Михайло Грушевський і Тернопільщина

28.09.2016 | Автор: | Категорія: Історія регіону
ГРУШЕВСЬКИЙ Михайло Сергійович (29.09.1866, м. Холм, нині Хелм, Польща – 24.11.1934, м. Кисловодськ, нині РФ; похований у м. Києві) – історик, державно-політичний діяч, публіцист, письменник, організатор науки.

Різнопланові зв’язки М. С. Грушевського з Тернопільщиною. Тут народилася його дружина М.-І. Грушевська; вінчалося подружжя у травні 1896 року в містечку Скала (нині смт Скала-Подільська Борщівського району), де жила рідна сестра нареченої. Михайло Грушевський дуже часто відвідував Тернопільщину й інколи ці відвідини тривали по декілька тижнів.

У Борщеві Грушевський відвідував читальню “Просвіти”, подарував їй книги; в грудні 1902 виступав на народному вічу. На початку ХХ ст. Грушевські часто гостювали в с. Богданівка (нині Підволочиського району) в священика С. Вояковського — брата Марії.

У Тернополі М. С. Грушевський відвідував дім матері своєї дружини К. Вояковської, а також адвоката С. Даниловича. Востаннє на Тернопільщині Михайло Сергійович перебував у кінці березня 1919 року перед від’їздом за кордон.

Говорячи про М. Грушевського і Тернопільщину, слід також пам’ятати, що він своїми працями вніс значний вклад у висвітлення історичного минулого Тернопільського краю. Високої оцінки заслуговують його зусилля по вихованню молодого покоління науковців, серед яких було немало вихідців з Тернопільщини – М. Кордуба (1876-1948), І. Джиджора (1880-1919), З. Кузеля (1882-1952),  Б. Барвінський (1880-1962), М. Чубатий (1889-1975) та інші. Окремі з них згодом залишать спогади про свого вчителя.

Священик с. Довжанка (нині Тернопільського району) П. Білинський у 1896 році передав ученому два цінних рукописи народних пісень 18 ст., які той опублікував у “Записках НТШ”.

Грушевський був особисто знайомий з цілим рядом політичних і культурно-освітніх діячів, що народилися на Тернопільщині, й відігравали важливу роль в житті Галичини кінця XIX — першої чверті XX ст. З окремими підтримував тісні і довготривалі зв’язки.

Показовими в цьому плані можуть бути стосунки М. Грушевського з О. Роздольським та згадуваним вище І. Джиджорою. Коли в 1913 році розгорівся конфлікт між Грушевським і окремими членами НТШ, саме вони разом з М. Мочульським виступили на захист вченого, спростувавши несправедливі звинувачення на його адресу в колективній статті “В обороні правди”.

Згодом, під час Першої світової війни, життєві стежки М. Грушевського і О. Роздольського знову зійдуться. В 1914 році в пошуках фольклорно-етнографічних матеріалів О. Роздольський опинився на Чернігівщині і з початком війни, як австрійський підданий, був відправлений на тимчасове проживання в Уральськ, а через деякий час у Симбірськ. Сюди ж відбувати заслання було етаповано і М. Грушевського, а через деякий час обидва вчені своє в’язниче життя продовжували в Казані.

Зв’язки М. Грушевського з О. Роздольським не переривались і після заслання. Коли Грушевський очолював в Українській Академії Наук численні комісії і секції, у 1926 році до складу Етнографічної комісії був введений і О. Роздольський.

В кінці 1918 року І. Джиджора серйозно захворів і приїхав до родичів у с.Голгоче на Підгаєччині. Дізнавшись про це, Грушевський, який тільки що, десь наприкінці березня 1919 р., прибув до Праги, надсилав одну за одною телеграми, щоб викликати його на лікування, не відаючи, що до смерті учня залишились лічені дні. У березні 1930 року в Києві з ініціативи М. Грушевського відбулося засідання Комісії Західної України для вшанування пам’яті І. Джиджори у зв’язку з 50-річчям від дня його народження та 10-літтям з дня смерті.

