КОЦЮБИНЦІ, Гусятинський район, Тернопільська область

48271, Тернопільська обл., Гусятинський р-н, с. Коцюбинці. Село, центр Коцюбинської сільської об’єднаної територіальної громади. У 1986 р. в Коцюбинці переселено мешканців с. Ліски.

Розташоване на берегах р. Нічлава (ліва притока Дністра), за 20 км від районного центру і 6 км від найближчої залізничної станції Копичинці. Неподалік Коцюбинців пролягли автошляхи Гусятин–Копичинці (4 км на північ від села) та Гусятин–Борщів (7 км на південь від села), залізниця Копичинці–Гусятин (1 км на північ від села).

Через село у меридіональному напрямі прокладена дорога з твердим покриттям Чагарі–Пробіжна. Географічні координати: 490 04´ пн. ш. 250 59´ сх. д. Територія – 6,78 кв. км. Дворів – 560 (2014). Населення – 1688 осіб (2014).

Поблизу Коцюбинців виявлено поховання доби міді. За припущенням істориків, на території села було місто Підвишенці, яке наприкінці 15 ст. зруйнували татари (центральна частина села до сьогодні називається Містечок; наявність підземних ходів на вулицях Велика і Мала Нараївка; багато археологічних знахідок 14–15 ст.; на початку 20 ст. ще були залишки мурів замку).

Перша письмова згадка – 1443 р. у теребовльських судових актах; тоді село називалося Кочубин.
Назва походить, найімовірніше, від прізвища одного з його першого поселенця – вцілілого жителя міста Підвишенці Андрія Коцюби.

Підвишенці було південно-східним форпостом княжої Теребовлі, котре неодноразово зазнавало нападів ординців. Після зради, місто було зруйноване і спалене, залишилося кілька будівель (нині вулиця Венгри).

Тут жив безногий козак А. Коцюба, який організував відбудову села ближче до лісу. За іншим переказом, від прізвища одного із його перших жителів – Кочуби (Коцюби), котрий після того, як турецько-татарська орда у 1504 р. знищила місто Старий Ярослав (4 км південніше від
села, нині с. Жабинці Гусятинського району), переселився на північ і заснував населений пункт.

За іншими версіями – від польського прізвища Коцюба чи міста Бинці, яке знаходилось між селами Коцюбинці, Жабинці і Лісками у 14–15 століттях. Після того, як татари зруйнували його, люди, що вижили заселили нові місця – одні розбудувалися коло “Бинців”, а інші “за Бинцями”. З часом ці вислови перейшли в назви сіл-сусідів – Коцюбинці і Жабинці.

У 1477 р. хан Менглі-Герай спалив Кочубин, у тому числі замок; 1480 р. татари вдруге спалили поселення (згідно польських історичних джерел). Завдяки замку жителі села успішно відбивали напади кримських татар у 1516, 1524, 1590 рр.

Перша згадка в історичних джерелах села саме під назвою Коцюбинці датована 1562 р. У ході Національно-визвольної війни 1648-1657 рр. фортецю в селі у 1649 р. здобули козаки Івана Богуна.

Село належало маґнатам Копичинським (Бествінським), Вонсовічам, Городиським, Мечиховським. 26 липня 1671 р. через Коцюбинці проїжджав німецький мандрівник Ульріх фон Вердум, який у щоденнику згадав місцевий замок.

У 1672 р. укріплення повністю знищили турки, повертаючись із Бучача. Після цього замок більше
не відбудовувався. У 1672–1699 рр. Коцюбинці – прикордонний із Туреччиною населений пункт Польщі. Після 1-го поділу Речі Посполитої село з 1772 р. належало до Австрії (Заліщицький циркул, із 1816 р. – Чортківський).

джерело

У середині 19-го ст. відкрито початкову школу з польською мовою навчання. Протягом 1863–1914 рр. – Гусятинського повіту. Молодь села (М. Бала, Г. Грицай, І. Музика, П. Мурава, Ілько Галак (1881–1916) воювала у Легіоні УСС на фронтах 1-ї світової війни.

У 1915 р. згоріло 57 господарств селян, церква і школа. У листопаді 1918 р. в Коцюбинцях проголошено владу ЗУНР; восени 1920 р. встановлено польську владу.

Протягом 1921–1939 рр. село Копичинецького повіту Тернопільського воєводства. Діяли філії товариств «Просвіта», «Луг», «Рідна школа», «Союз Українок», кооператива (з крамницею і молочарнею) та осередок ОУН.

