Струсівська заслужена капела бандуристів України «Кобзар»

12.11.2009 | Автор: | Категорія: Бандуристи | кобзарі | лірники

с. Струсів, Теребовлянський р-н, Тернопільська обл.
тел. (3551) 2-13-93
e-mail: strusiv_kapela_kobzar@ukr.net
Мистецький керівник — заслужений працівник культури України М. Носатий
Диригент-хормейстр — заслужений працівник культури країни І. Козак
Концертмейстри — І. Хемій та В. Сорока

Зароджувалась Струсівська капела у 1957 р. Це був час несприятливий для української культури. Радянська влада переслідувала все національне, патріотичне, чим пишався наш народ.

Серед мільйонів однодумців і тих, хто душею і серцем вболівав за наш народ, нашу культуру, були патріоти, які навіть у таких неймовірно тяжких обставинах робили все для того, щоб відродити національний дух, народні традиції та багату самобутню українську культуру.

До них належали засновники капели:

  • Антін Заячківський — учитель, голова на той час Струсівського районного комітету профспілки вчителів;
  • Іларіон Пухальський — інспектор райвідділу народної освіти, згодом викладач іноземної мови Тернопільського інституту народного господарства;
  • Володимир Обухівський — художній керівник Струсівського Будинку культури, вчитель музики і співів.

Вони започаткували історію Струсівської капели, а перші уроки гри на бандурі одержали від полтавчанки Ганни Вернигір, яка вчителювала тоді в Лошнівській середній школі. Струсівські ентузіасти придбали бандури, які в той повоєнний час були рідкісним інструментом на Тернопіллі.

Через два роки тріо бандуристів виросло в ансамбль, учасниками якого стали аматори з багатьох навколишніх сіл. Серед них — вчителі Павло Киба, Юліан Гринчишин з Ладичина, Володимир Павук, Роман Семків, Єфрем Курочка, Любомир Кондрат, Леонід Максим зі Струсова, самодіяльні композитори і відомі співаки з Дарахова Богдан та Іван Кравчуки, працівник культури Василь Качурівський, відомий самодіяльний композитор та диригент Мирослав Ляхович, а також Петро Мартиневич з Микулинець.

Навесні 1959 р. колектив налічував  вже 15 бандуристів. Першим художнім керівником колективу став Володимир Обухівський, а з 1959 р. — Мирослав Ляхович. Цього ж року ансамбль бандуристів вдало виступив на обласному та республіканському оглядах колективів художньої самодіяльності, де зайняв перше місце.

Пізніше колектив поповнили цимбаліст Ярослав Рутецький, директор місцевого будинку культури Богдан Заячківський, Орест Станько, Юрій Романюк, Анатолій Дуденко, Ярослав Стадник, Адам Півторак, Гурій Кукушкін (с. Струсів), Зіновій Ковтун, Іван Русиняк, Михайло Пашковський (с. Варваринці), Омелян Ониськів та Омелян Станимир, Роман Гогусь (с. Ладичин), Петро Черемшинський (с. Різдвяни). Для збагачення звучання, крім бандур, ввели цимбали, скрипку, контрабас.

Відчутну матеріальну підтримку в становленні кобзарського колективу надавали районний комітет профспілки вчителів та завідуючий райвідділу народної освіти Петро Юхмич.

Колектив зростав кількісно і якісно, став відомим на всю Україну. До п’ятирічного ювілею (1962 р.) за успіхи в розвитку кобзарського мистецтва Міністерство культури України присвоїло капелі звання народної, а Президія Верховної Ради республіки нагородила своєю Грамотою.

Вже на першому ювілейному святі (1962 р.) в Микулинцях у спільному концерті з Державною заслуженою капелою бандуристів України капелян нараховувалось більше як 40 співаків. Незабутні тоді були сольні номери, які виконували в супроводі капели Д.Петриненко та заслужений артист України М. Колесник.

Брати Кравчуки, Мирослав Ляхович та Володимир Обухівський пишуть власні твори на слова місцевих поетів С. Будного, В. Вихруща та інших. Відома всій Україні пісня братів Кравчуків «Грай, моя бандуро» (згодом гармонізацію для чоловічого хору зробив талановитий диригент хору Тернопільської філармонії М. Вороняк) стала крилатою емблемою колективу. Великої популярності набули пісні Мирослава Ляховича «Немає кращої землі», «Грайте, подільські цимбали», «Слава Кобзареві», «Цвіте наш край».

Вагомої слави принесли колективу обласний та республіканський огляди-конкурси в 1964 р., за участь у яких капелу було відзначено дипломом першого ступеня, а також званням лауреата огляду художньої самодіяльності Тернопільської області. За активну участь у багатьох концертах до 150-річчя від дня народження Т.Шевченка капелу бандуристів нагороджено бронзовою медаллю Кобзаря.

Влітку 1964-го колектив здійснює гастрольну подорож по містах і селах Івано-Франківщини та Закарпаття. У репертуарі — хори з участю солістів «Реве та стогне Дніпр широкий», «Заповіт», «Думи мої» на слова Т.Шевченка, «Грай, моя бандуро» братів Кравчуків та народні пісні, романси «Прийди до мене» Я. Барнича, «Ставок заснув» Г. Пфейля, «Тернопільський вальс» братів Кравчуків у виконанні солістів Юліана Музики, Павла Киби, Мирослава Ляховича та Івана і Богдана Кравчуків.

Залишилася надзвичайно пам’ятною поїздка бандуристів у 1966, 1970 та 1973рр. в Литву на запрошення Міністерства культури республіки для участі в національних фестивалях «Жемайтіс», які відбувалися у Плунгенському районі, неподалік озера Плателяй,— згадує старійшина капели Микола Брездень.

Ось що писала про колектив одна з популярних литовських газет: «Це було свято не лише Жемайтії. Багаточисленні делегації з України, Латвії, Естонії привезли своє чудове народне мистецтво співу та гарячу приязнь.

Десятки тисяч людей скандували слова дружби і миру. Тут, на естраді, в затінку дерев, біля берегів озера Плателяй і на танцювальних майданчиках, як старі друзі, зустрілись естонці, українці, литовці, латвійці…». Сприяв цим поїздкам заступник обласного начальника управління культури, згодом директор Тернопільського драмтеатру, шанувальник капели М. Янковий.

Литовці добре обізнані з українським пісенним репертуаром, однак надзвичайною несподіванкою для них під час зустрічей було те, що Антін Заячківський виконав декілька пісень литовською мовою.

У 1967 р., з нагоди 10-ї річниці творчої діяльності, капелі Указом Президії Верховної Ради України від 16.09.1967 р. було присвоєно звання «Заслужена самодіяльна капела бандуристів України Струсівського Будинку культури».

Такі звання в той час були присвоєні Малинській (мішаній) та Полтавській (жіночій) капелам бандуристів України. Творчі зустрічі та спільні концерти з ними були частими в м. Києві та інших містах України.

В 1968 р. бандуристи успішно виступили на Другому з’їзді вчителів України. Того ж року колектив очолив Володимир Верней — випускник Львівської консерваторії, відомий диригент, викладач Тернопільського музичного училища, Заслужений працівник культури України.

Протягом декількох років творчу та практичну допомогу колективу надавали народний артист колишнього Радянського Союзу та головний диригент Державної Заслуженої капели бандуристів О. Міньківський і його заступник — заслужений артист України О. Незовибатько. Останній декілька разів приїжджав у Струсів, бував на репетиціях, давав конкретні практичні поради капелянам щодо гри на бандурі, цимбалах та литаврах. Ця традиція співпраці зберігається до сьогодні, її наслідує народний артист України, головний диригент Національної капели бандуристів М. Гвоздь.

