Шляхтинці, село, Тернопільська область

Шляхтинці, с. Тернопільська область, Україна, 47710

«На Поділлю, за милю від Тернополя, над яром річки Гнізни, розкинулось на західній збочи сего яру живописно положене село Шляхтинці. На супротилежній збочи яру, доволі стрімко нахиленій до річної долини, красувалася громадка старезних сосон, а дальше виднівся дубовий гайок, що губився аж за горою.

Від західного берега річки серед густої деревини здіймались амфітеатрально біленькі селянські хатки з солом’яними стріхами. Понад ними, на самім краю західної збочи, серед столітніх ясенів, берестів і каштанів сховалася велика сільська хата, а побіч неї висувалася мала мурована церковця з червоною банею, обмаєна довкола старезними липами… В сій великій сільській хаті, нині її вже нема, родився я 8 червня 1847 року».

©  Олександр Барвінський

Як писав у 1894 році про село Шляхтинці автор розвідки «Місто Тернопіль та його околиці» отець Петро Білинський : «Ім’я Шляхтинці походить від гори Шляхтин, під якою село лежить. Під тією горою є криниця з дуже здоровою водою, її називають «керниця гетьманська». Іван Петрушевич каже, що тая криниця тому називається гетьманською, що гетьман Йосиф Потоцький, перебуваючи у Збаражі, наказав собі з неї воду возити. Так само каже народна традиція».

Село — центр сільської ради. Від вересня 2015  увійшло в склад Байковецької громади. Від 1947 р. до березня 1991 р. називалося Гніздичка (Гніздечне). До села належали хутори Гаї Гречинські і Гаї Шляхтинецькі (нині с. Гаї Шевченківські). Розташоване на правому березі р. Гніздечна, за 4 км від м. Тернопіль і 4 км від найближчої залізничної станції Курники. Поблизу Шляхтинців виявлено археологічні пам’ятки пізнього палеоліту, мезоліту, західноподільської групи скіфського часу і давньоруської культури.

Перша письмова згадка — 1463 р. як Шитнаківці, згідно з актом поділу володінь між князями Збаразькими — Василієм, Семеном і Солтаном. Назва походить, за переказами, від гори Шляхтин, що розташована поблизу населеного пункту. У XVI ст. поблизу села пролягав польсько-литовський кордон, до кінця ХІХ ст. біля Шляхтинців і Лозової зберігався прикордонний стовп, поділений на 4 частини:

  • у верхній частині правої сторони було зображено голову вола,
  • в нижній частині — однораменний хрест;
  • у верхній частині лівої сторони – двораменний хрест,
  • у нижній частині – дім.

У 1546 р. село перейшло у власність князів Острозьких. 1674 р. у церкву було придбане Євангеліє із записом: «Купилъ… Филипъ Мельникъ Шляхтинскій 1674 р. 25 Септ, за вол. Короля Михаила въ державь дідичной маетности его мил. князя Дмитрія Вишневецкого на Збаражъ Корибута на нъ часъ державного пана Самуила Буковского и господина отца Григорія Яцковского».

У ХVІІ ст. Шляхтинці — у власності Потоцьких, від кінця цього ж століття — Баковських; у ХІХ ст. велика земельна власність належала Завадським, Дуніним-Борковським.

Від початку ХХ ст. велика земельна власність належала Федоровичам і Малицьким. 1832 р. в селі проживало 556 осіб; душпастирював Гигорій Барвінський; працювала парафіяльна школа, 1850 р. – однокласна.

Діяли філії товариств «Просвіта» (кін. ХІХ ст.), «Січ» (поч. 20 ст.), «Луг», «Сільський господар», «Союз Українок», «Рідна школа», а також кооператива, аматорський драматичний гурток, оркестра і хор. Восени 1930 р. під час пацифікації поляки понищили майно українських установ, багатьох мешканців побили.

