушений був прийняти умови і присягнути на вірність унії в Свято-Успенській церкві м. Збаража.

Після цієї церемонії Свято-Спаський монастир було переведено під юрисдикцію Львівського єпископа Йосифа Шумлянського. На членів церковного братства пан офіціал наклав покарання за спротив унії і виїхав зі Збаража. Офіційно Збаразьку волость було зараховано до тих місцевостей, які “прийняли унію добровільно й гуртом”.

Православні монахи ще вісім років після того, а за іншими джерелами – дванадцять років, скиталися по лісах довкола монастиря, і тільки в 1708 р. (чи 1712 р.) перебралися до Почаєва.

Власник міста Ю. Потоцький надав монастирю в довічне користування досить великий земельний наділ, сади і сіножаті. В одній з легенд  мовиться, що на Дубині (місцевість, що знаходиться при в’їзді до Збаража з боку Тернополя) ще до першої світової війни ріс старезний дуб, під корінням якого були заховані монастирські багатства, які охороняв монах.

Історичні відомості про чернече життя Свято-Спаського греко-католицького монастиря періоду 1700-1724 рр., на жаль, відсутні. Чернечий осідок у Збаражі не числиться ні у Львівській, ані Луцькій єпархії.

Василіанський греко-котолицький монастир

Вперше Василіанський греко-котолицький монастир згадується в “Ревізії Львівської митрополичої єпархії” в 1724 р. Можливо, тут проживало декілька монахів. Незабаром, бо вже в 1738 р. Збаразька Василіанська фундація була приєднана до Теребовлянського монастиря.

Згідно патолога Василіанських монастирів за 1748 р., в Збаражі була резиденція священиків, приналежна до Теребовлянської обителі. Правдоподібно, це був невеликий “Монастирок”, чому й церкву з її околицями називають так досі.

З подібного каталога за 1754 р. дізнаємося, що ігуменом монастиря був тоді о. Варлаам Пігович, а в монастирі проживало п’ять монахів-священиків, які займалися душпастирською діяльністю серед парафіян Залужжя. В каталозі також згадано, що “є надія на покращення фундації” з боку власників міста.

З часом монастир почав розвиватися. В ньому було відкрито школу. В 1766 р. Микола Потоцький, канівський староста і власник Збаража, записав збаразькому монастиреві 50 тис. золотих, зобов’язавши викладати в школі теологію “по-руськи” для тих, хто не знає латини.

В 1771 р. в монастирі сталася пожежа. Школу було перенесено до Загаєцького монастиря на Шумщині. Після ліквідації руйнівних наслідків пожежі (1776 р.), школа повернулася до Збаража. У 1780-ті роки в Свято-Спаському монастирі відкрито ще філософські студії для монахів, які тривали до 1786 р.

Василіанський монастир проіснував недовго. В 1786 р. тодішній ігумен монастиря Венедикт Плащанський втік зі Збаража разом з монастирською касою.

8 серпня 1787 р. австрійський монарх Йосиф ІІ видав декрет про ліквідацію Збаразького Василіанського монастиря, а з їхнього майна створив т.  зв. “релігійний фонд”, призначений на утримання духовенства, що перетворювалося в державних урядовців.

Василіянські монахи виїхали до Теребовлянського монастиря. За народними переказами (ком., 1990), в монастирських стінах проживало 12 монахів, а на час його закриття – тільки 9.

1 квітня 1788 р. житель міста Йоган Веллер купив за 8.300 римських Василіянський монастир. Згодом він розібрав чернечі келії, а камінь використав на будівництві фільварку на Малому Залужжі. Розбираючи келії, Веллер знищив старий цвинтар, що знаходився неподалік церкви і монастиря.

З кінця ХVІІІ ст. Свято-Спаська церква стає парафіяльною в с. Залужжі. Про Свято-Спаський монастир і кладовище нагадують сьогодні чудом вцілілі могильна плита і два кам’яні хрести (один з них пошкоджений) – давні свідки минувшини.

Монастирська гора була свідком ще багатьох історичних подій. Так, 3 травня 1848 р. на церковному майдані проходило селянське віче жителів сіл Залужжя й Старого Збаража.

На ньому пан комісар зачитав цісарський указ про скасування панщини. Зраділі селяни підкидали вгору шапки й кричали: “Слава!”. А в честь цієї події на високому кам’яному постаменті було встановлено металевий хрест. Напис на правій стороні постамента: “Пам’ять данои свободи РБ 1848”.

Зліва напис: “РБ 1875 опуст ювелія осмий месяце”. Тут щороку, 25 червня н. с., в день Святого Онуфрія відбувався великий відпуст, який збирав не тільки мешканців Залужжя, Старого Збаража, міста, але й сотні людей з околиць, щоб тут, серед чудової природи, відпочити і скріпити свою душу й тіло.

Це була найбільша проща на Збаражчині з давніх часів. Про це свідчить і лівий напис на пам’ятному хресті. Напис, очевидно, зроблено на честь 275-річчя встановлення цього величавого відпусту (1600-1875 рр.).

