МОРОЗ Михайло Ілліч

МОРОЗ Михайло Ілліч (7.07.1904, с. Пліхів, нині Бережанського району — 27.09.1992) — художник. Академік Римської Академії св. Луки (1980), член Асоціації незалежних українських митців.

Народився 7 липня 1904 року в с. Пліхові, нині Бережанського району. У 1927 році закінчив мистецьку школу О. Новаківського в м. Львові. Як стипендіат митрополита Андрея Шептицького, навчався в Академії Жюльєна та Академії прикладних мистецтв у м. Парижі (Франція). Після дворічного курсу студій з монументального мистецтва в ділянці фрескового розпису в Парижі, Мороз повернувся до Львова.

Перша виставка картин М. Мороза відбулася у Львові 1925 р., коли був студентом школи Новаківського. Згодом брав участь у щорічних виставках учнів тієї ж школи, а з 1932 року під назвою «Гурток Українських Пластиків» (РУБ) та на виставках «Українського Товариства Прихильників Мистецтва»  (УТПМ).

Про одну з тих виставок, улаштованої заходами Наукового Товариства ім. Шевченка (НТШ) та УТПМ у Львові, що тривала від 4 грудня до 17 січня 1932 року, І. Федорович-Малицька написала:

« …На першому місці стоять Новаківці з їхнім знаменитим учителем. Між ними не від нині звертає на себе увагу М. Мороз, в підході та техніці найбільш зближений до нашого великого мистця. Вже на попередній виставці кілька невеликих форматом гуцульських церков з живою нотою святочно вбраного населення здобуло загальне признання.

Мотив цей находимо також в його попередніх експонатах-двох більших, під назвою «Празник в Космачі»  та одному меншому без числа і назви. Нахил кількаразового опрацьовання одного сюжету Мороз також прийняв від свойого вчителя. Це знаменита метода, яка позволяє основно зазнайомитись з характером предмету та вглиблюватись у ріжні можності інтерпретації та вислову. Найменша форматом церковця – найкраща. Окрім того виставив Мороз шість водяних студій, споміж яких два водопади передають на диво вірно стихійну красу прозорої гірської води, що піниться над перепонами.

«Портретна студія» малого формату (мати артиста) є гарний зразок совісної техніки та доброго смаку. «Церква Св. Юра»  разить ясно-солодкавим кольоритом, що перечить енерґетично-динамічному опрацьовані форми, і надмірно грубо наложеними фарбами. Головні риси Морозового артистичного обличчя – досить теплий живий кольорит і смілі, нераз химерні мазки, що поривають стихійною, непідробленою динамікою.

Він реаліст-імпресіоніст, подібно як Новаківський, але не вільно йому закидувати наслідування свойого вчителя. Малюнки його надто щирі щоб бути «позиченими» . На цьому місці треба згадати, що на цій виставці 14 картин репрезентувало нашого маляра» .

Скориставши з нагоди, із своїм професором О. Наваківським здійснив подорож до Італії 1931 року. З 1932-го, аж до початку другої світової війни 1939 року, маляр жив у Львові, а саме, на Свято-Юрській горі, і тільки влітку виїжджав на рідну Бережанщину а то й у гори Карпати, зокрема на Гуцульщину. Там він малював Космацькі гори, їх мешканців та народні звичаї гуцулів.

Від 1932 року М. Мороз працював асистентом О. Новаківського. У 1937—1939 роках жив у Святоюрській палаті в м. Львові. У той час створив портрети духовенства, зокрема ректора Богословської академії Йосифа Сліпого.

У 1930—1939 роках брав активну участь у виставках, які проходили в Бережанах, Києві, Тернополі, Харкові, у 1940—1942 роках — м. Москві (нині РФ). У 1944 році М. Мороз емігрував до Німеччини, у 1949 році — США.

Еміграційний шлях його був схожим на дороги інших українських емігрантів періоду закінчення Другої світової війни: табір для «переміщених осіб» у Німеччині, далі переїзд за океан до США. Але то тільки в біографічних довідках цей шлях виглядав настільки простим. Насправді ж прощання з Україною завдало гіркого жалю для митця, адже доводилося покидати свою улюблену Гуцульщину, її природу та людей, а природа, як зізнавався сам художник, була для нього «джерелом краси і мистецтва».

Спочатку родина зупинилася в Баварії, де, попри важкі будні в таборах для «переміщених осіб», художник зустрівся з тими візуальними об’єктами, які втратив після виїзду з України: альпійські краєвиди, озеро Кенігзее і сотні облич для портретів. Війна не деформувала його психіки та естетичних почуттів настільки, щоб відмовитися від звичної кольористичної гами і гармонійної узгодженості.

З Баварії сім’я Морозів у 1949 році перебралася до США, у Нью-Йорк. На Американському континенті Михайло Мороз одразу долучився до українського культурного життя, став учасником Об’єднання Митців Українців Америки (ОМУА) і поринув у творче мистецьке життя. Отримавши всі умови для творчості, художник довший час ніяк не міг позбутися туги за карпатськими краєвидами. Згодом їх частково замінили Кетскильські гори, краєвиди Колорадо і Пуерто-Ріко.