Збагатився колектив плідним поповненням з м. Теребовлі. Це — Ігор Хемій, Мирослав Миколаєнко, Омелян Юрків, Володимир Вербовецький, Володимир Степаняк, Євген Давосир, Григорій Куций, Василь Янюк, Микола Брездень, згодом Роман Рига, Михайло Бачук, Іван Громик, Богдан Дикий, Богдан Блищук, Іван Наконечний, Михайло Заверуха, Петро Семців, Василь Венгер, Богдан Киба, Анатолій Бругер, Петро Качуровський, Мирослав Коваль, Мирослав Бронецький, Василь Галасюк, Казимир Кокошко, Людвіг Лужецький, Роман Розвадовський, Ігор Козак та ін. Немало прислужився капелі, неодноразово заміняючи диригента, Михайло Носатий. Це під його орудою в 1987 р. капела успішно демонструвала своє мистецтво в Болгарії.

Пам’ятним був виступ капели у Ленінграді та Москві з нагоди Декади українського мистецтва в Росії (1969 р.). В Ленінградському концертному залі «Північний» величаво звучав голос Д.Гнатюка в супроводі Струсівської капели. Пісні «Чом, чом, земле моя», «Два кольори» були гаряче сприйняті публікою.

Натхненно звучали на берегах Неви «Тернопільський вальс», «Є для тебе пісня», «Тернопільські каштани» братів Кравчуків, перлини народної лірики, а також російські пісні. Справжнім оптимістичним акордом творчого досягнення капели була тоді її участь у фінальному концерті в Палаці з’їздів в Москві. У столиці колишнього Союзу капеляни успішно виступали ще й у 1971 р.

На початку травня цього ж року на запрошення громадськості Слівенського округу струсів’яни надзвичайно успішно представляли наше народне мистецтво в Болгарії. Мешканці Слівена. Бургаса, Старої Загори, Габрово та інших міст і сіл щиро зустрічали представників України.

Особливо тепло капелян вітали в міжнародному таборі студентів у Бургасі, а пісні «Ставок заснув» (соліст Павло Киба), «Болгарка» (автор Мирослав Ляхович) звучали чарівно і натхненно. Після концерту, як згадує Микола Брездень, до диригента підійшла літня німкеня і сказала, що вона щаслива від того, як заспівали капеляни «Ставок заснув»: цю німецьку мелодію вона чула колись давно.

Наполеглива праця митців приносила успіх і визнання. У 1972 р. капела під керівництвом Мирослава Ляховича отримала перше місце і Золоту медаль на Всесоюзному телевізійному конкурсі самодіяльного мистецтва. Центральна телестудія вперше транслювала її виступ на Євро- та Інтербачення.

Свіжу і найцікавішу сторінку в літописі колективу і його мистецького росту відкрив у 1972 р. новий керівник Богдан Іваноньків, випускник Львівської консерваторії (нині заслужений артист України, доцент ТНПУ). Надзвичайно музично обдарований, талановитий хормейстер і знавець народних пісень допоміг самодіяльним аматорам піднести кобзарське мистецтво до професійного рівня.

У 1976 р. капеляни привезли найпопулярніші пісні України у далеку Пензенську область Росії. «Пензенська правда» писала: «Надовго запам’ятається… заключний концерт капели у Палаці культури… Урочисто, величаво звучать пісні «Славное море, священный Байкал», «Пісня про Дніпро», «Ставок заснув» — відчувається, що співають професіонали».

Це була яскрава демонстрація нашої української пісні, нашого національного духу.

Протягом багатьох років наше українське мистецтво разом з народом переживало важкі сторінки його історії. Це особливо помітно в роки брежнєвсько-сусловської доктрини єдиного радянського суспільства, коли все національне придушувалось і принижувалось. Проводилась суцільна русифікація, знищувалось все, що залишилось від більшовицько-сталінських погромів 30-40 рр.

Не обминало це страхітливе лихо і набирало зловісної сили і в час розквіту струсівської капели. В списки колективу під час поїздок за межі області включались працівники КДБ для суворого нагляду за кожним співаком, його вчинками, спілкуванням. Концертні програми суворо цензорувались, виключались пісні, зміст яких нагадував про наше героїчне історичне минуле. Інколи окремі бандуристи, а то й уся капела не допускались на урядові концерти, хоча і включались у їхні програми.

Так, восени 1977 р., пройшовши відбірковий огляд, в останній день перед концертом, присвяченому новій брежнєвській конституції, капелу відправляють додому, бо тернопільське начальство побоялось підтвердити благонадійність колективу.

До концерту, присвяченого XXV з’їзду комуністів України, не допустили на сцену Мирослава Ляховича — автора пісні, яка виконувалась капелою на цьому ж концерті. Не дозволили поїхати на цей виступ Володимиру Вербовецькому та Омеляну Юрківу. Незважаючи на подібні заборони для «неблагонадійних», колектив жив, творив і співав.

Наприкінці 70-х — початку 80-х років минулого століття до кобзарів приходить нове поповнення — Володимир та Ігор Яворські (батько і син), Микола Маловічко, Роман Набитович, Петро Вербіцький, Тадей Гондович, Володимир Перун, Іван Загородний, Степан Дзюма, Володимир Бронецький, Ігор Оренчак, Мирослав Тихоліс, Остап Гайдукевич.

З року в рік ускладнюється і шліфується новий репертуар. Завдяки таланту, наполегливій, продуманій і систематичній роботі Богдана Іваноньківа над опануванням капелянами секретів хорового співу і гри, бандуристам стає під силу виконання таких масштабних творів як «Козак на чужині» С. Людкевича, «Дума про Байду» Г. Хоткевича, «Чом, чом, земле моя» та ін. По новому зазвучали народні пісні «Наливайте чари». «Гей гук, мати, гук», «Ой у полі верба», «Гандзя», «Ой, Морозе. Морозенку». «Їхав козак, їхав містом», «Гуляв чумак», «Ой на горі, там женці жнуть» та інших пісень.

Солісти капели Іван та Богдан Кравчуки, Павло Киба, Юліан Музика, Казимир Кокошко, Володимир Вербовецький, Іван Громик, Роман Набитович, Ігор Яворський, Мирослав Ляхович, Микола Мечник — справжні таланти; пісні у їхньому виконанні зачаровують слух, мають успіх на концертах. Часто бере участь у концертах капели вихованка Тернопільського музичного училища ім. С. Крушельницької О. Лилик, яка полонила слухачів своїм ніжним ліричним сопрано.

Політика М. Горбачова щодо перебудови та гласності у радянському суспільстві (1985 р.) стала справжнім «потеплінням» для української культури, з цього часу починається рух за національне відродження Української держави.

Відкрились правдиві сторінки історії нашого народу та по-новому стали висвітлюватись події минулого. Під весняним подихом збудились наші народні звичаї, традиції, святкування, церемонії, ожив наш найбагатший у всьому світі національний фольклор, а разом з тим по-новому почала дихати струсівська капела. Зазвучала бандура козацьким маршем, колядками і щедрівками, стрілецькими та повстанськими піснями.