В 1876 р. Львівський митрополит Йосиф Сембратович (1870-1882 рр.) виступив з посланням “Про велику гідність людини”, в якому запропонував заходи морального, фізичного й економічного оздоровлення краю і започаткував рух проти пияцтва ініціатором того руху на Збаражчині став парох с. Гниличок о. Іван Наумович. Він провадив місійну працю проти пияцтва, закладав по селах “Братства тверезості”, які проіснували до 1914 р.

Впродовж ста років (з 1889 р.) Залужанська парафія була з’єднана з старозбаразькою. За розповідями старожилів, часто бував у селі І. Франко (1856-1915 рр.), який приїжджав на Збаражчину і якого дуже захоплював цей краєвид:  “Вміли наші діди будувати та ще й вибрати місце для будівництва церков. Кращого не знайдеш тут”.

При Свято-Спаській церкві існувало братство “найсвятіших Тайн”, яке нараховувало 30 членів. Метою братства було піднесення на більш високий рівень релігійного життя селян. Воно проіснувало до 1939 р.

Був тут зведений  дубовий хрест, приурочений 950-літтю хрещення на Русі, про що свідчив напис: “950-ліття хрещення Руси-України, 988-1938”.

В серпні 1990 р. цей старий дерев’яний хрест замінено новим, теж дерев’яним.  Тільки замість цифри “950” появилася цифра “1000” з написом на раменах “988-1988”. Старі хрести встановлено на цвинтарі сіл Залужжя і Ст. Збараж.

Як добратися?

Село Залужжя росташоване одразу ж біля Збаража і до Спасо-Преображенської церкви можна дістатися пішки від місцевої автостанції у центрі міста. Інший варіант  — доїхати до села Старий Збараж і вже звідти пішки — до Залужжя повз руїни Старозбаразької фортеці.

Джерела

Бурма, В. На Чернечій, на горі [Текст] : [церква Преображення Господнього – зразок храму-твердині] / В. Бурма // Вільне життя плюс. – 2015 . – № 38 (20 трав.). – С. 6. – (Святині нашого краю).

Від Королівки до Поляни. Біще, Поручин, Залужжя у книгах, документах, спогадах, легендах, світлинах [Текст] : іст.-мемуар. зб. / [ред.-упоряд. В.Савчук]. – Тернопіль, 2004. – 320, [3] с. : фот., карти.

Ісевич, Л. Місце, що береже таємниці історії [Текст] : [церква Преображення Господнього на Збаражчині] / Л. Ісевич // Свобода. – 2010. – 13 серп. – С. 5 : фото. – (Неймовірні куточки Тернопілля).

Мороз, В. Храм-фортеця з годинником [Текст] : Свято-Преображенський храм у с. Залужжя на Збаражчині / В. Мороз // 20 хвилин. – 2009. – 30 жовт. – С. 18 : фот. кольор.

Осадчук, Л. Тут молилися Богдан Хмельницький та Іван Мазепа [Текст] : церква Преображення Господнього на Тернопільщині – осередок майбутнього комплексу старовинних храмів / Л. Осадчук // День. – 2012. – № 105 (20 черв.). – С. 12 : фот. кольор.

Олександрів, А. І постане в Залужжі незвичайний музей [Текст] : [підписання угоди між залужан. церковною парафією та представником терноп. обл. благодійн. фонду “Мрії збуваються” В. Ломаковичем про заснування під відкритим небом музею дерев’яних церков] / А. Олександрів // Вільне життя плюс. – 2012. – № 78 (3 жовт.). – С. 8 : фот. кольор. – (Духовне).

Підставка, Р. Відтворення абрису Старозбаразького замку: історико-географічні та картографічні методи [Текст] / Р. Підставка // Історія української географії : всеукр. наук.- теорет.часопис / ТНПУ ім. В. Гнатюка. – Т., 2012. – Вип. 26. – С. 141-149 : рис. – Бібліогр. в кінці ст. (18 назв).

Скрипчук, Ю. [Вертикальний сонячний годинник в Преораженській церкві, м. Збараж Тернопільської обл] [Текст] / Ю. Скрипчук // Українське небо 2. Студії над історією астрономії в Україні : студії над історією астрономії в Україні : збірник наук. праць / за заг. ред. О. Петрука. – Львів, 2016. – С. 330, 331 : фот.

Снітовський, О. Тернопільські історики виявили сенсацію! [Текст] : [виявлення на кадастровій карті 1830 р. обрисів замку у Залужжі] / О. Снітовський // Свобода. – 2011. – № 65 (12 серп.). – С. 2. – (Загадки нашого краю).

Чень, Л. Я. Особливості оборонних церков Галичини [Текст] : [описано храми Тернопільщини з вираженими фортифікаційними рисами] / Л. Я. Чень // Будівництво України. – 2015. – № 5. – С. 2-11 : фот. кол. – (Архітектура сакральних будівель).

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2376 публікацій.

Залишити відповідь