Кременецьке Богоявленське братство

Кременецьке Богоявленське Свято-Миколаївське братство — національно-релігійна громадська організація православних українських шляхтичів та міщан Кременця у XVII–XIX століттях.

Це братство постало при Богоявленському монастирі, який 1633 року заснували чашник Волинський Лаврін Древинський та хорунжий Данило Малинський. Вони виклопотали в польського короля Владислава IV дозвіл заснувати в Крем’янці Богоявленський монастир, а при нім братство, школу, шпиталь і друкарню.

18 березня 1633 року було видано королем Сігізмундом ІІІ Вазою привілей. При заснуванні братство носило назву «Богоявленське» з огляду на те, що було започатковано разом з Богоявленським монастирем у місті.

Відомості про Кременецьку лікарню, яка була заснована за сприянням кременецьких братчиків, знаходимо у грамоті Лаврентія Древинського, де йдеться про заповіти засновника: «… а до шпитали местного Кременецкого русского по мерце жита, змоливиши у своем млине, и по пети золотых польских по вечные годы и сам, а по мне потомки мои давати повинни будемо».

При Кременецькому монастирі поряд з братством була зведена богадільня. «Призревалось там 10 человек бесприютных старцев и стариц; при них две прислуги — сторож и кухарка. Итого в богадельне 12 человек».

У 1636 році митрополит Петро Могила підтвердив заснування братства та дозволив відкрити школу за зразком Київського колегіуму. Після цього фундатори засновують школу «для обучения деток», богадільню (лікарню, «шпиталь») і друкарню. Школа при Богоявленському братстві мала назву Братської школи.

Київський митрополит Петро Могила грамотою від 13 вересня 1637 року благословив ставропігію манастирю, братству. Того ж року при монастирі засновано й друкарню, в якій за час її діяльности видано три книги: “Граматика или Писменица язика словенского тщателем вкратце видан в Кремянци року 1638”, “Синод ведле звичаю дорочного в церкви Луцкой откравений”, разом з “Синодом” видрукувано “О мустирях или тайнах” Сильвестра Косова. Дві останні книжки до нашого часу не дійшли.

“Граматику” Крем’янецьке Богоявленське братство видало не випадково, її відсутність відчувався в усіх братських школах Волині й в Україні. Тому поява “Граматики” була важливою подією насамперед в освітній діяльності церковних братств. За нею навчались кілька поколінь учнів братських шкіл, і вона показала світові красу й багатство тогочасної української мови. Важлива “Граматика” і як пам’ятка українського братського друкарства.

Відомо, що братство вело господарчу діяльність і збирало «добровольные пожертвования», оскільки 20 лютого 1668 року на прохання братчиків була видана «Сборная книга для сбора доброохотных пожертвований».

За наказом уряду Речі Посполитої У 1725 році, разом із монастирем православне Богоявленське братство було закрите. Приміщення монастиря були передані для користування католицьким монаxам-францисканцям.

З другої половини XIX ст. розпочинається новий історичний період існування та діяльності братства. У 1880 р. згідно з наказом Священного Синоду було поновлено братство. До його назви було додано «Свято-Миколаївське». Це пояснюється тим, що братство існувало при монастирському храмі св. Миколая Чудотворця, який було побудовано у 1841 році у братському корпусі, в приміщенні василіанської трапезної.

Основним ініціатором відкриття братства у Кременці був Віталій, єпископ Острозький, вікарій Волинської єпархії, управляючий Кременецьким Богоявленським монастирем. Проект статуту Богоявленського Свято-Миколаївського братства був затверджений церковною та світською владою.

Після цього, 28 лютого 1880 року, статут було представлено для затвердження «Его Святейшеству Милостивому Государю». Сього оригінал статуту братства зберігається у Державному архіві Тернопільської області.

