Іван Кужда. Релігійне життя та священники в Олесиному

06.06.2018 | Автор: | Категорія: Церкви, монастирі, культові споруди

Україна. Тернопільська область. Козівський район. с. Олесине

Церква в нарузі, народ у неволі,
Кличе, благає миру та волі,
В серці бажання: хочемо Бога!
З Богом вперед, він перемога.
І. Мартинюк

Після приєднання у 1772 р. Галичини до Австрії, австрійський уряд підтримав політику пап у справі закріплення українських церковних традицій і тому    відкинув домагання польської латинської ієрархії, перебрати під свою управу  українські єпархії.
Австрія розглядала парафію як найнижчу, але дуже важливу  ланку  державного  урядування, через яку влада доносила до широких народних мас свої розпорядження, а з парафії діставали від священників статистичні дані так звані «викази» для циркулярних органів з яких черпала відомості про кількість населення. Тому у 1775 році було розпочато реформу церковних метрик, яка тривала аж до 1788 року.

Львівський губернатор   у листі до єпископів від 10. 07.1775 року поклав обов’язок  на священників докладно заповнювати метричні книги, метричні шлюби, списки народжених і померлих, щоб у разі потреби можна було звернутися до них і вони служили  підтвердженням правди.

Перша письмова згадка про дерев’яну церкву в селі Ценів, що роками відвідували мої односельчани, відноситься до 1451 року. Село Олесине та присілок Уритва не мали своєї церкви, тому парафіяни греко-католицького обряду  відвідували ценівську  церкву.

У 1843 році в ценівській парохії  було 1505 осіб  греко-католицького обряду, із них: 1259 прихожан із с. Ценів і 246 з с. Олесине та присілка Уритва. Отці парохи які я наводжу в табличці були високо освічені та культурні люди:

  • о. Кароль Войсович
  • о. Бенедикт Яремович
  • о. Сельвестр Давидович
  • о. Григорій Концевич
  • о. Іван Пасіка
  • о. Іван Ратич
  • о. Стефан Комар
  • о. Михайло Сенів
  • о. Стефан Стець

Вони докладали багато зусиль ,щоб піднести культурний рівень села. Іноді польські шляхтичі кепкували, що в українському селі нема нікого іншого, лише темний хлоп і руський поп. В 1856 році організація правління Добрами в Раю побудувала в с. Олесине, недалеко від  фільварку каплицю Святого Духа, в якій кілька разів на рік відправлялися богослужіння.

За спогадами Василя Дякова в капличці могло поміститися до 80 чоловік. На відправу привозили отців-парохів найкращими кіньми з с. Ценів, або с. Будилів. Село помалу розширювалося та парафіян ставало все більше.

У шематизмі у 1882 р. виданою Львівською Єпархією записано, що жителі греко-католицького обряду в кількості 360 чоловік відвідували церкву святого Архистратига  Михайла у с. Ценів, відправляв службу Божу отець Іван Мойсейович.

Австрійська влада дбала про забезпечення майнових інтересів церкви .16 лютого1783 р. парохам було наказано подавати до органів інформацію про церковні фонди, які є на панських маєтках, для їх статистики.

14 березня 1783 р. цісарський двір констатував, що до нього доходять відомості про те що деякі хати священників та церкви валяться то ж панські двори повинні помагати їм у ремонті. Але якщо того пани не хотіли робити, то парохи повинні повідомляти губернії, а ті примушували надавати їм допомогу.

10 листопада 1783 року губернська влада наказувала, щоб декани проводили візитації (тобто обходи) церков у супроводі двірських службовців, які для більшої достовірності зобов’язані були підписувати церковні документи.

Сказати в якому стані на цей час знаходилася ценівська церква я не можу тому, що я не знайшов підтверджуючих документів в ДАТО. Всі вище перелічені парохи виконували не лише пастирські обов’язки, а також були порадниками своїх парафіян у всіх важливих справах. Таких справ на той час було досить багато.

Це поділ майна поміж людей і дітей, поділ пасовищ, лісів, успадкування нерухомості і т.д. В кінці 19 ст. на початку 20 ст. в наших селах почала формуватися національна свідомість, .зникала безграмотність. Отці парохи з допомогою передових селян закладали читальні «Просвіти», створювали громадські організації такі як «Січ», «Сокіл», «Луг».

