Пацифікація на Тернопільщині

12.05.2017 | Автор: | Категорія: Історія регіону

джерело

ПАЦИФІКАЦІЯ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ (від лат. расіficatio – умиротворення, втихомирення, приборкання) – офіційна назва масових репресій щодо українського населення Східної Галичини, зокрема Тернопільщини, які восени 1930 здійснював уряд Польщі (прем’єр – Ю. Пілсудський, міністр внутрішніх, справ – Ф. Славой-Складовський).

Польська держава у 1930 р. перебувала в складних умовах. У внутрішній політиці відбувалась боротьба Ю. Пілсудського з опозицією. 29 серпня розпущено парламент, чільних діячів опозиції арештовано, а всі сили влади було кинуто для перемоги на наступних виборах. Економічна ситуація погіршувалась з огляду на загальносвітову кризу. Зовнішній конфлікт з Німеччиною сприяв нагнітанню патріотичної істерії.

Привід пацифікації – численні протипольські акції: підпали майна польських власників, пошкодження ліній зв’язку та ін., відповідальність за які польська влада поклала на українське підпілля – ОУН та УВО. Мета пацифікації – послаблення українських політичних сил, забезпечення полякам максимального успіху на парламентських виборах у листопаді 1930.

Тернопільське воєводство входило до т. зв. «східних кресів», які польська влада впродовж 20–30-х рр. намагалася зполонізувати. Основними шляхами були утиски всіх проявів українського суспільного життя та колонізація земель «осадниками». Польські колоністи отримували земельні наділи, створювали організації типу «Стшелєц», члени якого мали право на носіння зброї.

У лютому 1930 р. уряд К. Бартеля вніс на розгляд сейму чотири законопроекти у справі подальшої військової колонізації. Організація українських націоналістів протиставила польській владі саботажну акцію, що стала формальною причиною пацифікації. Щодо джерел саботажної акції, то, найвірогідніше, її розпочали структури «юнацтва ОУН».

«Юнацтво» в 1929/30 рр. – найпотужніше в ОУН і було лише кілька шкіл, з якими вони не мали контакту. Очолив структуру І. Габрусевич. Керуючись принципом «перманентної революції», оунівці влаштовували підпали. В багатьох селах Бережанського і Підгаєцького повітів керував районний провідник ОУН у с. Криве І. Розп’ятовський.

У Тернопільському воєводстві актами саботажу були охоплені 10 повітів. Найбільше акцій відбулось в Тернопільському (18), Підгаєцькому (16), Бережанському (15), Бучацькому (9). Згідно з даними польського МВС, з липня по листопад 1930 р. у воєводстві зафіксовано 90 випадків саботажу.

Рішення про проведення широкомасштабної репресивної акції, тобто розміщення в небезпечних селах відділів поліції та військових підрозділів, ухвалив особисто Ю. Пілсудський. Основні каральні заходи відбувались у період з 16.09 до 30.11.  У пацифікації брали участь як поліційні відділи, так і військові частини. Репресивні заходи охопили територію площею 50 тис. кв. км та населеннням 5 млн чоловік.

Спеціально організовані загони поліції, солдатів та осадників нападали на непокірні села і повіти. 1-30 листопада 1930 року пацифікація охопила 121 село Тернопільського воєводства. Особливо жорстоко – у Бережанському, Збаразькому, Зборівському, Підгаєцькому,  Тернопільському повітах.

Поліційні та військові відділи вдавались до знищення обладнання і товарів кооперативів та підприємств. 9-й полк уланів у с. Купчинці знищив кооператив «Надія», де весь товар полито нафтою, медом і потоптано… Поліція вимагала знищувати касові книги.

Фізичне насилля не оминуло і літніх людей: М. Мітрінгу, 57 р., продавця кооперативи с. Петрики змушували танцювати і співати сороміцькі пісні. Після відмови – жорстоке побиття. Мали місце факти побиття поляків, що лояльно ставились до українців. Так, у Новому Селі, Збаразького повіту – поляка Юзека та його дружину-українку зі словами: «Не зашкодить, що трохи отримав. Будеш знати, як з ними брататись».