Капела стає лауреатом обласного конкурсу ім. С. Будного (1986 р.) та С. Крушельницької (1986, 1987 рр.), а згодом (1995 р.) лауреатом обласного конкурсу ім. братів Лепких. Вільно зазвучали зі сцени пісні Ю. Шкрумеляка, Р. Купчинського, М. Гайворонського, Б. Іваноньківа: «Гей ви, стрільці січовії», «Гей там на горі Січ іде», «Повіяв вітер степовий», «Ой у лузі червона калина» та інші. У 87-у колектив знову завойовує Золоту медаль і звання лауреата на Всесоюзному фестивалі самодіяльного мистецтва.

Лунала пісня струсівчан і у Каневі, на святкуванні в 1989 р. 175-х роковин з дня народження Т. Шевченка, а влітку того ж року — на Всепольському пісенному фестивалі в Хожуві Великопольському і, що дуже символічно — в селі Сокиринцях на Чернігівщині, батьківщині знаменитого кобзаря Остапа Вересая.

Традиційними для відродження нашої пісенності стали обласні фестивалі народної творчості, які збирають кращих виконавців з усієї України. «Співочі поля» Тернополя, Хмельницького, Полтави та інших міст завжди з нетерпінням чекають зустрічі з талановитими виконавцями зі Струсова.

Пам’ятною для капели залишилась участь у телемості-концерті «Москва — Дуйсбург (ФРН)» влітку 1989-го, а у жовтні своїм виступом у Мукачеві капеляни започаткували черговий республіканський фестиваль народної пісні.

Щиро, схвильовано сприйняли краяни велику концертну програму капели 1990 р. в дні Різдвяних свят. Колядки та щедрівки (більшість в обробці та інструментовці Б. Іваноньківа) «Голосить світу», «Ой підемо, пане-брате», «Вас прохаєм, господарю», «У Вифлеємі», «Бог предвічний», «По всьому світу сталася новина», «Нова радість стала», «Не плач, Рахиле» захопленими оплесками вітали глядачі.

Того ж 1990 р. в січні колектив гастролював на Лемківщині — в Сяноку, Мокрому і Команчі, у травні — на острові Хортиця та міжнародному фольклорному фестивалі в Києві, у вересні брав участь у святковій програмі з нагоди 450-річчя Тернополя.

Хвилюючою була зустріч у серпні 1990-го з хоровим колективом ім. О. Кошиця з Вінніпегу (Канада) під орудою В. Климківа. Спільний концерт у селі Саранчуки на Бережанщині (батьківщині В. Климківа) став справжнім святом української пісні.

Доречно сказати, що артистам з Канади у 1992 р. присуджено премію ім. Т. Шевченка. На здобуття цієї премії у 1991р. висувався і колектив заслуженої капели бандуристів України Струсівського будинку культури за популяризацію української музичної і пісенної спадщини. Колектив, на жаль, не одержав нагороди.

У травні 1990 р. в м. Запоріжжі відбувся 1-й конкурс козацької пісні, на якому знову капеляни стали лауреатами. Влітку цього ж року капела брала участь у другому міжнародному фольклорному фестивалі, що відбувся у Києві.

Та найпам’ятнішим для струсів’ян був святковий концерт в національному оперному театрі, приурочений конгресу україністів усього світу. Співали бандуристи на освяченні козацьких та стрілецьких могил у Семиківцях, Ладичині, Струсові.

У січні 1991 р. втретє гастролювали капеляни у Польщі. На пропозицію керівника капели Б. Іваноньківа було підготовлено чудову програму з творів духовної музики. Із нею капеляни виступали в містах і селах Тернопілля, в Києві, Польщі, Югославії. Так «Літургію» М. Леонтовича виконано у церквах Струсова, Теребовлі, Долини, Іванівки, Ладичина.

У червні 1991 р. в обласному палаці культури «Березіль» ім. Л. Курбаса відбувся концерт Української капели бандуристів ім. Т. Шевченка з Детройта (США). Був час, коли про цей колектив нічого не повідомляли, про нього в нас ніхто не писав і не згадував, хоч йому тепло аплодували у Америці, Канаді, Іспанії, Франції, Голландії, Німеччині, Данії, Англії, а на Україну їм понад півстоліття дорога була заборонена.

У лютому 1992 р. капелян тепло вітали у польському Рацібужі (Верхній Шльонск). У костелах міста капела виконувала літургію та українські колядки. У червні цього ж року бандуристи знову в Польщі виступали на пісенному фестивалі.

На запрошення Союзу русинів-українців Словацької Республіки з 18 по 20 червня 1993 р. в м. Свиднику відбувся 39-й міжнародний фестиваль української пісні і танцю. Від незалежної України у цьому фестивалі взяли участь Струсівська самодіяльна Заслужена капела бандуристів разом з танцювальним колективом «Надзбручанка» обласної філармонії.

З ініціативи художньої ради капели та її учасників, керівника колективу Богдана Іваноньківа, рішенням обласної та районної влади у 1989 р. була створена дитяча студія гри на бандурі «Кобзарик» при дитячій музичній школі в м. Теребовлі з метою поповнення колективу молодою талановитою зміною. Студію гри на бандурі доручили талановитому педагогу училища культури Ярославі Кубіт.

Юні бандуристи швидко опанували основи гри на бандурі й вже навесні 1994 р. влилися до основного складу капели «Кобзар». Це Петро Венгер, Тарас Горук, Дмитро Губ’як, Юрій Порціна, Андрій Яворський, Ян Камінський, Іван Киба, Тарас Костевич, Любомир Луців, Андрій Кривокульський, Мирослав Щипанський, Михайло Нарельський, Микола Тихоліс

У травні 1994 р. відбулась спільна гастрольна поїздка ветеранів з молодим поповненням у м. Дніпропетровськ на фестиваль бандуристів України «Дзвени, бандуро, в козацькім краї», концерт-бенефіс в Тернопільському драмтеатрі ім. Т.Шевченка, концерт з нагоди 75-річного ювілею З. Штокалка — поета, композитора, бандуриста світового визнання; концерт на урочистостях з нагоди 100-річчя від дня народження письменника В. Гжицького в селі Острівці та багато інших виступів остаточно підтвердили правильність самої ідеї створення «Кобзарика».

На Всеукраїнському конкурсі молодих бандуристів, вихованців дитячих музичних шкіл і студій, шкіл мистецтв та естетичного виховання, який проходив у м. Полтаві, на батьківщині одного з основоположників Української школи кобзарства — Володимира Кабачка, брав участь вихованець «Кобзарика» Дмитро Губ’як. В цьому конкурсі взяло участь 52 дітей з усіх регіонів України. Компетентне журі Всеукраїнського конкурсу високо оцінило виконавську майстерність нашого земляка, присвоївши йому найвищу нагороду конкурсу Гран-прі, та як, переможцю, вручили іменну пам’ятну бандуру.

У 1995р. капела бандуристів «Кобзар» — лауреат Всеукраїнського літературно-мистецького конкурсу на здобуття премії ім. братів Лепких.

15 червня 1997 р. відбувся ювілейний вечір-концерт Струсівської заслуженої самодіяльної капели бандуристів України «Кобзар» в Тернопільському драматичному театрі ім. Т.Шевченка, а 29 червня — ювілейний вечір-концерт «Кобзаря» у м. Теребовля.

5—6 липня цього ж року відбувся концерт з нагоди святкування 900-річчя м. Теребовлі. В жовтні — капела учасник першого Міжнародного фестивалю «Козацькому роду нема переводу» в м. Києві. В цьому ж році вона — учасник концерту з нагоди 125-річчя Б. Лепкого.

У 1998 р. — Струсівска капела бандуристів брала участь: у концерті до 80-річчя боїв під Крутами; у концерті для консулів європейських країн у санаторії «Збруч» м. Гусятин Тернопільської області; у концерті до 7-ї річниці Незалежності України.

