ЛИСАК-ТИВОНЮК Леся (Олександра) Іванівна

джерело: esu.com.ua 

ЛИСАК-ТИВОНЮК Леся (Олександра) Іванівна (04. 04. 1921, с. Вірлів, нині Зборів. р-ну Терноп. обл. – 08. 08. 1981, місцевість Нью-Маркет-Монт побл. м. Торонто, провінція Онтаріо, Канада, похована у м-ку Лакавані побл. м. Буффало, шт. Нью-Йорк, США) – письменниця, журналістка, актриса.

Леся народилася 14 квітня 1921 року у селі Вірлові в учительській родині. Батько — Іван Рудий — був родом із Краснопущі, а мати — Анна Колісник — з Розгадова. Вірлів мав школу-ліп’янку, де вчителювала мати, а батько був на такій же праці у селі Храбузні.

«Сільська школа на перехресті доріг. По дорозі бігають школярики, бо подвір’я нема. Чотирикутник землі коло школи обведений парканом. Хвіртка повинна бути закрита, щоб гуси з-над річки не лізли в городчик. А перед школою клумба. На ній терпко пахнуть чорнобривці. Під вікнами мріє у літні ночі матіола. Кожного ранку татко йде до Храбузни вчити дітей, а мама вчить у Вірлові. Реня зостається сама в маленькій кімнатці-кухні». (З книжки «Стежка додому»).

Пізніше Івана Рудого призначили директором школи у село Білоголови. Мабуть, батьки спочатку самі навчали доньку, так би мовити, приватно. Або ж ходила дівчинка в ту початкову школу, де вони працювали. Леся згадує про навчання вже аж у 5—6 класах початкової польської школи в Залізцях, потім про польську гімназію у Золочеві.

«Однорічне перебування в польській гімназії… не вважаю змарнованим. Якраз навпаки. Тому, що мене звали «русінкою», я дуже яскраво відчула свою українську окремішність. Те, що звуть почуттям патріотизму, — скріпилося. Небезпека асиміляції вже мені не загрожувала. … Антибіотиком проти хвороби спольщення була у моєму випадку якраз польська гімназія» (З книжки «Стежка додому»).

Закінчила жіночий ліцей Українського інституту для дівчат у Пе­ремишлі (нині Польща, 1939), а 1939 року склала іспити (матуру) в Жіночому Ліцеї Українського Дівочого Інституту. Мала намір студіювати журналістику, але почалася Друга світова війна.  Учителювала на Зборівщині у селах Монилівка і Чистопади та навчалася заочно у Крем‘янецькому педагогічному інституті.

Під час німецької окупації студіювала акторське мистецтво у театральній студії у Львові. У 1944 з мамою емігрувала до Австрії, батько залишився в Україні, згодом – до Німеччини, де навчалася і працювала у Театральних студіях Йосипа Гірняка та його дружини Олімпії Добровольської. Ця театральна школа діяла спочатку на теренах Австрії, потім у Німеччині:

«Постав у злиденних таборових умовах театр. Попала я туди поміж професійних акторів та солістів. Пригодилася як хористка, бо мала слух і голос. … Вишкіл був майже касарняний. …Вишколювали нас від ранку до ночі. Спосіб нагадував циркове дресування. Нам сказано, що необхідну на сцені гнучкість тіла мусимо здобути з допомогою акробатики. Я наполегливо вивчала «рундати» (акробатичне «колесо»). Якось не пощастило. Була дуже вузенька сцена. Керівники по закінченні ревії винесли мені сувору догану за те, що «могла пошкодити театральну власність — своє тіло». ….Доля хотіла, щоб я поковзнулася й звихнула ногу в кістці. Керівники страшенно мене вилаяли. Я зі сльозами пообіцяла, що буду танцювати так, ніби нога не боліла. Слова додержала, і глядачі не завважили, що хтось, на сцені танцюючи, всміхається попри великий біль». (З книжки «Хата в лісі»).

Заледве вдалося уникнути загрози депортації на окуповану сталіністами батьківщину, де їй уготовано було заслання чи тюрма. Уже одружена з Михайлом Лисаком (побралися у Німеччині перед самим виїздом), у 1950 році переїхала в місто Боффало (США). Та невдовзі їхній шлюб розпався.

Довгі роки Леся жила разом із матір’ю, працювала понад двадцять років у торговельних фірмах, писала твори, читала їх напам’ять, часто виступала на різних імпрезах перед громадою у місцях поселення українців.

Брала участь у громадсько-культурному житті української громади, працювала у торгівельних фірмах.

Від 1963 – кореспондент газети «Свобода» (Нью-Йорк). Здійснила інсценізації драматичних творів, працювала у радіотеатрі.

Якось Лесю Лисак запросили колишні українські вояки. Там, у Канаді, вона познайомилася з Володимиром Тивонюком, у минулому — старшиною артилерії. Він наважився показати їй оселю “Говерля” — поселення в лісі (40 миль на північ від Торонто), де екс-комбатанти збудували каплицю, житлові помешкання та заснували свою громаду. Головою обрали Володимира Тивонюка.

