П’ЯТНИЦЬКИЙ («КОЗАЦЬКИЙ») ЦВИНТАР | Кременець

11.07.2018 | Автор: | Категорія: Некрополі

У історичному місті Кременці, на невеличкому плато, що розташоване на схилі гори Черча (колишня назва Чернеча, від чернечого монастиря, котрий стояв на ній) знаходиться козацький цвинтар. Назва кладовища П’ятницьке є первісним і пов’язане із розташуванням там у XVI столітті церкви Святої Великомучениці Параскеви.

Вона згадується в люстрації від 1552 року в переліку п’яти церков міста Кременця:

  • Святого Спаса,
  • Святої Пречистої,
  • Воскресіння Христового,
  • Святого Миколая,
  • Святої П’ятниці

з власним священиком.

В люстрації від 1563 року згадується священик Никифор, якому було надано без плати два рента землі на подвір’я та два з половиною на город. Територія, на якій знаходилася церква, називалася Запоточчя, і була відділена від міста потоком Ірва.

Згадується вона і в акті від 18 лютого 1636 року в постанові польської урядової комісії про розподіл в Кременці церков між православними та греко-католиками, при чому П’ятницька залишалася за православними.

В документі зазначається, що прихожани жалілися на незручності підходу до церкви через крутизну схилу та просили дозволу про перенесення її на рівнину у передмістя Дубенське.  Комісія дала дозвіл та перенесення, і воно відбулося. На новому місці вона знаходилася до свого зруйнування.

Ще в період існування церкви на горі, на її подвір’ї ховали покійників, і на кінець XIX ст. це кладовище називали «П’ятенкою». На місці, де був престол церкви, стоїть дерев’яний хрест. Щорічно у вівторок Фоминої неділі здійснювалися проводи.

Саме кладовище розташовувалося «від окописька жидівського і гірської дороги до гори Черча. Перед цвинтарем церква П’ятницька». А отже на кінець XVIII століття воно займало набагато більшу територію ніж зараз.

Інша назва кладовища – «козацьке», пов’язане із подіями 1648 року, яке пов’язане зі штурмом Кременецького замку. Про це свідчить народна традиція та легенда.

Захопивши укріплення, козацько – селянські загони зазнали великих втрат. Цілий день українське воїнство та кременецький люд копали могили убитим товаришам, а на вечір, коли закінчилася панахида, уже сіло сонце. «Не годиться ховати героїв за пітьми, – сказав до козацтва Максим Кривоніс, – поховаємо їх удосвіта. А зараз пом’янімо побратимів наших і спочинемо». На ранок, коли козаки проснулися, то загиблих уже не знайшли, і тільки на місці домовин стояли довгими рядами сірі кам’яні хрести, а одна із могил була у формі бандури, на місці полеглого бандуриста Остапа, який керував підкопом фортечного муру.

Сам козацький характер кладовища має вагомі історичні підстави. Після переможної битви під Пилявцями війська повстанців рушили на Львів. Відповідно до рішення військової ради, основні козацькі сили здобували замки лише з ходу, а при активному опорі поляків облогу залишали на селянські загони.

Наприкінці вересня 1648р. від війська М.Кривоноса відокремився загін під проводом полковника Дзевалава та сотників Васильєва і Петра Костенка в кількості семи тисяч чоловік, який взяв фортецю в облогу. На допомогу козацтву прибув тритисячний селянський загін отамана Колодки, який за переказами був із села Підлісці. Діючи в околицях Луцька, він розгромив кілька менших замків та полишений поляками Луцьк, після чого підійшов до Кременця.

Існує кілька гіпотез щодо здобуття замку. За однією з них, міщани Кременця розповіли козакам про місце знаходження запасів пороху і селітри. Вночі зробили підкоп під стіною, де були розміщені ці склади, і висадили в повітря. Пролом у фортечному мурі дав змогу захопити замок.

За іншою гіпотезою військовий загін на службі у поляків, який складався з українців, домовився з повстанцями, і вночі відкрив ворота(ця версія підживлюється місцевою легендою про кобзаря з Підлісець Данила, який пробравшись у замок, зумів переконати воїнів – українців перейти до своїх).