Після 17 вересня 1939 р. в Коцюбинцях встановлена радянська влада. Від січня 1940 р. до травня 1963 р. село – Копичинецького району. В 1941 р. органи НКВС заарештували і знищили у Чортківській та Уманській тюрмах членів місцевого осередку ОУН – Йосипа Балу (1907 р. н.),
Івана (1922 р. н.) та Петра (1920 р. н.) Івахівих, Миколу Лахмана (1890 р. н.), Дмитра Лисака (1903 р. н.), Івана Федишина (1914 р. н.), Михайла Шийку (1912 р. н.).

Від 7 липня 1941 р. до 23 березня 1944 р. – під нацистською окупацією. В липні 1943 р. червоні партизани загону С. Ковпака вчинили екзекуцію над жителем села, членом ОУН А. Присяжнюком. В 1945 р. енкаведисти піддали жорстоким тортурам зв’язкову УПА Ганну Стельмащук (1921 р. н.).

У роки німецько-радянської війни до Червоної армії мобілізовано із села 191 чоловіка, з них 105 не повернулися додому. 1947 р. було створено колгосп. У квітні 1948 р. районна та сільська влада застосувала різноманітні засоби впливу (в т. ч. силові методи) на колгоспників та інших селян для прискорення сільськогосподарських робіт й недопущення зриву посівної кампанії.

7 квітня у селі було розклеєно антиколгоспні листівки. Протягом 8–12 квітня група комуністів із районного центру й надалі силою виганяла селян в поле на роботу. Вночі 11 квітня село оточив військовий підрозділ (120 осіб), бійці якого зі собаками вдень перевіряли господарства
місцевих жителів. Увечері заарештовано Тадея Сернецького, Осипа Голубовича та Володимира Монастирського, яких наступного дня відпустили.

За участь у національно-визвольній боротьбі українського народу середини ХХ ст. засуджено до 10–25 років ув’язнення 25 осіб та депортовано у Сибір 15 сімей місцевих селян. В ОУН і УПА за волю України загинуло 17 жителів Коцюбинців. Репресовано, а згодом реабілітовано 59 жителів Коцюбинець.

Із травня 1963 р. до січня 1965 р. село – Чортківського району. Від січня 1965 р. і донині Коцюбинці – Гусятинського району. В 1964 р. збудовано дитячий садочок. 1967 р. – приміщення школи. У 1985 р. до села прокладено дорогу з твердим покриттям й за сприяння депутата Верховної Ради СРСР Анатолія Корнієнка збудовано соціально-культурний комплекс.

1992 р. на базі місцевого колгоспу створено приватну агрофірму «Нічлава». У 1996 р. завершено газифікацію села. З ініціативи С. Коціри і допомогою громади села, добудовано школу, в якій
навчаються понад 250 учнів. За підтримки агрофірми у Коцюбинцях є футбольна команда «Нічлава».

Пам‘ятки:

  • палац Городиських (поч. 20 ст.).
  • церква святого Михаїла (1796, мурована, відновлена у 1899 р.),
  • костел (1902 р., споруджений на кошти родини родини Городиських),
  • капличка Матері Божої.
  • пам’ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1965).
  • пам’ятний хрест на честь скасування панщини,
  • меморіальна таблиця поетові Миколі Тарновському (1975).
  • символічна могила УСС (1991).

Діють ЗОШ 1–3 ступенів, дитячий садочок, Будинок культури, бібліотека, амбулаторія загальної практики та сімейної медицини, відділення зв’язку, цегельний завод. Є літературно-меморіальна кімната М. Тарновського.

У Коцюбинцях народилися:

  • письменник, перекладач, педагог Мирослав Капій (1888–1949),
  • поет, громадський діяч Микола Тарновський (1892–1975),
  • українська літераторка у США Марія Тарновська (1892–1975),
  • командир стрілецького полку УГА, педагог Йосип Крушельницький (1894–1938).

Село – батьківщина священика, самодіяльного композитора, літератора, громадського діяча Любомира Якиміва (1913–2004), науковців дійсного члена НАНУ, доктора фізико-математичних наук, заслуженого діяча науки і техніки України, завідувача відділом теоретичної фізики,
Інституту фізики НАНУ Петра Томчука (1934 р. н.), доктора фізико-математичних наук, професора Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Анатолія Мельника (1947 р. н.), педагога (заслужений вчитель України) Євгенія Чехунова (1952 р. н.), господарника Ярослава Душніцького (1934 р. н.), футболіста, тренера Івана Павлюха (1976 р. н.).

В Коцюбинцях минули дитячі роки однієї з найвідоміших піаністок Галичини початку 20-го століття, викладача Вищого музичного інституту у Львові – Ростислави Темницької з дому Білинських (1890–1968).

Джерела:

Бірчак, В. Отець Григорій Миськів [Текст] : [тернистий шлях священика УГКЦ] / В. Бірчак // Шлях перемоги. — 2012. — 21 листоп. — С. 6 : фот.

