МАРЧУК Іван Степанович

Іван Марчук, Тернопіль, 15.04.2016

© foto: taras ivankiv

МАРЧУК Іван Степанович (12.05.1936, с. Москалівка, Волинське воєводство, Польща (нині — Лановецький район, Тернопільська область, Україна) — український живописець, народний художник України (2002), лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1997). Почесний громадянин Тернополя. Людина року в Тернопільській області (2006).

У цьому ж році Міжнародна академія сучасного мистецтва у Римі прийняла Івана Марчука до лав «Золотої гільдії» та обрала почесним членом наукової ради академії. Це перший випадок визнання українського художника інституцією такого високого рівня.

У жовтні 2007 року Івана Мачука  включили до британського рейтингу «100 геніїв сучасності», складеного консалтинговою компанією Creators Synectics (72-ге місце).

Іван Марчук — найвидатніший український художник сучасності, він уже став живою і неперевершеною легендою українського живопису.

Народився митець у 1936 р. в с. Москалівка Лановецького району. У 1951-1956 pp. навчався у Львівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, згодом у 1959-1965 pp. — у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва.

У 1965 році переїхав до Києва, де три роки працював в Інституті надтвердих матеріалів. У 1967-1980 pp. творив у комбінаті монументально-декоративного мистецтва. З 1980 року на творчій роботі. Створив власний художній метод — «пльонтанізм».

«Одного разу в листопаді побачив неймовірну красу – мереживо з голих дерев на тлі неба і задумався, як перенести цю красу на полотно? Я не хотів це мазати, як усі, віником. Довго я не думав і дуже швидко знайшов цю технологію, намалював. Так з’явився новий стиль у мистецтві, який вже обходить світ – пльонтанізм. А пішов цей пльонтанізм від мами. Я згадав, як мама в неділю мила волосся моїм сестрам (у мене три сестри). Волосся у них було довге, то робота була на цілий день. Після цього мама сказала: «Так запльонталося, що не годна розчесати». Я сную кілометри ліній, допоки не засвітиться і не заблистить сніг. Вже б, напевно, десятки разів тими лініями обснував планету Земля. Це з’явилося у 1972 році. 

(Іван Марчук. джерело)

Вже починаючи з 1968 року художник був учасником більше 10 групових і понад 50 персональних виставок в Україні та поза її межами. На одній із найрезонансніших виставок митця у Києві «Прощання з XX століттям» глядачам було представлено 225 робіт І. Марчука.

Прикро, що перше заслужене визнання прийшло до нього не на теренах України, а в Москві, де в 1979 році було виставлено 100 полотен митця. В 1989 році він здійснив своє перше творче турне (Австралія, Канада, США), численні виставки. У 1990-2001 pp. проживав у США, нині живе у м. Києві.

Як художник я почувався найкраще там, де я вперше опинився за межами Совєтського Союзу, в Австралії. Австралія донині для мене є раєм. Навіть пізніше, коли жив у Нью-Йорку, я мріяв про Австралію. В Нью-Йорку мені було тяжко, ніхто нічого не допомагав. Я завжди заздрив поетам, він десь там сів на підніжки потяга, має тільки книжечку і пише. А в мене ціла індустрія: мольберти, фарби, територія і т. д. І працювати я вмію шалено… А що було робити? Друзів немає, нікого зі знайомих немає… нічого немає. Пробував вивчати мову, ходив до школи, чотири роки, але нічого не дало. І я покинув. Вирішив, що буду німим художником. Тепер шкодую, треба було вчити мову, вдома більше вчити. Але я не знав, скільки я проживу, і що буду їздити по світі. Починаючи з 2014 року, я відвідав десь 15-16 країн, по дві-три виставки в кожній країні було. (Іван Марчук. джерело)

