Кременецький колегіум (ліцей)

Кременецький колегіум  пам’ятка архітектури XVIII ст. Архітектурний комплекс складається з костелу, двох навчальних корпусів і чернечих келій, які дуже вдало поєднані між собою і природно виглядають як єдине ціле. Будівлі були споруджені за проектом архітекторів Павла Гіжицького та Паоло Фонтани у 1731 — 1753 рр. у стилі пізнього бароко. 

Об’єкт взято під охорону на основі постанови Ради Міністрів Української РСР від 24 серпня 1963 р. № 970. Державний реєстр національного культурного надбання (пам’ятки містобудування і архітектури України), затверджений 2 червня 1999 р.; охоронний номер 667/0. Знаходиться на балансі Кременецько-Почаївського ДІАЗу; використовується для навчально-виховних закладів,  службових приміщень.

Переглянути на карті

Комплекс має кілька цікавих архітектурних рішень, зокрема бічні навчальні корпуси напряму сполучались з костелом, тому щоб потрапити в храм не треба було виходити на вулицю. Архітектурний проект створив один із місцевих монахів – Павел Гіжицький. Замовником його став Міхал Сервацій Вишневецький.

Будівництво велось протягом 1731-1753 років, головно, на кошти родини Вишневецьких. У центрі — пишний костел з багатьма пілястрами, карнизами, нішами. Його висота сягає 42 метрів. Колегіум є найвищою спорудою у Кременці. До костелу літерою П прилягають двоповерхові будівлі . Єзуїти присвятили костел засновнику ордена Ігтатію Лойолі та Станіславу Костці.

В колегіумі велась підготовка вчителів для єзуїтських шкіл. Проте прогрес навчального закладу був недовгим, бо у 1773 році папа римський Климент XIV видав булу про розпуск ордену єзуїтів. З того часу монастир припинив свою діяльність, а заодно було закрито й колегіум. Всі маєтки єзуїтів у Кременці перейшли у підпорядкування Комісії народної освіти, яка невдовзі відкрила тут школу.

Після переходу Волині у російське підданство 29 липня 1805 року Олександр І підписав Статут Волинської гімназії. Термін навчання у гімназії становив 10 років, а початковий штат включав 31 особу, з яких — 19 педагогів, 7 чоловік допоміжного персоналу і 5 — адміністративного .

Її десятирічна система включала курси з математики, механіки, архітектури, фізики, хімії, креслення, географії, ботаніки, історії, закону Божого, садівництва, політекономіки, права, мови з її літературою (польська, французька, німецька, латина, грецька, російська), а так само військово-фізичного виховання у вигляді уроків плавання, фехтування та верхової їзди.

За задумом головного фундатора Тадеуша Чацького гімназія повинна була перетворитись у навчальний заклад університетського рівня — «Волинські Афіни». З матеріально-технічної точки зору гімназія завдяки чималим коштам благодійників була відмінно укомплектована. Спеціально була придбана у Варшаві особиста бібліотека останнього польського короля Станіслава Августа Понятовського.

Тадеуш Чацький багато зробив, щоб залучити у ліцей видатних викладачів з Кракова, Вільно, Варшави, Відня. Серед них — Йоахим Лелевель — значний польський вчений та громадський діяч, Олександр Міцкевич — брат поета Адама Міцкевича, Евзебіуш Словацький — батько іншого польського поета Юліуша Словацького та ін. З Австрії приїхав професор ботаніки та зоології В. Бессер, дійсний член Віденської Академії мистецтв Йозеф Пічман.

Навчальний заклад мав велику бібліотеку, ботанічний сад, астрономічну обсерваторію, метеорологічну станцію і фізичний, зоологічний, мінералогічний і нумізматичний кабінети. Бібліотека на кінець існування ліцею налічувала 24379 робіт в 34378 томах.

У 1810 році при гімназії організували друкарню. Деякий час її орендував Алоїз Осінський, а в 1818-му придбав відомий варшавський видавець Натан Глюксберг. За два десятиліття з друкарні вийшло більше 140 назв видань. Гімназія та ліцей мали двоступеневу організаційну структуру. Нижчий рівень складали чотири однорічні «класи», які відповідали рівню повітових шкіл, а вищий  три дворічних «курси», проміжні між середньою школою та університетом.

