САДОВСЬКА Стефанія Стефанівна

17.12.2016 | Автор: | Категорія: Діячі культури й мистецтва
САДОВСЬКА Стефанія Стефанівна (07. 06. 1888. м. Тернопіль — 20. 01. 1968, с. Краснопуща Бережанського р-ну, похов. у Тернополі) — краєзнавець, педагог, літератор, орден «Знак пошани» (1948). Депутат Тернопільської міської ради (1948).

Батько, Стефан Садовський народився в Довжанці, що неподалік Тернополя, у заможній родині. Тож дістав освіту, працював податковим урядником. Його брат Володимир був капеланом УГА, музикантом і композитором.

Мати Анна походила з відомої у Тернополі родини міщан Онуферків, родове коріння яких сягало чи не самих початків існування міста. Від батьків вона отримала добрий посаг – кам’яницю на вул. Святоянській, 25 (зараз вул. Михайла Грушевського), поле та невеликий гай. У період між двома війнами – Першою та Другою світовою – земля врятувала родину від голодної смерті.

Стефанія (1888-1968) була середущою у сім’ї, між братом Никифором-Омеляном (1884-1935) та молодшою сестрою Леонтиною (1890 – початок 1970-х). Усіх дітей вивчили батьки. Старші – Никифор і Стефанія займались наукою. Леонтина спочатку у Львові, а згодом – у Відні студіювала медицину, та через слабке здоров’я навчання не закінчила. По суті, до кінця життя нею опікувалась старша сестра.

Никифор (по-домашньому Ліль від свого другого імені Омелян) викладав у 2-ій (польській) тернопільській гімназії математику. У 1911 р. під час приїзду до Тернополя Івана Франка та читання ним поеми «Мойсей» у Міщанському братстві Никифор Садовський разом із професор Якимом Яремою опікувалися хворим поетом. Згодом польська влада це йому пригадала.

На початку 1930-х років почався шалений тиск на українців, закриваються українські школи, натомість відкриваються польські. Вчителів-українців масово звільняють або примушують «передати метрику до костелу», тобто змінити віру та національність, ополячитись.

Никифор відмовився це зробити, його починають цькувати, зрештою, фабрикують кримінальну справу. Чоловік не витримує. 17 березня 1935 р. газета «Glos Polski» повідомила про його самогубство.

У 1907 р. Стефанія Садовська на «дуже добре» закінчує приватну гімназію у Львові та вступає на філософський факультет університету (звідки 1910 виключена за участь у студентських заворушеннях). Закінчила університет у м. Чернівці, де 1912 познайомилася з О. Кобилянською і мешкала у неї до 1914; надалі листувалася з нею.

Навчання закінчила напередодні І Світової війни, тож наприкінці літа 1914 р. Садовські евакуюються до Відня, і лише через 4 роки повертаються додому. Стефанія влаштовується вчителем в одній зі шкіл Тернополя, бере активну участь у громадському житті. 

Невдовзі стає відомим у місті педагогом, професором історії та географії приватної жіночої гімназії ім. М. Конопніцької, веде активне громадське життя, спілкується з науковцями Львова та Тернополя. Не дивно, що у 1933-му в Стефанія залишається без роботи.

У 1938-у, помирає батько. «10 травня був похорон татка, мали 88 років, були останнім податковим поборцею Австрії у Польщі, а один з найстарших горожан міста Тернополя. Могли жити довше, коби не те, що їх побили якісь два жовніри … перед півтора року взад», – занотовує Стефанія у щоденнику.

7 років С. Садовська лишалася безробітною. Практично до 1940-го, поки не було створено Тернопільський державний історико-краєзнавчий музей.  1940—1965 працювала у Тернопільському історично-краєзнавчому музеї (нині ТОКМ).

Музей працював навіть у роки війни, і відвідувачі могли послухати розповідь про історію краю. Проте 19 серпня 1943 р. гестапо забирає 49 найцінніших полотен живопису західноєвропейських художників XVIII –XIX ст.

Садовська у розпачі, ризикуючи життям, звертається до командування, адже вільно володіла п’ятьма мовами – грецькою, латинською, польською, німецькою, російською, і переконує, що картини не мають цінності.

Щоб вберегти колекцію від пограбування, найцінніші картини, рідкісну кераміку, монети та документи переносить і ховає у підвалах музею. А навесні 1944-го, коли почались бої за Тернопіль, разом із сестрою перебрались сюди жити та оберігати музейні скарби.

Додому сестри повернулись після звільнення міста і побачили згарище: дім згорів під час бомбардувань, майно пограбували. Зникнув найцінніший скарб Стефанії – рукопис її докторської дисертації з географії. Однак Садовська й надалі переживає за збереження експонатів, починає рятувати бібліотечні книги з-під завалів.

У 1948 р. за збереження цінностей радянська влада нагородила її орденом «Знак пошани» і виділила кімнатку у центрі міста, за пару метрів від музею (нині тут будинок побуту «Роксолана»).

Займалась археологією, хворіла на радикуліт. Мала феноменальну пам’ять і енциклопедичні знання. Жили вони з сестрою на її зарплату, якої вистачало тільки на їжу. У музеї Стефанія Стефанівна пропрацювала до 77 років. А потім  їх вирішили відправити у Краснопущинський будинок-інтернат для самотніх. Через півтора року, 20 січня 1968 р., Стефанія Садовська там і померла, поховали її у родовому гробівці на Микулинецькому цвинтарі Тернополя.

Автор «Щоденника-хроніки» (1914 — 1939), історії Тернополя (збереглися фрагменти), причому опрацювала документи і літописи, що вважались втраченими, статей із краєзнавства, 1-го нарису з історії Тернопільського музею, спогадів та ін. праць.  Однак з рукописів мало що збереглось, а з надрукованих праць – лише історична розвідка «Diocletianus» (Львів, 1935 р.).

Твори ілюструвала власними малюнками. В одній із праць описала загадкову історію зникнення у 1914 р. символічного срібного ключа Тернополя. Рукописи та історично-краєзнавчі матеріали С. Садовської зберігаються у ТОКМ; її творчій спадщині присвячені публікації Я. Гайдукевич та ін. дослідників.

Продовжити читати →

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2717 публікацій.

Залишити відповідь