Капела бандуристів незмінний учасник Шевченківських днів в м. Теребовля та обласному центрі.

28—29 квітня 1999 р. капела бандуристів є учасником концерту присвяченого відзначенню 7-ї річниці Генеральної Директорії по обслуговуванню населення іноземних представництв, що при Міністерстві зовнішньоекономічних зв’язків України (м. Київ), а 6 серпня 1999 р.

Струсівська капела виступила на творчому звіті художніх колективів Тернопільщини в рамках Всеукраїнського огляду народної творчості «Веселка Надзбруччя» в національному палаці «Україна». В цьому ж році відбулась творча зустріч-концерт у Чернівецькому Університет ім. Ю.  Федьковича.

У 2000 р. Струсівська капела брала участь у творчому звіті майстрів мистецтв, народних і зразкових аматорських колективів Теребовлянського району, присвяченого 82-й річниці проголошення Акту Злуки (м. Тернопіль). 24 серпня цього ж року вона є учасником заключного концерту переможців Всеукраїнського фестивалю кобзарського мистецтва ім. К. Місевича в м. Дубно Рівненської області.

З участю капели 9—10 червня 2001 р. пройшов концерт «Воскресла! Воскресла моя Україна!», у рамках обласного свята народної творчості, присвяченого 10-й річниці незалежності України та 15-й річниці відкриття в м. Тернопіль першого на Україні Співочого поля (Тернопільський драматичний театр ім. Т.Шевченка; Співоче поле).

6—7 жовтня капела брала участь у Гала-концерті переможців І Всеукраїнського фестивалю козацької пісні «Байда» в м. Тернопіль. В цьому ж році капела взяла участь у концерті, присвяченому 10-й річниці незалежності України в Національному палаці «Україна» (м. Київ).

6—8 червня 2003 р. Струсівська капела — учасник творчого звіту майстрів мистецтв та аматорських художніх колективів Тернопільщини в Національному Палаці «Україна» (м. Київ), 28 серпня — учасник гала-концерту, присвяченого III Міжнародному фестивалю козацької пісні «Байда» на Співочому полі (м. Тернопіль).

Струсівські капеляни були активними учасниками подій Помаранчевої революції. Вони брали участь у мітингах на майдані Незалежності та ряду концертів на площадці «Карооке» по вул. Хрещатик у м. Київ диригент-хормейстер Ігор Козак (грудень 2004 р.).

Колектив капели протягом 2006 р. брав участь у різних культурно-масових заходах як в районі так і в області. Відзначимо виступ капели в різдвяному концерті «Христос рождається» в Теребовлі, на святкуванні 20-річчя Співочого поля в м. Тернополі, участь колективу в концертах, до 15-ї річниці Дня Незалежності України в м. Теребовля та с. Струсові, на Всеукраїнському фестивалі козацької пісні «Байда» в с. Вишнівці Збаразького району.

Оновився і поповнився репертуар капели бандуристів піснями: «Ой зійшла зоря» (дума про Почаївську Божу Матір) в обробці М.Леонтовича, «Під твою милість» Д. Бортнянського, народними піснями «Спи Тарасе» в обробці В. Захарченка, «Взяв би я бандуру» за обробкою М. Гвоздя, «Пісня про Северина Наливайка» на слова і музику В. Пасічника.

Концерти, репетиції, знову концерти…Скільки їх було — ніхто не пам’ятає. Самі ж капеляни кажуть, що їх було не менше вісімсот. На жаль, такої статистики немає. У концертному доробку капели «Кобзар» виступи і творчі зустрічі у великих містах і маленьких селах, на великих концертних сценах та імпровізованих площадках, на рідній землі та у закордонні. Це — участь в урядових імпрезах, творчі звіти, вшанування державних та ювілейних дат, конкурси, фестивалі, благодійна діяльність, відправа Богослужінь…

Найвагомішими успіхами капели (на нашу думку) є виступи на найбільшій сцені колишнього Союзу РСР в м. Москві, понад 10 виступів на найпрестижніших сценах Києва, гастрольні поїздки до Литви, Білорусії, Російської Федерації, закордонні турне по Словаччині, Польщі, Болгарії та Югославії, що засвідчує визнання колективу капели, як на Батьківщині так і за її межами. Великим досягненням струсівчан є здобуті ними престижні премії братів Левка і Богдана Лепких, С. Будного, С. Крушельницької, присвоєння колективу звань «народний» та «заслужений», сотні різної ваги грамот і нагород.

Та найбільше досягнення Струсівської капели — любов і визнання її творчості глядачами і слухачами. Капелу знають, капелу люблять, про неї схвально відгукуються як звичайні люди, так і прискіпливі фахівці-критики. Основне багатство капели — це її учасники, безмежно закоханні у пісню, котрі не жалкують ні часу, ні зусиль для улюбленої справи: 40 і більше років життя віддали капелі М. Мечник, В. Вербовецький, П. Качурівський, В. Павук та ін.).

Капеляни прилучили до участі в колективі синів і внуків — так утворились своєрідні сімейні кобзарські династії (Павло Киба та його син Богдан і внук Іван, Володимир Яворський із сином Ігорем, Ярослав Рутецький та його син Юрій, Василь Венгер із сином Петром, Мирослав Тихоліс і його сини Микола та Ярослав, Степняк Володимир та його син Богдан).

До здобутків капели віднесемо увіковічення її творчості в неодноразових грамзаписах фірми «Мелодія», випуску аудіокасети до 40-річчя творчої діяльності колективу (1997 р.) та CD-диску в 2007 р. У Струсівському Будинку культури ще в 1977 р. створено музей цього колективу.

За досягнуті успіхи в розвитку кобзарського мистецтва учасникам капели Ярославу Рутецькму, Миколі Мечнику, Івану Громику, Михайлу Носатому, Ігорю Козаку присвоєно звання «Заслужений працівник культури України», а художньому керівникові та головному диригентові Богдану Іваноньківу — звання «Заслужений артист України». Казимира Кокошка та Миколу Маловічка нагороджено Грамотами Президії Верховної Ради України.

Нині для капели, як і для всієї сфери культури і мистецтва, настали несприятливі часи. Це і убогість належного фінансування, це і брак виконавців на музичних інструментах, старіння ветеранів, відсутність молодого поповнення.

Та віриться, що сьогоднішні негаразди минуться, держава повернеться обличчям до проблем культури, капела відновить минулу славу і піднесе кобзарство на вищий рівень на славу України, щоб справдилися слова старожила с. Іванівка Підволочиського району: «Вислухав вашу програму, а сльози течуть, не можу отямитись… Вірю, що такий народ з такими піснями житиме вічно».

ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ СТРУСІВСЬКОЇ ЗАСЛУЖЕНОЇ КАПЕЛИ БАНДУРИСТІВ УКРАЇНИ «КОБЗАР»

Творчим обличчям будь-якого мистецького колективу є його репертуар, який визначає основний зміст діяльності та її результат. При всій багатоманітності творчих напрямків мистецької діяльності найважливішими, безсумнівно, є високохудожність репертуару та його майстерне виконання. Саме таку логіку в своїй роботі сповідує капела бандуристів «Кобзар».

Кобзарство — специфічна галузь музикування, притаманна лише українцям як на рідній землі, так і в діаспорі. Довготривала практика бандурництва виробила свої певні норми та традиції. Це, насамперед, опора на фольклор та поєднання співу виконавців із власним інструментальним супроводом.

