МИРОВЕ | Шумський район | Тернопільська область

МИРОВЕ — село в Шумському районі Тернопільської області. Підпорядковане Кордишівській сільраді. Раніше називалося Голибіси. До Мирового приєднано хутір Березина. Розташоване на лівому березі р. Вілія (ліва притока Горині, басейн Прип’яті, сточище Дніпра), за 7 км від районного центру і за 25 км від найближчої залізничної станції Лепесівка. Територія – 1,48 кв. км. Дворів – 115. Населення – 429 осіб (2014). Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки часів Київської Русі (знайдено кам’яну форму для відливу скляних браслетів). Перша письмова згадка – 1513 р., коли польський король Сиґізмунд І надав Голибіси Богушеві Боговитину.

Леґенда про походження назви села Голибіси зафіксована у 19 ст.: селянка Осадчиха, оселившись на тому місці, де тепер село, заснувала хутір. Коли вона померла, її поховали недалеко від цього хутора, майном заволоділи родичі. І ось цим родичам почала з’являтися ночами Осадчиха – гола й кивати їм головою. Тоді забобонні селяни викопали її з могили, відрубали їй голову і знову закопали. Але вона не переставала їм з’являтися, тримаючи відрубану голову в руках і кидаючи її на них.

Назва Мирове – данина періоду так званої боротьби СРСР за мир. Упродовж майже всього 16 ст. село належало родині Боговитинів. Від 15 грудня 1605 р. – Михайлові Вишневецькому. 1657 р. і 1676 р. Голибіси потерпіли від нападів татар.

У 1703 р. власник – Януш-Антоній Вишневецький. 1770 р. побудовано церкву святого Архистратига Михаїла, що функціонувала як православна (збереглася донині, унікальна пам’ятка дерев’яної архітектури); 1880 р. храмовий ансамбль доповнено трьох’ярусною дзвіницею (на ній було 5 дзвонів).

У 1854 р. с. Голибіси передано у власність Павла Ситнікова та його дружини Емілії Антонівни (з роду Пайкуль). Після 1861 р. власником став старший син Ситнікових – Костянтин. На початку 1880-х рр. у Голибісах нараховувалося 58 дворів, 455 жителів.

11 листопада 1886 р. з ініціативи тодішнього місцевого священика Олександра Савлучинського відкрито однокласну церковно-приходську школу. У 1911 р. збудоване нове приміщення для школи.

Від 1912 р. власником села став Олександр Янченко, який доклав чимало зусиль для поширення освіти серед місцевих селян. Наприкінці Першої світової війни в селі з’явився поранений офіцер російської армії Остроухов, який згодом став зятем Олександра Янченка і власником маєтку дружини. В Армії УНР під орудою Симона Петлюри протягом 1918–1920 рр. служили:

  • Павло Бабій,
  • Костянтин Матвіюк (1899–1944),
  • Василь Рижук (1900 р. н.),
  • Василь Синиця,
  • Іван Швець.

Із другої половини 1920-х рр. діяла хата-читальня “Просвіти”. 30 серпня 1931 р. відкрито кооперативний дім.1928 р. селяни підтримали українську соціалрадикальну партію й обрали послом польського сейму Семена Жука – уродженця с. Боложівка.

Від вересня 1939 р. село – під радянською владою. Від початку липня 1941 р. до 2 березня 1944 р. село – під нацистською окупацією; нацисти вивозили на примусові роботи до Німеччини юнаків та дівчат, серед них – Іван Ткачук.

У національно-визвольній боротьбі ОУН і УПА брали участь 132 особи, серед них:

  • Ілля (1927 р. н.), Лідія (1924 р. н.) та Олександр (1916 р. н.) Бабії,
  • Іван (1921–1944), Іван (1921–1946) Дмитришини,
  • Палагея (1928 р. н.), Антін (1927 р. н.) і Никандир (1919–1944) Липові,
  • Федір Матвіюк (1927–1944),
  • Дмитро Павлюк (1918–1946),
  • Семен Пархом’юк (1907–1945),
  • Сергій Поліщук (1929–1944),
  • Василь (1913–1944) і Семен (1910–1944) Семенюки,
  • Андрій (1910–1946), Герасим (1923–1946) і Григорій (1915–1946) Синиці,
  • Анатолій (1925–1945) і Михайло (1912–1945) Скібіцькі,
  • Андрій (1895–1945), Андрій (1922–1944) і Кіндрат (1924–1950) Ткачуки,
  • Петро Федорук (1922–1944),
  • Самійло Фінічук (р. н. невід.–1941),
  • Аркадій (1907–1944), Григорій (1915–1946) і Микола (1922–1945) Шафаруки,
  • Іван Швець (1923–1945),
  • Олександр Шергей (1922–1946),
  • Роман Шмирук (1924–1944),
  • Матвій Яворський (1930 р. н.).

За радянської влади репресовано 56 сільських родин. Із мобілізованих на фронти німецько-радянської війни чоловіків 4 загинуло, 14 пропало безвісти. У 1950-х рр. Мирове було бригадним селом колгоспу с. Кордишів.

Нині земельні паї селян орендує ТзОВ «Аграрія». Діють клуб, бібліотека, фельдшерський пункт, торгові заклади. У Мировому народився

  • поет, прозаїк, публіцист, громадський діяч Степан Бабій (1940 р. н.),
  • доктор історичних наук, громадська діячка Галина Стародубець (1964 р. н.).

Галина Стародубець видала книжку «Мирове – село Голибіси» (Житомир, 2011 р.).


БЕРЕЗИНА – хутір, приєднаний до с. Мирове. У роки національно-визвольних змагань загинув вояк УПА Степан Семенюк – уродженець с. Голибіси (нині Мирове).

Джерела:

Фарина, І. Мирове [Текст] / І. Фарина, І. Федечко // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 572—573 : фот.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2788 публікацій.

Залишити відповідь