Природний заповідник «Медобори»

27.10.2009 | Автор: | Категорія: Парки. Заповідники

Природний заповідник «Медобори»

вул. Міцкевича, 21
смт Гримайлів, 48210
Гусятинський район,
Тернопільська область
тел./факс.: (03557) 3-12-93,

e-mail: medobory@gus.tr.ukrtel.net

 

Філіал “Кременецькі гори”:

вул. Акімова, 26,
м. Кременець, 47003,
Тернопільська обл.,

тел./факс: (03546) 2-48-27

 

директор –  Музика Михайло Ярославаович

 

Розташування: Тернопільська область, Гусятинський, Підволочинський та Кременецький райони

Площа: 10521,0 га

У рельєфі Подільської височини чітко виступає смуга Товтр – вузького горбистого пасма, ізольованих горбів, гребенів, які піднімаються над прилеглою територією на 60-100 м. Заліснена частина їх багата на медоносні рослини, звідси пішла назва місцевості – “Медобори”. Це горбисте пасмо тягнеться з північного заходу на південний схід від с. Підкамінь Львівської області через Тернопільську і Хмельницьку області та Молдову до Румунії.  Ця мальовнича частина Поділля має ще назву Подільської Швейцарії. Найбільш  монолітна, залісена частина пасма за багатство медоносних рослин названа «Медоборами». Саме в цій частині кряжу, на території Тернопільщини з метою збереження унікальних природних комплексів Подільських товтр, генофонду рослинного і тваринного світу, використання їх у наукових цілях та природоохоронній роботі створено у 1990 році державний природний заповідник «Медобори» площею 9455 га. Указом Президента України від 20 вересня 2000 року № 1095 його територію було розширено. Вона складається з двох частин, а саме: “Медобори” (9521,0 га, Гусятинський і Підволочиський р-ни) і “Кременецькі гори” (1000,0 га, Кременецький р-н).
Товтри є унікальною пам’яткою природи та геологічного минулого, подібного їм немає у всій Європі. Вони збереглися на поверхні землі в їх первісному стані з характерними ознаками і формами. Формування Товарового кряжу відбувалося 20 млн. років тому в прибережних водах теплого Сарматського моря.
Орографічно у Товтрому кряжі виділяється головне пасмо, утворене ланцюгом горбів, яке вирізняється найбільшими абсолютними висотами і масивною будовою, та бокові гряди і групи товар, що обрамляють його. Відносна висота пасма 50-60 м, над долиною р. Збруч – до 100 м. Гора Богіт є найвищою вершиною Медоборів. На вершинах пасма багато мальовничих скель, кам’яних полів, складених десятками різновидів вапняків з рештками морських організмів. Потужні вапняки сприятливо впливають на розвиток різних форм карстового рельєфу – від дрібних каррових ямок і рівчаків до великих печер, лійок, колодязів, які поглинають воду, серед них «Пуща Відлюдника» та вертикальні печери «Перлина» та «Хрестинка».
Клімат регіону, де розташований  заповідник, характеризується як помірно-континентальний з чітко вираженими сезонами року. Медобори мають помітний вплив на клімат прилеглих територій. При підняте положення та напрямок їх простягання створюють специфічні мікрокліматичні умови, сприятливо впливають на зволоження і термічний режим. М’які зими і помірно тепле літо, значні річні суми опадів, а також різноманітність експозицій і крутизни схилів сприяють формуванню багатої флори і рослинності. У грунтовому покриві переважають сірі суглинкові грунти на лесах, лесовидних суглинках та делювії вапняків.

