СЕМЕНЮК Любомир Іванович

СЕМЕНЮК Любомир Іванович (1981, м. Ланівці – 05.03.2019) – військовослужбовець 44-ї артилерійської бригади ЗСУ, учасник АТО.

Виростав Любомир у сім’ї трудівників. Був старшим сином родини, молодша – сестра Людмила. Змалку був спокійним, дружив з однокласниками, не завдавав бешкетами клопотів мамі й татові.

Після закінчення 9 класів Лановецької ЗОШ №1 пішов навчатися у Лановецьке профтехучилище. Там здобув спеціальності тракториста-водія-слюсаря.

Вчився добре і мріяв продовжити навчання у Тернопільській політехніці. Записався на підготовчі курси. На жаль, плани перекреслила хвороба. Через це його не взяли на строкову службу в ЗСУ.

Маючи робочі спеціальності, шукав місце праці в Ланівцях, а так як у 90-х – початку 2000-х
років підприємства, організації закривалися – почав їздити на заробітки. З батьком Іваном трудився на будовах у Москві, а пізніше – в Києві, інших містах.

Важко пережила родина втрату батька. Тож опорою для матері Марії Володимирівни, господарем в хаті став син. Коли в Україну прийшла війна і Любомира в числі інших у 2016 р. призвали на захист рідної землі від ворога, він потрапив до складу 44-ї Тернопільської окремої артилерійської бригади.

На контрактній службі перебував із серпня 2016 р. по грудень 2017-го. Солдат Любомир Семенюк сумлінно і гідно виконував завдання командування на Донеччині і Луганщині, пережив разом із побратимами не один тяжкий бій, втрату друзів.

Все це, звичайно, відбивалося на моральному, фізичному стані. І в один день він несподівано втратив свідомість. Лікарі Дніпровського військового шпиталю діагностували пухлину головного мозку. Операцію провели хірурги Київського центрального військового шпиталю. Реабілітацію проходив у Львові.

Після лікування, у грудні 2017 року повернувся додому, до матері. На жаль, підступне захворювання не покинуло Любомира. Певний час він старався ввійти у мирне, невоєнне життя, знайти себе, але поступово втрачав сили. Мамі було важко доглядати сина, який танув на очах, але вона ні в кого не просила допомоги.

На жаль, волонтери занадто пізно навідалися в дім Семенюків, щоб запропонувати свою підтримку. Встиг ще відвідати хворого о.Ігор Наринський. А через два дні Ланівці облетіла сумна звістка: «Любчика вже нема…».

Помер 5 березня 2019 р. Похований у рідних Ланівцях.

Джерело:

Гошій, І. “Мамо, ще півроку помучся біля мене” [Текст]: помер учасник АТО Любомир Семенюк з Лановець // Нова Тернопільська газета. — 2019. — 27 берез.—2 квіт. — С. 1 ; 7 : фот.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2391 публікацій.

Залишити відповідь