Основні групові виставки відбулись у містах Мюнхен (Німеччина), Париж (Франція), Нью-Йорк, Вашингтон (США), Лондон (Англія) – всі у 1979 році; Київ (1987, 1988), Будапешт (Угорщина), Прага (Чехія), Берлін (Німеччина), Варшава (Польща) – всі у 1988 році. Індивідуальні виставки-Москва(1979-1980, 1988), Київ (1980, 1982, 1990, 1995, 2000, 2001, 2004 («Сонце в зеніті»), 2005), Канів (1983-1985, 1997), Тернопіль (1986-1987, 1994-1995, 2005), Івано-Франківськ, Коломия (1987), Львів (1987, 1996), Харків (2004), Сідней (Австралія), Торонто (Канада) – обидві у 1989 році; Нью-Йорк (США, 1989, 1992), Лілль (Франція, 1999), Одеса (2004).

Автор близько 5000 творів, що визначають певні періоди творчості, становлять цикли

  • «Голос моєї душі»,
  • «Шевченкіана»,
  • «Цвітіння»,
  • «Нові експресії»,
  • «Квітуча планета»,
  • «Мистецькі експресії»,
  • «Ніч яка місячна» (2003 p., 25 полотен),
  • «Виходять мрії з берегів» (2003-2004 pp.),
  • «Біле поле за селом» (2004).

У грудні 2004 року в Національній філармонії України (Київ) репрезентував альбом-каталог «Іван Марчук» (515 репродукцій творів Марчука).

Якось пробив небо і побачив там такі дива, а потім опустився на землю, зайшов у майстерню, побачив і порізав на шматки ту велику картину, яку бачив у небі. І вийшло багато картин циклу «Безмежність». Всі ці малюнки я не видумую, вони мені просто являються, я не знаю звідки. Як кажуть в Україні: «Хай буде гірше, аби інше». Мені потрібно бути іншим. Ось так і вималювався «Голос моєї душі». Я – ненаситний. Живу за чорним календарем. Сплю і думаю, що я зробив, а що не зробив. Підбиваю підсумки щодня, горю одержимістю. Якщо вже став на цю мистецьку стежку, повернення немає, і життя немає фактично, а є робота. З’являється новий маршрут. Цей «голос моєї душі» є деревом, яке росте, пускає гілочки, а кожна гілочка – це є марчучки, і тих марчучків є багато. Далі дерево росте, і з’являються «Кольорові прелюдії». Це – великий цикл. На одній з виставок сказали, що я маю дуже серйозну музичну освіту. Ні, я не маю такої освіти. Трохи бавився на гітарі, але це не моє, хоча принцип схожий. Як кажуть: не бере вухо, бере фантазія, очі дивляться, як грати ритмом, фарбами, кольором, гармонією, формою. А дерево росте, з’являється абстрактний сюрреалізм, з’являється натюрморт, з’являється серія нових циклів – «Нові експресії», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у безмежність»… (Іван Марчук. джерело)

Твори зберігаються в музеях Тернополя, Канівському музеї Т.Шевченка («Шевченкіана»), галереях і приватних колекціях в Австралії, США, Канаді, Японії.

2016 – Рік Івана Марчука на Тернопільщині 

2016 — Виставка творів Івана Марчука в Брюсселі →

2017 — Картини-притчі Івана Марчука →

2017 Виставка Івана Марчука відкривається в Києві →

2018

«Відлуння мрій» Івана Марчука →

«Кольорові прелюдії» від Івана Марчука →

2019

Іван Марчук. Земля моя – краса моя →

Виставка Івана Марчука у Вінниці→

Іван Марчук в Українському Національному Музеї Чикаго

Обласна премія імені Івана Марчука в галузі образотворчого мистецтва для обдарованих дітей Тернопільської області