Тваринний світ

Своєрідна риса тваринного світу Медоборів полягає в тому, що тут змішані представники фауни різних ландшафтних зон, який утворюють стик на території Поділля. Характерними є степові види, а також типова фауна західно-європейських широколистяних лісів.
Тут зустрічається більше 1200 видів комах, 4 види плазунів, 172 види птахів, 28 видів ссавців.
Вивчення безхребетних тварин дало можливість встановити перебування тут 15 видів рідкісних комах, занесених до Червоної книги України. Деякі з них є звичайними для даної території: бжола-тесляр звичайна, джміль моховий, вусач мускусний, сатурнія руда. Спорадично зустрічаються: махаон, мнемозина, переливниця велика а інші є рідкісними: стрічкарка малинова, ванесса чорно-руда, жук-самітник, жук-олень, вусач великий дубовий західний, красуня-діва, бжола-тесляр фіолетова.
Земноводні на території Медоборів досить багаточисельні, що зумовлено наявністю великої кількості вологих місць, струмків, тимчасових водойм. Які сприяють їх поширенню. У природі вони є доброю кормовою базою для великої кількості птахів, плазунів, ссавців. Найчастіше зустрічаються жаби трав»яна, гостроморда, ставкова, озерна, ропуха звичайна, рідше можна зустріти ропуху зелену, кумку (джерелянку). Рідкісним видом безхвостних земноводних є часничниця. З хвостатих земноводних тут можна зустріти звичайного і гребінчастого тритонів, які є для наших умов рідкісними.
З чотирьох видів плазунів у біоценозах Медоборів зустрічаються ящірка прудка, вуж звичайний, верітільниця ламка і рідше – гадюка звичайна. Всі плазуни є рідкозустріваними, зустрічі з людиною уникають і шкоди їй не приносять при правільній її поведінці у природі.
Птахи найбільш чисельна група хребетних тварин і їх чисельність у Медоборах становить 172 види. Саме їм ми завдячуємо тій чарівності лісів і галявин в будь-яку пору року, насолоджуємося їх співом. Милуємося їх граціозністю у польоті, дивуємося їх майстерності при побудові гнізд. Найбільш чисельними є родини: горобцеподібних – 90 видів, славкових – 15 видів, в»юркових – 14 видів, дроздових – 17 видів, дятлових – 7 видів, воронових – 6 видів, синицевих – 5 видів, інші – представлені 1-2 видами.
Справжньою окрасою пернатого світу є група хижих птахів: сови, яструби, канюки, соколи. Велика насолода – спостерігати за їх ширянням у голубизні неба, за стрімкістю польоту, за витонченістю способів їх полювання.
Особлива цінність Медоборів – 11 видів рідкісних червонокнижних птахів.  Тут гніздуються орел-карлик, малий підорлик, польовий лунь, пугач, скопа, на зимівлю прилітає сірий сорокопуд, іноді також залітають довгохвоста сова, сапсан, на перельотах зустрічаються чорний лелка, гоголь, сірий журавель.
З 28 видів ссавців часто можна зустріти 3 види парнокопитних – козулю європейську, свиню дику, дуже рідко – лося, який є найбільшим за вагою і розмірами твариною у нашій місцевості. Хижі звірі представляють 5 видів – куниця лісова, лисиця звичайна, тхір, ласиця, а також борсук, якого у зв»язку з різким скороченням чисельності у природі занесено до Червоної книги України.
Гризунів у Медоборах є 11 видів. Це білка, вовчок лісовий, ондатра, пацюк сірий, миша лісова, хатня, жовтогорла, палівка сіра, темна, підземна. Всі вони є звичайними і багаточисельними видами, заселяють різні біотипи, мають у прирді важливе значення як корм для великої кількості хижих птахів, ссавців, змій.
Комахоїдні ссавці – їжак, кріт, бурозубка – є звичайними видами, зустрічаються у різних біотопах. У природі корисні, як регулятори чисельності шкідливих  комах.
Особливу групу ссавців становлять рукокрилі. Відоме тут проживання чотирьох видів: кажана двоколірного, підковиноса малого, вуханя і нічниці великої, яка занесена до Червоної книги України та Європейського Червоного списку. Виявленні вони у підземних галереях унікальної вертикальної карстової печери «Перлина». Не виключено, що при її подальшому обстеженні буде знайдено ще декілька нових видів даної групи тварин.
Заповідний режим, запроваджений на території Медоборів, сприяє збереженню і швидкому відтворенню популяцій хребетних та безхребетних тварин, що дає можливість систематично вести спостереження за динамикою їх чисельності та поширення. Це дозволяє ефективно вести охорону рідкісних і зникаючих видів фауни, сприяти розселенню їх у навколишній природі