Основа кобзарського репертуару — пісня народна та авторська для сольного і гуртового співу, а також думи, балади — для одноосібного виконання. В наш час рамки означеної традиційності значно розширені використанням музичної класики, творів новітніх музичних стилів, поєднанням звучання бандури із різними струнними, духовими, ударними чи навіть електронними інструментами.

Своєрідним еталоном для українських капел бандуристів, яких, на жаль, стає все менше, є Національна академічна капела бандуристів України. Її репертуар, творча манера сконцентрували у собі кращі надбання національної кобзарської справи і є добрим прикладом для наслідування.

За 50-літню творчу діяльність Струсівська капела «переспівала» велику кількість різноманітних творів. На жаль, точної статистики не велось, але за словами її нинішнього керівника М. Носатого «їх (пісень) назбиралося не менш двохсот».

Звичайно, далеко не всі твори збереглися в репертуарі до сьогодні, але художньо-досконалі та популярні виконуються і зараз. Репертуар капели доцільним буде класифікувати за жанровими та структурними ознаками.

Найбільшу частку в репертуарі, що природно, складають народні пісні. Це — історичні: «Ой Морозе, Морозенку» (обр. С. Людкевича), «Гей гук, мати, гук» (обр. Стемальщука), «Гей літа орел», «Гомін, гомін по діброві» (обр. К.Данькевича) та інші, ліричні: «Стоїть гора високая», «Взяв би я бандуру» (обр. М. Гвоздя), «Чом, чом, земле моя» (обр. М. Буравського), «Ставок заснув», «Стоїть гора високая», «По садочку ходжу» (обр. А. Авдієвського) та багато інших.

Окрема група пісень — українські жартівливі: «Ой на горі, на горі» (обр. М. Гринишина), «Та туман яром котиться» (обр. М.Лисенка), «Тропак» (обр. Р. Піка), «Подільський гопак» тощо.

Вагомо представлена в творчому доробку капели поетична спадщина Т.Шевченка: «Заповіт» (на мелодію Г. Гладкого), «Думи мої» (обр. О. Міньківського), «Бандуристе, орле сизий» (обр. М. Гвоздя), «Грай, Кобзарю» (музика Г. Китастого) та пісні про Шевченка — «Слава Кобзареві» (музика М. Ляховича на слова В. Вихруща), «Спи, Тарасе», записана в Краснодарському краї Росії (обр. В. Захарченка).

Більшість учасників капели «Кобзар» не мають музичної освіти чи спеціальної музично-інструментальної підготовки, але добротний голосовий матеріал капелян, бажання співати, постійна цілеспрямована вокально-хорова робота її керівників стали запорукою для включення в репертуар творів української класики.

Додамо до сказаного наявність цілком професійних солістів-вокалістів І. Громика, М. Мечника, П. Кибу, К. Кокошка П. Вербіцького, Р. Набитовича, та співпрацю капели з такими видатними українськими виконавцями, як Д. Петриненко, М. Кондратюк, Д. Гнатюк, М. Стефюк, А. Солов’яненко, А. Кочерга, М. Шопша, Б. Гмиря, та тернопільськими солістами — Б. Репкою, Р. Бойком, Я. Лемішкою, О. Мурій, О. Лилик-Шолох. Це дало можливість капелі урізноманітнити репертуар та поглибити його складність.

Українська класика представлена, щонайперше, творами М.Лисенка: «Вічний революціонер» (текст І. Франка), «Пісня Цвіркуни» (із оперети «Чорноморці»), хорами «Ой нема, нема» та «У туркені по боці» (із музики до поеми Т. Шевченка «Гамалія»).

Міцно тримається в репертуарі знаменитий хор «Закувала та сива зозуля» П. Ніщинського, дуже складна та колоритна «Дума про Байду» Г. Хоткевича. Пісенну обробку М. Леонтовича репрезентує «Ой зійшла зоря», С. Людкевича — «Козак на чужині», Д.Бортнянського — «Під твою милість». Незмінний інтерес у слухача викликає «Молитва Андрія» із опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм».

Струсівська капела «Кобзар» часто виступала і за межами України. На знак пошани до інших народів та їх національних культур включали капеляни до свого творчого доробку пісні російські («Ах ты, степь широкая», «Славное море — священный Байкал»), литовські («Дівчинонька молода», «Крилець»), болгарські («Хей, Балкан, ти роден наш»), хорватські («Добра ніч»), польські («Десь бив, Яничку», «Подкувечкі, дайцє оґня»). Це значно урізноманітнювало репертуарну палітру та виконавські можливості колективу.

Окрему яскраву сторінку творчості капели «Кобзар» складають пісні місцевих авторів. Це своєрідний літопис життя Тернопільського краю, пошанування і любові до рідної землі. В репертуарі капели пісні М. Ляховича на слова В. Вихруща «Слава кобзареві», «Грайте, подільські цимбали», «Цвіте наш край»; Б. Іваноньківа на слова М. Брезденя — «Величальна»; «Грай моя бандуро» — пісня на мелодію і слова Богдана та Івана Кравчуків. Місцеві автори — не професійні композитори, але їх мелодії позначені щирістю, безпосередністю, сповнені любов’ю до рідної землі.

Не обминула капелу і радянська тематика репертуару, адже без пісень про Леніна, Компартію чи владу Рад годі було потрапити на сценічну площадку. До честі капелян зазначимо, що такого роду пісень було небагато (А. Філіпенко «З іменем Леніна», І. Шамо «Комуністи», В. Філіпенко «Партія й народ», А. Кос-Анатольського «Від Москви до Карпат»).

Найбільш продуктивним у творчому плані для бандуристів із Струсова був, за словами Б. Іваноньківа період 75—92-х років минулого століття. Тоді кількість співаків-бандуристів сягала 60 осіб (нині лише половина їх), повнозвучно була представлена оркестрова група супроводу. Б. Іваноньків працював художнім керівником капели з 1972р. по 2000р.

Він випускник Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка, знаний в музичних колах як високопрофесійний і плідно працьовитий фахівець, керівник хору музичного училища ім. С. Крушельницької, чоловічого хору «Кооператор» та камерного хору Інституту мистецтв ТНПУ ім. В. Гнатюка.

Саме завдяки йому в репертуарі капели з’явились нові, більш складні композиції, зріс вокально-хоровий рівень виконавства, покращились оркестрові можливості капели, розширилась географія гастрольної діяльності. Загальний рівень капели тоді наблизився до рівня професіоналів, про що писала преса та твердили фахівці. Це було тим підґрунтям, яке дозволило капелі втриматись і в час політичної та економічної нестабільності в державі та нехтування її керівниками потреб культури.

Високий рівень хорової майстерності дозволяє капелі виконання творів без інструментального супроводу. Це, насамперед, старовинний український романс «Ставок заснув» (мелодія запозичена від німецького композитора Ґ. Пфейля), «Коли ви вмирали» М. Гайворонського на слова М. Кураха, «Чуєш брате мій» в обробці О.Кошиця на мелодію і слова братів Левка і Богдана Лепких. Без супроводу виконується Літургія М. Леонтовича і, звичайно, колядки та щедрівки. В акапельному співі капела демонструє добрий стрій, вокальність кантилени, вишукану динаміку.

У виконавському арсеналі капели знаходимо також елементи танцювальності і театралізації («Тропак», «Подільський гопак», «Грай кобзарю!»). Відзначимо і постановку різдвяного вертепу у виконанні капелян з усіма атрибутами: шопка, костюми, рольові традиційні персонажі, спів колядок і щедрівок.

