ШАНДРУК Павло Феофанович

ШАНДРУК Павло Феофанович (28.02.1889, с. Борсуки, нині – Лановецького району Тернопільської області — 15.02.1979, м. Трентон, поховано на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі) — український військовий діяч. Генерал-полковник УНА. Головнокомандувач Української Національної Армії. Керівник ресорту військових справ Уряду УНР в екзилі. Член Наукового Товариства ім. Т.Г.Шевченка. Почесний голова Братства колишніх вояків 1-ої УД УНА. Почесний голова Українського Вільного Козацтва. В українській армії служив рідний брат П. Шандрука — Олександр Шандрук-Шандрушкевич.

Народився 28.02.1889 р. в селі Борсуки Кременецького повіту на Волині (нині – Тернопільська область).  У 1911 р. закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут ім. Князя Безбородька.  З цього ж року по 1917 р. служив в російській царській армії.

В 1913 р. закінчив Московське Олександріївське військове училище. З 1914 р. під час Першої світової війни – штабс-капітан російської царської армії.  З 1917-1921 рр. учасник Визвольних Змагань. Полковник Дієвої Армії УНР.  В 1919 р. отримав звання бригадного генерала.

У квітні 1920 р. призначений командиром бриґади 3-ої Залізної дивізії Запорізького корпусу, і разом з польською армією брав участь у поході на Київ («Wyprawa Kijowska»). В листопаді 1920 р. після відступу наддніпрянської армії за Збруч був інтернований в Каліш, Польща.

До 1923 р. перебував в таборах для військовополонених. Був співзасновником військового журналу «Табор» а також редактором збірника «Українсько-московська війна в 1920 р. в документах» (1933).

У 1925 р. отримав звання генерала-хорунжого від екзильного уряду УНР.  У 1927 р. призначений начальником штабу Міністерства Військових Справ при уряді УНР.

В 1928 р. на доручення уряду разом з групою українських старшин пішов до польського війська, як контрактовий старшина (до 1938 року було 57 українських контрактових старшин в польській армії, 2 – у французькій, і по одному у фінській та турецькій арміях) для підвищення кваліфікації.

У 1936 р. був прийнятий до Академії Генерального Штабу Війська Польського, яку успішно закінчив в 1938 р.
Перед початком Другої світової війни дістав у своє командування 28-у бригаду польської армії, на чолі якої відзначився в боях проти німців під час «Вересневої Кампанії» 1939 р. («Kampania Wrześniowa»).

Був нагороджений найвищим орденом Польщі Virtuti Militari від польського екзильного уряду в Лондоні, а також почесною шаблею (дарунок польських офіцерів). Цього ж місяця (вересня) був важко поранений, і був взятий в німецький полон.  В 1940 р. звільнений.

В 1941 р. під час німецько-радянської війни проживав на польських землях в Генеральній Губернії (Skierniewice).
Будучи позапартійним і далеким від політики, генерал Шандрук, на доручення уряду УНР і президента Андрія Лівицького особисто, в 1945 році очолив Український Національний Комітет, підтримуваний всіма українськими політичними партіями (уенерівці, гетьманці, мельниківці і бандерівці). Вже в лютому 1945 року комітет почав активну роботу.

23.02.1945 р. в Берліні вирішили створити Український Національний Комітет. Німецький уряд визнав УНК, як офіційного репрезентанта українців (в тому велика заслуга Павла Шандрука особисто) і союзну сторону у війні.

12.03.1945 р. рейхсміністр Східних окупованих територій Альфред Розенберг повідомив офіційним листом Шандрука про те, що: «Німецький уряд визнає Український Національний Комітет, як єдиного представника українського народу. Національний Комітет має право дотримуватись свого розуміння майбутнього України і проголошувати його в своїх деклараціях і маніфестах».

Після отримання листа Шандрук негайно поїхав до Веймару, де відбулась конференція, в якій взяли участь голова Українського Центрального Комітету Володимир Кубійович, голова Українського Громадського Комітету Василь Дубровський з довіреними особами, Микола Лівицький син президента УНР та інші. Зустріч тривала чотири години.

Також після особистої зустрічі і розмови з президентом УНР А.Лівицьким, Шандрук заявив, що погоджується очолити УНК, адже йшлося про рятування українського народу та українських військових частин, які були в німецькому війську.

15.03.1945 р. А.Лівицький підвищив Шандрука до звання генерал-хорунжого і призначив його командувачем УНА від уряду УНР. 17.03.1945 р. президія УЦК схвалила текст декларації про створення УНА, яку вислали до преси, та зі свого боку призначила Шандрука командувачем УНА.

Зі створенням УНК йому було підпорядковано всі українські військові частини, юнацтво протиповітряної оборони, опіку над робітниками в рейху, українську пресу. Згідно з домовленістю між ним і професором Кубійовичем, представництва наступного перебрали на себе і репрезентацію та опіку над всіма українцями рейху.

