МУЖИЛІВ, Підгаєцький район, Тернопільська область

МУЖИЛІВ, Підгаєцький район, Тернопільська область. Село, центр сільської ради. Розташоване на берегах р. Мужилівка (Вересівка; права притока Коропця, басейн Дністра), за 7 км від районного центру і 18 км від найближчої залізничної станції Потутори. До 1991 р. належало до Бережанського району. Географічні координати: 49° 18’ пн. ш. 25° 06’ сх. д. Територія – 7,13 кв. км. Дворів – 453. Населення – 1282 особи (2014). 

На території села знайдено монети 17 ст. Перша письмова згадка – 1439 р., згаданий Стефан з Мужилова; наступна – 1447 р. Назва села походить, за однією з версій, від першого поселенця Мужила, або волоха Івана Могили (Мугили).

За іншою версією, назва села – від татарського слова «мурза». У давнину татари нападали на Україну, деякі залишались і поселялися на тому місці, де розташований Мужилів. Поселення називали Мурзилів. Згодом татари зукраїнізувались, а назва трансформувалась у Мужилів. Нині село складається з трьох частин: Старий Кут, Мохунівка і Капелія.

За Австро-Угорщини і Польщі функціонувала школа з українською та польською мовами навчання.

  • 1785 в селі було 150 дворів, 1059 жителів;
  • 1900 – 77 дворів, 440 жителів;
  • 1921 – 327 дворів, 1955 жителів;
  • 1931 – 437 дворів, 2259 жителів.

Діяли філії «Просвіта» (1900), «Сокіл», «Сільський господар», «Рідна школа», «Союз Українок» та інших українських товариств, а також кооператива. У 1902 р. велика земельна власність належала Францішекові Бохенському. 1903 р. градобій знищив посіви. 1906 р. відбувся Мужилівський селянський страйк (організатор – Володимир Бачинський).

У Леґіоні УСС служили: Петро Жабак, Михайло Лучка, Григорій Мохун, Василь Печений, Юрко Чемерис, Олекса Шумний та інші. 1930 р. село не оминула польська пацифікація; від тяжких побоїв потерпіло багато селян. Серед них: Гаврило Романків та Василь Мохун.

На фронтах німецько-радянської війни загинули Михайло Бугай (1901 р. н.), Франц Дудкевич (1919 р. н.), Володимир Крушельницький (1908 р. н.), Микола Москаль (1912 р. н.), Андрій Петровський (1903 р. н.), Василь Терлюк (1919 р. н.), Павло Фурда (р. н. невід.), Степан Чина (1918 р. н.); пропали безвісти 23 чоловіків.

Місцеві жителі брали участь у національно-визвольній боротьбі ОУН та УПА. Серед них: Петро Баліцький (р. н. невід.), Ярослав Бачинський (1923 р. н.), Микола Білик (1922 р. н.), Петро Дума (Ігор; 1921 р. н.), Михайло Дюг (Боян; р. н. невід.), Григорій Коломиєць (Карпо; 1920 р. н.), Павло Медицький (р. н. невід.), Микола Соляр (1915 р. н.), Йосип Пшеничняк (р. н. невід.), Йосип Широкий (1921 р. н.) та ін.

Пам’ятки:

  • церкви св. Василія Великого (Воскресіння Христового (1703 р., дерев’яна), Покрови Пресвятої Богородиці (Різдва Христового; 1881 р., кам’яна),
  • каплички (1999 р., 2002 р., 2010 р.),
  • «фіґура» Матері Божої.
  • пам’ятники: воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1965), на місці перепоховання воїнів ЧА (1985), Тарасові Шевченку (1993, скульп. Б. Карий);
  • пам’ятні хрести на честь скасування панщини та боротьби за тверезість;
  • символічна могила Борцям за волю України (1990, реставрована 1999);
  • поховання вояків УПА.

У бою за с. Мужилів загинули три воїни ЧА; імена їх досі невідомі. Поховані в спільній могилі на цвинтарі. Могила доглянута, впорядкована, встановлено обеліск. Працюють ЗОШ 1–2 ступенів, Будинок культури, бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, відділення зв’язку, дитячий садочок, торгові заклади.