Упродовж 1934-1939 рр. Шляхтинці належали до ґміни Лозова. У серпні 1939 р. в М. Малицького та його дружини письменниці Д. Віконської гостював поет, літературознавець, есеїст, публіцист Євген Маланюк про це він написав у спогадах «Дарія Віконська». У 1940 р. у Казахстан були виселені Марія Балабан, Василь і Ганна Габлевичі, Текля Кисіль (Балабан), Марія і Микола Лаб’яки, Валерія Мозіль та ін.

До німецько-радянської війни у селі був панський двір (18 ст.) і парк (7 га). Під час ІІ Світової війни загинули або пропали безвісти 31 уродженець села. Навесні 1944 р. поблизу села під час бою відзначився воїн Червоної армії, Герой Радянського Союзу Борис Кошечкін.

В ОУН і УПА перебували, загинули, репресовані — понад 70 осіб. 13 січня 1948 р. під час спроби утворити колгосп більшовики побили за опір багатьох мешканців села. 13 лютого того ж року повстанці зруйнували приміщення сільської ради, наступного дня в селі створили колгосп, який розпався у березні того ж року.

Спроба організувати колгосп на початку червня закінчилася невдачею, люди залишили свої будинки і переховувались у навколишніх селах; наприкінці червня знову утворили колгосп. 12 серпня 1948 р. у селі відбувся бій між трьома вояками УПА і дев’ятьма працівниками МВС і МДБ, під час якого двох більшовиків було вбито.

Є церква Пресвятої Трійці (1674 р., кам’яна), капличка Матері Божої (2011 р.), «фіґура». Споруджено пам’ятник (2005 р., скульптор Роман Вільгушинський) і встановлено пам’ятну таблицю (1997 р., скульптор Ярослав Голець) Олександрові Барвінському.

Насипано символічну могилу Борцям за волю України (1990-і рр.  на початку 2000-х рр. туди ж перенесли пам’ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям); на місцевому цвинтарі встановлено хрест перепохованим воякам УПА із с. Лозова (1995 р.).

Працюють ЗОШ 1-2 ступенів (від 1999 р. – імені 0. Барвінського), клуб, бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, відділення зв’язку, дитячий садочок «Дзвіночок».

У Шляхтинцях народились інженер-механік, громадський діяч Василь Балабан (1920), композитор і педагог, музикознавець Василь Барвінський (1888-1963), громадський діяч, публіцист і літератор Володимир Барвінський (1850-1883), священик, громадсько-культурний діяч Іван Барвінський (1833-1900), священик, культурно-громадський діяч, літератор, краєзнавець Іполит Барвінський (1831-1885), історик, літературознавець, публіцист, педагог, громадський діяч Олександр Барвінський (1847-1926), священик і письменник Осип Барвінський (1844-1889).

Тут проживали і працювали: історик, археолог, краєзнавець Микола Левчук, письменниця, перекладач, громадська діячка Дарія Віконська (справжнє – Іванна-Кароліна Федорович, у заміжжі – Малицька), громадський діяч, педагог, меценат Микола Малицький, господарник, громадський діяч Ярослав Мричко; душпастирювали священик, культурно-громадський діяч, етнограф Григорій Барвінський, релігійний діяч Олександр Малицький, громадсько-культурний та церковний діяч, журналіст, редактор Євген Мацелюх; перебував письменник, публіцист, перекладач, етнограф Пантелеймон Куліш та ін. У 1988 р. графік, живописець Микола Мельник намалював картину «Село Шляхтинці».

 

Церква Трійці зведена у 1674 році. «Її стіни збудовані з великих кам’яних кругляків, вікна невеликі, заґратовані грубим залізним пруттям. Стіни понад метр грубі, дах присадкуватий, покритий черепицею, баня невелика з оцинкованого заліза. Церква обведена у висоту людини кам’яним муром. Між церквою і муром збереглися сліди давнього цвинтаря. Дзвіниця подібна до дзвіниці тернопільської «Середньої церкви».

Правдоподібно церква в Шляхтинцях збудована в тому самому часі й тими самими майстрами-будівничими, що в Тернополі», — писали Юрій Славчук та Дем’ян Дергак у збірнику «Шляхами Золотого Поділля».