Згодом Шандрук робить декілька поїздок в околиці Берліна і Праги, що свідчило про те, як він хоче реорганізувати у назві дивізію SS «Galiziа» – нова назва 1-а Українська Дивізія Української Національної Армії.
28.03.1945 р. в Німеку під Берліном, Шандрук заприсягнув три новосформовані курені для 2-ої Української Дивізії на вірність Україні. Присягу прийняв отець мітрат Білецький.

Присяга: «Присягаю Всевишньому Богові перед святою його Євхаристією і животворящим Хрестом, не шкодуючи ні життя, ні здоров’я, скрізь і повсякчас під Українським Національним Прапором боротися із зброєю в руках за свій народ і свою Батьківщину – Україну. Свідомий великої відповідальності – присягаю, як вояк Українського національного війська виконувати всі накази своїх начальників слухняно і беззастережно, а службові доручення тримати в таємниці. Так нехай мені в цьому допоможуть Бог і Причиста Мати. Амінь».

УНА не складалася з однієї дивізії, як дехто стверджує, бо одна дивізія не могла і не може бути армією. Вже від першого свого існування (12.03.1945) УНА мала охоплювати більш як чверть мільйона озброєного українського війська:

  1. 1-а Українська Дивізія УНА під командуванням бригадефюрера SS Фріца Фрайтага (13 тис. солдат);
  2. 2-а Українська Дивізія УНА під командуванням генерала П.Дяченка, включно з з протитанковою бригадою «Вільна Україна» майора В. Пітулея (7,5 тис. солдат);
  3. Вільне Козацтво полковника П. Терещенка (700 солдат);
  4. 281-а запасна бригада в Данії (5 тис. солдат);
  5. Парашутно-десантна бригада отамана Тараса Бульби-Боровця (400 солдат);
  6. два піхотні полки в Бельгії та Нідерландах (2,5 тис. солдат);
  7. Українське Визвольне Військо (приблизно 80 тис. солдат).

джерело

Разом було до 200 тис. особового складу, однак через брак часу всіх не встигли перевести до складу УНА.
17.04.1945 р. Шандрук прибув до запасного полку дивізії SS «Galiziа», який був розташований у Фелькермаркті. Саме перше що він зробив так це заприсяг вояків дивізії на вірність Україні в урочистості, в якій взяли участь цілий 30-ий піхотний полк та вояки – представники всіх частин і підрозділів дивізії.

Шандрук привіз з собою відзнаки-тризубці на шапки, які були виготовлені в Чехословаччині. Також під його наглядом було опрацьовано розпорядження про повну українізацію дивізії, тобто відхід з неї німецького персоналу.

19.04.1945 р. Шандрук прибув до самого штабу дивізії на фронт. На нового командувача дивізією було призначено першого коменданта табору «5-с» у Беллярії (Італія) генерала Михайла Крата, полковника царської армії та армії УНР, який під час Першого зимового походу виконував обов’язки начальника штабу Запорозької дивізії. Однак Крат не встиг приступити до командування, адже надійшла капітуляція.

06.05.1945 р. виїжджаючи зі свого штабу, що був розташований у Фелькермаркті на фронт 1-ої УД, щоб пришвидшити їх відхід на Захід, для здачі вояків у полон західних союзників, своїм штабним підлеглим віддав наказ: «У випадку, коли обставини розлучать генерала з дивізією, слід якнайдовше й до останньої можливости зберігати організацію дивізії та військову дисципліну й готовитися до участи в новій війні, цього разу – поміж західними альянтами та Москвою, що добровільно напевно не схоче відійти із зайнятих під час останніх воєнних операцій земель Середньої Європи».

При відступі 1-ої УД з фронту Шандрук з сотником Любомиром Макрушкою сконтактувались з передовими частинами англійської армії, де проінформували англійських командирів про національний характер дивізії, та подались далі на Захід.

Прибувши до Цивіля, Шандрук намагався пояснити західним союзникам характер української дивізії, обставини, в яких добровольці зголосилися були до неї, тощо. Шандрук діяв як представник УНР і виконував обов’язки міністра військових справ.

21.11.1945 р. було одержано перший лист командувача УНА. Саме тоді, також було одержано перші звістки від рідних і друзів з Німеччини й Австрії.

Генерал Владислав Андерс, який командував тоді польським корпусом в Італії, добре знав Шандрука з вересневих боїв 1939 року. Він заступився перед британським командуванням за генерала Шандрука та вояків УНА. Більшість дивізійників опинилося в таборі для інтернованих біля італійського міста Ріміні, а у 1947 році їм надали можливість оселитися у Великобританії.

Павло Шандрук жив у еміграції в Німеччині, а з 1949 – в США. Займався українською військовою історією, був членом НТШ.  У 1959 р. в Нью-Йорку вийшли друком його спогади «Arms of Valor» (1959) у перекладі на англійську мову Романа Олесницького.