Література

  1. Иван Марчук: «Картины мои столько пережили! Они заслужили, чтобы их увидели люди…»: В Киеве открыта мастерская-музей народного художника Украины / Беседу вела О.Унгурян // Факты. — 2004. — 29 апреля. — С. 10; фотогр.
  2. Иван Марчук: «Свой первый в жизни костюм я купил лишь недавно…»: [В столичной галерее искусств открыта выставка художника «Сонце в зеніті»] / Беседу вела Т.Бахарева // Факты. — 2004. — 21 июля. — С. 9; фотогр.
  3. Іван Марчук: «Україна зводиться з колін». Розмову вела Ж.Попович // Тернопіль вечірній. — 2005. — 1-7 червня. — С. 4; фотогр.
  4. Бондаренко С. Художник Иван Марчук: «Америка меня подождет» // Киевские ведомости. — 2003. — 14 января.;— С. 9.
  5. Букет Є. Поміж літом і осінню… // Слово Просвіти. — 2003. — 29 січня — 4 лютого. — С. 15.
  6. Бушак С. «Ніч яка місячна…» // Урядовий кур’єр. — 2003. — 18 січ. — С. 8.
  7. Бушак С. Тернистий шлях Івана Марчука: Аналіз творчості художника // Лан. Ланівеччина творча: Літ.-мистец. альманах / Ред.-упоряд. С.Буняк. — Тернопіль, 2001. — С. 182-191; іл.
  8. Гаманіна Н. Спочатку Івана Марчука визнала Америка, потім — Україна // Робітнича газета. — 2000. — 28 листопада. — С. 8.
  9. Кияшко Г. Чар Марчукової барви // Київ. — 2003. — №5. — С. 157 — 163.
  10. Клименко В. «Посіяв картини на всіх континентах»: В «Українському домі» експонується найновіша виставка робіт І.Марчука — 260 полотен // Україна молода. — 2005. — 16 липня. — С. 3; фотогр.
  11. Ничкало С. Голос душі Івана Марчука // Мистецтво та освіта. — 2002.— №2. — С. 51—54.
  12. Машлянка Б. 103 сходинки успіху художника Івана Марчука // Місто. — 2004. — 24 листопада. — С. 9; фотогр.
  13. Мельничук О. «Я зробив себе наперекір усьому» // Укр. газета. — 2003. — №33. — С. 7.
  14. Синько Р. «Він ходить як окрема планета…» // Сільський час. — 2004. — 4 лютого. С. 8.
  15. Синько Р. Іван Марчук — митець двох віків // Сільський час. — 2002. — 24 липня. — С. 8.
  16. Тарчевська К. Місячне сяйво зимової ночі // Слово Просвіти. — 2003. — 29 січня — 4 лютого. – С. 15.
  17. Чирва А. Синдром працелюбства // Урядовий кур’єр. — 2002. — 6 серпня. — С. 4.
  18. Шевченко Т. Іван Марчук: «Зі своїми картинами я … розмовляю» // Експрес. — 2002. — 14-21 листопада. — С. 16.
  19. Іван Марчук // Хто є хто на Тернопільщині. Видатні земляки: Довід.-бібліогр. видання. — К., 2004. — Вип. 1. — С. 137.
  20. Тарасюк Г. Одкровення від Івана: [Про кн. Т.Унгурян «Одкровення від Івана: Фрагменти життєпису худож. І.Марчука»] // Літературна Україна. — 2004. — 29 квітня. — С. 7.
  21. Література до знаменних і пам’ятних дат Тернопільщини на 2001 рік: Біблогр. список / Уклад. М.Друневич. — Тернопіль: Астон, 2000. — С. 38—40

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1916 публікацій.

Коментарі (3)

  1. […] Марчук Іван Степанович (12 травня 1936, с. Москалівка, нині Лановецького району Тернопільської області, Україна) — український живописець, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Почесний громадянин Києва й Тернополя. […]

  2. […] МАРЧУК Іван, художник (м. Київ) — за високомистецькі художні полотна останніх років, гідну репрезентацію Тернопільщини на всесвітньому рівні у 2004–2009 роках. […]

  3. […] Марчук Іван Степанович — художник, один зі 100 геніїв світу […]

Залишити відповідь