Рослинний світ

Медобори займають центральну частину Подільських Товтр. Своєрідність порід органегонного походження, ґрунтового покриву, дуже розчленований рельєф і кліматичні умови обумовили розвиток різноманітного, флористично багатого рослинного покриву, наявність ряду рідкісних, реліктових, ендемічних та погранично-ареальних видів. Разом з тим флора багата медоносними, лікарськими та вітамінними рослинами.
Особливістю рослинного покриву Товтрового кряжу є унікальне поєднання у структурі флористичних комплексів елементів ареально-лісових та лучно-степових видів. За останніми даними на території Медоборів зростає більше 800 видів вищих судинних рослин. Рідкісними є 120 видів, значна частка яких зростає на межі ареалу. 30 видів занесено до Червоної книги України та підтверджено зростання мохоподібних – 160 видів, лишайників – 72, грибів – 359 видів. Місцева флора багата медоносними, лікарськими та вітамінними рослинами.
У рослинному покриві Медоборів найбільші площі займають лісові угруповання – понад 90%. За складом це широколистяні дубово-грабові, грабово-дубово-ясенові, а також грабово-букові, кленово-ясенові, чисті дубові, букові і грабові деревостани. Останні займають значні площі займають дуб і граб. Поряд з ними ростуть дуб скельний, ясен, явір, бук, клен гостролистий, липа серце листа, черешня, в’язи, береза, осика тощо.
У підліску переважають бруслина бородавчаста та європейська, ліщина звичайна, свидина кров’яна, гордовина, глід, трапляються смородина чорна, аґрус відхилений. Трав’яний покрив утворюють  яглиця звичайна, осока волосиста, підмаренник запашний, копитняк європейський, анемона жовтицева, герань темна, фіалки, медунка темна, жовтець шорсткий, переліска багаторічного, папороті, зубниці залозистої та бульбастої. Зростають рослини, які занесені до Червоної книги України – цибуля ведмежа, підсніжник білосніжний, які займають значні площі, а також лунарія оживаюча, скополія карніолійська, астранція велика, лілія лісова, та десять видів орхідних серед яких зозулені черевички справжні, булатка великоквіткова, коручка чемериковидна та пурпурова, гніздівка звичайна.
Рідко можна зустріти крокус Гейфелів, який тут знаходиться на межі ареалу. Зустрічаються рідкісні у регіоні види багаторядник шипуватий, листовик сколопендровий, клопогін європейський, живокіст Бессера, кадило сарматське, фізаліс звичайний, вероніка гірська та ін.
Велику цінність становлять ділянки степової, лучно-степової та наскельно-степової рослинності з рідкісними формаціями осоки низької, ковил волосистої та пірчастої. Тут, крім характерних степових, росте багато волино-подільських ендемічних та погранично-ареальних видів: шавлія кременецька, шиверекія подільська, змієголовник австрійський, аконіти кущистий і шерстистовусий, ясенець білий, ковили пірчаста та волосиста, вівсюр Бессера, ломиніс цілолистий, півники угорські, цибуля подільська, молочай волинський, зіноваті біла, подільська та  Блоцького, відкасник осотовидний.  
Особливу групу становлять орхідеї, декоративні квіти, які приваблюють не тільки комах, але і людей, через що вони потрапили у Червону книгу України. А складний розвиток та чутливість до змін у навколишньому середовищі також сприяли цьому. На території Медоборів вони представлені 10 видами. Це – коручка морозниковидна, коручка пурпурова, зозулені сльози яйцевидні, гніздівка звичайна, любка дволиста, любка зеленоквіткова, булатка великоквіткова спорадично зустрічаються у всіх лісових масивах природного заповідника «Медобори».
Значної охорони з цієї групи потребують черевички зозулені справжні, найкрасивіша з орхідей України, взята під охорону в Європі ще на початку ХІХ ст.. Родова назва походить від грецького «kypros»— той, що живе на Кіпрі і «pеdilon» — сандалія, черевик, тобто черевик Кипріди, богині Афродіти. В давньому Римі Афродіта ото¬тожнювалася з Венерою, звідки й друга укра¬їнська назва рослини (венерині черевички).