Відсутність достовірних писемних свідчень змушує до певного аналізу даних гіпотез. Перша гіпотеза викликає певні сумніви: по – перше, на картинах та замальовках краєвидів Кременця 70-80 рр. XlX ст. чітко видно, що теперішніх великих розломів у стінах немає, вони з’явилися на ілюстраціях 20-тих рр. XX ст., коли були наміри розібрати стародавні споруди на будівельний матеріал.

Єдина сторона замку, яка слабо проглядається на замальовках знаходиться зі сторони гори Черчі. Можливо саме там і було здійснено козаками підкоп, враховуючи з того, що це було в дійсності найслабше місце у фортечних мурах.

Стосовно здачі фортеці частиною української залоги, це здається малоймовірно з огляду на повне недовір’я до українців зі сторони поляків, що могло потягнути за собою відсутність воїнів українців у замку як таких або, швидше всього, строгий контроль за ними.

Більш ймовірним виглядає співпраця замкової челяді із повстанцями, які в дійсності за попередньою домовленістю могли відкрити ворота або лаз(про їх існування свідчать дотепер збережені сліди замурованих ходів в стінах).

Як би там не було, після шеститижневих облог замок здобули, шляхетську залогу вирізали, городні пограбували і зруйнували, а «акти городські і обивательські до замкового колодязя викинули».

Сотники Василів і Петро Костенко гостювали в Кременці 10 тижнів, зайняті були грабунком міста, причому «усі сусідні села в попіл обернули.” З фортеці забрали гармати, запаси пороху і продовольства. Частково були зруйновані укріплення.

Наприкінці 1648р. Києво – Бельським шляхом поверталося через Кременець з Замостя до Києва козацьке військо. 1651р. через місто двічі проходили ворогуючі війська: спочатку з Тернополя на Берестечко козацькі, які кілька днів простояли табором на його околицях. А 14 липня прибув король Ян Казимир з посполитим рушенням.

Практично після цього активних військових дій в рамках національно – визвольної війни на території нашого краю не велося: все обмежувалося локальними діями. Надзвичайно активно саме козацький характер кладовища почали пропагувати у 30-х роках минулого століття, в умовах піднесення національної самосвідомості під польським пануванням.

Саме тоді на кладовищі знайдено могилу з написом «Сотник Войска Запорожского помер 1665г». Слід відмітити, що поодинокі поховання городових козаків відбувалися на П’ятницькому кладовищі ще, очевидно, з XVI століття, так як у люстрації за 1563 рік згадуються у місті козаки, як наприклад Василь Козак.

Наприкінці 80-х – початку 90-х років Товариство охорони пам’яток історії і культури під керівництвом заступника голови Заремби С. З. проводило дослідження кладовища без розкопок, піднімалися плити та хрести. Було знайдено козацьку люльку, підкови від козацьких чобіт, талісман – козацьке сердечко.

По надписі на одній плиті було встановлено напис церкви Парасковії, на іншій «Преподобний»(очевидно похований священик). Під плитою у вигляді великої бандури за їх версією поховано полкового бандуриста. Гіпотетично на кладовищі поховано до 500 козаків.

На основі польових досліджень встановлено: П’ятницьке кладовище знаходиться на високому пагорбу, практично нависаючи над центром міста під горою Черчою. Посередині знаходиться сучасний пам’ятник на честь козаків, загиблих під час штурму Кременецької фортеці.

Було нараховано 105 могил, як хрестів, так і надгробних плит. Три з них у формі бандур. Розташування могильних надгробків є несистематичне та немає чіткого планування. Більш густо могили знаходяться в центральній та південно – східній частині кладовища, а у західній переходять у окремі поховання.

Надписи на могилах виконані церковнослов’янською мовою та практично стерті. Досить багато хрестів на території кладовища розташовані практично одні біля одного. Виключаючи факт багатошарового поховання, коли покійника клали на місце попередньої могили, схиляємося до факту, що така щільність пов’язана із одночасними похованнями греко-католиків та православних у XVIII ст., коли православ’я було усунуто з релігійного життя краю.

Таким чином, спираючись на факти та результати дослідження, слід відмітити, що П’ятницьке кладовище є старим міщанським кременецьким кладовищем. Після штурму та захоплення Кременецького замку козацько – селянськими загонами на території кладовища були поховані загиблі козаки та селяни. Поховання козаків здійснювалися і в пізніший період часу, але основну їх частину становили городові, які були на службі у місцевої шляхти.

джерело

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2600 публікацій.

Залишити відповідь