ШПИТКОВСЬКИЙ Іван-Юліян Володиславович

ШПИТКОВСЬКИЙ Іван-Юліян Володиславович (16 травня 1880 р., с. Джурин Чортківського повіту, нині Чортківського району — 9 лютого 1969 р., м. Львів) — історик, педагог, громадський діяч. Член НТШ.

Початкову освіту здобув у рідному селі. Потім навчався в класичній гімназії в Бережанах, а згодом — у цісарсько-королівській гімназії в Бучачі.

У 1903 р. склав матуру, отримав атестат зрілості й вступив на філософський факультет Львівського університету, який закінчив у 1909 р. У 1909—1913 pp. у цьому ж університеті студіював ще й юриспруденцію. У 1910 р. склав державний кваліфікаційний іспит.

Ще в студентські роки у вільний від навчання час досліджував документальні матеріали з історії України, під керівництвом Івана Франка працював бібліотекарем у Науковому товаристві імені Шевченка. За сприяння виділу НТШ і М. Грушевського отримав стипендію для археографічних досліджень в архівах Росії, а також Кракова. У 1907 р. став членом Археографічної комісії товариства.

До Першої світової війни Іван-Юліян Шпитковський викладав історію в німецькій Державній гімназії у Львові (1909—1910), польській та українській державних гімназіях у Перемишлі (1910—1912). У місті організував бібліотеку 254 ім. П. Могили, уклав статут із правилами користування її збірками. 13 липня 1912 р. його перевели до Коломийської гімназії.

У Коломиї брав активну участь в організації Покутсько-гуцульського музею, науково-популярного видавництва «Загальна книгозбірня». У 1914—1918 рр. служив у австрійській армії. У ранзі підофіцера (капрала) 20 полку Крайової оборони виконував обов’язки писаря в канцеляріях військового шпиталю в Станіславі, Кошицях, Стирії, Вадовицях та інших місцевостях.

Далі була служба в лавах Української Галицької армії, більшовицький полон, втеча й повернення в Галичину. У серпні — вересні 1920 p. наказом ревкому його призначено членом відділу народної освіти в Бучачі. Виконував обов’язки інспектора та керівника заснованої публічної бібліотеки.  У повоєнні роки, переслідуваний польською владою, учителював у Бучачі, Бережанах, Тарнобжеґу, Львові (гімназії сестер-василіянок, 1923—1924).

У 1925— 1945 рр. — у Перемишлі: спочатку викладав у гімназії, а в 1932 р. його перевели в польську народну школу імені Т. Чацького, а через чотири роки — в українську школу імені М. Шашкевича. У 1940—1941 рр. був викладачем середньої школи № 2, у 1943—1945 рр. — Торгівельної та Хімічної шкіл і приватної жіночої гімназії з українською мовою навчання.

Після Другої світової війни І.-Ю. Шпитковський працював старшим бібліотекарем (пізніше бібліографом) у відділі рукописів Львівського філіалу бібліотеки Академії наук УРСР, за сумісництвом викладав історію середніх віків у Львівському університеті. У 1949—1960 pp. на посаді старшого лаборанта завідував Сфрагістично-нумізматичним музеєм при Львівському університеті, де опрацьовував музейні збірки, вів практичні заняття зі студентами університету.

Як науковець вивчав історію епохи пізнього середньовіччя України, зокрема Гайдамаччини. Досліджуючи рукописні документи ХVIII та давніших століть, Іван-Юліян Шпитковський став у 1950-х рр. єдиним у Львові спеціалістом із палеографії, сфрагістики, хронології та геральдики, яка була його особливим захопленням. Велику роль відіграв у розвитку краєзнавства та музейництва в Галичині.

У 1921 р. був одним з ініціаторів створення музею в Бережанах, організатором 2—5 з’їздів українських музейників, членом державної «Спілки польських музеїв» (1934—1939). У 1930 р. з художницею О. Кульчицькою заснував у Перемишлі регіонально-етнографічний музей «Стривігор» і впродовж 15 років був його керівником.

Розуміючи значення книги для освіти народу, І.-Ю. Шпитковський усюди, де перебував на посадах учителя, сприяв створенню шкільних і міських бібліотек, був активним учасником видання української книжки, досліджував рукописи й стародруки.

17 лютого 1930 р. його обрано дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка. У 1934 р. отримав ступінь доктора філософії у Львівському університеті, а в 1936 р. став членом Богословського наукового товариства у Львові. У 1934— 1939 pp. був членом Союзу польських музеїв (Association des Musees en Pologne) у Варшаві, співукладачем «Словника слов’янських старожитностей» («Slownik starozytnosci slowianskich»).

І.-Ю. Шпитковський — один із засновників науково-популярного видавництва «Загальна книгозбірня» у Коломиї (1912—1914), секретар філії «Українського крайового товариства охорони дітей і опіки над молоддю» у Бережанах (1922), голова товариства «Прихильники українського мистецтва» у Перемишлі (30—40 рр. ХХ ст.).

Джерела:

Іван-Юліян Шпитковський [Текст] // Наукове товариство імені Шевченка і Тернопільщина (1873—1940) : Історично-філософська секція: дійсні члени : бібліогр. покажчик / Упр. культури Терноп. облдержадмін., Терноп. обл. універс. наук. б-ка, Терноп. осередок НТШ ; уклад. Л. Оленич ; автор вступ. ст. М. Андрейчин ; кер. проекту й наук. ред. В. Вітенко ; ред. О. Раскіна. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2017. — С. 253—256. — Режим доступу: http://library.te.ua/wp-content/uploads/2009/03/2018-ntshtern-1.pdf, вільний.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2789 публікацій.

Залишити відповідь