САПЕЛЯК Степан Євстахійович

САПЕЛЯК Степан Євстахійович (26.03.1951 (1952?), с. Росохач Чортківського району Тернопільської області — 01.02.2012), український поет, прозаїк, публіцист, літературознавець, правозахисник, громадський діяч. Учасник «росохацької групи». Член Національної спілки письменників України (1991), міжнародного ПЕН-клубу (1992), Української Гельсінської спілки (1987). 

Нагороди: орден «За заслуги» 3-го ступ. (2005), премія Літературного фонду ім. Івана Франка в Чикаго (1988), Національна премія ім. Т. Шевченка (1993), літературно-мистецька премія ім. Братів Богдана і Левка Лепких (1995), літературна премія ім. В. Свідзинського (2002).

Навчався у середній освітній та музичній спеціальній школах за класом духових інструментів у м. Заліщиках. Від 1969 року – на філологічному факультеті Львівського університету (1969-1973).

В 1973 році виключений із вузу, перебував під слідством як учасник молодіжної підпільної групи, яка вночі 22 січня 1973 року на честь річниці Акту Злуки УНР і ЗУНР розклеїла в м. Чортків антирадянські листівки  і вивісила жовто-блакитні прапори.

Засуджений на майже 10 років позбавлення волі. До 1981 року перебував в ув’язненні й на засланні у містах Перм і Владимир, на Колимі та в Хабаровському краї. В 1983 році «під гласним наглядом» КДБ був поселений у селі Безлюдівка на Харківщині.

У 1984 році за книгу віршів «День молодого листя» був прийнятий до Міжнародного Пен-клубу (згодом один із засновників українського відділення ПЕН).

« …Це мої найплідніші й золоті просвітки творчости. І це мої болісні і найтрудніші роки життя. Роки «над прірвою» і роки під високою зорею. Де єдиний вихід – оживляти й виробляти власну чесну думку, відстоювати поняття свободи та християнських цінностей у житті й мистецтвах. І щасливий був я, бо вчителя мав за всіх обставин мого артизму, звитяжця й поета – Ігоря Калинця…»

© Степан Сапеляк

І в лютому 1987 року , як пригадував Петро Джерелянський: «Чималий гурт харків’ян прибув тоді до Києва на святкування сторіччя Леся Курбаса. Пройшла наукова конференція у столичному Будинку актора, відбулися урочистості в театрі імені Лесі Українки… А на завершення — поетичний вечір у Київському молодіжному театрі.

Лунали хороші, але якісь надто вже звичні вірші. І раптом на сцену стрімко вийшов молодий чоловік з романтичною зовнішністю — густе, ледь кучеряве волосся хвилями падало на плечі — і почав читати. У залі майже миттєво запанувала абсолютна тиша, бо всі раптом зрозуміли — нічого подібного вони ще не чули:

Ми знов не ми. Не наші ніч і день.
Не наші мальви. Ржа перед очима.
І гетьманська хода. Невольником іде.
Вся в темноті. Без шаблі і Вітчизни.

Таку назву — «Без шаблі і Вітчизни» — дістане потім одна із книжок Степана Сапеляка. А тоді шанувальники поезії вимагали від нього все нових і нових віршів, можливо, побоюючись підсвідомо, що подібного вечора в їхньому житті більше не буде. На щастя, перший публічний виступ не перетворився для поета на останній».

17 липня 1988 року заснував Гельсінську Групу в м. Харкові, яку очолював 1988–1990 рр. до її реорганізації в Республіканську партію, яку також і очолював. У серпні 1988 року вперше в у Харкові підняв жовто-блакитний прапор біля пам’ятника Тарасові Шевченкові з активістами УГГ.

У 1989-1993 роках стажувався на філологічно-філософському факультеті Українського Вільного Університету (Мюнхен, Німеччина), де підготував до захисту докторську дисертацію «Епістолярна спадщина митрополита А. Шептицького як літературний жанр».

Співфундатор Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (1986). Від 1987 року — член редколегії «Українського вісника». До 1988-го — співредактор незалежного позацензурного часопису «Кафедра» (Львів), від 1989 – відповідальний редактор за подальші випуски цього часопису в Харкові.