Він теж спорудив собі дерев’яний будинок, що згодом буде описаний Лесею у повісті “Хата в лісі”. У 1976 року померла мати Лесі — Анна Руда, з дому Колісник. Леся і Володимир одружилися через рік, у липневу суботу 1977 року.

«Суботній ранок був прекрасний. Свіжий, скупаний учорашнім дощем. Сміялося радісно сонце. …Приїхали новеньким автом свідки. Включили магнетофонний запис, який грав українські пісні. До фортепіяно засіла дружина священика у довгій білій сукні. Попливли звуки весільного маршу. …Золото сонця упало на дві шлюбні обручки».  (З книжки «Хата в лісі»).

А через два дні, 18 липня 1977 року, Володимир Тивонюк помер від серцевого нападу.

Її статті та новели опубл. в укр. періодиці, спогади вміщено в істор.-мемуар. літ. зб. «Зборівщина: Над берегами Серету, Стрипи і Золотої Липи» (Торонто; Нью-Йорк; Париж; Сідней, 1985).

Вірші «Галицьке містечко», «Леґенда Бродів», «Бабине літо» покладено на музику композитором Ю. Лаврівським.

Окремі видання:

  • Лисак-Тивонюк Л. Замок на вулиці Мейн[Текст] : оповідання / Л. Лисак-Тивонюк. — Торонто, 1976. — 190 с.
  • Лисак-Тивонюк Л. Прийде весна [Текст] : зб. нарисів і оповідань / Л. Лисак-Тивонюк. — Торонто — Нью-Йорк, 1983. — 239 с.
  • Лисак-Тивонюк Л. Срібна Мадонна [Текст] : есеї. Нариси. Оповідання / Л. Лисак-Тивонюк. — Торонто, 1973. — 237 с.
  • Лисак-Тивонюк Л. Стежка додому [Текст] : спогади / Л. Лисак-Тивонюк / Л. Лисак-Тивонюк. — Торонто, 1978. −307 с.
  • Лисак-Тивонюк Л. Терпкі пахощі [Текст] : повість / Л. Лисак-Тивонюк. — Нью-Йорк, 1969. — 344 с.
  • Лисак-Тивонюк Л. Три букети зілля [Текст]  : збірка нарисів і оповідань / Л. Лисак-Тивонюк. -Торонто — Нью-Йорк, 1983. — 304 с.
  • Лисак-Тивонюк Л. Хата в лісі [Текст] / Л. Лисак-Тивонюк. — Нью-Йорк; Баффало, 1986. −284 с.

Автор збірок нарисів і оповідань «Срібна мадонна» (1973), «Замок на вулиці Мейн» (1976), «Прийде весна» (1983, посм.), «Три букети зілля» (1983, посм.); повісті «Терпкі пахощі» (1969); спогадів, «Стежка додому» (1978).

П’ять років вона їздила з американського Баффало до оселі “Говерля” в Канаді. Та 8 серпня 1981 року в місцевості Монт Альберт, недалеко від Торонто загинула в автокатастрофі. Похована в Баффало.

Джерела

Білик, Л. Володарка живого слова [Текст] : слово про Лесю Лисак-Тивонюк / Л. Білик // Літературний Тернопіль. – 2017. – № 3. – С. 62-66 : фот.

Білик, Л. Духовні острови серед потопу світового [Текст]  / Л. Білик // Слово Просвіти. – 2018. – 3 жовт. – Режим доступу: http://slovoprosvity.org/2018/10/03/duhovni-ostrovy-sered-potopu-svitovoho-2, вільний.

Жук, Г. Вона таки повернулася в Україну [Текст] / Г. Жук // Свобода. – 2016. – № 30 (15 квіт.). – С. 4 : фот.

Лисак-Тивонюк, Л. Стежка додому [Текст] : проза / Л. Лисак-Тивонюк // Дзвін. – 2009. – № 8. – С. 29-86 ; №9-10. – С. 31-64 : фот. – Вступна стаття Дубаса М. “Закохана в красу…”.

Лоза М. Дещо про авторку [Текст] / Лоза М. // Лисак-Тивонюк Л. Три букети зілля. Збірка нарисів і оповідань.-Торонто — Нью-Йорк, 1983. — С. 7-13.

Мельничук, Б. ЛИСАК-ТИВОНЮК Леся (Олександра) Іванівна [Текст] / Б. Мельничук // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль, 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 359.

Письменниця із Вірлова Леся Лисак-Тивонюк (1921-1981) [Текст] // Зборівська дзвіниця. – 2008. – 25 січ. – С. 1 : фото. – (Видатні постаті рідного краю).

Українська діаспора [Текст] : літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / упоряд. В. А. Просалової. — Донецьк, 2012. — 516 с.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2287 публікацій.

Залишити відповідь