Юрко Покальчук: “Поклади на папір свою голову, серце і руки”

20.01.2016 | Автор: | Категорія: Письменники

PokalchukЮрій Володимирович ПОКАЛЬЧУК (24.01.1941, Кременець, Тернопільська область – 10.09.2008, Київ), український письменник, перекладач, науковець, кандидат філологічних наук, голова міжнародного відділу Спілки письменників України. З 1994 по 1998 рр. – голова іноземного відділення НСПУ. У 1997 – 2000 – президент Асоціації українських письменників. Організатор і керівник музичного гурту «Вогні великого міста». 

Народився 24 січня 1941 року в Кременці в родині діалектолога, краєзнавця Володимира Покальчука.  Його мати, Оксана Тушкан, була праправнучкою молодшої сестри Миколи Гоголя. У Луцьку закінчив школу, місцевий педагогічний інститут. У 1965-му закінчив факультет східних мов Ленінградського державного університету.

З 1969 року проживав у Києві. Працював в Інституті літератури АН УРСР,  Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського, Спілці письменників України. З 31 травня 2007 — почесний член Літературного угруповання “СТАН”.

Автор 17 художніх творів, літературно-критичних праць, 5 збірників поезій, 15 збірників повістей та оповідань, роману “І зараз, і завжди…” (1980, 1981, 1985), книги “Українці у Великій Британії” (1999). Праця “Сучасна латиноамериканська проза” (1978) за радянських часів була єдиною україномовною монографією про латиноамериканську літературу.

Знав 11 іноземних мов, вільно володів польською, англійською, іспанською, французькою мовами. Перекладав твори Борхеса, Хемінгуея, Селінджера, Кортасара, Амаду, Маріо Варгаса Льйосу, Кіплінга, Рембо… Читав лекції в університетах Великобританії, США, Канади, Аргентини, Бразилії, Португалії, Іспанії, Польщі та Росії.

Помер 10 вересня 2008 року від раку в Києві. Похований в Києві на Байковому кладовищі.

Перше оповідання написав у 1956 році. А письменницькою роботою зайнявся тоді, коли “література ідеологічно скеровувалася урядом, партією, а письменникам “давали жити”. Тобто вони отримували гроші за книжки, котрі працювали як ідеологічний матеріал серед українського населення. Були, звісно, й окремі винятки – як, приміром, Валерій Шевчук, Григорій Тютюнник або Ліна Костенко. Ліну не друкували не те що роками – десятиліттями. А Тютюнник завжди писав тільки те, що хотів, а зрештою покінчив життя самогубством, бо не витримав усього того…”.  © Ю. Покальчук

У постаті Юрка Покальчука чи не найбільше вражає одне – він вижив за Союзу, як письменник, перекладач, науковець. Як вдалось? При практично готовій докторській дисертації працював бригадиром сезонних робітників у Норильську. Тоді ж вийшла його книжка про латиноамериканську прозу.

Повезло, в міжнародних відносинах потеплішало й Покальчука випустили до Латинської Америки. Проте все одно після кожної подорожі треба було писати звіт про те, чим “займався на ворожій території”. Це було важко, “бо треба було написати правду і нікого не здати“. 

Уже в 1990-х став справжнім “розкольником”, утворивши разом з однодумцями Асоціацію українських письменників (АУП). Чому? Тому, що “письменництво  – це хобі, потреба самовираження, самоствердження, піар тощо. Але – не спосіб заробітку… Хоча, наприклад, Павло Загребельний живе за рахунок того, що здає в оренду квартиру в Києві, а сам мешкає на дачі. І це попри те, що він написав багато книжок і досі чимало з них друкуються“.

Його називали епатажним, а він, за власним зізнанням, просто писав правду: “Я взагалі пишу тільки правду. Життя достатньо яскраве, навіщо вигадувати. От проникнути у факт – це непросто, але того, що підказує саме життя, не вигадаєш ніколи…“.  © Ю. Покальчук

У 90-х Юрій Покальчук зійшовся з групою “Мертвий півень”. З нею розпочав новий проект — читав свої вірші під музичний супровід. Так народилися “Вогні Великого Міста”. Всі альбоми — в стилі французького шансону, де дуже велике значення має текст. Проект був створений у Львові. Його назва походить від назви класичного фільму Чарлі Чапліна. “Вогні великого міста” стали своєрідною “лабораторією” на теми самотності у великому місті, потреби контакту – людського, душевного дотику.

Юрко Покальчук часто розповідав, що він — на одну восьму циган і наполовину — дворянин. Як журналіст об’їздив 38 країн. У 1970 роках полетів у Латинську Америку, в Нікарагуа. Після того став барвисто одягатися, носити чорні окуляри й почав танцювати.