Вони дбали не тільки про духовне здоров’я своїх парафіян, але й про фізичне. Про це вказував і цісарський декрет від 5 лютого 1784 р., що наказував парохам не вінчати подружжя в день весілля, якщо помітять, що молодята або гості п’яні, – вінчання відкладати на наступний день, бо це вело до втрати моральних якостей молодого покоління.

На  цвинтарі с. Ценів залишилося багато старих надгробків, під якими спочивають парохи ценівської парафії. Найдавнішим парохом був о. Кароль Войсович, який помер у 1809 році. Після нього був о. Бенедикт Яремович, який народився у 1776 році і закінчив богословські студії з українською мовою навчання.

Висвячений він був 1808 року. Патроном (тобто власником землі) був граф Олександр Потоцький, який мав право затверджувати парохів. І в 1812 році на цю посаду був затверджений о. Бенедикт Яремович.

За відомостями «Шематизму «В 1827  року вже була школа якою опікувався цей священник. В цей час парафія відносилася до Подільського деканату, що розміщувався в містечку Кізлові. Деканом був о. Микола Стрільницький, окружний шкільний інспектор і парох в селі Озірні.

До Кізлівського деканату належали такі села: Покропивна Слобода, Будилів, Медова, Вимислівка, Вибудів, Ценів, Конюхи, Августівка, Хоростець, Хоробрів Велика і Мала Плавуча, Глинна, Красне, Цицори, Плотича, Золочівка,  Каплинці й Дмухівець, Таурів, Городище, Слобідка.

В цьому деканаті на цей час було вже 9 парохіяльних шкіл. Після смерті  Б. Яремовича  в невеликому відрізку часу парохом був о. Сільвестр Давидович про якого я нічого не знайшов в архівних документах.

В 1843році  ценівська парохія не мала свого священника її обслуговував о. Іван Мойсейович, який пізніше і був затверджений на цю посаду. У парохії було 1505 осіб греко-католицького обряду, з них в с. Ценів – 1259, а з с. Олесине – 246.

Слід нагадати, що під час служіння о. І. Мойсейовича сталася надзвичайна подія: канонічна візитація в 1897 році Галицького митрополита Кардинала Сильвестра Сембретовича. Митрополита зустрічали всі парохи із сусідніх сіл та церковні процесії з прапорами і хоругвами та українські козаки на конях.

При вході на майдан побудовано тріумфальну браму, замаяну зеленню, українськими та папськими прапорами. В своїх проповідях Митрополит виступав  проти пияцтва, пропагував  поширення освіти серед народу, закликав будувати читальні «Просвіти», будувати «Народні Доми» та громадські шпихлірі (стодоли), в яких зберігати зерно, а навесні або літом позичати бідним селянам.

За позичене у жидів   насіння селянам доводилось платити у 2-3 рази дорожче .Невтомний  митрополит, а згодом Кардинал УГКЦ помер у Львові 4 серпня 1898 року, проте засіяне ним зерно у великій мірі сприяло відродженню й дальшому розвитку українського селянства. А вже 26 жовтня цього ж року  відійшов у вічність і о. Іван Мойсейович.

Перед приходом на парохію о. Григорія Концевича  церковно-релігійне життя, шкільництво, та суспільно-політичне життя відчувало потребу в пожвавленні. Але о. Григорій мав добре серце веселий характер і дуже дбав про знедолений український народ та рідну Христову Церкву. Він любив простих селян та був щирим прихильником молоді. Виплекав чудовий сад, біля парохіяльної забудови, в якому все життя тяжко працював.

У вільні хвилини перебував у цьому саді і насолоджувався його красою. В неділю чи свята, після Богослужіння  брав свою   паличку і прямував стежкою поза городами до читальні «Просвіта» У вересні 1915 року коли московська армія відступала з під Карпат на річку Стрипу, о Г. Концевича було заарештовано та вивезено на схід до Ташкенту. Після арешту о. Г. Концевича ,московська влада забрала церковні дзвони і вивезла їх у невідомому напрямку. Селяни залишилися без пароха, без дзвонів, без багатьох чоловіків, яких забрано до війська.