Кінець 80-х — початок 90-х років XX ст. — час підйому руху за відродження української незалежності та державності і капела «Кобзар» активно відгукується на ці події. В репертуарі з’являються раніше заборонені радянською владою стрілецькі та повстанські пісні: «Гей, нумо хлопці, всі до зброї» і «Повіяв вітер степовий» в обробці Б. Іваноньківа, українська народна пісня на слова К. Гутковського в обробці М. Леоновича «Гей ви, стрільці січовії», «Гей готуйте, хлопці, зброю», «Гей за наш рідний край», «Живи Україно» Г. Гайворонского, «Марширують вже повстанці» на слова і музику Р. Шухевича.

Повернення до духовності спричинило виконання капелою релігійних творів: Д. Бортнянського «Під Твою милість», М. Леонтовича «Літургії», колядокок і щедрівок: в обробці Б. Іваноньківа «У Вифлеємі нині новина», «Голосить вістку», «Стало чудо»; в обробці С. Людкевича «Бог предвічний», «На небі зірка»; в обробці Є. Купчинського «Не плач, Рахиле»; в обробці М. Концевича «Дзвони».

Струсівська капела бандуристів «Кобзар» — це не лише згуртований колектив співаків-бандуристів. Капеляни — це українці патріоти, носії національної ідентичності, активні учасники значимих суспільних та мистецьких подій.

Без Струсівської капели не обходилися

  • кобзарські фестивалі: бандуристів України «Дзвени, бандуро в козацькім краї» (м. Дніпропетровськ, 1994 р.), кобзарського мистецтва ім. К. Місевича (м. Дубно, 2000 р.), «Байда» (2001, 2003, 2006 рр.).
  • Конкурси: ім. С. Будного (1986 р.), ім. С. Крушельницької (1986, 1987 рр.), ім. братів Лепких (1995 р.).
  • Святкування: 175-річчя з дня народження Т.Шевченка (м. Канів, 1989 р.), 450-річчя м. Тернополя (1990 р.), 900-річчя м. Теребовлі (1997 р.), 10-ї річниці незалежності України в Національному палаці «Україна» (м. Київ, 2001 р.), 20-річчя Співочого поля (м. Тернопіль, 2006 р. ), 100-річчя від народження Р. Шухевича (2007 р.).

Капеляни були активними учасниками подій Помаранчевої революції (м. Київ, 2004 р.). Та чи не найбільш пам’ятним для капелян було їх турне по Україні (Крим, Запоріжжя, Київ) в 1991 році.

«Нам — згадує М.Носатий — випала місія прилучити населення Кримського півострова та Півдня України до сприйняття ідеї державності України. В Криму ми дали, здається, 10 концертів, де серед глядачів було немало наших недоброзичливців, але ми трималися гідно…

А під час виступу в столичній Національній опері капелянам прийшла смілива думка — виконати на сцені Гімн України. Були сумніви і побоювання організаторів концерту та депутат Верховної Ради М. Горбань роздобув древко, а полотнище українського прапора капеляни мали своє — і зазвучало під куполом столичної опери «Ще не вмерли України ні слава, ні воля!» з високо піднятим нашим, синьожовтим».

Багатство і різноманітність репертуару капели ставлять перед художнім керівництвом та учасниками непрості завдання. Поряд із потребою в систематичній вокально-хоровій роботі існує проблема бандурного супроводу.

Вивчення оркестрових партій, а головне, поєднання їх ритмічного та гармонічного малюнка із мелодичною лінією вокалу вимагають ще більших зусиль та часу для людей без музичної освіти, аніж співоча підготовка.

Був час, пригадує М. Брездень (учасник капели із 39-річним стажем), коли всі капеляни тримали в руках бандури та грали супровід в міру своїх можливостей: більш підготовлені виконували складніші мелодичні лінії, інтервали чи акорди, менш підготовлені — окремі звуки, басові ходи тощо.

Такі обставини диктували і специфічні вимоги до якості оркестрування, яке здійснювали переважно керівники колективу. Нерідко готові оркестровки брались із репертуару Національної академічної капели бандуристів України із відповідною переробкою для струсівчан.

Неоціненну допомогу в цій справі надавав соліст столичної капели О. Незовибатько, який опікувався інструментальною частиною струсівських кобзарів.

В свої кращі часи капела мала до 60 бандур, дві скрипки, сопілку, 2 баяни, контрабас, литаври, двоє цимбалів, епізодично включалася віолончель. Нині ситуація значно погіршилася. Відхід з капели ветеранів, відсутність молодого поповнення послабили можливості колективу, особливо, у інструментальному звучанні. Створення дитячої студії «Кобзарик» та залучення до капели учнів Теребовлянського вищого училища культури через їх плинність не може повною мірою вирішити цю проблему.

Незважаючи на несприятливі для культури і мистецтва нинішні часи, Струсівська капела бандуристів живе і працює. Її високохудожній репертуар, підкріплений добротним рівнем співацької культури, академічним вишколом постійного 3—4-голосся, наявністю кваліфікованих солістів і сьогодні привертає увагу фахівців та публіки.

Капелу «Кобзар» знають і люблять не тільки в краї, а й у всій Україні. Капела завжди мала добру пресу і визнання слухачів. ЇЇ спів будить душу і почуття гідності українця. Капела «Кобзар» національна — за духом, патріотична — за змістом, народна — за суттю.

Обширний репертуар капели, його змістовна і виконавська різноманітність дозволяють варіювати програми концертних виступів від побутово-розважальних до змістовно-тематичних. Так, в творчому доробку капели є тематичні програми до Шевченківських свят, Літургія, програма з колядок і щедрівок, цикли народних чи авторських пісень.

Але з-поміж цього різноманіття виділяються твори, які можна назвати «золотим фондом» репертуару колективу. Це твори високого художнього ґатунку, перевірені кількадесятирічною практикою їх виконання та щирого захоплення слухацькою аудиторією. Деякі з них, як наприклад, «Реве та стогне Дніпр широкий», «Грай, моя бандуро» виконуються капелою понад 40 років.

«Бандуристе, орле сизий»

Музичну обробку цієї пісні здійснив Микола Гвоздь для бандур (2 партії), цимбал та контрабаса. Сам бандурист за освітою і покликанням, М. Гвоздь працював в Національній капелі бандуристів України, а з 1977 р. очолив її як художній керівник і головний диригент. Його творчий доробок складають переважно аранжування творів для потреб капели. Він автор репертуарної збірки «Дзвени, бандуро», підручника «Бандура» для дитячих музичних шкіл.

Мелодія пісні «Бандуристе, орле сизий» подається розлого у майже півтораоктавному діапазоні соло баса. Тут зустрічаємо той випадок, коли до основної мелодії «припасовується» верхня терцова втора, яка подається в теноровій партії.

Автор обробки не обмежується тільки цим природнім двоголоссям, але насичує хорову фактуру повнозвучною акордикою. Сама ж мелодія пісні попри яскраво виражену національну інтонаційність має чітку квадратну структуру, вивірені каданси, що вказує на її спорідненість із традиціями так званого міського романсу.

Твір на перший погляд виконується просто: заспів — приспів, але в останньому куплеті заспів проводять баси, а приспів, змінений висотним положенням тенорів, звучить напружено і могутньо, підготовлюючи ефектний октавний фінал.

Зате в оркестровому супроводі спостерігаємо постійне варіювання для кожного окремого куплету. М. Гвоздь, будучи знавцем бандурного виконавства, використовує такі характерні для бандури прийоми як гра арпеджіато, рух тризвучними акордами та паралельними інтервалами.