Богданюк, Т. Степан Коціра: «Аби бути щасливим, потрібно займатися 21улюбленою справою…» [Текст] : [за матеріалами розмови з керівником агрофірми «Нічлава»] / Т. Богданюк // Свобода. — 2014. — 19 листоп. — С. 6 : фот.

Гасай, Є. «… в надії, що побачу вільну Галичину» [Текст] : [про життєвий шлях уродженця Коцюбинців Гусят. р-ну, командира Стрілецького куреня Галицького стрілецького полку Й. Крушельницького] / Є. Гасай // Вісник Надзбруччя.  2012. — 16 берез. — С. 5 : портр.

Гофман, О. Довга дорога додому [Текст] : [у Гусятин. краєзн. музеї відкрилась виставка, приурочена 120-й річниці з дня народж. письм. М. Тарновського] / О. Гофман // Вісник Надзбруччя. — 2015. — 1 січ. — С. 9 : фот. — (Ювілеї).

Дубас, Б. У Коцюбицях відновили пожежну… [Текст] / Б. Дубас // Вісник Надзбруччя. — 2017. —29 верес. — С. 6 : фот.

Коціра, С. Степан Коціра: «Я роблю політику на землі» [Текст]:  [інтерв’ю] // Свобода. — 2007. — 17 жовт. — С. 4 : фот. — (Портрети).

Матуш, І. На Гусятинщині розкопали поховання розстріляних євреїв [Текст] / І. Матуш // Свобода. — 2011. — 14 груд. — С. 1. — (Страшна знахідка).

Мельничук, Б. Коцюбинці [Текст] / Б. Мельничук, В. Уніят, В. Щавінський // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль, 2014. — T. 2. — С. 70—72.

Мороз, В. Писав про дослідження Марса [Текст] : [про уродженця с. Коцюбинці Гусят. р-ну, письменника, перекладача М. Капія] / В. Мороз // RIA плюс. — 2016. — 20 лип. — С. 19 : фот. —- (Ретро).

Новіцька, К. «Ми не збираємо зірок з неба, ми бережемо традиції» [Текст] : [за матеріалами розм. з дир. Коцюбин. будинку культури М. Чайкою та активною учасницею культурного життя Коцюбинців М. Гринюкою] / К. Новіцька // Свобода. — 2010. — 16 лип. — С. 8 : фот. — (Культура).

Ониськів, М. Насолода для всіх [Текст] : «Оболонь« Олександра Слободяна не обходиться без ячменю Степана Коціри : [про приватну агрофірму «Нічлава»] / М. Ониськів // Вільне життя. – 2009. — 15 лип. — С. 3 : фот. кольор. — (Як господарюємо?).

Синенька, Б. На перше гуляння [Текст] : [про давній нар. звичай виходу на дівування і парубкування] / Б. Синенька // Свобода. — 2008. — 19 квіт. — С. 8. — (Із народного джерела).

Синенька, Б. «Осідлайте коня вороного…» [Текст] : [про обряд виряджання до війська новобранця, який побутував у краї на поч. ХХ ст.] / Б. Синенька // Свобода. — 2007. — 22 верес. — С. 6 : фот. — (Народні звичаї).

Церкві села Коцюбинців уже 300 років [Текст] / С. Нестерович // Вільне життя. — 2006. — 22 листоп. — С. 9. — (Ювілеї).

Тернистий шлях отця Григорія [Миськіва] [Текст] // Вільне життя. — 2010. — 28 трав. — С. 6 : фот. — (Говори, історіє!).

Томчишин, Ю. Коцюбинці відсвяткували 450-річний ювілей [Текст] / Ю. Томчишин // Місто. – 2012. — 5 верес. — С. 6 : фот. — (Свято).

Томчишин, Ю. Коцюбинці відсвяткували 450-річний ювілей [Текст] / Ю. Томчишин // Місто. – 2012. – № 35 (5 верес.). – С. 6 : фот. – (Свято).

Томчишин, Ю. На день села в Коцюбинці приїхав Галябарда [Текст] / Ю. Томчишин // Місто. — 2011. — 31 серп. — С. 10 : фот. кольор.

Третяченко, О. Така земля добра — хоч на хліб намасти: У «Нічлаві» забули про плуг   [Текст]: [про застосування технології поверхневого обробітку ґрунту в агрофірмі «Нічлава» на Гусятинщині] / О. Третяченко // Вільне життя. — 2008. — 4 верес. – С. 3 : фот. — (Сільськогосподарські технології).

Article Source

Автор:

Даний автор додав 2773 публікацій.

Залишити відповідь