Микола ГОРБАЛЬ: співзвучність часу

ГОРБАЛЬ Микола Андрійович (10.09.1940 (за паспортом 06.05.1941), с. Волівець Горлицького повіту Краківського воєводства, Польща), музикант, поет, правозахисник, член УГС, громадський і політичний діяч.

Під час депортації українців Польщі (1945-1947) провівши рік на Харківщині, родина Горбалів потрапила в с. Летяче Заліщицького району Тернопільської області.

Житлом для багатодітної родини стала колишня польська стайня. Місцеву школу Микола закінчив у 1957.  У 1961 році помер батько. Навчався на музичному відділі Чортківського педучилища. В період з 1968 по 1969 рік був студентом музично-педагогічного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного інституту. У 1969 році перевівся на заочне відділення Івано-Франківського педагогічного інституту.

З вересня 1963 працював учителем музики в м. Борщів Тернопільської обл. З 1970-го — вчитель естетики Борщівського технікуму механізації, керував молодіжним ансамблем.  20 листопада 1970 року затриманий КДБ у Тернополі і 24 листопада цього ж року заарештований за звинуваченням у проведенні “антирадянської агітації і пропаганди”.

Йому інкримінували розповсюдження самвидавівської поеми “Дума”, в якій Радянський Союз зображався як тоталітарна держава, а Україна як колонія. У квітні 1971 року Тернопільський обласний суд засудив Миколу Горбаля  за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 років позбавлення волі і 2 років заслання.

Покарання відбував у колоніях Мордовії та Пермської області. В ув’язненні написав збірку віршів “Дні і ночі”. Окрім того, за свідченням Семена Глузмана Микола Горбаль разом з З. Антонюком виконували обов’язки “громадських писарів”:

“Доки наші наглядачі-чекісти натхненно боролися з присутністю в зоні зимової білизни та пружинних механічних бритв (“Не положено!”), тихі і зовні спокійні до байдужости Антонюк і Горбаль обкладалися безліччю книг та журналів і… писали, писали, писали.

Їхні “ксиви” несли світові іформацію про людей зони, її життя. І це була страшна зброя. Десятки, сотні тисяч чекістів і їхніх стукачів вишукували крамолу на волі, саджали до тюрем, таборів і психіатричних лікарень, а тут, у найпотойбічнішому місці цілковитої неволі й ізоляції писали Самвидав!”.  © Семен Глузман

16 листопада 1975 року був етапований на заслання в с. Парабель Томської області. Працював кочегаром, жив у вагончику. Неймовірно, але факт, але домігся навіть двотижневої відпустки. Усупереч заборонам дорогою додому зустрівся в Москві з О.Гінзбурґом, П. Григоренком, І. Нудель, у Києві з Л. Світличною.

Там же, в Парабелі, Миколі Горбалю пропонували роботу й житло під кінець заслання, проте… 24 червня 1977 року, знаючи про початок розгрому Української Гельсінкської Спілки, він їде в Київ, щоби вступити до неї. Цікава тут співзвучність з визначенням Дмитра Донцова ознак шляхетності –  гордість, нескореність, чесність, визнання закону вищої моральної сили над собою, віра в Бога, відвага.

Після арештів , незважаючи на обшуки, Микола Горбаль залишився чи не єдиним правозахисником не за ґратами, допомагав репресованим та їхнім родинам. Нового арешту чекати довелось не довго – 23 жовтня 1977 року.  21 січня 1980 року – суд і 5 років позбавлення волі в таборі суворого режиму.

23 жовтня 1984 року був етапований до Миколаївського СІЗО, де за добу до закінчення терміну йому пред’явили ордер на арешт, підписаний 10 жовтня 1984, за звинуваченням у “розповсюдженні наклепницьких вигадок, які паплюжать радянський державний і суспільний лад”.

“Хтось вивчав мови, хтось писав вірші, хтось нескінченно аналізував вголос газетні новини… У Горбаля був інший розпорядок дня. Віддавши батьківщині-мачусі щоденні 8 годин підневільної праці, він сідав писати. В умовах постійного нагляду, ризикуючи отримати новий термін, він писав правду про те, що є Архіпелаг Гулаг епохи Брежнєва”. © Семен Глузман. Як я став українцем.