Виправляти службу Божу приїжджав парох із с. Вибудів Іван Пасіка. Від червня 1916 р. до липня 1917р. ценівська церква була закрита з огляду того що не було священника  та й село опинилося у фронтовій зоні і було постійно в загрозі знищення. Після відступу московських військ за р.  Збручу 1917р. до с. Ценів прибуває о. І Пасіка  Але він пропрацював недовго і його переводять у м. Тернопіль.

Ценівська громада вжила всіх заходів щоб затримати о. І. Пасіку, але їхні старання не мали успіху. Селяни любили отця, тому що він був Богом обдарований проповідник. Коли у1917році в Росії сталася революція, о. Григорій Концевич був звільнений, але здоров’я його було тяжко підірване.

Повернувся восени 1918року і знову приступив до своїх обов’язків. А коли дізнався що Українська Рада у Львові 1листопада 1918 року проголосила перед усім світом незалежну Українську Державу о. Г. Концевич дуже радів. Однак незабаром стан здоров’я почав погіршуватися і в травні1921року він помер. Тлінні останки цього взірцевого  пароха спочивають на ценівському цвинтарі.

У церковній книзі складеній Василем Гургулою у 1912році вказується, що власником земель на якій побудована церква є граф Яків Потоцький ,а парохом  Григорій Концевич. Олесинські жителі мають свою каплицю, однокласну школу, читальню «Просвіти», позичкову касу ,господарський кружок та громадську організацію «Січ».

У церковних книгах з 1882 р., 1891 р., 1892 р., 1896 р., 1897  р., 1910 р., 1914 р., 1918 р., 1924 р., 1927 р., 1930 р.,1935 р., 1936 р., зазначається не тільки кількість віруючих, але матеріальний стан: церковні поля, сіножаті, ліси і т. д.

Ценівські парохи походили з простого селянського  роду, або родин сільських  учителів, тому досконало знали селянські нестатки і безрадність селян на кожній  ділянці .Цей їхній зв’язок Із селом з дитячих літ допомагав їм ставати добрими духовними і громадськими провідниками.

У 1921році прибув до с. Ценів о. Іван Ратич, який закінчив Бережанську гімназію. В 1908 році отримав ієрейські свячення з рук митрополита Андрея Шептицького. У с. Ценів йому було важко виконувати свої священичі обов’язки ,бо він не мав однієї ноги. Мабуть з цієї причини він 1922році перейшов до села Черче Рогатинського району. За цей невеликий період перебування ,він зумів об’єднати навколо себе усіх парафіян ,та не раз добрим словом згадував про свого попередника.

Навесні 1922року на становище пароха прибуває о. Стефан Комар ,який перебував у цьому селі 9 років. Він також закінчував гімназію у Бережанах, а потім в Тернополі та Коломиї де в 1911 році здав екзамени. Виїхав до Відня де 2 роки студіював право, а згодом і теологію Теологічні студії закінчив у Львові у 1916році.Свої духовні обов’язки виконував у селах Лисятичі, Завалів, Жиравна та Підсоснів.

Наприкінці 1916 року був арештований австрійськими військами та вивезений до  концентраційного табору Талергоф. Під час  україно польської війни у 1918-1920 рр. виконував обов’язки капелана У Г А.

Після закінчення війни він у с. Ценів розвиває широку громадську діяльність: організовує кооперативу, читальню» «Просвіти» і створює духову оркестру, яка мала велику популярність у Бережанському повіті. Це було з однією з причин що в 1930 році польська влада його арештовує і відправляє на 3 тижні до Бережанської тюрми.

В 1931 році о. С. Комар переходить на парафію у с. Милошовичі біля Львова, а в 1936 році Митрополит Андрій Шептицький іменував його крилошанином. У 1939 р., коли більшовики окупували Західну Україну о. С. Комар залишився у селі із своїми парафіянами. Він мав численні конфлікти із новою владою, коли від нього вимагали віддати метричні книги.