Згідно з ним, одним із основних завдань роботи братчиків було «попечение о внутреннем и внешнем благоустроении Кременецкого Богоявленского монастыря». Крім головної, духовно-просвітницької місії братства, яка полягала в організації шкіл церковно-приходського типу та забезпеченні «богослужебными книгами и церковными принадлежностями» храмів єпархії, до основних функцій братства входило: «Оказание материальной помощи бедным людям:

  • а) через выдачу единовременных пособий;
  • б) через содержание в городе Кременце богадельни для бесприютных стариков и стариц;
  • в) через устройство братских трапез для бедняков;
  • г) содержание в Кременце дешевой народной чайной-читальни с библиотекой при ней религиозного общеобразовательного характера»
  • та інше.

У 1890 році, згідно зі Статутом, головою та покровителем братства був Преосвященніший Модест, єпископ Волинський і Житомирський. Поточне управління справами братства належало, Раді братства, до складу якої входило 12 членів: чотири — обов’язкові (три настоятеля церков Кременця, а також намісник або скарбник Богоявленського монастиря) і вісім, що обиралися Загальними зборами з числа дійсних членів братства.

Усі члени братства поділялися на дійсних і прихильників. Перші мали право голосу на Загальних зборах, а другі, в міру своїх можливостей, допомагали в діяльності братства. До почесних членів братства належали відомі ієрархи, землевласники та купці. Їх нараховувалося до 100 осіб.
Нова діяльність

При братстві також діяла бібліотека, яка постійно поповнювалась періодичними виданнями. Журнал «Кормчий», «Наставление и утешение святой веры», «Почаевский листок» були основними духовними виданнями того часу на Волині, які окрім просвітницько-виховного характеру носили ще і ознайомчо-фактологічний.

На нижньому поверсі будівлі Богоявленського монастиря було розміщено братську церковно-приходську школу. У ній щороку на навчання набирали близько 30 учнів лише чоловічої статі, серед яких були й діти з Чехії.

У школі викладали: Закон Божий, російську мову, арифметику, церковнослов’янську грамоту, катехізис, історію Старого й Нового Заповітів, «об’ясняли смысл праздников и постов, годичный цикл богослужений».

Учні проходили «богослужебную практику» на монастирських службах. Кременецьке братство вело активну діяльність у створенні церковно-приходських шкіл при інших храмах, де викладачами були місцеві священики або, найчастіше, члени братства.

Діяльність братства припинилася з початком XX століття.

Джерела:

Великий, А. Г. Братства  [Текст] / А. Г. Великий // Енцикл. українознавства : У 10 т. Т. 1. – Львів, 1993. – С. 173–174.

Гаврилюк, С. В. Історичне пам’яткознавство Волині, Холмщини і Підляшшя (ХІХ – початок ХХ ст.) [Текст] : монографія / С. В. Гаврилюк. – 2-ге вид., доповн. – Луцьк, 2008. – 536 с.

Ігнатуша, О. М. Інституційний розкол православної церкви в Україні: генеза і характер (ХІХ ст. – 30-ті рр. ХХ ст.)  [Текст] / О. М. Ігнатуша. – Запоріжжя, 2004. – 440 с.

Рожко, В. Є. Нарис історії Української православної церкви на Волині (870–2000) [Текст] : іст.-краєзн. нарис / В. Є. Рожко. – Луцьк, 2001. – 670 с.

Рожко В. Православні церковні братства Волині в XVI – ХІХ ст. [Текст] / В. Рожко // Наша віра. – 2001. – листоп. – Режим доступу: http://www.istvolyn.info/index.php?option=com_content&view=article&id=487:——-xvi–&catid=25&Itemid=17, вільний.

Сажок, О.  Становлення і розвиток церковного братського руху у Волинській губернії
у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.  [Текст] / О. Сажок. – Режим доступу:  http://esnuir.eenu.edu.ua/bitstream/123456789/5351/1/Sazhok%20Oksana.pdf, вільний.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1091 публікацій.

Залишити відповідь