Новий вирок – 8 років у таборі особливо суворого режиму та 3 роки заслання. Слідчі робили спробу схилити в’язня до покаяння і співпраці і тим купити собі свободу, та отримали тверду відмову. Микола Горбаль, як «особливо небезпечний рецидивіст», опинився в с. Кучино Пермської обл., де відбували покарання Василь Стус, Василь Овсієнко, Семен Скалич.

12 серпня 1988 року викликають з речами мене, Миколу Горбаля та Івана Кандибу. Які наші речі? Щось із білизни, а решта – книги. Речей не можна мати більше 50 кг, тим паче на етапі. Дві третини книг мені довелося залишити. Зек завжди напоготові до етапу: я книги заздалегідь відповідно поділив, що оцю торбу беру, а цю лишаю, потім домагатимуся, щоб їх мені прислали (ніхто їх не прислав). Три дні тримають нас у кімнаті побачень. Здогадуємося, що йдеться про звільнення…“.  ©  Василь Овсієнко

Богдана Горбаля звільнили 23 серпня 1988 року. Загальний термін ув’язнення — 16 років. З вересня 1988 року був секретарем Виконкому УГС, головою Київської організації УРП, депутатом Київської міськради (1990-1994).  У 1993 році забрав маму і брата Богдана до Києва.  Тоді ж працював редактором “Укртелефільму”. У 1994 році обраний народним депутатом України. У 1999 році створив Благодійний фонд “Галерея Богдана“. Член Міжнародного ПЕН-клубу з 1986.

За “визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність” нагороджений орденами “За заслуги” III ст. (2005)  “За мужність” I ст. (2006) , “Орденом Свободи” (2009). Лауреат премії ім В. Стуса (1992). Перу Миколи Андрійовича належать: збірка поезій “Деталі піщаного годинника”, книга спогадів “Один із шістдесяти” (2001), численні публікації і навіть роман.

Ще в ХХ столітті етнограф та етнолог Лев Гумільов зауважив, що формування нації завжди пов’язане з наявністю в етносі критичної маси пасіонаріїв – осіб з непоборним внутрішнім прагненням рішучості та небайдужості змінити оточення.

При чому досягнення наміченої мети вони ставлять вище свого життя, тобто придушують у собі інстинкт самозбереження. Саме вони, ламаючи стереотипи та інертність оточення і суспільства, формують нові етноси, нові нації, нові держави.

На сторінках роману “Повернення” Микола Горбаль пише “про три дощі, пророчих три дощі. Перший дощ – дощ спокути. Україна вже пройшла його. Зараз ми маємо час очищення. І третій час благодаті Божої, це – дощ благодаті Божої, який буде. Так що все буде добре…”.

Джерела:

Горбаль. Деталі піщаного годинника [Текст] : зб. поезій і пісень. Київ, 1992.

Горбаль, М. Місто уповільненої дії [Текст] / М. Горбаль // Сучасність. – 2004. – № 1. – С. 140-144.

Майданович, Т. На вівтар України [Текст] : вірші / Т. Майданович; Передм. М. Горбаль // Дніпро. – 2001. – № 3-4. – С. 38 – 40.

Горбаль, М. Руський ліхтар, або Небо лемків [Текст] / М. Горбаль // Вітчизна. – 2005. – № 1-2. – С. 148-150.

Горбаль, М. [Вибрані вірші. Коротка біографія] [Текст] / М. Горбаль // Поезія із-за грат . – Київ, 2012. – С. 205-218.

Довгошия, П. “Повернення” Миколи Горбаля [Текст] / П. Довгошия // Літературна Україна. – 2015. – № 35 (17 верес.). – С. 5

Кучер, Н. Микола Горбаль. Повернення [Текст] / Наталя Кучер // Наша Віра. –  2016. – № 1 (січ.). – С. 14-15.

Стус, В. Лист на захист Миколи Горбаля [Електронний ресурс] / Василь Стус // Разом: громадське об’єднання. – Режим доступу: http://together.lviv.ua/index.php?id=1345, вільний.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2330 публікацій.

Залишити відповідь