ПЕЧЕРИ ЗАЛУЖЖЯ (Збаразький район)

14.05.2018 | Автор: | Категорія: Пам'ятки природи, Спелеотуризм

Медобори, що тягнуться від Підкаменя через Чорний ліс, околиці Збаража аж до Збруча,
природною межею відділяють Галичину від Волині та Поділля. Ці пагорби цікаві тим, що тут збереглися давні святилища, розташовані чи не по всій гряді Медоборів, що дозволяє говорити про Медобірський комплекс святилищ. Одним із таких святилищ є печери коло села Залужжя, що поблизу Збаража. Скелі та ліс нависають над річкою, з одного боку якої зеленіють гори Довбуша та Бабина, з другого — Монастирок і Замкова.

Збараж будувався на товтровій горі, різні частини якої мають різні назви – Княжа, Замкова, Підзамча чи Скала. Тепер поселення під горою називається Старим Збаражем, а за широкими лугами, які розкинулися по обидва боки річки, розташоване поселення із відповідною назвою —
Залужжя.

Згадані гори утворюють наче підкову, в долині якої й починається річка Гнізна.

  • Гора Довбуша – товтрова гора біля села Залужжя, розташована на лівому березі річки Гнізна, обіч Бабиної Гори (сполучені між собою), висота – 405 метрів. Про зв’язок назви з іменем Олекси Довбуша відомостей немає, а у Збаражі назву трактують від родини братів Шмигельських, які проживали коло гори – в народі їх називали Довбушами.
  • Бабина Гора – товтрова гора, на якій розкопано фундамент, де стояла фігура ідола.
  • Чернеча Гора – товтрова гора на південний схід від села Залужжя в сторону Старого Збаража. У 14-16 століттях тут стояв монастир св. Онуфрія, знищений татарами у 1589 році (збереглися руїни фундаменту).

Цікава Бабина гора, де в кінці ХХ століття під керівництвом Михайла Сохацького було проведено ряд археологічних досліджень. При розкопках валу, що оточував гору, знайдено ґрунтові поховання ІХ – Х століть, керамічні вироби, уламки зброї та інші предмети. А на самій горі було виявлено фундамент язичницької святині слов’ян, яка могла бути основою гіпотетичного ідолу Баби.

Саме на північних схилах цієї гори розташовані печери, які й ідентифіковані із залишками язичницького святилища. Печери мають два входи, які знаходяться на правому  березі одного з витоків річки Гнізна (приблизно 1 км до річки), і вище рівня річки на 80 метрів в горі гряді гір Бабина-Довбушева.

Гора в районі печери вкрита лісом (більшість дерев — молоді). Перед печерами, коло стежки, яка з’єднує їх, є високий камінь трикутної форми. За час, відколи тут стоїть, він заріс мохом і в лісі виділяється зеленню.

Урочище, в якому розташовані печери, має складний рельєф. Між крайніми точками печерного комплексу є орієнтовно 100 метрів. Східна частина означена тим, що перед печерою є підняття (штучний насип) з майданчиком.

«Східна» печера є невеликою, має дві кімнати, з яких, права кімната більша, стеля її вища. Ліва кімната менша і її стеля трохи нижча. Між кімнатами є перегородка, в якій зроблено прохід. Печера рукотворна – вирублена в тріщині скали.

Насип із майданчиком, що перед печерою, добре видко із стежки. Сам майданчик має
до десяти кроків у діаметрі. В його центрі – залишки вогнища. Це могло бути капище чи
жертовник.

Майже у центрі комплексу розташована друга печера. Вона має суттєво складнішу
будову: своєрідні сіни, дві ґалереї та кімнати. До входу веде стежка, яка піднімається вгору
від майданчика внизу. Враховуючи, що вхід розташований у прямовисній скалі, а підйом до
нього різкий, можна припустити, що обвал частини породи було зроблено навмисне, аби
полегшити доступ до входу.

Прохід має вигляд витягнутої горизонтально ущелини, досить низький. Опісля стеля
підвищується — починається зала. Навпроти входу є великий камінь, який є перегородкою між першою і другою залами. До другої зали ведуть два проходи — ліворуч від каменя стрімкий витягнутий вертикально і праворуч від каменя трубоподібний, але пологий.

Нижче лівого проходу є хід вниз, від якого є доступ до кімнати з невисокою стелею. Дальше є невелика ґалерея, яка закінчується двома кімнатами. В більшій з них при обробітку каменя були залишені виступи у материку. Менша кімната є невеликою, за рівнем нижча від сусідньої. Нижче правого проходу розташований вхід у ґалереї. Він вузький, трубоподібний, витягнутий горизонтально.

Одна галерея відходить праворуч. Вона низька, але завершується округлою кімнатою,
стеля якої вища, ніж стеля коридору. Також з кімнати йде хід вгору, який закінчується у
щілині в скалі.

Друга галерея йде ліворуч. Її стеля висока — коло трьох метрів. Вона переходить у залу,
з лівої сторони якої є кам’яний стіл (кам’яна плита, яка помітно виступає із материка).
Ліворуч від столу, паралельно до «лівої» галереї є невеликий хід, який тягнеться в глибину
породи не більше, ніж на 2 метри. «Ліва» галерея доволі довга і йде в глибину материка та
понижується у рівні, закінчується тупиком. В кінці галереї витесано голову коня.