Вірш Т. Шевченка, що став текстовою основою цього хорового твору,— звернення поета до співця-бандуриста, який був уособленням свободи творчості і місцезнаходження на противагу поетові, котрий перебував на засланні, у неволі. Пісня будить у слухача ненависть до тиранії, заклик до волі та утвердження людської гідності.

«Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі» та «У туркені по тім боці»

Творчість Миколи Лисенка (1842—1912рр.), основоположника української класичної музики багата і різнобарвна. Він залишив для нащадків велику спадщину у всіх музичних жанрах (окрім симфонії та балету). Та найвагомішою у творчості митця була вокально-хорова музика: в першу чергу, на тексти Т.Шевченка під загальною назвою «Музика до «Кобзаря»».

Мистецтвознавці налічують у цій своєрідній музичній «Шевченкіані» понад 100 творів. Це кантати «Радуйся, ниво неполитая», «Б’ють пороги», «На вічну пам’ять Котляревському», хори «Іван Гус», «Заповіт», «Сон», «Орися ж ти, моя ниво», «Ой діброво, темний гаю» тощо, солоспіви — «Чого мені тяжко», «Доля», «Садок вишневий коло хати», «Огні горять», дуети, тріо та інші твори.

Хори «Ой нема, нема» та «У туркені по тім боці» написані на текст Т. Шевченка із поеми «Гамалія», на тексти цієї поеми написано також хори «О милий Боже України» і «Наш отаман Гамалія».

«Ой нема, нема» виконується капелою «Кобзар» в неповному вигляді (I і II епізоди). У цьому хорі відтворено цілу гаму людських переживань — туга за рідним краєм, відчай тяжкої турецької неволі, надія на порятунок «з Великого Лугу».

Перший епізод нагадує старовинний невольницький плач з властивими цьому жанру імпровізаційним розгортанням думки, поступовим емоційним наростанням, вільним розміром та нерівномірністю мелодичних уступів. Велике виражальне значення тут має ладова гармонія, використання переважно її субдомінантової сфери, що привносить в музику строгість і зібраність та відповідність суворій мужності образів.

За звучанням твір викликає в пам’яті слухачів образи думного епосу народних співців-бандуристів. Цьому сприяє і супровід хору. Написаний для фортепіано, він нагадує звучання бандур своєю імпровізацією (alla cadenza), поєднанням дво-октавних унісонів із арпеджованою акордикою, що яскраво доповнюють скорботні інтонації хорових голосів.

Натомість, невеличкий, але напрочуд цілісний твір «У туркені по тім боці» цілком контрастує з попереднім. Ідучи за ритмом вірша Т. Шевченка, Лисенко майстерно перевтілює коломийкові ритми, створюючи неначе зримий образ: на байдаках мчать завзяті козаки визволяти з неволі братів-бранців. Швидкий темп, постійна пульсація вісімкових тривалостей, тривалі каденції музичних речень, підкріплені навальним інструментальним супроводом відтворюють героїчний, бунтарський дух українського козацтва.

У перший і другий хори — це своєрідна композиція, що поєднує дві різні настроєві пласти — туги і героїки. Це ніби цілісна картинка із народного життя; у виконанні капели «Кобзар» вона викликає жвавий інтерес та захоплення слухачів.

«Цвіте наш край»

Серед композиторів-аматорів Тернопілля Мирослав Ляхович вирізняється і кількістю написаного і доволі добрим рівнем композиційної техніки. М.Ляхович — культосвітній діяч, диригент аматорських хорів та оркестрів (народних, духових, тірольських інструментів), учасник Струсівської капели, її художній керівник (1960—1968 рр.) та хормейстер (1971—1974 рр.). Із пісенного доробку композитора відзначимо його пісні на слова В. Вихруща «Грайте, подільські цимбали», «Слава кобзареві», «Цвіте наш край», «Болгарка» та «Немає кращої землі», які поповнили репертуар капели.

«Цвіте наш край» — це лірико-патріотичний твір, сповнений любові до рідної землі, її природи та її людей, готовності захищати свою Батьківщину від ворожих зазіхань. У мелодії пісні героїчні інтонації (стрибки на октаву вгору, пунктирний ритм) переплітаються із розспівністю кадансів та імітаційними ходами в басовій партії. Вдалим доповненням до хорового звучання є супровід, який то дублює співочі голоси, то підтримує пружність метру, то виступає із самостійними інтерлюдіями між куплетами. Використання соліста, гнучка динаміка, виправдана агогіка — ось основні риси виконання цього твору капелою.

«Ой на горі, на горі»

Це народна любовно-жартівлива пісня з прикарпатського регіону. Її музичну обробку для чоловічого хору та тенорового соло здійснив Михайло Гринишин, відомий в Україні хормейстер, художній керівник Гуцульського ансамблю пісні і танцю, викладач Івано-Франківського педагогічного університету та Київського інституту культури. Композиторська діяльність М. Гринишина обмежується здебільшого обробками пісень гуцульського регіону («Вівці мої, вівці», «Ой зелена полонина», «Дівчино-рибчино»).

Пісня «Ой на горі, на горі» має розлогий заспів та швидкого темпу приспів. В мелодії знаходимо характерні для гуцульських пісень синкопи, зворотний пунктирний ритм та коломийкові структури в побудові музичних фраз. До акапельної обробки капела додає ще й бандурний супровід і це значно урізноманітнює її колорит. Пісня побудована на чергуванні хорових і сольних епізодів з використанням акордово-гармонічного фону хору для соліста.

Відзначимо також використання контрасту гармонічного мінору із кадансами в натуральному мінорі. І виконання капелою і сприйняття твору слухачами завжди створює атмосферу оптимізму і небуденного вдоволення.

«Закувала та сива зозуля»

Петро Ніщинський (1832—1896 рр.) — вчений, богослов, археолог, журналіст, педагог, письменник, перекладач з грецької («Іліада» та «Одісея» Гомера, «Антігона» та «Цар Едіп» Софокла — українською мовою, «Слово о полку Ігоревім» — грецькою), композитор.

Щоправда, не маючи музичної освіти, композицією володів на любительському рівні. З-поміж його доробку в царині музики відзначимо «Вечорниці» (музика до II дії драми Т.Шевченка «Невольник»), обробки народних пісень «Про Байду», «Панщина», солоспіви «Порада», «Нудьга».

«Вечорниці» були створені П.Ніщинським під впливом спілкування з «Театром корифеїв» та відвідувань «субот» — художніх вечорів родини Тобілевичів у Єлисаветграді (тепер Кіровоград). Ця музично-театральна композиція втілила найбільш характерні риси національного музично-драматичного театру, який своїми традиціями сягає древніх народно-обрядових дійств (вертепу, ворожіння, свята Івана Купала тощо).

До «Вечорниць» Ніщинський створив не лише музику, але й поетичний текст (за винятком першого номера — пісні Хазяйки,— написаного на вірш Шевченка). Текст Ніщинського за стилем, характерними літературними прийомами близький до творчості Т. Шевченка.

Загальна композиція циклу (сім номерів) складається із двох змістових сфер — ліричної, яку уособлює жіночий хор та героїчної — чоловічий хор. Вся музика пронизана інтонаціями українського мелосу. «Вечорниці» написано для мішаного хору, солістів та симфонічного оркестру.

Хор «Закувала та сива зозуля» дуже різноманітний за настроєм та засобами музичної виразності, написаний у формі вільного наскрізного розвитку матеріалу. Намагання втілити сюжетну лінію тексту обумовило п’ять контрастних епізодів, перший з яких передає мелодичний запал, готовність до боротьби, пам’ять про козацьку славу предків.

