Музичка Андрій Васильович

Музичка Андрій Васильович (06.12.1886, с. Доброводи, нині Збаразького району — 08.09. 1966, м. Семипалатинськ, Казахська РСР, нині Семей, Казахстан) — історик літератури, професор Одеського інституту народної освіти, дослідник нової української літератури.

Народився 6 грудня 1886 р. у селі Добриводи Збаразького повіту в селянській родині. Після закінчення сільської школи навчався в Збаразькій гімназії Закінчив  Тернопільську гімназію, а згодом на історико-філологічний факультет Львівського університету.

Після закінчення Львівського університету в 1911 – 1918 рр. викладав латинську та грецьку мови у гімназіях Тернополя, брав участь у роботі українських громадських організацій «Січ» та «Просвіта».

Початок першої Світової війни та посилення українського національно-визвольного руху застали його в Тернополі, де Андрій Васильович працював викладачем у гімназії ім. Франца – Йосифа І. Впродовж 1914-1917 років Андрій Музичка був активним учасником національно-визвольних змагань.

Восени 1918 року бере участь у підготовці та практичному здійсненні Листопадового чину. Так, передбачаючи активізацію польських військових частин і напівофіційних формувань у разі проголошення української Республіки у Східній Галичині, вчителі гімназії Андрій Музичка та Семен Сидоряк розіслали старших учнів по рідних селах, щоб «організували озброєних хлопців і йшли на Тернопіль».

Захід був вдалим, і в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року Музичка зі своїми учнями та сільським ополченням роззброїли тернопільську жандармерію, тоді, як і інша група учнів розвішувала в місті українські національні прапори.

Разом з Петром Карманським був обраний делегатом від Тернополя до Української Національної Ради Західноукраїнської Народної Республіки. Був членом Тернопільської повітової ради, де П. Карманський був головою. Радянськими джерелами ця діяльність була сфальшованою та представленою як «участь А. Музички у встановленні більшовицької влади».

Зголом вступив до Української галицької армії, був чотовим, потім сотником. Восени 1919 р. він входив до складу «вінницького» Ревкому УГА. Поки що не встановлено, коли і як А. Музичка прибув до Одеси. Від 1920 до 1930 рр. він був професором Одеського інституту народної освіти, викладав українську літературу. В інституті він також керував бібліографічним гуртком.

Паралельно з викладанням займався науковою роботою як

  • член Одеської комісії краєзнавства;
  • член Одеського наукового товариства при УАН (1926 – 1930);
  • штатний співробітник Комісії для видання пам’яток новітнього українського письменства ВУАН (1927 – 1928).

В 1925 р. Вища атестаційна комісія України надала йому звання професора. В 1927 р. він брав участь у нараді над проектом нового українського правопису, яка проводилась у Харкові.

На початку 1931 р. стаття А. Музички у збірнику «Коцюбинський» викликала погромну «рецензію» Г. Ткаченка, який звинувачував автора у демонстративному ігноруванні марксистського методу.

27 квітня 1931 р. Одеський відділ ДПУ заарештував А. В. Музичку і висунув йому звинувачення за статтею 54-11 КК УРСР. Звинувачення – участь у контрреволюційній змові, плановане покарання – 5 років ув’язнення в таборах.

Слідство тривало понад 10 місяців, і 5 березня 1932 р. Судова трійка при ДПУ УРСР ухвалила звільнити його з-під варти, заборонивши проживати в Українській РСР та ще 11 регіонах Радянського Союзу протягом трьох років

Таким чином, повідомлення, що А.Музичка відбув 5 років заслання, не відповідають дійсності. Насправді він отримав т.зв. «мінус», тобто висилку. Це було найменше з усіх можливих покарань – просто відпустити невинну людину на волю злочинна радянська влада ніяк не могла.

Поки що не відомо, чому він опинився саме в Казахстані і що він робив з 1932 по 1942 роки. В 1942 р. він працював у Кзил-Ординському педагогічному інституті; в статті 1955 р. він підписався як старший викладач кафедри російської літератури Семипалатинського педагогічного інституту.

В 1956 р.  захистив дисертацію кандидата філологічних наук «Леся Украинка и ее творчество». Автореферат її містить чимало загадкових моментів.

  • По-перше, в ньому вказано, що робота виконана в Кзил-Ординському педінституті, а не в Семипалатинському, де він працював на той час.
  • По-друге, автореферат має гриф «АН УРСР. Відділення суспільних наук» і тому заведений до відповідного бібліографічного покажчика

Все залишається неясним – де виконана робота, де вона захищалась, яку роль в ній відіграла АН УРСР?

Постановою Президіуму Одеського обласного суду від 12 вересня 1956 року було скасовано ухвалу Судової трійки 1932 р. А.Музичку реабілітовано «за відсутністю складу злочину». Він шукав шляхи повернутись в Україну, але виявилось, що тут 70-річний вчений нікому не потрібен. Настільки не потрібен, що ми досі не маємо жодної його фотографії!

Є звістки, що в 1958 р. А.Музичка захистив докторську дисертацію, але ніхто поки що не зміг назвати її теми, подати бібліографічний опис автореферата, час і місце захисту. Також висловлено твердження, що в 1958 р. йому було надано звання професора. Ці сюжети потребують критичної перевірки на підставі документів ВАК СРСР.