Застосовано також репресії проти священиків. У с. Прошова Тернопільського повіту проведено ревізію в пароха Є. Лопатинського. Знищено всі парафіяльні акти та книги, розбито церковну касу. Польські каральні відділи застосовували принцип колективної відповідальності. В с. Чернелів-Руський на майдан зігнано і побито всіх мешканців, старших 14 років. У с. Мозолівка, Підгаєцького повіту знищено 110 господарств з 155.

23 вересня в с. Нове Село (нині Підволочиського р-ну) каральна експедиція (130 озброєних поліцаїв) учинила погроми в домівках свідомих українців, знищила обладнання і товари кооперативи, побила крамаря та його родину, в читальні «Просвіти» розтрощила меблі, книги, портрети І. Мазепи, І. Франка, Т. Шевченка та ін..

Ескадрон польських уланів із Теребовлі зруйнував у с. Купчинці (нині Козів. р-ну) будинки місцевої кооперативи і крамниці “Надія”, знищив їхні фінансові документи (збитки – 100 тис. злотих), учинив погром житлових і господарських будівель мешканців-українців.

У м. Бережанах близько 40 жандармів розгромили приміщення “Рідної школи”, де розміщалися кооператива, крамниця, українська приватна школа, адвокат, канцелярія В. Бемка, помешкання судових урядовців й ін., знищили товари, рахункові книги та ін. документи, поламали меблі; вчинили погром в аптеці В. Білинського.

Карателі накладали на села контрибуції: в с. Малий Ходачків (нині Тернопільського р-ну) – 700 злотих та кілька возів збіжжя і фуражу, с. Гнилиці Вел. Збаразького повіту (нині Гнилиці Підволочиського р-ну) – 300 голів свійської птиці, полотно, папір для цигарок та ін., с. Глещава (нині Теребовлянського р-ну) – 12 підвод продовольства, свійської птиці тощо.

Пацифікатори нехтували людськими та національними правами й свободами українського населення:  у селах і містечках українців зганяли на майдани і влаштовували екзекуцію – клали на землю й били киями або гвинтівками.

Жителі с. Гущанки двічі зазнали фізичної розправи, у с. Терпилівка (обидва нині – Підволочиського р-ну) під час пацифікації карателі скатували 60 осіб. Поліція проводила арешти керівників і членів правлінь українських товариств і кооперативних управ, активістів і громадсько-політичних діячів сіл, міст, повітів.

Загалом на теренах Східної Галичини, за даними Міністерства внутрішніх справ Польщі, заарештовано 1739 осіб, із них 1143 віддано до суду. В м. Тернопіль жертвами пацифікації стали О. Солевич – директор української друкарні, член старшини товариства “Сокіл”, О. Сіяк – банківський службовець, керівник “Сокола” та ін.; у тюрмі в Бережанах поліція піддала знущанням близько 450 осіб; у м. Підгайці – населення з окружних сіл.

Найактивніших учасників національно-визвольного руху засуджено на різні терміни ув’язнення; у вересні 1930 в Західній Україні – 28 масових судових процесів над українцями за звинуваченням у приналежності до ОУН і УВО, участі в страйках, терор, актах тощо.

На початку березня 1931 в Бережанах – суд над І. Розп’ятовським і 9-ма його товаришами за нібито підпал скирт на фільварках у селах Козівка та Криве (обидва нині Козівського р-ну). Особливих утисків і знущань зазнала українська інтелігенція краю: в Новому Селі побили юристів Д. Сеника, Л. Голінатого та інженера А. Турянського, у с. Денисів (нині Козів. р-ну) скалічили письменницю і громадську діячку І. Блажкевич.

Жертвами пацифікації в с. Кошляки (нині Підволочиського р-ну) стали місцеві вчителі А. Шевчук та Г. Камінський (померли від побоїв), у селах Багатківці – парох о. Мандзій, Зарваниця (обидва нині -Теребовлянського р-ну) – священик В. Головінський.

Під час пацифікації на Тернопільщині влада особливо жорстоко нищила пам’ятки української історії та культури. У ніч на 30 вересня 1930 в м-ку Микулинці (нині смт Теребовлянського р-ну) карателі підірвали пам’ятник УСС, у селах Шили (нині Збаразького) та Лозівка (нині Підволочиського районів) – знищили пам’ятники Т. Шевченку.

