Пам’ятки книжкового мистецтва: почаївський “Богогласник”

30.12.2015 | Автор: | Категорія: Пам’ятки та пам’ятні місця

“Мабуть, жоден інший стародрук не мав такого тривалого впливу як на рукописну книжність, так і на словесний та музичний фольклор наступного періоду. На прикладі Богогласника яскраво видно зв’язок шкільної та монастирської культури з фольклорними джерелами і той факт, що незалежно від обряду, українські друкарні робили спільну справу.”

© Ярослав Ісаєвич

У 2015-му році минуло 225 років з того часу, як у волинському містечку Почаєві було видано першу в Україні та в східно-слов’янській музичній культурі антологію духовних пісень – БОГОГЛАСНИК (1790).

І донині серед науковців точаться суперечки щодо точного часу виходу антології у світ. Одні схильні вважати роком видання 1790-й, бо саме він вказаний на титульному аркуші, інші – 1791-й, оскільки тоді написано пісню на честь ікони Почаївської Богородиці “Ізийдіте, двори”.

“Виходячи з цього, можна припустити, що “БОГОГЛАСНИК” все ж таки надруковано в 1790 році, а зброшуровано, разом із додатком тексту “Ізидіте, двори”, в 1791″, – стверджує мистецтвознавець Юрій Медведик.

Необхідність видання антології, на його думку, була зумовлена популярністю духовних пісень. Вони записувалися й розповсюджувалися в численних рукописних списках, друкувались у невеличких співаниках – церковнослов’янських молитвопісенниках, польських кантичках і молитовниках.

Публікувались і на сторінках різноманітної релігійно-дидактичної літератури. Тут варто згадати й першу збірку “Гора почаївська”(1742 р.) та її пізніші видання. Весь цей друкований і насамперед рукописний матеріал став основним джерелом фундаментальної антології “Богогласник”.

Як зауважують дослідники, книга укладена на зразок тогочасних українських і польських рукописних і друкованих збірників. З українських, зокрема, було взято:

  • поділ книги на частини (свята Господські, Богородичні, окремих святих, пісні покаянні);
  • розподіл пісень у кожній частині за групами;
  • розміщення цих груп у порядку святкування оспівуваних подій в році, починаючи з вересня (14 вересня – початок церковного року) або з Різдва.

Збірник вміщує 250 (деякі дослідники вказують 247, 248) пісень, з яких:

  • 32 – польською мовою;
  • 2 – латинською;
  • решта 216 – церковнослов’янською та книжною українською мовами.

Як зазначено у передмові до антології, богогласникові пісні є творами “различных стихотворцев і піснопівцев”. Переважна більшість творів збірника – анонімні.

Однак з акровіршів та інших джерел встановлено окремих авторів: Івана Пашковського, Івана Вольського, Григорія Сковороду, Димитрія Туптала, Григорія Кониського, Івана Мастиборського, Дмитра Левковського та інших.

Всього відомо понад 40 імен. Роки творчості їх припали на ХVIII ст., а Д. Левковський дожив до початку XIX ст. Необхідно згадати і про ченців-василіян. Їм належить майже 30 пісень у “Богогласнику”.

Тернопільський краєзнавець, фольклорист Петро Медведик зауважував, що деякі автори жили й творили тоді на теренах нашого краю.

Так, поет і священик, збирач народних пісень Іван Пашковський був парохом села Мишковичі (нині Тернопільського району) у 2-й пол. ХVIII ст., Федор Кучинський – священик в селі Медова (нині Козівського району), Антін Маркевич (помер у 1751 р.) парох у селі Олесине (нині Козівського району), дяк Іоан Новочинський – із села Куропатники (нині Бережанського району).

Можна здогадуватись, що авторами пісень про чудотворні ікони в Тернополі, Буцневі, Зборові могли бути мешканці цих сторін.

Тематичне та образне розмаїття пісень “Богогласника” було почерпнуте з численної церковно-богослужбової літератури: Псалтиря, Євангелія, Постної та Квітної Тріоді, Четій-Міней Д. Туптала, Київського Патерика, Акафистів, “Житій” святих.

Відображені в творах і реальні історичні події, як-от напад турків на Почаївський монастир в 1675 році, морова пошесть 1770 року.

На особливу увагу, вважають дослідники, заслуговує праця редакторів БОГОГЛАСНИКА. Пісні істотно редагувалися, зазнавали змін мова, стиль, подекуди навіть зміст, дописувалися цілі строфи.

Попри всі позитивні сторони такої роботи, втручання в тексти пісень не завжди було корисним, а в окремих випадках навіть шкідливим. В цьому можна пересвідчитись, проаналізувавши рукописні списки ХVII -ХVIII століть, де значно повніше збережено автентичні тексти, акровірші, маргінальні записи.

Книга була надзвичайно популярною. Упродовж наступних після виходу років вона перевидавалась у Почаєві (1805, 1806, 1825, 1900, 1902, 1908), Перемишлі (1834), Львові (1850, 1886), Києві (1884, 1885, 1887, 1889), Холмі (1894, 1900, 1903), Петербурзі (1900, 1902, 1905).

І ще досі в пісенниках церковних півчих можна знайти зразки пісень, наприклад, про Георгія Побідоносця, Олексія Чоловіка Божого, канти про святого Миколая, святого Василія, Почаївську Божу Матір тощо, які, до речі, виконують і лірники та кобзарі.

Чимало пісень із Богогласника використовували українські композитори, починаючи з кінця ХІХ ст. – А. Вахнянин, Микола Лисенко, Кирило Стеценко, Остап Нижанківський, Микола Леонтович, Станіслав Людкевич, В. Барвінський.
Не варто забувати, що на ґрунті церковного співу здобули світову славу українські композитори Максим Березовський, Артемій Ведель, Дмитро Бортнянський та інші.

Почаївський “Богогласник” ще наприкінці ХІХ століття став об’єктом уваги Михайла Грушевського, Івана Франка, Василя Щурата, Володимира Гнатюка, В. Петерца, Ю. Яворського, М. Возняка, С. Щеглова, М. Миронич.

Без особливих змін у структурі й тексті книга перевидавалась у Почаєві в 1805 та 1825 роках. Відомі також його численні редакції та переробки, що виходили впродовж 19 – поч. ХХ ст. у друкарнях Львова й Перемишля. У рукописних копіях почаївський БОГОГЛАСНИК зберігся в Галичині та Лемківщині, в Білорусії, Росії.

Одним із перших серед українських музикознавців дослідженням книги зайнявся композитор, професор богослов’я Борис Кудрик. У наш час – дослідники давньої музики Юрій Ясиновський та Юрій Медведик.

“Богогласник” 1790 року сьогодні став уже бібліографічною рідкістю. Його примірники збереглись у Національній бібліотеці України ім. В.І. Вернадського, Національному музеї у Львові, Центральному державному архіві України в Києві, Львівській національній науковій бібліотеці ім. В. Стефаника, Кременецькому краєзнавчому музеї, бібліотеці АН Литви, у василіанському монастирі у Варшаві, в Білорусії, Росії, приватних колекціях.

Джерело:

Пам’ятки книжкового мистецтва: почаївський “Богогласник” [Електронний ресурс] / М. Іванків // Культура Тернопільщини : блог /Терноп. обл. універс. наук. б-ка. – Тернопіль, 2013-2015. – Режим доступу: http://informtounb.blogspot.com/2015/12/blog-post_30.html, вільний.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 825 публікацій.

Залишити відповідь