Другий епізод «Ой повій, повій» — журлива пісня про козаків у неволі, їх жаль за рідною землею, прагнення повернутись на Батьківщину.

Третій епізод «Та й понеси на Вкраїну» — стрімкий, мажорний настрій контрастує з попередніми епізодами, музика набуває «вальсової танцювальності», але поступово цей настрій набуває гострих, драматичних відтінків («А на Вкраїні»).

Четвертий епізод — тенорове соло — це героїка подвигів українського козацтва у боротьбі за волю. Тональна зміна (c-moll — C-Dur) яскраво контрастує з попередніми та наступними епізодами. Цей епізод виправданий і з причин змістового та динамічного контрасту перед фіналом, який стрімко (в темповому і динамічному плані) готує кульмінацією («Султани!», «Кайдани!»), котра звучить як заклик до бунтарської непокори ворогам України.

Виняткова популярність хору «Закувала та сива зозуля», який виконується багатьма музичними колективами, зумовлена, передусім, яскравістю музичного змісту, героїко-патріотичного наснаженістю, близькістю музичних інтонацій до національного мелосу. Якби П.Ніщинський, попри всі свої заслуги при житті, створив лише цей один чудовий витвір, його ім’я назавжди було б вписане в історію української музики.

«Грай, моя бандуро»

Творчість братів Івана і Богдана Кравчуків, освітян з Дарахова, що поблизу Струсова, добре знана в нашому краї. Музично і поетично обдаровані брати були добрими самодіяльними композиторами, гарними виконавцями в дуетному співі та самовідданими учасниками капели «Кобзар».

Творча співдружність І. та Б. Кравчуків подарувала нам пісні «Тернопільський вальс», «Тернопільські каштани», «Є для тебе пісня», які своєю мелодійністю, щирою безпосередністю зачаровують слухачів чи в дуетному виконанні чи у художньому відтворенні їх всією капелою.

Пісня «Грай, моя бандуро» оспівує рідну землю, її людей, кличе до єднання та творення національної держави:

Єднаймось від Сяну до Дону,

Бо кличе Славутич старий.

Над горами, степом і морем

Сіяє тризуб молодий.

Могутнім рефреном звучить приспів «Грай, моя бандуро» в насиченому чотириголоссі чоловічого хору. Твір має яскраво виражену пісенну структуру: заспів (соло-дует або хор) та хоровий рефрен-приспів. В тональному плані заспів — a-moll, приспів C-Dur, але закінчення твору несподівано спрямовується в домінантовий G-Dur.

Ця «несподіванка» згладжується кодою-кадансом «Наш подільський край», що утверджує домінантовий ухил останньої фрази і сприймається як ефектний фінал. Твір звучить велично, заклично, чому сприяє і оркестровий супровід, фіксуючи рівномірно чіткість музичного метру.

Творчість Струсівскої капели «Кобзар», її репертуар та виконавський стиль засвідчують про далеко не аматорський рівень добре знаного на Тернопільщині, в Україні та за її межами колективу, керівникам і учасникам якого притаманні любов до пісні, пошана національної культури, істинний патріотизм.

Віриться, що, незважаючи на нинішні несприятливі для капели часи, як і для всієї галузі культури і мистецтва в Україні, зерна доброго і вічного, засіяні струсівськими бандуристами впродовж 50-річної діяльності, проростуть буйним колоссям на славу рідній Україні.

Найвагоміший внесок у розвиток кобзарства в нашому краї належить Струсівській самодіяльній Заслуженій капелі бандуристів України «Кобзар». Зародився цей нині славетний колектив у 1957 р. в смт Струсові (нині Теребовлянського району) із тріо бандуристів-аматорів А.Заячківського, І.Пухальського і В.Обухівського.

Через 2 роки тріо виросло в ансамбль із 15 осіб, а ще через 5 років учасників капели стало 40. Зростала виконавська майстерність і визнання. Капела — неодмінний учасник всіх мистецько-культурних заходів в Тернопільському краї, в Києві та Москві. Колектив поповнюють молоді виконавці — це професійні музиканти, працівники культури, освітяни, робітники, учні Теребовлянського училища культури.

Керівниками в різний час були ентузіасти пісенно-бандурного мистецтва В. Обухівський, І. Пухальський, М. Ляхович, хормейстери-професіонали В. Верней, Б. Іваноньків, М. Носатий, І. Козак.

Капела «Кобзар» завжди у центрі значимих суспільних та мистецьких подій: огляди художньої самодіяльності, фестивалі, конкурси, високого рівня «урядові» концерти, творчі зустрічі із робітниками, трудівниками села, співпраця з капелами бандуристів Києва, Полтави, Малина, творчі подорожі по Україні, колишньому Союзу РСР та закордонні.

Капела зі Струсова дала (за словами учасників) більше 800 концертів, в тому числі немало сольних, записано кілька музичних альбомів. За 50 років існування капела зажила доброї слави серед Тернополя та й далеко за межами краю.

Найвагоміші успіхи капели: виступи на столичних сценах Москви, Києва, Ленінграда. Концертні турне по Словаччині, Польщі, Болгарії, Югославії, здобуття почесних звань «народний» і «заслужений» колектив, нагороди преміями братів Л. і Б.Лепких, С. Будного, С. Крушельницької, присвоєння почесних звань Заслужений працівник культури України (Я. Рутецький, М. Мечник, І. Громик, М. Носатий, І. Козак), звання Заслужений артист України (Б. Іваноньків), сотні різних грамот та призів.

Та найголовніше багатство Струсівської капели — це її учасники — люди різного віку (деякі з них співають в капелі понад 40 років) і професій, люди, закохані у рідну пісню, патріоти свого народу. Серед учасників зустрінемо кобзарські династії (батько — син, батько — син — внук).

Репертуар капели — його творче обличчя, він багатий та різноманітний. Основу його складають переважно народні пісні: історичні, патріотичні, ліричні, жартівливі, твори української класики (М. Лисенко, П. Ніщинський, Д. Бортнянський), пісні місцевих авторів Б. та І. Кравчуків, М. Ляховича, Б. Іваноньківа, стрілецькі та повстанські, колядки і щедрівки, духовні твори.

Виконання репертуару капелою позначене добротністю вокально-хорового звучання, достатньою мірою збалансованого супроводу, емоційністю та художністю. У виконавському арсеналі капели — елементи танцювальності, театралізованого дійства.

50-річчя заснування капели збіглося із несприятливими для української культури і мистецтва часами. Віриться, що держава повернеться обличчям до цього унікального колективу (як і до всіх інших) і зерна доброго, вічного, засіяні струсівчанами впродовж півстоліття, проростуть буйним колоссям на ниві української національної культури.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1932 публікацій.

Коментарі (1)

  1. […] Під його керівництвом запроваджено підготовку фахівців за спеціальності «На­родна художня творчість» із спеціалізаціями «Народне пісенне мистецтво» (хоровий спів), «На­родне інструментальне мистецтво» (народні та духові інструменти), «Режисура» (1961) та «Хоре­ографія» (1968),  збудовано та введено в експлуатацію навчальний корпус загальною площею 2563 м2, із акт. залом на 350 місць, бібліотекою та індивідуальними класами для занять. Заснував три оркестри (тірольських, народних, духових інструментів); сприяв заснуванню Струсівської капе­ли бандуристів «Кобзар». […]

Залишити відповідь