За наказом польського міністра С. Червінського від 26 вересня 1930 ліквідовано Тернопільську державну гімназію – осередок національної освіти і культури. На Тернопільщині внаслідок пацифікації особливо постраждало населення сіл:

  • Боків (нині Підгаєцького),
  • Велика Лука (нині Тернопільського),
  • Вербів (Бережанського),
  • Глещава (Теребовлянського),
  • Денисів (Козівського),
  • Дичків (Тернопільського),
  • Добромірка (Збаразького),
  • Довжанка (Тернопільського),
  • Конюхи, Купчинці (обидва нині – Козівського),
  • Кутківці (нині належить до м. Тернопіль),
  • Лісники (Бережанського),
  • Лозівка (Підволочиського),
  • Малий Ходачків, Петриків (Тернопільського),
  • Покропивна (Козівського),
  • Прошова, Шляхтинці (обидва нині – Тернопільського районів).

Утиски українських товариств мали перманентний характер, продовжуючись і після пацифікації. В 1931 р. керівники читальні «Просвіта» скаржились на утиски з боку старости Тернопільського повіту: «І так в місяці грудні внесли подання о дозвіл на вистави Читальні в: Острові, Березовиці Великій, Чернихові, Товстолузі, Денисові, Прошовій, Ходачкові малім, Чорториї, Глибочку Великім, Пронятині, Бірках…Лише читальня в Товстолузі отримала письмову відмову, а інші не отримала її, а на запит, чому справа не полагоджується, дістають відповідь, що справа пішла до розгляду поліції».

У січні-лютому 1931 р. з 93 заявок на проведення вистав дозволено лише 20. Повітовий староста повідомляв, що «в цій місцевості радикальна українська людність, антипольсько налаштована, тому там перебували пацифікаційні відділи. Агітатори українці через аматорські вистави хочуть розвинути агітацію. В Острові ночами співала антипольських пісень» .

У статистичних даних про українські товариства, які були заборонені в 1931 р. на території воєводства, міститься інформація про антипольські дії останніх. Зафіксовано 7 випадків поширення заборонених брошур, 21 випадок військових вправ, 8 походів, 3 насипи курганів, 5 випадків співання заборонених пісень, 4 неправильного носіння відзнак і мундирів, 2 летючки ОУН, 4 політичних зібрання, 1 випадок приналежності до ОУН і 2 прикриття діяльності нелегальних організацій. При цьому розпущено 8 осередків «Просвіти», 18 «Лугу», 2 «Сокола» і 1 «Товариства охорони дітей і опіки над молоддю».

Варто відзначити, що боївки ОУН здійснили кілька відплатних акцій, вбивши активних учасників пацифікації, зокрема: польського дідича Ю. Войцєховського (с. Богатківці Тернопільського повіту, 26.11.1930), графа Баворовського (м. Копичинці, 28.01.1931 р.), Ф. Брилька, (коменданта польського «Стшельца», с. Товстолуг, пов. Тернопіль), «стшельца» Кузьмінського (допомагав поліції «пацифікувати» населення, с. Ковалівка, пов. Бучач).

Акція пацифікації проведена в руслі радикалізації правлячого польського режиму та його прямування до авторитаризму. Не зумівши провести дієвих реформ, що вирішували б проблеми національних меншин, влада застосувала військову силу супроти цивільного населення.

Результат виявився протилежним очікуванням. Відбулось тимчасове утихомирення, але українське суспільство значно радикалізувалось, ОУН знаходила дедалі більше прихильників. Українське національне життя відродилось з новою силою, а напруга у протистоянні зросла.

Поширенню правдивих відомостей про пацифікацію і допомозі потерпілому українському населенню сприяли культурна громадськість та українське духовенство краю, зокрема владика І. Бучко, який відвідав спацифіковані села, зібрав дані, зробив світлини; ці матеріали надіслав Папі Римському, що негативно вплинуло на репутацію польської держави, зумовило міжнародний скандал. У січні 1932 учасники спеціального засідання Ради Ліги Націй засудили дії польського уряду щодо українського населення.

Джерела

Матейко, Р. Пацифікація на Тернопільщині [Текст] / Р. Матейко, Б. Пиндус // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 40-41.

Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920–1939 роки [Текст] / П. Мірчук. – Київ, 2007. – 1008 с.

Пацифікація. На вічну ганьбу Польщі, твердині варварства в Европі. – Нью-Йорк, 1978. – 150 с.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 642 публікацій.

Залишити відповідь