ЛЮДВИЩЕ | Шумський район | Тернопільська область

ЛЮДВИЩЕ — село, центр сільської ради. Розташоване на правому березі р. Корчівка (ліва притока Вілії, басейн Горині, сточище Прип’яті), за 25 км від районного центру та 18 км від найближчої залізничної станції Кременець.  Територія – 9,64 кв. км. Дворів – 198. Населення – 795 осіб (2014). Поблизу села виявле но археологічні пам’ятки доби неоліту, бронзи і давньоруської культури.

Перша письмова згадка датована 1545 р.; за люстрацією володінь Крем’янецького замку воно належало Пашкові Людвинському – представникові родини, від прізвища якої пішла назва села. За переказами, фортецю обороняла від орди сотня місцевих мешканців. За їхню фізичну силу і витривалість вороги назвали їх “людовичі, людовищі”. Можливо, назва села (один із варіантів – Людвищі) походить від слів “лядо”, “лядина” – пустощі, чагарник, покинута земля.

У різні роки серед власників села були Григорій Андрузький, Іван Боровицький, Андрій і Євдокія Росоловські, Андрій Овсяник, Лука Добрянський. Наприкінці 19 ст. у селі – 148 дворів, 1129 жителів. 1911 р. в Людвищі діяли однокласна школа, горілчана крамниця, кредитне товариство, земський склад насіння, водяний млин. Того ж року 112 десятин належали до великої земельної власності.

У 1919 р. під час придушення повстання проти польської окупації 9 його учасників розстріляли. 1931 р. в Людвищах проживали 1594 мешканців. У роки польської окупації активістами українських націоналістичних організацій були Григорій і Яків Данилюки, Володимир Янчар. Перший із них загинув у бою з червоноармійцями; Яків Данилюк був ув’язнений у сталінських концтаборах; доля Володимира Янчара невідома.

Від вересня 1939 р. село – під радянською владою. 1940 р. примусово організовано першу сільськогосподарську артіль. Від початку липня 1941 до 3 березня 1944 р. село – під нацистською окупацією. У національно-визвольній боротьбі ОУН і УПА брали участь майже 100 осіб, серед них:

  • Баніфат, Василь і Микола Барнаї,
  • Володимир Безкоровайний (1926 р. н.),
  • Павло Вавринюк (1920–1946),
  • Василь Горобець (1925–1946),
  • Іван (1916–1945), Іларіон (1915–1943), Павло (1918– 1945) і Петро (1914–1946) Горобці,
  • Григорій Грищук,
  • Віра Довгаль (1918–1944),
  • Василь Кисіль (1923–1944),
  • Іван (1921–1946) і Петро (1927–1946) Кравчуки,
  • Володимир Нікіфорчук (1930 р. н.),
  • Степан Поперечний (1924–1945),
  • Йосипа Похильчук-Данилюк (1929–1951),
  • Петро Присяжнюк (1927–1946),
  • Михайло Салайда (1925–1945),
  • Галина Шлапак (1925–1943),
  • Ананій Ярощук.

За радянської влади репресовано 25 сільських родин. Із 85 чоловіків, мобілізованих до Червоної армії на фронти німецько-радянської війни, загинуло 40, пропало безвісти – 24. 1948 року знову створено колгосп. Нині земельні паї селян орендує ТзОВ “Аграрія”. 1970 р. в Людвищах проживали 1000 осіб.

ПАМ‘ЯТКИ

  • церква Різдва Пресвятої Богородиці (1880), побудована на місці старої, дерев’яної, яка згоріла в 1879 р. під час великої пожежі.
  • пам’ятник Б. Хмельницькому (1967),
  • пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1985).

Діють НВК “ЗОШ 1–2 ступенів–дитячий садочок”, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв’язку, 2 торгових заклади. У Людвищі народилися:

  • політв’язень, доктор економічних наук, професор Микола Римар (1933 р. н.),
  • журналіст, громадська діячка Світлана Федишена (1961 р. н.).

Джерела:

Уніят, В. Людвище [Текст] / В. Уніят, І. Фарина, І. Федечко // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 565 : фот.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2706 публікацій.

Залишити відповідь