З 1993 року — заступник редактора журналу «Основа» (Київ). З 2006 року – професор-викладач сучасної літератури Харківської академії культури. 1986 — співфундатор Української асоціації незалежної творчої інтелігенції.

Від 1987 — член редакційної колегії «Українського вісника», до 1988 — співредактор незалежного позацензурного часопису «Кафедра» у місті Львів, від 1989 — відповідальний редактор за подальші випуски цього часопису в Харкові.

У 1991 році реабілітований Генеральною Прокуратурою України «за відсутністю складу злочину». Того ж року прийнятий до Спілки письменників України.

Від 1993 р. працює заступником головного редактора відродженого часопису «Основа» (Київ). 1993 р. Комітетом з державних премій України поету Степану Сапеляку за збірку поезій «Тривалий рваний зойк» присуджено Національну премію України імені Тараса Шевченка в галузі літератури і мистецтва, публіцистики і журналістики за вагомий внесок у розвиток культури.

У 1994 році присуджено Всеукраїнську літературно-мистецьку премію ім. Левка та Богдана Лепкого за книгу «Журбопис» та публікації в журналі «Тернопіль».

У 2001 р. — нагороджений Міжнародною медаллю «В’язень сумління» Міжнародного фонду «Смолоскип». 2003 — присуджено Міжнародною Лігою українських меценатів та редколегією журналу «Київ» — літературно-мистецьку премію України ім. В. Свідзінського.

2005 р. Указом Президента України нагороджений орденом «За заслуги ІІІ ступеня». У 2006 – на честь 25-річчя заснування УГГ та «Radio Free Europe / Radio Liberty» нагороджений президентом Міжнародного Комітету «Amnesty International» медаллю «В’язень сумління».

У 2007 році обраний Асамблеєю лауреатів Національних премій України ім. Т. Г. Шевченка — співголовою Оргкомітету Академії Шевченківських лауреатів. У 2009 — за книгу «Хроніки дисидентські від головосіку» (2007) нагороджений Першою премією та дипломом фонду Волиняків-Швабінських Українського Вільного Університету (Нью-Йорк, США).

У 2009 році постановою Президента України Сапеляк С. Є., письменник, голова Харківської філії Української гельсінської спілки нагороджений відзнакою Президента України — Хрестом Івана Мазепи, почесною подякою Президента України, почесною грамотою-подякою Верховної Ради України, низкою відзнак громадських, політичних та релігійних організацій.

У 2010 році був номінований почесним званням «Харків’янин 2009 року» в III номінації «Діячі науки, культури, мистецтва».  Помер 1 лютого 2012 р. у м. Харків.  Причиною передчасної смерті став інсульт.

Автор поетичних збірок «День молодого листя» (1978, Бельгія), «Несе  Амур холодну воду» (ФРН, 1987),  «Без шаблі і Вітчизни» (Канада, 1989),  «З гіркотою в камені» (США, 1989),  «Відлуння вцілілих строф» (Канада, 1990) та ін.; книги спогадів «Хроніки дисидентські від головосіку» (2003); літературознавчих та мистецтвознавчих праць, публікацій на сторінках українських і закордонних часописів, у т.ч. журналу «Тернопіль», газети «Русалка Дністрова». Перша збірка, видана в Україні — «Тривалий, рваний зойк» (Київ, 1991).

Лауреати Всеукраїнської літературної премії імені Степана Сапеляка (Харків) →

Всеукраїнська літературна премія ім. С. Сапеляка

Продовжити читати   →

Джерела:

Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2001 рік  [Текст] : бібліогр. покажч. / уклад.: М. В. Друневич. — Тернопіль, 2000. – 144 с.  – Електронна версія видання: http://goo.gl/BCLfCr.

Мельничук, Б. Сапеляк Степан Євстахійович  [Текст]  / Б. Мельничук // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — С. 227–228.

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2721 публікацій.

Коментарі (3)

  1. […] літературна премія імені Степана Сапеляка – творча відзнака, якою нагороджуються літератори […]

  2. […] Сапеляк Степан Євстахійович — активний учасник національно-визвольного руху, поет, […]

  3. […] САПЕЛЯК Степан, письменник, публіцист, літературознавець, громадський діяч (м. Харків) — за численні добірки поезій, опубліковані у періодичній пресі, зокрема в журналі «Тернопіль» і газеті «Русалка Дністрова». […]

Залишити відповідь