Історична секція Всеукраїнської Академії Наук (далі ВУАН) упорядкувала і видала окремим 36-м томом збірку його історичних праць під назвою “Україна в першій половині XVIII віку. Розвідки і замітки”. Передмову до цієї книги написав академік М. Грушевський.

Плідним було листування М. Грушевського з багатьма вихідцями з Тернопільщини. За неповними даними, тільки з М.Кордубою воно тривало понад 30 років (з 1894 по 1927 рік). Особливе довір’я у Грушевського було до уродженця Тернопільщини і довголітнього пастора Української Пресвітерської Церкви в Ньюарку (США) Василя Кузіва (1887-1958 рр.).

Перебуваючи на еміграції, Грушевський в 1923 році в одному з своїх листів навіть просив його у випадку своєї смерті взяти під свою опіку дружину і доньку. Він вважав В. Кузіва в Америці і К. Студинського в Галичині найвірнішими і найдовіренішими своїми особами.

Варто лише нагадати, що із трьох галичан першими, удостоєними звання академіків в УРСР, після повернення Грушевського в 1924 році до Києва, були всі вихідцями з Тернопільщини — етнограф В. Гнатюк (1871-1926), біохімік І. Горбачевський (1854-1942) та енциклопедист із світовим іменем К. Студинський (1868-1941?).

Саме завдяки Грушевському В.Гнатюк упродовж довгих років обіймав посаду секретаря НТШ. Не хто інший, а Грушевський у некролозі, опублікованому у 1926 році в журналі “Україна” (книга VI), назвав В.Гнатюка винятковою особистістю.

Через внутрішні тертя і непорозуміння з багатьма галицькими діячами в політичному і науковому аспектах Грушевський приймає восени 1914 року остаточне рішення: перейти на працю до Києва. Тим більше, що саме закінчувалася його 20-річна служба у Львівському університеті. Це давало йому можливість оформитись на пенсію. Однак, не так сталося, як гадалося.

У липні 1914 року вибухнула Перша світова війна, яка застала сім’ю Грушевських у Криворівні на Гуцульщині, де, починаючи від 1902 року, вони постійно проводили свої літні канікули. Щоб уникнути розправи, Грушевський із сім’єю перебирається спочатку до Відня, а звідти, в середині листопада, через Італію прибуває у Київ. Та на волі пробув він лише чотири дні. Його звинувачують у “австрофільстві” й допомозі в організації у Галичині легіону Українських Січових стрільців.

Після 4-місячного ув’язнення в лук’янівській тюрмі висилають під нагляд Симбірської поліції. Згодом переводять у Казань, а відтак до Москви. В’язничі стежки свого чоловіка разом з донькою мужньо долає і Марія Вояковська, за якою, до речі, також був встановлений нагляд поліції. В Київ Грушевський повернувся з початком лютневої революції 1917 року як заочно обраний Голова Української Центральної Ради, а вже 14 березня 1917 р. за старим стилем очолив Центральну Раду.

Останнє засідання Ради відбулося 29 квітня 1918 року і на ньому професора Грушевського було обрано Президентом Української Народної Республіки і того ж самого дня замість УНР було проголошено Українську Державу на чолі з гетьманом П. Скоропадським. За гетьманату сім’я Грушевських живе у Києві “інкогніто”, часто міняючи місце проживання. В цей період Грушевський повністю відмовляється від громадсько-політичної діяльності і всеціло віддається літературно-науковій праці.

Воєнні події того часу змушують Грушевських вже в березні цього ж року з Кам’янця-Подільського переїхати спочатку до Станіславова, Стрия. Згодом Грушевських чекало п’ятирічне еміграційне життя: Женева, Прага, передмістя Відня — Баден, недовго Грушевський перебував також в Берліні, Парижі.

На еміграції вчений продовжує інтенсивну наукову і політичну працю. Стає ініціатором створення в Женеві Українського Соціологічного інституту, який в короткому часі розгорнув жваву видавничу діяльність. Одночасно працює над створенням періодичних видань, співпрацює в україномовній американській та канадській пресі.