Після Другої світової війни, коли Москва формально зліквідувала Українську греко-католицьку Церкву  о. Г Комар знову відмовляється покидати своїх вірян. Його радянська влада арештовує і висилає спочатку в Караганду ,а потім в Сибір, де він за свої переконання пробув 9 років.

Повернувся він Львова у 1955році внаслідок амністії, та й по стану здоров’я : його спаралізувало. Після видужання парафіяни с. Завалів запрошували його повернутися до них. Однак слабке здоров’я змусило о. С. Комара повернутися до рідного Львова.

Останній раз автор книги «Моє рідне село Ценів «Іван Мартинюк бачився з о. С. Комар у 1939 році в Львові. Він був дуже зажурений тому, що двоє його дітей перебували у більшовицькій тюрмі. Але на дивлячись на тяжкі обставини його життя він ніби давав останній наказ: «Кріпімося і не впадаймо в зневіру».

Ці слова великого українця повинні ніколи не покидати нас в боротьбі за українську державу. 18 листопада 1964 року перестало битися його гаряче серце. Похоронений о. С. Комар на Личаківському цвинтарі.

Після відходу о. С. Комара до с. Ценева прибуває о. Михайло Сенів, що народився у 1887році.Він був на парафії один рік і кілька місяців. Отець М. Сенів був непересічним катехиком і працював переважно на релігійно-церковному напрямку. Тому він мало цікавився громадсько-політичним життям своїх парафіян.

Він дуже любив мистецтво, спорт і природу. Після виконання своїх душпатерських обов’язків, в літній період сідлав свого коника і виїжджав на ценівські поля, де колосилася золота пшениця .Але він за допомогою церковного братства все ж таки відремонтував стареньку ценівську церкву. Отець Михайло Сенів за власним бажанням відійшов до с. Задвіря ,біля Львова з огляду на те ,що там вчилися його діти.

У 1932 році на ценівську парафію прибуває о.Стефан Стець, який народився у 1891 році. Походив він із багатої родини із Збаражщини, На початках він цікавився громадско-політичним життям, але згодом це зацікавлення пропало. Спричинились до цього і самі селяни. Не раз він засідання управи читальні призначав на 7 годину, а вони збиралися на 8 і то не всі.

З цим станом не зміг змиритися о. С. Стець. З приходом на західно-українські землі радянської влади у 1939 р. у нього були вилучені усі метричні книги. І не дивлячись на це, обов’язки пароха він виконував аж до 1944р,,чекаючи кожного дня, що до нього прийдуть і заберуть на Сибір.

Але заслуга о. Стефана Стеця заключається ще в тому ,що він активно долучився до будівництва церкви в с. Олесине. Його було обрано головою комітету по будівництву церкви. І як згадують старожили в церковний комітет спочатку  тих часів входило 9 осіб , а головою управи було обрано Івана Кусеня (касир – Смачило Іван Матвійович, книговод – Смачило Іван Гринькович та помічники – Дяків Василь, Горохівський Василь, Коропатницький Гриць, Горохівський Іван, Кужда Тома, Смачило Тома). З часом церковний комітет збільшився до 15 чоловік, про що відображає ця фотографія.

Проектував  церкву відомий архітектор з м. Бережан  Дунаєвський  разом із своїм сином. Будівництво церкви проводилося за допомогою своїх вірян та за власні гроші. В книжці «Олесин:  колиска провідників воюйочої України» зазначено, що в с. Олесин побував і Преосвященний отець Бучко, який посвятив зовні  новозбудовану церкву.

А в 1938 році під час зелених свят було здійснено благословення вже цілком збудованої церкви при участі духовенства із сусідніх парафій та мішаного хору з Козови. О. С. Стець завершив благословення та посвяту даної споруди, яка одержала назву «Церква Святого Духа». Але перед нашими вірянами постало нове завдання: мати свого священника  Потрібно було писати листи до львівської Консисторії щоб вона виділила на село свого пароха.

Консисторія погодилася виділити пароха при умові, якщо  громада с. Олесин забезпечить його земельною ділянкою яка б становила 40 моргів орного поля, житлом та церковним проборством.

