Роман Загородний. Сталевий шлях західної цивілізації

26.12.2019 | Автор: | Категорія: Історія регіону

 

З історії будівництва залізниці Львів-Красне-Броди з розгалуженням у Красному до Золочева, Тернополя та Підволочиська
Перший поїзд виглядав грізно

Про закінчення будівельних робіт на цій частині залізниці Краківська газета «Czas» писала: «Цісарсько-королівська залізниця Карла Людвіка оголошує, що від 22-го грудня 1870 року буде відкрита частина залізни¬ці від Золочева до Тернополя.

На цій дільниці побудовані залізничні станції Зборів, Озерна, Тернопіль та зупинки Плугів і Великий Глубічок. Нова недавно побудована залізниця має протяжність 64 кілометри, її відкриття відбулося 22-го грудня без жодних урочистостей.

Тільки директор Галицької залізниці пан Герц виділив на доброчинну справу для міста Тернополя 1000 золотих ринських, подарувавши їх закладу, де утримуються діти-сироти».

Незважаючи на відсутність офіційнних уро-чистостей, ця подія сколихнула тернопільську громаду. Про це докладнше розповідає Ян Бауер у етапі «Сполученння зі світом», яка була надруковна в газеті «Glos Polski» 22 грудня 1938 року.

«Нарешті настав той довгожданий для Тернополя день, коли до міста мав приїхати перший поїзд. На незвичне видовище прийшли подивитися майже всі жителі Тернополя. Вони зупинились уздовж першої колії на пероні перед залізничним двірцем. Там зібралося багато охочих подивитися на перший поїзд. У той день була дуже погана погода – сира і мрячно-морозяна, холод добирався до самих кісток. Наближалися свята Божого Народзення (25-26 грудня, римо-католицькі свята – авт.).

У той час на пероні залізничного двірця зібралося багато людей, не бракувало там і тернопіль ських репортерів. Через деякий час нарешті з боку села Біла виразно почувся сильний і пронизливий гудок, який прорізав холодне повітря. Перший поїзд незвично для всіх присутніх стукотів залізними колесами по залізних рейках.

Парова машина з довгим комином випускала великі клуби диму і пари, а за локомотивом тягнулися дуже старі вагони, які в той далекий час називали возами. Вони вже давно були зняті з експлуатації. Кожен старий вагон всередині був поділений уздовж перегородкою, по обидва боки якої були лавки.

Коли зайти в такий вагон, то дуже дивує його старе обладнання. Відразу впадає у вічі, що від дверей були розміщені лавки (старі вагони, очевидно, взяли для того, щоби цій небуденній події надати більшого історичного значення – авт.)».

 

На незвичну подію прибуття першого особового (пасажирського – авт.) поїзда до Тернополя прибуло багато охочих подивитись із навколишніх міст і сіл Галичини. Від цієї події в людей залишилися різні враження.

Побачивши поїзд, одні стояли в глибокій задумі, інші зі широко відкритими, збаламученими та перестрашеними очима дивилися на цю незвичну картину, хтось не міг приховати в собі радості, а ще інші в панічному страху втікали від страшної залізної потвори, котра швидко наближалася.

Прості люди, не розуміючи принципу роботи парової машини, задумувалися над тим, яка пекельна сила рухає це технічне страховище і як вози (вагони – авт.) без коней рухаються в такому шаленому темпі.

Дехто був настільки зворушений побаченим, що не міг зійти з місця, інші нервово ламали тростинки та парасольки, які тримали в руках. І в той час поїзд, сповільнючи хід, зупинився на станції перед залізничним двірцем. Із вагонів почали виходити перші подорожні (пасажири – авт.). Далеко не одразу залізницю визнали прості люди, вони ще деякий час боялися їхати потягом.

У ті часи траплялися випадки, коли великі землевласники, яких у Галичині називали дідичами, із найближчих повітів приїжджали до Тернополя бричками, запряженими кіньми, а далі мали намір ’їхати до Львова або до Відня залізницею.

Але, уже маючи квиток на поїзд, побачивши іскри, що вилітали з труби паровоза, та почувши несамовитий стукіт коліс по рейках, відмовлялися від поїздки залізницею і далі їхали кіньми до потрібного їм міста чи села. Як не дивно, навіть серед інтелігенції, яка в нас більш освічена, траплялися особи, які казали, що за ніяке багатство не поїхали б поїздом.