Храм був центром сільського духовного життя, йдеться у тій же статті. За спогадами Олександра Барвінського, деякі з місцевих селян наймалися до священика на роботу при землі та господарці. Але отець Григорій Барвінський, як подав його син, ніколи не вивищував себе з-поміж них. Радше був просто патріархальним.

Найбільше гостей у Шляхтинцях бувало на Зелені свята — храмовий празник. Проте і в інший час заїжджали сюди визначні люди, навіть з-над Дніпра.

«І дивним дивом сталося так, що Пантелеймон Куліш в 1869 році, заїхавши до Шляхтинець, щоби особисто познакомитись із моїми родичами і з нами, трьома братами, пересиджував під тими двома розложистими каштанами посеред нас та любувався тими деревами-велетами і цілою гарною оселею», — знаходимо у спогадах Барвінського.

Першу школу у Шляхтинцях заснували в 1850 році. Освітня будівля стояла одразу біля церкви і мала дві кімнати: для навчання і для вчителя. У першій кімнаті одночасно вчилися діти різного віку. Вчитель-тернополянин Яким Гумуляк у селі жити не хотів.

«Зимою і літом ходив він день у день до школи сім кілометрів із Тернополя, не раз серед найбільших завірюх і метелиць, які часто бувають на Поділлі і роблять дорогу прямо непроходимою. Отся незвичайна точність, а також добра, як на той час, наука відбивалася корисно на нас», — писав Олександр Барвінський.

Але то були враження молодих. Коли ж у селі австрійська влада вирішила заснувати державну школу, старші й неписемні селяни боялися навіть підписуватися за її створення. Вони боялися, що то уряд придумує якусь нову панщину і податки. Школу вдалося відкрити лише завдяки наполегливості чеського урядника з прізвищем Ондерек.

За інформацією видання «Тернопільщина: історія міст і сіл», були там читальня «Просвіти», товариства «Луг», «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа», кооператив. Діяли свій драматичний гурток, оркестр і хор.

Закінчилося все із приходом радянської влади, але люди масово підтримували УПА і саботували колгосп. Бій повстанців з енкаведистами стався тут уже далеко після війни, 12 серпня 1948 року. Радянська влада звертала особливу увагу на Шляхтинці. Село навіть перейменовували на Гніздичку (Гніздечне). Але історична назва вижила й повернулась.

Джерела:

Гулей, І. «Він стояв у центрі життя Галицької України» [Текст] / І. Гулей // Вільне життя плюс. – 2017. – № 38 (17 трав.). – С. 6 : фот. – (До 170-річчя від дня народження Олександра Барвінського).

Гулей, І. Дзвони пам’яті по славетнім подружжю Малицьких [Текст] / І. Гулей // Вільне життя плюс. – 2017. – № 42 (31 трав.). – С. 5 : фот. – (Повертаючись до надрукованого).

Гуцал, П. Шляхтинці  [Текст]  П. Гуцал, В. Ханас // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 645.

Даткун, І. Родина Барвінських – гордість Шляхтинців [Текст] / І. Даткун // Подільське слово. – 2010. – 24 верес. – С. 9 : фот.

Іваницька, Л. В. Олександр Барвінський [Текст] / Л. В. Іваницька // Видатні постаті в історії України ХХ ст. : короткі біогр. нариси : [довідник] / [В. І. Гусєв (кер. кол. авт.), О. В. Даниленко, Л.В. Іваницька та ін.]. – Київ, 2011. – С. 27-29.

Мороз, В. Шитнаківці, Шляхтинці, Гніздичка [Текст] / В. Мороз // RIA плюс. – 2015. – № 26 (24 черв.). – С. 19 : фот. – (Ретро).

Остап’юк, М. В околицях пульсує економічне джерело “великого міста” [Текст] : [про розвиток передмість Тернополя] / М. Остап’юк // Свобода. – 2016. – № 58 (29 лип.). – С. 4.

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1635 публікацій.

Залишити відповідь