Основні праці:

  • Леся Українка. Її життя, громадська діяльність і поетична творчість. — Одеса, 1925.
  • Поетична творчість Г.С. Сковороди (1923)
  • Матеріали до історії Кирило-Мефодіївського братства в Одеському Губархіві. Доповідь на засіданні етнографічно-діалектологічної секції Одеської комісії краєзнавства. Інформація про неї: Вісник Одеської комісії краєзнавства, 1924, № 1, с. 21 – 22.
  • [Рецензія на книгу] М. Зеров. Леся Українка. Критично-біографічний нарис. – Червоний шлях. – 1924. – № 8–9. – С. 345 – 348.
  • До початків нової української літератури. – Червоний шлях, 1925, № 1-2.
  • Життєва путь Івана Франка. – Життя і революція, 1926, № 5, с. 70 – 83.
  • Журнальна українська лірика 1926 р. – Червоний шлях, 1927, № 2, с. 69 – 82.
  • Шляхи поетичної творчості Івана Франка. – Од., ДВУ, 1927.
  • Маруся, казка. – Одеса 1834. – Записки історично-філологічного відділу ВУАН, 1927 р., т. 13-14.
  • До питання про освіту М. Коцюбинського. – За сто літ, 1927, т. 1.
  • З творчості І. Тобілевича (Карпенка-Карого): перша редакція першої дії Тобілевичевої п’єси «Батькова казка». Доповідь на засіданні Історичної секції УАН (1926). Інформація про неї: Україна, 1927, кн. 3, с. 194.
  • Марко Черемшина. – Червоний шлях, 1927, № 6, с. 47 – 56.
  • Марко Черемшина (Іван Семанюк). – Державне видавництво України, 1928. – 280 с.
  • Письменник радянських буднів. – Червоний шлях, 1928, № 4 [про «Голубі ешелони» П. Панча]
  • Драматична творчість Лесі Українки та її розуміння. – Червоний шлях, 1928, № 9–10. – С. 84 – 102.
  • Творча метода Валеріяна Підмогильного. – Червоний шлях, 1930, № 10.
  • Натуралістичний імпресіонізм Коцюбинського. – У кн. «Коцюбинський», 1931, т. 1.
  • Завдання, висунуті Вітчизняною війною 1812 р. та Денис Давидов. – Кзил-Орда: 1942 р.
  • Революция 1905 года и творчество Леси Украинки. – Семипалатинский педагогический институт имени Н.К. Крупской. Ученые записки, 1955, выпуск 1, с. 67 – 81.
  • Леся Украинка и ее творчество. – [Семипалатинск]: автореф. дисс… канд. филолог. наук, 1956 г., 48 с.
  • Борьба Леси Украинки против натурализма и декадентства в 90-х годах XIX в. – Семипалатинский педагогический институт имени Н.К. Крупской. Ученые записки, 1959, выпуск 3, с. 192 – 225.

Цінними є цитування Андрієм Музичкою у своїй книзі фрагментів з листів Лесі Українки до Маргарити Комарової-Сидоренко (доньки Михайла Комарова), які пізніше були втрачені й відомі лише з його публікації.

За період 1958 – 1966 рр. знову нема ніяких подробиць з його життя. Помер А.В.Музичка 8 вересня 1966 року, похований у Семипалатинську (нині – м.Семей, Казахстан). Доля його особистого архіву не з’ясована.

Помер 8 вересня 1966 р. в Семипалатинську, де й похований.

2011 – У Доброводах вшанували пам’ять славетного земляка Андрія Музички

Джерела

  • Бузейчук В.М. Маловідомі сторінки життя професора А.В. Музички // Лукомор’я. Вип. 1. – Одеса, 2007.
  • Бузейчук В.М. З історії українського літературознавства: Андрій Васильович Музичка (2008)
  • Бузейчук В.М. Професор Андрій Музичка: біографічний нарис (2009).
  • Веркалець М. Андрій Музичка: Не так тії вороги, як добрії люди // Україна. – 1990. – С. 19–21.
  • Головин, Б. Музичка Андрій Васильович [Текст] / Б. Головин, М. Назар // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т . — Т. 2. К–О. – Тернопіль, 2005. – С. 577.
  • Дзісь, О. У Доброводах вшанували пам’ять славетного земляка Андрія Музички [Текст] : [фундатора філологічної науки] / О. Дзісь // Народне слово. – 2016. – № 52 (23 груд.). – С. 6 : фот.
  • Лазарович, М. Активні діячі ЗУНР на Тернопільщині [Текст] / М. Лазарович // Ї. — 2010. — Ч. 63. — С. 77—90.— Режим доступу: http://shron1.chtyvo.org.ua/Chasopys_Ji/N63_Ternopil.pdf, вільний.
  • Левченко, В. В. Музичка Андрій Васильович (1886-1966) [Текст] / В. В. Левченко // Одеські історики: енциклопедичне видання / відп. ред.: В. А. Савченко; Асоціація європейської культури, ОНУ ім. І.І. Мечникова. – Одеса, 2009. – Т.1 : (початок XIX – середина XX ст.). – 2009. – С. 148-251.
  • Левченко, В. В. Сторінка з історії галичан в Одесі в 1920-30-х рр.: долі науково-педагогічної інтелігенції  [Текст] / В. В. Левченко // Інтелігенція і влада. – Одеса, 2009. – С. 96 – 102.
  • Музичка Андрій (1886-1966) – літературознавець [Текст] // Збаражчина: зб. статей, матеріалів і споминів. – Нью-Йорк, 1980. – С. 296.
  • Назар, М. Андрій Музичка – вчений і патріот  [Текст] / М. Назар // Реабілітовані історією: книга пам’яті Збаразького району. – Тернопіль, 2006. – С. 33-34.
  • Пам’яті проф. А. В. Музички // Радянське літературознавство. – 1966. – № 12. – С. 89.
  • Сиско, І. Андрія Музичку вшанували доброводівські просвітяни [Текст] / І. Сиско // Народне слово. – 2011. – № 51 (16 груд.). – С. 5 : фот.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1714 публікацій.

Залишити відповідь