ЛИТВИНІВ (Тернопільська область)

ЛИТВИНІВ. Село в Підгаєцькому районі Тернопільської області. До села приєднано хутори Застав’я і Морґи, Ланки, Скрути. Розташоване на берегах р. Золота Липа (ліва притока Дністра), за 10 км від районного центру і 15 км від найближчої залізничної станції Потутори. До 1991 р. належало до Бережанського району. Географічні координати: 49° 18’ пн. ш. 25° 01’ сх. д. Територія – 4,12 кв. км. Дворів – 287.  Населення – 707 осіб (2014).

Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки давньоруської культури і залишки городища 11–13 ст. Знайдено скарб бронзових виробів з ранньослов’янського часу. Перша письмова згадка – 1459 р. як містечко. Литвинів належав родинам Бучацьким, Мушинським, Янковським, згодом – Літинським.

За переказами Литвинів – поселення часів Київської Русі. Заснували його вихідці з Литви. За леґендою, король Данило Галицький віддав свою дочку за литовського князя. У придане батько записав їй землі від Галича до сіл Завалів і Нараїв. У лісі побудував дерев’яну фортецю, біля
неї оселилися люди, які й започаткували Литвинів.

1476 р. побудовано василіянський монастир. За переказами місцевих жителів, він був одним із найбільших чоловічих монастирів в Україні. В інших джерелах зазначено, що заснування василіянського монастиря згадано в ґродських актах і датоване 14 ст.

Монастир спалили татари в 1586 р. Під час пожежі була втрачена і фундаційна грамота видана того ж року. Вона, за однією з версій, згоріла у вогні; за іншою – її заховав монах у дуплі старого дуба, поблизу монастиря, який згодом згорів від блискавки під час грози.

У 1700 р. монастир переданий до греко-католицької церкви, а в 1743 р. був інкорпорований в Чин Святого Василія Великого. Святиню відбудували, але коли 1773 р. при ревізії монастирів литвинівський ігумен о. Шавинський не зміг показати фундаційної грамоти, наступного року австрійська влада монастир закрила. Цінні речі, ікону св. Онуфрія, прославлену чудами, о. Шавинський перевіз до польського костела отців Реформаторів, де слід цих реліквій утрачено.

Монастир розібрано у кінці 18 ст. за наказом власника села Фридерика Мушинського, а з каменю споруджено двірські палати. Джерела зафіксувати наявність поблизу руїн монастиря пам’ятника, на якому, згідно з легендою, був напис: «Тут спочиває Анна Донна Потоцька, що, йдучи до гробу, сама собі похоронну пісню співала. Воліла дати себе живою поховати, ніж вийти заміж за нелюбого, невіруючого в Бога, пана». Нині вціліли лише руїни однієї стіни колишнього монастиря.

На території монастиря була дерев’яна церква, яку спалили. Згодом її відбудували.  1900 р. в селі – 221 двір, 1324 жителі; 1921 р. – 108 дворів, 643 жителі; 1931 р. – 157 дворів, 772 жителі; 1939 р. – 840 жителів. Діяли філії товариств «Просвіта», «Сільський господар», «Рідна школа» та інших, а також кооператива.

Під час Першої світової війни через село певний час пролягала лінія фронту. В Легіоні УСС служили: Іван Надбережний (1898 р. н.) та Гриць Скульський (1898 р. н.). 1930 р. завдяки панові Літинському село оминула польська пацифікація.

Від вересня 1939 р. село – під радянською владою. Від 5 липня 1941 р. до 21 липня 1944 р. Литвинів – під нацистською окупацією. На фронтах німецько-радянської війни загинуло 20 жителів, пропали безвісти 13 чоловіків.

У національно-вивольній боротьбі ОУН та УПА також брали участь місцеві жителі. Серед них: Василь Бей (1922 р. н.), Федір Бойко (1920 р. н.), Григорій Гайдукевич (1921 р. н.), Іван Гураль («Гайворон»; 1923 р. н.), Григорій Дарморіс (1923 р. н.), Василь Заставецький («Гук»; 1912 р. н.),
Ірина Хома («Оля»; 1925 р. н.), Михайло Чорний («Бойко»; 1923 р. н.), Василь Юрків («Дзвін»; 1921 р. н.), Іван Ясінський (р. невід.) та ін.

Є костел (друга пол. 19 ст., кам’яний), церква Різдва Пресвятої Богородиці (1842 р., кам’яна), капличка. Збереглися залишки моста залізниці Львів–Підгайці. Встановлено пам’ятні хрести на честь скасування панщини, на місті хати Г. Драбата (1992 р.), проголошення Незалежності України (1993 р.), тверезості. Насипано символічну могилу Борцям за волю України (1992 р.). Діють ЗОШ 1–3 ступенів, фельдшерсько-акушерський пункт, клуб, бібліотека, відділення зв’язку, рибна дільниця, торгові заклади.

У селі народилися польський правник, державний діяч Мечислав Більський (1875–1939), педагог, краєзнавець, редактор Іван Букавин (1972 р. н.), заступник Голови Проводу ОУН (р), редактор журналу «Визвольний шлях» Григорій Драбат (1921–1977), скульптор Богдан Дячук (1957 р. н.), вчений-географ, педагог Богдан Заставецький (1941–2000).

Про село Марія Немиро видала книгу «На берегах Золотої Липи» (Рівне; 2009).

ЗАСТАВ’Я – хутір, приєднаний до с. Литвинів; розташований за 2 км від нього. Відомий від початку 20 ст. У 1904 р. належав Едмундові Літинському. 1949 р. тут – 149 дворів, 489 жителів. Нині – вулиця села.

МОРҐИ – хутір, приєднаний до с. Литвинів; розташований за 2 км від нього. 1949 р. тут – 70 дворів, 229 жителів. Нині – вулиця села.

ЛАНКИ – хутір, приєднаний до с. Литвинів; розташований за 2 км від нього. Нині – вулиця села.

СКРУТИ – хутір, приєднаний до с. Литвинів; розташований 3 км від нього. Нині – вулиця села.

Джерела:

Підгайці та Підгаєччина [Текст]: 350-річчю Підгаєцької битви гетьмана Петра Дорошенка присвячено : науково-краєзнавчий збірник. – Вип. 2. – / упоряд. С. Колодницький. – Тернопіль, 2017.

Колодницький, С. Литвинів [Текст]  / С. Колодницький, Г. Кунька, В, Уніят // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 367-368 : фот.

Коропецька, У. Литвинів [Текст]  /У. Коропецька, Б. Мельничук // Тернопільщина. Історія міст і сіл: у 3-х томах. Том 3. – Тернопіль, 2014. – С. 185-186 : фот.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 825 публікацій.

Залишити відповідь