Всі ці вимоги були прийняті до виконання і майже вирішені, але наближення війни яка нависла над Європою не дало олесинським жителям завершити розпочату справу.

Панська Польща у 1938 році розпалює полум’я Другої світової війни вторгненням на територію Тешенської Сілезії. Тоді перестає існувати незалежна Чехословаччина, шматки території якої захоплює Німеччина, Угорщина і та ж агресивна Польща.

Знищуються не тільки слабкі країни ,але й неугодні керівники окремих організацій. У травні 1938 року було фізично знищено Голову Проводу  ОУН Євгена Коновальця. ОУН дала наказ своїм членам, в знак скорботи носити червоно-чорні стрічки на  вишитих сорочках. У ці важкі для кожного українця дні, мої односельчани палко підтримали цю ініціативу, але ще від хати до хати передавали такий вірш:

Цього року сумні свята
З Коновальця кров пролята
Сумна вістка в Україні
Згинув вождь наш на чужині

Ти Євгене Коновальцю
Того ти не сподівався
Що з народом України
Ти навіки розпрощався.

Ой ти земле, ой ти чорна
Прийми тіло свого вождя
Що не спали в день і вночі

Прийми тіло карі очі,
Що не спали вдень і вночі
Вдень і в ночі Ви не спали
Україну визволяли.

Отець Дмитро Сеньківський приїхав до Ценева 25 квітня 1945 року вже як православний священник. Він прибув із Заходу мабуть із Лемківщини, бо тоді поляків переселяли до Польщі, а українців на Україну. Він виконував свої священничі обов’язки у селах Ценів, Вибудів, Олесин та Потоці. Помер він на 86 році життя, відпрацювавши 64 роки священником…

Хоронили отця 12 стареньких священників, мабуть його давні приятелі. Аж до самої смерті він одержував 75 рублів старечої пенсії яку виплачувала Львівська Консисторія.

Отець Ярослав Тимчишин прибув у с.Будилів разом із переселенцями. За даними Лісовської С. А. о. Ярослав був доброю, розумною та освіченою людиною. Важкі умови його діяльності співпали із періодом встановлення радянської влади у нашому краї. Священничу місію в Будилові та сусідніх селах Олесин, Уритва, Вимислівка він здійснював аж до 1963 року. Помер о. Я. Тимчишин у 1984 році. Похований на цвинтарі  у с. Будилів.

Отець Петро Канюга з 1984 року здійснював свою духовну опіку над олесинськими вірянами. У нього був вибір: залишитись у с. Будилів яке на той час ще не мало газового опалення в будинках або перейти в с. Олесине яке на той час уже було газифіковане Він вибрав другий варіант.

За час перебування на парафії він зумів знайти ключі до сердець парафіян, засівав зерна добра та любові до Господа. Хочу зазначити ,що за час перебування о. П. Канюги на олесинській землі побувала ікона Зарваницької Божої Матері. Мої односельці з хлібом і сіллю вітали представників з інших сіл, які передавали ікону. Про цю подію нагадує фотографія .А ще мої односельці щиро молилися. Таку  молитву яку я записав у Пізнюк Марії:

Царице небесна щиро тя молю
Глянь своїм оком на мою долю
Глянь милостива мати небесна
Проси свого сина і я тя благаю
На твою поміч щохвилини чекаю

Допоможи мені в біді і  в час розпуки
До тебе я зношу грішнії руки
Рятуй нас ти любая ненько
Кликати будемо ввечір й раненько

Зарваницька  чудотворна мати
Допомагай нам в житті і при
Смерті нас не покидай
Щоб жити безгрішно і добре вмирати.

Про церковне життя моїх односельчан та о. Олега Марущака читайте у моїй книжці про с. Олесине.

Кужда І. І. житель с. В. Гаї.

Р.s. Висловлюю щиру подяку майстрам – покрівельникам з с. Конюхи за збережені історичні документи, що стосуються політичного життя моїх односельчан, а також подяку вчителю історії Конюхівської школи І-ІІІ ст. п. Мартинюку Й. В. за надані матеріали по церкві с. Ценів.

Article Source

Автор:

Даний автор додав 1182 публікацій.

Залишити відповідь