Художник працював у жанрі пейзажу й портрета, в олійній техніці. Роботи митця були представлені на виставках у країнах Європи й Америки, неодноразово здобували престижні нагороди. Михайло Мороз працював у різних живописних жанрах, створив близько 3000 картин, серед них: 

  • «Космацький водоспад» (1926),
  • «Космацька річка Пістинька» (1927),
  • «Канал Ла-Манш» (1929),
  • «Портрет Митрополита Андрея Шептицького під час Служби Божої» (1937),
  • «Материнство» (1944),
  • «Над річкою» (1948),
  • «Полудень над Дунаєм» (1949),
  • «Розцвілий сад при дорозі» (1950),
  • «Високий водоспад» (1952),
  • «Кетскільські гори» (1958),
  • «Морський прибій. Буря» (1961),
  • «Українська церква в Гантері» (1963),
  • «Портрет Митрополита Андрея Шептицького. Молитва» (1972),
  • «Церква св. Софії» (п’ять картин з 1973—1974 років),
  • «Рожі на синьому тлі» (1973),
  • «Портрет Блаженнішого Патріярха Кардинала Йосифа Сліпого» (1974),
  • «В квітах. Монастир студитів в Кастель Гандольфо» (1974),
  • «Міст і замок св. Ангела у Римі» (1975)
  • тощо.

Не забарилося й визнання в американських мистецьких колах. Починаючи від 1959 року впродовж п’яти років поспіль український художник мав виставки у нью-йоркській галереї «Панорас».

На всі ці виставки були прихильні відгуки у таких впливових американських виданнях, як «Нью-Йорк Таймс», «Артс», «Арт Нюз». Художника часто запрошували з виставками не лише українські установи, але й відомі американські й європейські музеї. Творчий здобуток митця глядачі могли бачити на виставках у Парижі, Торонто, Сиракузах, Римі.

Наскільки радісно було Морозові завойовувати славу й авторитет на Американському континенті, настільки ж важко було змиритися з нехтуванням своєї творчості на рідній землі, де його звинуватили в «буржуазному націоналізмі», «формалізації» та інших «хибах». І не просто звинуватили, а відправили в забуття – в численних виданнях з мистецтва, що виходили в УРСР впродовж 60-80-х років минулого століття, ім’я Мороза жодного разу не упоминалося на їхніх сторінках.

До 1985 року художник отримав 8 престижних нагород і став почесним членом Академії мистецтв в Римі. Його картини є в колекціях двадцяти музеїв США, дві – перебувають в Білому домі у Вашингтоні. Мистецтвознавець М. Осінчук, аналізуючи творчість художника, написав: «Мороз вивів українську колоритно-сімфонізованій пейзаж на світову арену».

При цьому історики пишуть, що на батьківщині художника його мистецтво буквально винищували, а ім’я замовчували. Мороза звинувачували в буржуазному націоналізмі та формалізмі, в численних виданнях з мистецтва, що виходили в радянські роки, ім’я художника навіть не згадується.

У 1952 році, під час сталінських «чисток» фондів Національного музею у Львові, серед сотень шедеврів живопису українських майстрів було знищено і 14 живописних полотен Мороза. Як стверджував сам художник в спогадах, в Україні він залишив понад 800 творів живопису і кілька тисяч малюнків. Більшість з них було втрачено в роки воєнного лихоліття, збереглися лише ті роботи, які перебували в приватних колекціях.

Терпіти таке ставлення було досить важко, але художника рятували, за словами друзів, лагідна вдача і м’яке серце.

Організував 5 персональних виставок у США, його твори експонувались у музеях Європи (Париж, Сіракузи, Рим). Твори М. Мороза є окрасою офісів багатьох урядових осіб країн Заходу, зокрема канцлера Баварії, Кардинальської Палати патріарха Йосипа Сліпого у Ватикані, прем’єр-міністра Канади, Президента США, багатьох музеїв світу.

Як стверджував митець у своїх спогадах, в Україні він залишив понад 800 малярських творів і кілька тисяч рисунків. Дорожив ними і боявся за їхню долю. Побоювання не були безпідставними – у 1952 році під час «зачистки» фондів Національного музею у Львові було знищено чимало його полотен. Збереглися лише ті праці, що перебували в приватних колекціях.

В останні роки свого життя митець полюбив змальовувати морські прибої Атлантики, розміщуючи хвилі на картинах кольоровими смугами. Каміння, воду і небо він відтворював, як природну стихію, багату у повноті життя і краси. Дві останні прижиттєві виставки картин митця відбулися в Українському Музеї в Нью-Йорку у 1990 році і в Філадельфії роком пізніше.

Останні два роки свого життя художник важко хворів і дуже переживав, що не може більше тримати пензля в руках: «малювати – це для мене боротьба за істотне. За перемогу в зустрічі з природою, за те, щоб занотувати хоч соту частину баченого, почутого, пережитого…».

Твори художника зберігаються в музеях в Італії, Німеччині, Польщі, Росії, Україні, приватних колекціях в Канаді та США. Помер М. Мороз 27 вересня 1992 року в м. Нью-Йорку (США).

Джерела:

Мороз Михайло Ілліч [Текст] // Мистці Тернопільщини. Ч. 1. Образотворче мистецтво : бібліогр. покажч. / Департамент культури, релігій та національностей Терноп. облдержадмін., Терноп. обл. універс. наук. б-ка ; уклад. В. Миськів ; авт. вступ. ст. І. Дуда ; ред. Г. Жовтко ; керівник проекту та наук. ред. В. Вітенко. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2015. — С. 413—416 : фот. — (Мистецька Тернопільщина). — Режим доступу: http://library.te.ua/wp-content/uploads/2009/03/2016_mt.pdf (останній перегляд: 30.05.2019).

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2789 публікацій.

Залишити відповідь