ПАЛАГНЮК Володимир

ПАЛАГНЮК Володимир (псевд. – Walter Jack Palance; 18.02.1919 – 10.11.2006) – американський кіноактор українського походження, громадський діяч. Премія «Оскар» за найкращу чоловічу роль другого плану (1992, за роль ковбоя в комедії Рона Андервуда «Міські Піжони»). 

Джек Паланс народився в родині українських емігрантів Івана Палагнюка та Ганни Грам’як. Батько його був родом із села Іване-Золоте на Тернопільщині, мати зі Львова. Батько майбутнього кіноактора працював шахтарем і помер через рак легенів.

Як і його батько, Володимир якийсь час працював на вугільній шахті. Вигравши внутрішній футбольний чемпіонат університету Північної Кароліни, став професійним спортсменом. З кінця 1930-х років спробував сил  у професійному  боксі під псевдонімом Джек Браццо. Під час одного поєдинку Джек отримав удар в горло, що й призвело до довічної хрипоти голосу.

З початком ІІ Світової війни завершив боксерську кар’єру, поступивши до Військово-повітряних сил США. Під час навчального польоту на бомбардувальнику «B-24» літак загорівся. Врятувавшись на парашуті, отримав опіки обличчя: пошкодження обличчі та хрипкий голос невдовзі стали йому в пригоді в акторській кар’єрі та надали його героям специфічного суворого вигляду.

Після лікування та кількох пластичних операцій Володимир Палагнюк повторно брав участь у воєнних діях, отримував нагороди і демобілізувався в 1944 році з армії. Скориставшись пільгами для ветеранів війни, вступив до Стенфордського університету на факультет акторського мистецтва. Під час навчання Джек заробляв на прожиття на різних дрібних роботах в ресторанах, працюючи охоронцем, фотомоделлю.

Після закінчення університету в 1947 р. працював репортером в газеті «The San Francisco Chronicle» та на радіо. Перша акторська робота Джека — на Бродвеї поруч з Марлоном Брандо у виставі за відомою п’єсою Т. Вільямса «Трамвай «Бажання».

З часом Джек грав одну з відомих ролей — Стенлі Ковальського. Уже ставши актором, Володимир (названий так на честь свого батька) змінив своє ім’я на Волтер Джек Паланс (англ. Walter Jack Palance).

Дебютом на екрані була його роль злочинця в стрічці «Паніка на Вулиці» (англ. «Panic in the Streets», 1950). Більшість його ролей — суворі та жорстокі злочинці, дарма що в приватному житті Джек був м’якою, доброю людиною та захоплювався мистецтвом і поезією.

Джек Паланс також певний час працював в Європі, де скористався нагодою виконувати приємніші та людяні ролі, до яких не звикла американська аудиторія. Роль, яку найкраще зіграв він у європейському кіно — це роль у кінофільмі «Презирство» (фр. «Le Mépris»). Основні роботи:

  • «Трамвай «Бажання»,
  • «Острів скарбів»,
  • «Бетмен»,
  • «Військові ігри»,
  • «Кіборг-2»,
  • «Танго й Кеш»,
  • «Молоді стрільці»,
  • «Дракула»,
  • «Че!»,
  • «Desperados»,
  • «Марюз де Сад»,

Володар «Золотого глобуса», «Еммі», його тричі номінували на здобуття «Оскара», якого все ж отримав 1992 року за фільм «City Slickers». Під час процедури нагородження Джек приголомшив аудиторію віджиманням на одній руці і викликав бурхливі оплески присутніх своїми атлетичним здібностями в 72-річному віці.

Скориставшись в останньому кінофільмі комедійною славою та бравурною і неординарною поведінкою — під час церемонії нагородження, Джек Паланс знявся ще в кількох телекомедіях.

Найкраще акторові вдавались ролі ковбоїв та “поганих хлопців». Згодом зі славою “ковбоя номер один” він потрапив у музей спадщини ковбойських фільмів в Оклахома-сіті до списку національної слави Америки.

У 1996 видав книгу віршів «The Forest of Love» («Ліс любові»), ілюстровану власними працями. Того ж року вперше відвідав Україну та взяв участь у кінофестивалі «Молодість». Був головним диктором у фільмі «Між Гітлером і Сталіним: Україна у Другій світовій війні» (2003), створеному Українсько-канадського дослідно-документаційним центром (Торонто).

Пишався українським походженням: знав українську мову, історію, любив співати рідні пісні, виступав під час відкриття пам’ятника Шевченку у Вашингтоні. Брав активну участь в українському еміграційному житті Америки.

Був головою правління митецької благочинної фундації Hollywood Trident Foundation («Фундація Тризуба», 2002), яка надавала фінансову допомогу акторам і митцям, які демонстрували досягнення української культури (включно з кіномистецтвом) у світі.  Мрією його життя, як зізнався актор, гостюючи в Києві, була роль Тараса Бульби (її, як відомо, пощастило зіграти Юлові Бріннеру).

Крім акторської, інша творчість Джека Паланса була мало відома широкій громадськості аж до часу виходу в світ його збірки віршів «Ліс любові» (англ. «Forest of Love»,  1996). Збірку поезії супроводжували малюнки виконані автором. Джек Паланс почав малювати ще під час перебування в Римі в кінці 1950-х років і зібрав на своєму маєтку велику колекцію своїх та інших картин (близько 200 експонатів).

Джек Паланс був одружений двічі. Його перша дружина (1949–1966) — Вірджінія Бейкер, з якою мав трьох дітей: Голі (1950), Брук (1952) та Коді (1955–1998). Син Коді знімався разом з батьком, але помер від раку шкіри в 43-річному віці. Другий раз Джек одружився з Елейн Роджерз у травні 1987 року.

Помер 10 листопада 2006 року в своєму домі у Монтесіто, Каліфорнія, на 88-му році життя.

Джерела:

Винниченко І.І. ПАЛАГНЮК Володимир [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Palahniuk_Volodymyr (останній перегляд: 21.05.2019).

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2328 публікацій.

Залишити відповідь