 

Але, незважаючи на це, залізниця в Тернополі поступово здобула прихильність людей, бо почала зручно і швидко перевозити пасажирів, а також допомагала людям перевозити вантажі, а згодом і пошту. Так Тернопіль отримав зручне залізничне сполучення з цивілізованими дер-жавами Європи.

«Маленький Париж» на межі двох імперій

Через рік – 4 листопада 1871 року – завершена важлива міжнародна комункація Дрезден-Краків-Львів-Тернопіль-Підволочиськ, із яким ця залізниця з’єдналася через Жмеринку, Одесу та Київ. Про те, як працювала ця залізниця, розповідають численні письмові джерела.

«Маленький Париж» – таку назву отримав Підволочиськ за часів розвитку Австро- Угорської монархії. А назвали його так тому, що в Підволочиську був збудований залізничний двірець такий самий, як у Парижі, щоправда, у зменшеному варіанті.

Австро-Угорська монархія надава¬ла особливого значення міжнародній залізничній лінії Львів-Підволочиськ, оскільки за Підволочиськом пролягав австрійсько-російський кордон. І Підволочиськ був першою станцією Австро-Угорської монархії, до якої прибували потяги з Російської імперії.

Із міркувань державного престижу прикордонна залізнична станція повинна була виглядати належним чином. Тож австрійська влада доклала значні зусилля, щоби залізничний двірець у Підволочиську мав вишуканий вигляд, а перші враження гостей із Російської імперії були якнайкращі.

«Остатна недзєля» у Підволочиську

У 70-х роках XIX століття Підволочиськ був маленьким містечком у Скалатському повіті. Проте з відомих причин тут збудували великий і красивий залізничний двірець. Він мав зручне фойє, велику залу, вестибюль, де розміщувалися каси з почекальнями для пасажирів усіх трьох класів, ресторан, а також приміщення для залізничних урядників, чергового зі служби руху (черговий по станції – авт.), телеграфіста та поліціянта.

У залізничному двірці завжди були закордонні гості. У Підволочиську можна було щодня почути українську, польську, єврейську, російську, французьку та німецьку мови. Рух поїздів через станцію до початку XX століття був незначним, про це газета «Curjer Lwowski» («Львівський кур’єр» – авт.) від 8 травня 1884 року писала: «Адміністрація Львівської дирекції залізниць повідомляє, що на лінії Краків—Львів- Підволочиськ із 20 травня курсуватимуть поїзди Підволочиськ-Київ, Підволочиськ-Париж та Підволочиськ-Рим».

У 1885 році за добу тут проходило всього чотири поїзди – два кур’єрські і два пасажирські. Причому останні курсували сезонно – із весни до осені. Ціковий факт. Вишукана місцева публіка в ті часи у вихідні та святкові дні проводила в залізничному двірці свій полуденний час.

Це пояснювалося тим, що о 13:50 до Підволочиська з Відня прибував кур’єрський потяг № 4. Він привозив пошту, свіжі газети і журнали, тобто останні новини зі столиці Австро-Угорської монархії та інших держав Західної Європи.

Приблизно за годину до цієї важливої події на залізничному двірці збиралася міська еліта. Чоловіки вели поважні розмови, дами прогулювалися пероном, демонструючи модні вбрання, маючи надію на нові цікаві знайомства.

У приміщенні залізничного двірця працював ресторан, із якого линули звуки веселої музики. А серед різних пісень часто звучало танго «Остатна недзєля» («Остання неділя» – овт.). Жовта преса тих часів писала, що це танго було дуже популярне і постійно виконувалося в ресторанах, на святах та різних громадських заходах.

Кримінальна хроніка повідомляла, що під цю пісню на вокзалі в ресторані від нещасного кохання якось навіть застрілився офіцер.

Так була побудована і почала експлуатуватися головна міжнародна залізниця Дрезден- Краків-Перемишиль-Львів-Тернопіль- Підволочиськ-Жмеринка, де колія розгалужується на Одесу та Київ.

Роман ЗАГОРОДНИЙ , історик м. Тернопіль

Джерело

Загородний, Р. Сталевий шлях західної цивілізації / Р. Загородний // Магістраль . — 2019. — 2—8 листоп. — С. 7 : фот. — (Львівський залізничник).

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2975 публікацій.

Залишити відповідь