Рідкісна рослина флори Медоборів, справжнє диво. Зустрічається групами або поодиноко в буковому лісовому поясі. Ця орхідея успішно конкурує з усіма відомими на Землі орхідеями. Вирізняється ори¬гінальною    будовою    квітки    з    приємним ванільним запахом. З першого погляду впада¬ють   в   око   квітки   химерної   форми   з   дуже складним  способом  запилення.   Чотири  листочки розміщені у вертикальній площині й утворюють форму хреста. На місці їх перетину прикріплений п’ятий листочок — губа, що нагадує передню частину черевичка східних на¬родів. Звідси й назва рослини. Чотири майже однакові листочки брунатно-червонуватого кольору, губа яскраво-жовта. Вся квітка нагадує якогось фантастичного павука з великим яск¬раво зафарбованим черевцем. Здута губа всере¬дині порожня, в ній збираються краплини нектару, що приваблюють комах. Прагнучи поласувати солодким нектаром комахи спускаються всередину губи через отвір. Вилетіти назад вони не можуть, бо краї вхідного отвору загорнуті всередину і не дають розмахну¬тися крилами. Після деякої розгубленості малі полонянки знаходять ін¬ший і єдиний шлях на волю. По дну губи доходять до місця її прикріп¬лення і тут через вузький вихід вилітають. Виходячи на волю, вони набирають на себе липку масу пилку і переносять його на іншу квітку здійснюється перехресне запилен¬ня цього виду.
З насіння рослина зацвітає на 18 рік. У заповіднику зозулені черевички утворюють 4 ценопопуляції, лише одна з яких є чисельною, де зустрічається більше 100 квітуючих особин. А коручка болотна та пальчатокорінник травневий відомі лише з єдиних місцезростань з чисельністю 1-3 особини.
Крокус Гейфелів – зникаючий, декоративний ранньовесняний вид, який знаходиться в заповіднику на межі ареалу. Утворює єдину мало чисельну популяцію. Цвісти починає у квітні, на два тижні пізніше, ніж популяція в Ябрунівському заказнику.
Ясенець білий – реліктовий вид, чисельна популяція якого зростає лише на вапнякових відслоненнях гори Гостра Скала  у с. Вікно. Одна з найкрасивіших квітуючих рослин заповідника «Медобори», названа «неопалимою купиною» за властивість спалахувати в безвітряну сонячну погоду від запаленого сірника. Це листки рослини виділяють ефірну олію, яка і загоряється. Під час цвітіння дає опіки. Цвіте в травні-червні.
Шиверекія подільська – волино-подільський ендемічний реліктовий вид. Зростає на кам’яних розсипах  та виходах вапняків гори Гостра Скала та скель Франка у с. Вікно. Чисельні ценопопуляції займають невеликі площі, місцями утворюють дернини. Один із перших весняних квітуючих видів на скелях, зацвітає у березні-квітні. У заповіднику масово квітує і плодоносить.
Змієголовник австрійський – реліктовий вид. У Медоборах представлений двома ценопопуляціями: не чисельною і компактною на горі Гостра Скала у с. Вікно та чисельною на городницьких скелях. Зростає на виходах вапняків та кам’яних розсипах. Цвіте в травні.
Ковила волосиста та пірчаста – зростають на межі ареалу. Утворюють невеликі ценопопуляції у верхній частині схилу гори Гостра Скала у сю Вікно та на городницьких скелях. Рослинні угруповання обох видів занесені у Зелену книгу України. Ковила пірчаста цвіте у травні, волосиста – у липні-серпні.
Шавлія кременецька – волино-подільський ендемічний вид. дуже рідко зустрічається на горі Гостра Скала у с. Вікно серед чагарників. Популяція  на межі зникнення. Цвіте в травні, суцвіття фіксуються не кожний рік.
Кущики зіноваті білої, Блоцького і подільської – місцями утворюють суцільні зарості на степових ділянках урочища Волове. Останні два види є волино-подільськими енемами, зустрічаються дещо рідше. Квітують у травні-червні.
Сон великий – рідкісна ранньовесняна декоративна рослина, яка першою зацвітає на степових ділянках. Масово у заповіднику зростає на городницьких скелях, утворюючи суцільний килим та одиночними екземплярами зростає в урочищі Волове.
Молочай волинський – волино-подільський ендемічний вид. зростає на лучно-степових ділянках урочища Волове, горі Гостра Скала у с. Вікно, Пущі Відлюдника. Квітує і плодоносить щорічно.
