Микола МАЛІБОРСЬКИЙ, композитор, диригент, педагог

08.12.2015 | Автор: | Категорія: Діячі культури й мистецтва

mykola-maliborsky

Микола МАЛІБОРСЬКИЙ (1915 – 2011), композитор, диригент, педагог

18 грудня 2015 року минає 100 років від дня народження уродженця Вишгородка, відомого композитора, диригента, музикознавця й педагога Миколи Маліборського.

Закінчив школу хорового диригування в Кременці, Ужгородське музичне училище, Львівську консерваторію. У творчому доробку: хорові, церковні твори, солоспіви, пісні для дітей на слова українських поетів, зокрема Тараса Шевченка й власні.

Народився Микола Маліборський 18 грудня 1915 року у Вишгородку, колись славному містечку Вигошев, яке згадується ще в Іпатіївському літописі (1152).

У 20-30-х роках ХХ століття був тут ринок з ратушею..; нижче за річкою – Торговиця; над нею на пагорбі – Замчисько; на Замчиську – церква і цвинтар. До ринку прилягала гарно розмальована синагога – гордість єврейського населення, власників крамниць, кравців, столярів. Під ринком тягнулися великі льохи, про які між людьми ходили фантастичні легенди. Одним словом – місто.

Дитячі роки згадував як щось світле, добре, миле серцю. Проте в багатодітній родині пам’ятають, що таке нескінченні латки на штанцях, босі, порепані до самих морозів ноги та ще багато чого…”.

Батько, “Василь Іванович – високий на зріст, був людиною мирною, скромною, чесною, працьовитою, з почуттям особистої гідності господаря-хлібороба. Був у нього ще один заробіток – їздив узимку до Збаража, Кременця, Тернополя за товарами для крамниць; возив до залізниці в села Карначівка та Максимівка мішки… з усім, що родили чорноземні вижгородецькі поля та поля навколишніх сіл.”

Мати. Завжди щось робили з самого ранку й до пізньої ночі… Ніколи не підвищила голосу і ні разу за своє життя нікого не вдарила. Переживала за всіх: від найменших до старших і переживати було за кого й за що. Знала багато пісень, але співала їх не в гурті, а тихенько сама.

Школа, в яку пішов восени 1923 року. На другий чи третій день навчання познайомились з новою вчителькою, що викладала українську мову.

“Тоді ще ніхто не знав про страшну і ганебну моду “звільнятися від вивчення рідної мови” – українську мову вивчали всі і знали всі…“.

Давня, невідомо коли й ким побудована чи то католицький костьол чи лютеранська кірха, а на початку ХХ століття – церква. Громада на зібрані кошти реставрувала запущену споруду, а почаївські чи київські іконописці зробили розпис іконостасу та стін.

З цією спорудою й пов’язані постійні інциденти селян з польською владою, аж поки у 1936 році волинський воєвода Генрих Юзефський наказом повернув будівлю польським мешканцям Вишгородка, зобов’язавши їх відреставрувати стареньку церкву на Замчиську для українського населення.

Читальня “Просвіти”. Ніяких коштів, ні штату не було. У святкові дні приходило багато людей – взяти книжку, поговорити, поспівати, потанцювати. Окрім довільних дискусій визначались й години за розкладом, як от:

  • з 12 до 13 год. – Міжнародні вісті.
  • З 13 до 14 год. – З історії України.
  • З 14 до 15 год. – Поезія.
  • З 15 до 16 год – Гашек “Пригоди бравого вояки Швейка…”.D1Z8YDvMlu8

У читальні гуртом співали пісень, а часто вона перетворювалась в імпровізовану сцену, танцювальний майданчик. Треба було бачити, як поважні громадяни йшли в присідки, підстрибували аж до стелі і виробляли такі “коліна”, що сам Павло Вірський поаплодував би їм.

Років з 9-10 Микола Маліборський був учасником місцевого церковного хору, що славився на всю околицю. Хор під керуванням Данила Сильвестровича Білого крім церковних піснеспівів, розучував колядки, щедрівки, інші народні пісні.

На початку 30-х років появився у Вишгородку Народний дім з просторим залом і сценою. Так появився просвітянський драматичний гурток, де, зокрема, ставили «Запорожця за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського. Хлопець знав цю оперу на пам’ять.