Повний курс навчання тривав десять років. Програма мала загальноосвітній характер. Навчальні предмети поділялися на обов’язкові і факультативні.  Навчальний заклад був розрахований переважно на дітей дворянства Волині і Поділля, але тут навчалися діти міщан, духовенства, окремі вихідці з єврейських сімей.

У першому навчальному році в гімназії налічувалося 280 учнів, пізніше чисельність учнівського колективу доходила майже до семиста осіб. Навчання було безкоштовним. Виняток становили предмети, що входили в цикл фізичного та естетичного виховання (верхова їзда, танці, фехтування, музика, малювання тощо).

Вся праця по створенню елітного навчального закладу була перекреслена участю викладачів і учнів у провальному повстанні 1831 року. Влітку 1833 р. навчальний заклад перевезли з Крем’янця до Києва, 8 (20) листопада Микола I видав указ про перетворення його в Університет св. Володимира.

Університет успадкував всі пожертви дворянства Правобережної України в гімназію і ліцей у Крем’янці, колишнє Крем’янецьке староство, кошти, виручені за продаж споруд, які залишилися в Кременці, кабінети, лабораторії, бібліотеку, ботанічний сад, частково теж перевезений у Київ. Колишні викладачі ліцею очолили більшість університетських кафедр.

У гімназії та ліцеї навчались відомі польські письменники — Юзеф Коженьовський, Антоній Мальчевський, Тимко Падура, Кароль Сенкевич, Тимон Заборовський, Томаш Олизаровский, Станіслав Ворцель, скульптор Оскар Сосновський.

Крем’янецькі класи пустували недовго, і 6 квітня 1836 року в куплені за 200 тисяч навчальні корпуси офіційно в’їхала Волинська духовна семінарія. Проіснувавши під цим дахом до 1902 року семінарія поступилася місцем Волинському Віталіївському єпархіальному жіночому училищу.

Із 27 травня 1920 року по вересень 1939 року в історичних корпусах колишнього єзуїтського колегіуму, Волинської гімназії та Волинського ліцею діяв Крем’янецький ліцей.

Друга світова почалася для Волині з входження радянських військ. 12 квітня 1940 року в будівлях колегіуму був створений Кременецький державний учительський інститут, відновлений у 1944-му після трьох років окупації. Збільшення кількості студентів стало причиною його переводу до Тернополя (1969) і створення нині діючого Національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка.

У давніх же корпусах розмістилося Кременецьке педагогічне училище, яке через два десятиліття змінило вивіску на коледж (1991). 26 липня 2002 року тут був утворений Кременецький обласний гуманітарно-педагогічний інститут ім. Шевченка, нині Кременецька обласна гуманітарно-педагогічна академія імені Тараса Шевченка.

Джерела:

Данілєвіч, М. Наукове життя давнього Кременецького ліцею [Текст] / пер.: О. Гаськевич // Музей, що єднає народи. Тернопіль, 2015. С. 514550.

Панфілова, О. Архітектурна корона Кременця [Текст] : [про комплекс Єзуїтського колегіуму в Кременці] / О. Панфілова // Замок. 2015. 30 груд.  С. 16 : фот.

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР [Текст] : ил. справочник-каталог : в 4 т. / редкол. Н. Л. Жариков [и др.].  Киев, 1986.  Т. 4.  С. 75.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 866 публікацій.

Коментарі (5)

  1. […] «Волинська гімназія бібліотекою своєю не поступається будь-якому університету: всі манускрипти, класичні творіння, давні і рідкісні видання, які лише можна було розшукати в усьому тутешньому краї, зібрані сюди. Можна, однак, доповнити, що рідко який університет в Європі мав такі підручники…».   […]

  2. […] книгознавець, бібліограф, директор бібліотеки Вищої Волинської гімназії (Кременець), Імператорського Університету Св. […]

  3. […] Отримавши ступінь доктора медицини, мав перспективи зайняти місце асистента клініки Краківського університету. На противагу цьому прийняв пропозицію графа Тадеуша Чацького стати вчителем природної історії та директором ботанічного саду в Крем’янецькій гімназії.   […]

  4. […] саду в Кременці в 1806–1809 роках. За задумом засновника Волинської гімназії  Тадеуша Чацького ботанічний сад мав бути створений […]

Залишити відповідь