Відкасник осотовидний – волино-подільський ендемічний вид. У заповіднику «Медобори» зростає на городницьких скелях, утворюючи популяцію більше 1000 особин, більшість з яких квітують. Цвіте в серпні. Відкасник осотовидний, зіноваті Блоцького і подільська, шавлія кременецька і шиверекія подільська занесені до європейського Червоного списку.
Підсніжник білосніжний – світлолюбний лісовий вид. Наукова назва походить від грецького «gаlа»— молоко та «аntos»— квітка, за молочно-білий колір квіток. В народі називають в кожній міс¬цевості по-своєму: первоцвіт, сніжноцвіт, ярнік, сколоздрик тощо. Цінна ранньовесняна декоративна рослина, придатна для декорації газонів і бордюрів. Препарати підсніжника звичайного «гальнтамін» та «ніванін» використовують у науковій ме¬дицині при лікуванні залишкових явищ поліомієліту, при поліневритах, радикуліті, захворювань, пов’язаних з ураженням нервової системи. У Медоборах зростає у всіх лісових масивах. На значних площах масовий вид. Квітує в лютому-квітні в залежності від експозиції схилів.
Цибуля ведмежа – реліктовий вид. лісова рослина, не надто світлолюбна. Масовий вид заповідника, під час цвітіння утворює суцільний килим з безлічі білих суцвіть. Молоді пагони, листки, мають запах часнику. Цвіте в квітні-травні. Насіння достигає в травні-червні, після чого цибуля зразу відмирає.
Скополія карніолійська – центрально-європейський вид. Наукову назву дано на честь італійського лікаря й відомого натураліс¬та Г.А. Скополі (1723-1788). Народні назви: білун, мандригуля, німиця.Завдяки наявності в рослині алкалоїдів – атропіну, скополаміну, гіос¬ціаміну – сировина скополії з давніх-давен використовується в науковій та народній медицині. Алкалоїд скополамін входить до складу таблеток «Асроп», що застосовуються при морській і повітряній хворобах. Препарати з кореневищної сировини застосовують також як заспокійливий за¬сіб, в офтальмології та для лікування деяких форм паралічу. У заповіднику спорадично зустрічається на лісових схилах товар, як одиничними екземплярами, та і утворюючи невеликі за площею зарості. Цей трав’янистий багаторічник зацвітає рано навесні одночасно з ростом листя та пагонів. Цінна лікарська рослина.
Лунарія оживаюча –третинний релікт. Багаторічна трав’я¬ниста рослина з родини хрестоцвітих. Наукова назва роду походить від латинського «luna» — місяць (його нагадують стиглі плоди); видова назва, очевидно, пов’язана з тим, що блис¬кучі перетинки плодів блищать на сонці до піз¬ньої осені.
Зустрічається спорадично на вершинах та схилах залісених товар в місцях виходу корінних порід, іноді утворюючи невеликі за площею зарості. Цвіте у травні.
Астранція велика – зрідка зустрічається у розріджених лісових масивах, на галявинах в усіх лісництвах. Цвіте у червні –серпні.
Лілія лісова – зникаюча декоративна рослина. Наукова назва її (лілія мартагон) перекладасться як “лілія з планети Марс”. А Марс, як відомо, вва¬жався богом війни та покровителем воїнів. Лілії вирощували ще за дві тисячі років до нашої ери. У Стародавньому Римі вважали, що після троян¬ди немає квітки прекраснішої, як лілія.
Лілія лісова має багато народних назв: маслянка, масляночка, сарана, саранка. Всі вони вказують на те, що лілія — їстівна рослина. Народи, що населя¬ють Сибір, їли її цибулини вареними як кашу, пече¬ними як картоплю або сирими. Якути висушували цибулини, перемелювали на борошно і пекли хліб. В Україні лілію називають лісовою, бо росло її в наших лісах колись дуже багато. В давні часи цибули¬ни згодовували коровам, щоб молоко було жирнішим. Цибулини їстівні. В народній медицині рослину використовують як ранозаживаючий засіб, листя— при опіках, цибулини — при зубній болі. З цибулин отримують гарну фарбу. Тварини не їдять. Хоча запах у квітів неприємний — за їх оригінальність використовується як декоративна рослина з часів середньовіччя.  Зрідка зустрічається у всіх лісових масивах заповідника «Медобори» як одиничними екземплярами, так і невеликими популяціями. Квітує рідко.

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2002 публікацій.

Залишити відповідь