ПЗ 1932 по 1934 рік навчався у Кременецькій 2-річній школі хорового співу. Після закінчення працював у різних селах, що нині входять до Рівненської, Волинської й Тернопільської областей.

Така “непосидючість” була викликана радше тим, що старався, приїхавши на нове місце роботи, не лише опікуватися церковним хором, а й створювати драматичні чи хорові колективи, проводити Шевченківські вечори. За це викликали до поліції й звинувачували в тому, що “підбурює народ”.

З приходом більшовиків у  1939-му, Миколу Маліборського навіть висунули делегатом на Народні з
бори до м. Львова, але згодом знайшли “кращу кандидатуру”.  Проте у Львові він все-таки побував – приїхав вступати до тутешнього вищого музичного інституту ім. М. Лисенка. Провчився рік і … 18 травня 1940 року о 10 годині ранку його викликали до заступника директора консерваторії Брескіна.  З кабінету вийшов у супроводі двох незнайомих товаришів…

8 років ув’язнення та стільки ж років заслання. Здавалося, що воркутинська шахта стане його останнім прихистком, але… згодом “контра” Маліборський очолив ансамбль пісні й танцю ВО “Воркутавугілля”.

На поселення був відправлений в казахські степи. До 1950 року працював у Приішимському радгоспі (с. Розгульне Рузаєвського району). В 1950-1955 роках – художнім керівником Рузаєвського районного будинку культури. 3 жовтня 1955 року реабілітований.  Поріг батьківської хати у Вишгородку переступив 6 січня 1956-го.

11 квітня 1991 року отримав підтвердження реабілітації як “жертви переслідувань, що мали місце в період 30-40-х і на початку 50-х років”.

Повернувшись на Україну, невдовзі переїхав до брата в Ужгород. Там закінчив музичне училище, Львівську консерваторію, захистив кандидатську дисертацію… 38 років викладав у вузах Рівного, Вінниці та Сум.

Микола Васильович є автором більшеimg_1805898428_200x2000 30 хорових творів, зокрема на слова Тараса Шевченка, Лесі Українки та власні тексти.

Ще за життя видано його “Хорові твори” (Тернопіль, 2000) та збірка поезій “До рідних берегів” (Тернопіль, 2010). Авторські спогади “Епізоди з автобіографії”вийшли друком уже в 2012.

Помер Микола Васильович 2 лютого 2011 року. Похований у с. Дружбі Теребовлянського району на Тернопільщині.

Джерела:

Маліборський, М. До рідних берегів  [Текст] : поезія / М. Маліборський. — Тернопіль: Воля, 2010. — 76 с.

Маліборський, М. В. Епізоди з автобіографії  [Текст] : спогади / М. В. Маліборський. — Тернопіль: Навч. книга — Богдан, 2012. — 160 с.

Маліборський, М. Хорові твори  [Текст]  / М. Маліборський. — Тернопіль: Горлиця, 2000. — 72 с.

***

Маліборський, М. Не робіть рідну землю товаром [Текст] : поезія / М. Маліборський // Вільне життя плюс. — 2011. — 1 лип. — С. 5. — (Написано для нас).

***

Коропецька, У. Із висоти прожитих літ  [Текст] : [про поет. зб. «До рідних берегів» М. Маліборського] / У. Коропецька // Літературний Тернопіль. — 2010. — № 3. — С. 98. — (Слово до небайдужих).

Хома, О. «У мене був великий шанс перепливти через Ла-Манш» [Текст] : [про творч. шлях комп., диригента М. Маліборського; аналіз зб. віршів «До рідних берегів»] / О. Хома // Свобода. — 2010. — 4 черв. — С. 8. — (Варто прочитати).

Шот, М. Хто почує думу сільського музики? [Текст] : [жит. і творч. шлях відомого комп., диригента М. Маліборського] / М. Шот // Вільне життя. — 2008. — 5 груд. — С. 8 : фотогр. — (Гість сторінки).

***

Дем’янова, І. Маліборський Микола Васильович (18.12.1915, с. Вишгородок, нині Лановец. р-ну) — композитор, музикознавець, педагог, хоровий диригент  [Текст]  / І. Дем’янова, Г. Моліцька // Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль, 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 448.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2517 публікацій.

Залишити відповідь