фото з відкритих джерел

Відомі уродженці Мужилова:

  • господарник, підприємець Василь Болєщук (1955 р. н.),
  • кандидат юридичних наук Володимир Гулкевич (1965 р. н.),
  • вишивальниця Марія Гураль (1968 р. н.),
  • військовик Богдан Дідуник (1938–1970),
  • архітектор Василь Зорик (1970 р. н.),
  • релігійний і культурно-освітній діяч Іван Кубай (1916 р. н.),
  • релігійний та громадський діяч Михайло Кулинич (1890–1944),
  • інженер-хімік, громадський діяч у США Мирон Лущак (1925 р. н.),
  • дириґент, режисер Осип Мороз (1904–1952),
  • діяч культури Ігор Мохун (1944 р. н.),
  • швачка Ольга Оружак (1968 р. н.),
  • меценат, лікар Василь Соляк (1929 р. н.),
  • інженер Петро Соляк (1927–1994),
  • науковець Василь Ухач (1973 р. н.);

У селі проживали громадський діяч Василь Дума (1954 р. н.), кінематографіст, режисер Ярослав Кулинич; перебував митрополит УГКЦ Спиридон Литвинович (1810–1869). Народний артист України Ростислав Василенко (1920–2006) та Ярослав Кулинич знімали у селі фільм «Хресний шлях матері» (2004).

На території села є ботанічні пам’ятки природи місцевого значення Мужилівська діброва (ділянка 140-річного дубового лісу) та Мужилівський ботанічний заказник (7,9 га.).

Шевченківські місця на Тернопіллі: Шевченкова хата

У зв’язку з переселенням жителів після ІІ Світової війни хутір Дерениха виведений із облікових даних.

Джерела:

 

Вітер, С.  Де «Шевченкова хата» – Гойди сліди [Текст] : [про лісничого Шевченківського лісництва П.О.Гойду; історія встановлення в лісництві в 1960-х рр. бюста Т.Г.Шевченку та будівництва «Шевченкової хати»] / С. Вітер // Свобода. – 2008. – 10 груд. – С. 3 : фото. – (Духовні обереги).

Коропецька, У. Мужилів [Текст]  / У. Коропецька, В. Уніят // Тернопільщина. Історія міст і сіл: у 3-х томах. Том 3. — Тернопіль, 2014. — С. 190—191 : фот.

Кулинич, П. Село Мужилів у контексті історії Галичини [Текст] / П. Кулинич // Земля Підгаєцька. — 2009. — 12 черв. — С. 2 ; 19 черв. — С. 3 ; 26 черв. — С. 2 ; 3 лип. — С. 2. — (Наша історія).

Смоляк, О. С.  Мобільні елементи в традиційних народних колядках і щедрівках Східного Опілля [Текст] : (на матеріалі пісень із сіл Мужилів, Носів, Новосілка, Завалів Підгаєцького району Тернопільської області) / О. С. Смоляк // Наукові записки. Серія: мистецтвознавство / ТНПУ ім. В.Гнатюка. — Тернопіль, 2011. — №2. — С. 125—130.

Соляк, Г. Найбільша вдячність сина [Текст] / Г. Соляк // Вільне життя. — 2006. — 25 листоп. — С. 2. — (Цього не забути).

Штокало-Пархомчук, Я. До Мужилова, до шевченківської хати [Текст] : [розповідь про історію спорудження та відновлення в Шевченківському (нині Підгаєцькому) лісництві хати Кобзаря та його погруддя] / Я. Штокало-Пархомчук // Вільне життя плюс. — 2013. — № 46 (14 черв.). — С. 1. —(Наші святині).

Штокало-Пархомчук, Я.  “Прислухаймось до голосу Майдану”. До цього закликають підгаєцькі лісівники всіх, хто навідується в урочище “Солови” до Шевченківської хати [Текст] : [іст. факт увіковічення пам’яті Т. Шевченка лісівником П. Гойдою] / Я. Штокало-Пархомчук // Вільне життя плюс. — 2014. — № 21 (19 берез.). — С. 4 : фот. кольор.

Яскравий приклад непохитності у вірі [Текст] : [Петро Федів – священик мужилів. церкви (УПЦ КП)] // Вільне життя. — 2011. — № 52 (6 лип.). — С. 6 : фот. кольор.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1712 публікацій.

Залишити відповідь