Щоб зрозуміти письменника, треба, перш за все навчитися уважно читати його твори, замислитися над причинами його творів. Такі його книжки, як “Пацани” та “Заборонені ігри” побачили світ під гаслом: “Завжди шокуючу правду”. І ця правда таки шокує.  Саме завдяки таким книжкам читачі побачили, в яких умовах росте сучасне покоління, що залишилося поза увагою держави.

Виховавши дочку, Юрко Покальчук став названим батьком і для багатьох безпритульних. 20 років опікував Прилуцьку виховальну колонію для підлітків.Часто повторював: “У мене 350 дітей плюс Оксана”. Він не раз організовував концерти та благодійні заходи в дитячих колоніях, пояснюючи все це внутрішньою потребою:

Протягом двадцяти років  віддавати себе тим дітям у колоніях безкоштовно – навіщо? Навіщо я витрачаю час? Навіщо витрачаю гроші? Може, я божевільний, але я знаю, що покликаний це робити. Це мені – від Бога. Я мушу це робити. І коли я приводжу якомусь хлоп’яті, до якого ніхто ніколи не приїжджав, якогось мила, прального порошку, пачку “Мівіни”, а він каже: “Ти ба, це – мені? Я й не сподівався”… Один якось навіть заплакав, бо йому ніхто ніколи нічого не привозив. А він бачить, що це – для нього. І – чому? Чому це для нього? Він мені хто? Ніхто. Просто так“.  © Ю. Покальчук

У 2006 році разом з режисером Максимом Сурковим Покальчук зняв документальний фільм про Прилуцьку підліткову колонію «Зона особливої уваги».  Стрічка побудована на розповідях ув’язнених та їхній творчості: віршах, піснях. У Прилуцькій колонії письменник видавав квартальний журнал «Горнизонт», куди входили вірші, життєписи, малюнків вихованців колонії.

У серпні 1996 року відвідав Бучач як консультант документального фільму «Аґнон» про Ш. Й. Аґнона (1999 року отримав 1-у премію на кінофестивалі в Палермо, Італія).  Він любив декламувати вірші під музику – так появилися “Вогні великого міста”.

Його хоронили тричі. Уперше — у 28 років, коли на відпочинку в Сухумі у нього прихопило нирки. Тоді у його лікарняній палаті помер дід із прізвищем Покалюк, а друзям передали, що не стало Юрія. Вдруге його “поховали” після аварії в Карпатах. Третій раз про “смерть” Покальчука помилково оголошували на кінофестивалі. Сам письменник жартував: “Всі прикмети вказують на те, що жити буду довго”. Але…

Якби кожен з моїх творів хоч одного разу,  діставшись глибин людської душі, допоміг би винищитись над власною бідою і розгубленістю бодай одній людині, я вважав би, що сягнув загаданого. З раннього дитинства вразило мене існування невмотивованого зла в людях, і я поклав собі з ним боротися”.  © Ю. Покальчук

23 січня 2015 року у переддень дня народження письменника, перекладача і науковця Юрія Покальчука у  центрі старого Львова – на вул. Друкарській встановили пам’ятну дошку.  Місце для неї обрали не випадково: Юрій Володимирович любив Київ, Париж і Львів, в якому мешкав на Друкарській.

 

Джерела:

Юрко Покальчук [Електронний ресурс] : блог / Ю. Покальчук. – Київ, 2007 – . – Режим доступу: http://blog.meta.ua/~yurpaco/?startMessage=21, вільний.

Голобородько, Я. Замість Евересту — пагорбок [Текст] : про нову повість Юрка Покальчука  / Я. Голобородько // Березіль. — 2006. — № 6. — С. 177 – 181.

Пастушина, В. Вільний вітер вічності [Текст]  /В. Пастушина // Літературна Україна. — 2009. — 22 січ. — С. 4. — Рец. на кн.: Покальчук, Ю. Озерний вітер [Текст] / Ю. Покальчук. — Харків, 2008.

Щербак, Л. Покальчук Юрій Володимирович (24.01.1941, м. Кременець) — письменник, літературознавець, перекладач, громадський діяч [Текст]  /Л. Щербак // Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль, 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 107 : фот. 33

***

Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2016 рік [Текст]  : бібліогр. покажч. Вип. 26 / департамент культури, релігій та національностей Терноп. облдержадмін., Терноп. обл. універс. наук. б-ка ; уклад. М. Пайонк ; кер. проекту та наук. ред. В. Вітенко ; ред. О. Раскіна. — Тернопіль, 2015. — С. 30-32. – Електронна версія видання: http://www.library.te.ua/print/kalendar_2016.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 866 публікацій.

Залишити відповідь