Галереї зорієнтовані строго за сторонами світу – «ліва» йде на південь, «права» – на північ. На всіх стінах печери видно сліди ручної праці. Печера могла будуватися для тимчасового сховку чи тривалого проживання людей  – температура повітря доволі висока.

Внизу від виходу з печери є майданчик, на якому майже в центрі складені доволі великі
камені. Можливо, там міг бути жертовник. Від майданчика починається вал, який тягнеться
на захід і розритий неподалік навпроти виходу каменю (певно, свого часу був влаштувати
кар’єр).

У валі згадані вже дослідники знайшли кераміку 12-14 століть. Між валом і скалою є долина, дном якої йде стежка. У скалі є виїмка, але явного входу в можливу печеру нема. Таким чином, місцина являє собою комплекс печер, а за характерними ознаками можна зробити висновок, що тут було давнє святилище (печерний комплекс):

  • головні споруди із каміння розташовані в межах гори;
  • наявні спеціально облаштовані майданчики для обрядів, комплекс оточений ритуальними валами чи впорядкованими валунами — сакральною межею святилища;
  • коло печер є залишки ймовірних капищ та жертовників;
  • широке застосування каменю та кам’яних вимощувань;
  • відсутність залишок звичної житлової або господарської забудови.

На основі виявлених археологічних даних приблизний час функціювання святилища можна почати від 9-10 століть (а може і раніше), а чи не найінтенсивніше воно використовувалося в 12-14 століттях.

Можливо, саме для боротьби з язичниками, в 14 столітті у підніжжі сусідньої гори було побудовано монастир. Правда, довге існування святилища вказує на сильну основу місцевих вірувань та культу, пов’язаного з ним. А сьогодні місце потребує детальнішого  дослідження, в тому числі й археологічного.

Околиці Збаража, північні витоки річок Дністровського басейну заселені здавна. Тут знайдені мезолітична стоянка, поселення трипільської, черняхівської, празької, Лука-Райковецької (давньоруської) культур. Цей край входив в ареал формування слов’яномовних народів. Вперше згадується в літописах під 1211 роком, але задовго до цього Збараж був однією з найукріпленіших твердинь Давньої Русі та Галицько-Волинського князівства.

Збаразьке князівство мало статус княжої волості й діяло на певних автономних правах: держави, до яких воно входило не втручалися у його внутрішні справи, князі Збаразькі здійснювали управління, збирали податки та чинили суд, були зобов’язані надавати військову допомогу своєму сюзеренові й не мали самостійних зовнішніх зносин.

В середині 14 століття Збаразьке князівство перейшло під управління Литовської
держави. В 1393 році великий литовський князь Вітовт дав Збараж сіверському князю
Корибуту (прийняв хрещення у 1386 році під ім’ям Дмитро). Цілком ймовірно, що їхнє правління Збаразьким князівством могло спричинитися до посилення переслідуваного за руських часів язичницва, яке почало переживати певне відродження…

Джерела

Баран, В. Д. Черняхівська культура [Текст]: За матеріалами Верхнього Дністра і Західного Бугу / В. Д. Баран. – Київ, 1981. – 264 с.

Ідзьо В.С. Ранньослов’янське суспільство і ранньослов’янська державність. Зародження і становлення християнства на території України [Текст] / В. С. Ідзьо. — Львів, 2004. — 288 с.

Козлов М. Язичницький світогляд східних слов’ян: структура, еволюція, трансформація [Текст] : монографія / М.М. Козлов. — Севастополь, 2009. — 288 с.

Крищук М.М. Топоніміка Тернопільщини [Текст] : навчально-методичний посібник. — Тернопіль, 2008. – 200 c.

Лівох, Р.   Скарби Волині та Галичини середини X- середини XIII століть [Текст] / Р. Лівох // П’яті “Ольжині читання”, Пліснеськ, 7 травня, 2010 року / Львів. галерея мистецтв ; [відп. ред. Б. Возницький]. – Львів ; Броди, 2011. – С. 41-58 : рис. – Бібліогр.: с. 55-57, в прим. в кінці ст. (17 назв)

Рудич, Т. М. Антропологический материал Черняховской культуры из раскопок И. Гереты [Текст] / Т. М. Рудич // Русанова, И. П. Языческие святилища древних славян / И. П. Русанова, Б. А. Тимощук. — Москва, 2007. — 304 с.

Тимощук, Б. А Отчеты Прикарпатской экспедиции в архивах ИА РАН, ИА АН Украины, Тернопольского музея  [Текст] / Тимощук Б. А, Русанова И. П. – Москва, 2007. – Режим доступу: http://www.bibliotekar.ru/3-1-81-yazycheskie-kapischa-slavyan/index.htm

Явір Іскра, Б. Язичницькі святині Залужжя  [Текст]  / Явір Іскра, Б. // Живий журнал. – 2012. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/16318.

Ягодинська, М.    Літописний Збараж: крізь призму археології [Текст] / М. Ягодинська // Народне слово. – 2010. – 11 черв. – С. 4 : фот.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1557 публікацій.

Залишити відповідь