У цей час сім’я живе виключно на гроші, виручені від розпродажу книжок. Найкращий заробіток могла дати Америка. Тому й зав’язалася тоді переписка з уродженцем Тернопільщини Т.Починком і його товаришами. З листування ясно видно, що Грушевський рішуче виступав проти перебування українців за кордоном, хоч і припускав можливість перебування на еміграції тих, хто не може повернутися додому. У такому разі ці люди повинні працювати “для добра народу”.

Деякий час Грушевський вагається між іншими двома пропозиціями: переїздом до Львова чи Києва, де, на його думку, були прекрасні можливості для наукової праці. Врешті, вчений приймає рішення повернутися все ж таки у Київ.  Прибувши на початку березня 1924 року Києва, Грушевський взявся до розбудови історичної секції ВУАН. Тривало це не довго, на початку 1931 року пройшли арешти колишніх політичних однодумців Грушевськського з  часів  Української  Центральної  Ради. Звинувачення були знайомі – приналежність до Українського   Національного   Центру, нібито очолюваного Грушевським.

Ще до того фактично були знищені  майже всі наукові установ, створені вченим упродовж 1924-х років,    та    започатковано    арешти його співробітників та учнів. Самого Грушевського “обдарували” в 1929 році званням академіка АН СРСР й відправили у так зване “відрядження” в Москву.

З дочкою Катериною він виїхав туди 7 березня 1931 року а вже 23 березня був заарештований і відправлений на допити до Харкова. Не маючи змоги зломити Грушевського морально і щоб не викликати обурення світової громадськості беззаконнями в СРСР, ГПУ вирішило надати його смерті природних форм. Т. Зінько писав, що Михайло Грушевський “у 1934 році, перебуваючи на лікуванні в Кисловодську, захворів.

Марія Сильвестрівна дала знати до Києва домашньому лікарю, щоб негайно приїхав до Кисловодська. Але місцеві опікуни негайно поклали його в лікарню на операцію і там заанестезували так, що він помер”. 29 листопада його було поховано на Байковому цвинтарі в Києві з великими почестями за рахунок держави. Його дружині призначено персональну пенсію, сім’ю звільнено від податків, виявлено співчуття…

Незважаючи на те, що М. Грушевський перед смертю просив дружину у випадку, якщо з ним щось трапиться, зараз же їхати до Галичини і не залишатися у більшовиків, Марія Сильвестрівна після арешту доньки все ще надіялася її побачити, а тому не покидала Києва до останніх днів життя. У слідчій справі Катерини Грушевської чиєюсь рукою зроблено запис, що згідно з повідомленням із Темлагу вона померла 30 березня 1943 року.

З настанням т. зв. “хрущовської відлиги” Ольга Олександрівна Грушевська 10.02.1958 року звернулася із заявою про перегляд слідчої справи Катерини Грушевської. 30 липня 1959 року справу на К. Грушевську було “припинено за відсутністю складу злочину”. Ось така вона біографія, одного роду і цілого народу.

Джерела

Мельничук, Б. Пам’ятає Скала Грушевського  [Текст]  : Минуло 140 років від дня народження історика і державного діяча / Б. Мельничук, В. Уніят // Свобода. 2006. 30 верес. С. 6.

Пиндус, Б. ГРУШЕВСЬКИЙ Михайло Сергійович [Текст] / Б. Пиндус // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. Тернопіль, 2004.  Т. 1 : А — Й.  С. 425-426 с.

Пиндус, Б. Особисті та родинні сторони життя сімейства Грушевських і їх зв’язки з Тернопільщиною  [Текст] / Б. Пиндус // Тернопілля ’96 : регіональний річник. Тернопіль, 1996. С. 171-186.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2617 публікацій.

Коментарі (1)

  1. Дякую за цікаву та змістовну статтю!

Залишити відповідь