КУЗЕЛЯ Зенон Францискович

КУЗЕЛЯ Зенон Францискович (крипт. — К.. 3. К., Куз. 3., К-я, К-я 3., К. і М. Ч. (спільно з М. Чайковським), Ки. та ін.; 23. 06. 1882. с. Поручин, нині Бережанського р-ну — 24. 05. 1952, м. Париж, Франція) — фольклорист, етнограф, бібліограф, мовознавець, лексикограф, історик, публіцист, редактор, видавець, громадсько-культурний діяч. Дійсний член НІТШ у м. Львів (1909). Історично-філософського товариства в м. Прага (Чехія). УВАН (очолював українську секцію).

Народився Зенон Кузеля 23 червня 1882 року в селі Поручин недалеко від Бережан. Батько, Франциск, був лісничим у графа Потоцького. Мати — Іванна Лепка, сестра о. Сильвестра Лепкого, батька Богдана та Левка Лепких.

Навчався у гімназії в м. Бережани, де очолював (від 1898) таємний гурток «Молода Україна», редагував підпільні учнівські журнали, дописував до львівської газети «Діло» здійснив перші етнографічні записи (1904); разом з І. Франком — учасник науково-етнографічної експедиції на Бойківшину.

Студіював у Львівському (1900—1901) та Віденському (1901—06, Австрія) університетах. Був урядовим університетським перекладачем із слов’янських мов, секретарем професора славіста В. Ягича, працював у Цісарському надвірному музеї та Музеї австрійської етнографії.

Очолював у Відні студентське товариство «Січ» (1902—1904), спів-упорядник і співредактор (з М. Чайковським) однойменного альманаху (Л. 1908). 1906—1909 — референт бібліотеки Віденського університету.

1909—1914 — в Чернівецькому університету: директор слов’янського відділу і читальні, викладач. Видавав газету «Україна» (1912—1914, Чернівці).

Під час І Світової війни еміґрував до м. Відня; працював у Інституті європейської історії (1914—1916), «Культурній раді». 1916—1920 — лектор у таборі полонених у м. Зальцведель (Німеччина), редактор таборових видань для українців «Вільне слово» (1918), «Шлях» (1919—1920).

Від 1920 — в м. Берлін, де редагував газету «Нове слово» (1920-1921) й «Українське слово» (1921-1923), друковану продукцію видавництв «Українська накладня» (співорганізатор разом із Б. Лежим) та «Українське слово» — його директор до 1926; кореспондент львівської газети «Діло».

1923—1924 — технічний редактор часопису «Літопис». Від 1926 — професор. 1927 — надзвичайний член Українського наукового інституту (м. Берлін, Німеччина), редактор його бюлетеня. 1930—1936 — голова, від 1936 — почесний голова Союзу закордонних журналістів.

Після 1939 — у Франції. Від 1945 — у м. Мюнхен (Німеччина), професор на кафедрі етнографії Українського Вільного Університету. 1944—1952 — голова Комісії допомоги українському студентству (яку заснував 1940). Від 1945 — автор і видавець 1-ї ч. ЕУ. 1949—1952 — голова Європейського осередку НТШ. Від 1951 — у Франції (м. Сарсель).

Автор численних наукових і популярних праць, статей, нарисів, рецензій, оглядів. Підготував бібліографію до книжки В. Гнатюка «Похоронні звичаї та обряди» (1912). Укладач «Словаря чужих слів (12000 слів чужого походження в українській мові)» (1910), книжок «Золота Липа: Ювілейна збірка творів Богдана Лепкого з його життєписом, бібліографією творів і присвятами» (1924) та ін.

Один із творців західноукраїнської бібліографічної школи. 1962 вийшов за редакцією В. Яніва «Збірник на пошану Зенона Кузелі» (Париж-Нью-Йорк-Мюнхен-Торонто-Сідней).

Читати більше →

Джерела

 

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1638 публікацій.

Коментарі (1)

  1. […] імена відомих українських педагогів: О. Барвінського, З. Кузелі, Б. […]

Залишити відповідь