Помер він 15 лютого 1979 року в місті Трентон, штат Нью-Джерсі, похований на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку біля Нью-Йорку. Своє майно він записав Братству колишніх вояків 1-ої УД УНА. Головна Управа Братства заснувала з цього Видавничий фонд ім. П. Шандрука.

Джерела:

Шандрук, П. Сила доблесті  [Текст] / передм. Р.Смоль-Стоцького ; пер. з англ. М.Б.Бурмістенка. — Київ, 1999.

Баран, Р. Наш генерал Павло Шандрук [Текст] / Р. Баран // Вісник Львівського товариства “Тернопільщина” / [ред. О. Назаренко]. — Львів, 2005. — Вип. 5/6. — С. 34—43 : фот.  Бібліогр. в кінці ст. (23 назви).

Віконська, І. Вояк переднього краю [Текст] : [про книгу Я. Середницького “Павло Шандрук. Перша світова і три російсько-українські війни”] / І. Віконська // Вільне життя плюс. — 2015 . — № 20 (13 берез.). — С. 6. — (Варто ознайомитися).

Галяс, Я. Генерал Павло Шандрук [Текст] / Я. Галяс // Голос Лановеччини.  2014. — № 9 (28 лют.). — С. 2 : фот. — (До 125-річчя уродин).

Гамера, Н. Вкарбований у безсмертя [Текст] : [відомий полководець, громад.-політ. діяч П. Шандрук] / Н. Гамера // Голос Лановеччини. — 2009. — 6 берез.  С. 1 : фот. — (120-річчя від дня народження П. Шандрука присвячується).

Крайнєва, Г. Павло Шандрук — соратник Скрипника й Петлюри [Текст] : [урочисте відзначення 125-річчя з дня народження генерал-хорунжого УНА] / Г. Крайнєва // Свобода. — 2014. — № 20 (7 берез.). — С. 4. — (Наша історія).

Кучма, В. Свята земля залізного генерала [Текст] : [життя та діяльність генерала Шандрука та іст. відомості про його батьківщину — с. Борсуки Ланов. р-ну] / В. Кучма // Вільне життя. — 2010. — 18 верес. — С. 6 : портр. — (Рядок з біографії краю).

Новосядлий, Б. Символ нескореної нації [Текст] : [відкр. в Борсуках мемор. дошки з нагоди 120-річчя військ. та громад.-політ. діяча П.Шандрука] / Б. Новосядлий, Г. Крайнєва // Свобода. — 2009. — 6 берез. — С. 2 : фот. —(Героями не народжуються).

Пономарьов, В.М. Павло Шандрук (1889—1979) [Текст] : [генерал УНА, громад. діяч, публіцист] // Рік української історії : календар-довідник / В. М. Пономарьов. — Тернопіль, 2013. — С. 66 : портр.

Середницький, Я. Воєначальник, громадський діяч, публіцист [Текст] : [Шандрук П.] / Я. Середницький // Тернопіль. — 2010. — № 1. — С. 122—130. — (Історія: постаті). — Бібліогр. в кінці ст.: (14 назв).

Середницький, Я. Генерал Павло Шандрук і антигітлерівська військова опозиція [Текст] / Я. Середницький // Мандрівець. — 2014. — № 1. — С. 4—13.

Середницький, Я. Генерал Павло Шандрук і антигітлерівська військова опозиція [Текст] / Я. Середницький // Літературний Тернопіль. — 2014. — № 3. — С. 137—142 : фот. — (Історії).

Середницький, Я. На світанку відродження національного війська [Текст] : [про вид. воєначальника, громад. та політ. діяча П. Шандрука] / Я. Середницький // Діалог. — 2009. — 6 лют. — С. 3 ; 13 лют. — С. 3. — (Лицарі духу українського).

Середницький, Я. Павло Шандрук — видатний воєнноначальник, громадський діяч і публіцист [Текст] / Я. Середницький // Голос Лановеччини. — 2009. – 6 лют. — С. 2 : фото ; 13 лют. —  С. 1 ; 20 лют. – С. 4 ; 27 лют. —  С. 2 ; 6 берез. — С. 4. — (Історія і час).

Середницький, Я. Павло Шандрук. Перша світова і три Російсько-Українські війни [Текст] / Я. Середницький. — Тернопіль, 2015. — 224 с.

Ткачук, Р. Тим, хто цікавиться історією [Текст] / Р. Ткачук // Голос Лановеччини. — 2015. —  № 29 (17 лип.). — С. 4 : фот. — (Презентація книжки).

Томків, В. Ушанували пам’ять генерала [Текст] : [125-рііччя від дня народження генерал-хорунжого УНА П. Шандрука] / В. Томків // Гомін волі. — 2014. —№ 20 (16 трав.). — С. 4 : портр.

Тригуб, В. Знайшовся прапор дивізії “Галичина”?! [Текст] : [про бойовий шлях і долю дивізії УНА та її генерала П. Шандрука] / В. Тригуб // Музеї України. — 2011. — № 1. — С. 10—11 : фот.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1733 публікацій.

Залишити відповідь